Збільшення доходів державного та місцевого бюджетів можливе в сучасних економічних умовах

Збільшення доходів державного та місцевого бюджетів

можливе в сучасних економічних умовах

 

Ігор Олександров, журналіст

 

Подолання наслідків фінансово-економічної кризи диктує здійснення тепер та в короткостроковій перспективі такої поточної державної економічної політики в Україні, що забезпечить ріст обсягів виробництва та реальних доходів населення, зменшення кількості безробітних, поступове здорожчання національної валюти, покращення роботи у банківській системі (збільшення депозитних внесків, кредитування економіки тощо), збільшення обсягів зовнішньоекономічних операцій, зменшення дебіторської та кредиторської заборгованості тощо, і на цій основі збільшення доходної частини Державного та місцевих бюджетів. Не дивлячись на кризу, у 2011-2012 рр. відмічається зростання практично по всіх показниках, що характеризують розвиток економіки України, але цього не досить.

Крім цього в умовах розбалансування економічної системи та значного уповільнення темпів її розвитку цілком виправданою є реакція держави щодо проведення політики „жорсткого” державного регулювання, спрямованої на подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи та стабілізацію економічної ситуації у країні. Урядові рішення, що розробляються та впроваджуються в рамках антикризових програм, інколи мають непопулярний характер, і відповідно, викликають протест у певних категорій економічних агентів та населення. Різкі заходи, такі, наприклад, як підвищення тарифів на товари (послуги) суб’єктів (природних монополій) та для населення, або ж скорочення соціальних програм для окремих категорій населення підвищують рівень соціально-економічної напруги в суспільстві, що є природною та прогнозованою реакцією на непопулярні „вольові” урядові рішення. Серйозну тривогу у населення викликає економічна ситуація, яка може скластись у країні після проведення виборів народних депутатів до Верховної Ради України. За оцінками багатьох науковців після виборів прогнозується здешевлення національної валюти, скорочення соціальних програм, високі темпи інфляції тощо, і на цій основі падіння обсягів виробництва, а це означає, що в середньостроковій перспективі ці заходи підвищують ймовірність виникнення більш серйозних проблем, таких, наприклад, як зростання недовіри з боку населення до дій різних гілок влади, банківської системи, національної грошової одиниці, зниження інвестиційної привабливості економіки країни тощо. Якщо ж зазирнути в історію розвитку будь-якої економічної системи, можна знайти не поодинокі факти повернення до економічних режимів більш ліберального характеру. Отже, актуальність розробки та впровадження заходів, спрямованих на стабілізацію економічної ситуації у середньостроковій перспективі, на сьогоднішньому етапі є досить важливою.

Мних Микола Володимирович доктор економічних наук, професор:

- Традиційно вважається, що одним із найбільш ефективних та керованих важелів управління економікою, що знаходяться у розпорядження Уряду, є бюджетно-податкова політика. Поясненням цьому може бути зокрема те, що будь-які заходи, що вживаються у цій сфері, а також ефекти від їхнього впровадження можуть більш-менш точно вимірюватись у кількісному виразі (грошовій формі). Крім того, ефективність державного регулювання економіки з використанням бюджетно-податкових заходів та способи його підвищення вже давно перебувають у сфері інтересів науковців і практиків. Слід зазначити, що за цей період накопичений неабиякий практичний досвід та значна кількість теоретичних розробок, які дозволяють більш упевнено проводити відповідні вектори урядової політики. Так, наприклад, підвищення ставок оподаткування завжди стимулюватиме зростання бюджетних доходів з одного боку, з іншого – розвиток „тіньового” сектору економіки. Фінансування дефіциту бюджету за рахунок нарощування рівня державного боргу лягає додатковим тягарем на майбутні покоління та негативно впливає на рейтинг країни. А от збільшення обсягів бюджетного фінансування завжди позитивно сприймається головними розпорядниками бюджетних коштів, стимулює їхню активність у певному виді діяльності, а також активність їхніх контрагентів. У випадку ж скорочення обсягів бюджетного фінансування спостерігається зворотна ситуація. Таким чином, комбінуючи основні важелі бюджетно-податкової політики, Уряд може оперативно реагувати на поточні зміни в економічній системі. 

Однак, подібні „маневри”, обмеження щодо застосування яких, до речі, затверджуються на законодавчому рівні в рамках базових та спеціальних законів з питань бюджету та оподаткування, що впроваджуються протягом одного бюджетного періоду, інколи призводять до підвищення рівня напруженості у бюджетно-податковій сфері. Крім того, вони практично завжди мають побічні ефекти негативного характеру, в зв’язку з чим у процесі розробки та впровадження швидких заходів щодо стабілізації економічної ситуації необхідно одночасно розглядати та корегувати середньострокові програми економічного розвитку, в рамках яких передбачати пріоритети процедури поступових трансформацій існуючих та запровадження нових фіскальних інструментів.

Досвід державного управління свідчить, що „жорсткі” адміністративні заходи державного регулювання економіки матимуть позитивний ефект лише у короткостроковій перспективі. В подальшому ця практика, скоріш за все, обумовлюватиме зростання тіньового сектору економіки, і відповідно зменшення офіційного. А вповільнення темпів росту бюджетних доходів, що слід очікувати в результаті падіння темпів росту обсягів виробництва, зокрема в легальному секторі економіки, підвищуватиме напруженість у бюджетно-податковій сфері, обумовлюватиме скорочення обсягів фінансування державних видатків та нарощення державного боргу тощо.

Поточна економічна ситуація в Україні зобов’язує розробляти та впроваджувати заходи стабілізаційного характеру і в сфері оподаткування. В першу чергу необхідно розробити систему заходів щодо вдосконалення податкового законодавства, які узгоджуватимуться у часі зі станом національної економічної системи. Тобто, поточна податкова політика має бути орієнтована на стимулювання підприємницької активності за умови збереження відповідного рівня бюджетних надходжень, необхідного для фінансування пріоритетних бюджетних програм. На жаль, прийняття Податкового Кодексу України не вирішило цих проблем, а можна сказати оминуло їх.

На мою думку, одним із таких базових напрямів реформування податкового законодавства на сьогоднішньому етапі розвитку економічної системи може бути зниження ставок оподаткування загальнодержавних податків у комплексі із заходами щодо підвищення ефективності їхнього адміністрування, а також поступового переміщення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва (капітал та праця) на немобільні (земля, природні ресурси), а також споживання окремих видів товарів, рентабельність виробництва яких значно перевищує середній рівень рентабельності по промисловості України в цілому, або виробництво яких наносить шкоду навколишньому середовищу, а споживання є шкідливим для здоров’я людини. В контексті викладеного актуальності набувають питання щодо вдосконалення механізму справляння платежів (податків) і на цій основі суттєвого збільшення доходів Державного та місцевих бюджетів.

- Одним із нагальних заходів по ефективному формуванню доходної частини Державного бюджету є зміна механізмів оподаткування прибутку підприємств (суб’єктів підприємницької діяльності), що полягає у виведенні з собівартості продукції та віднесення на прибуток, що залишиться у розпорядженні суб’єктів підприємницької діяльності, витрат на оплату праці адміністративного та обслуговуючого персоналу, а також інших витрат на утримання цієї категорії осіб (водії, службовий транспорт, няні, кухарі, служниці тощо). Таким чином, на вартість зазначених витрат збільшиться оподаткований доход і сума податку суттєво збільшить доходи бюджетів усіх рівнів.

- Наступною, досить актуальною проблемою, залишається проблема ефективного використання земельних ресурсів, а також надр землі. Є необхідність впровадження земельної ренти з власників та орендарів землі. Рента як плата за землю повинна бути введена в залежності від родючості землі, а також рента за користування надрами відповідно до геологічних особливостей і умов експлуатації корисних копалин. Діюча система орендної плати за оренду землі є неефективною і не відображає цілей і реалій використання землі зі сторони держави, а також власників паїв, оскільки здійснюється на договірних умовах. Ефект надприбутків, які отримуються орендарями в залежності від родючості землі, практично не враховуються, а також не вирішується основне питання – підтримання родючості землі.

Крім цього, не зважаючи на значну кількість досліджень і наукових публікацій, присвячених проблемам природно-ресурсної ренти, а також спроб практичної реалізації пропозиції щодо вдосконалення механізму справляння платежів за видобуток корисних копалин, і на сьогоднішній день лишається низка невирішених питань, що є актуальними для України і потребують практичного впровадження щодо підвищення рівня ефективності функціонування системи платежів за видобуток корисних копалин, приведення механізму їх обчислення до принципів рентного доходу.

В даній ситуації одним із основних термінових завдань, вирішення якого залишається актуальним і має виключно практичне значення для будь-якої економічної системи, є економічно обґрунтоване виділення рентної складової із доходу (прибутку), що утворюється в результаті використання фактора виробництва (природного ресурсу). Друге завдання, що фактично є похідним від першого, полягає у забезпеченні оптимальної для суспільства пропорції розподілу природо-ресурсної ренти між державою та користувачем природних ресурсів. Ці завдання, вирішення яких спрямовано в кінцевому підсумку на забезпечення трансформації природно-ресурсної ренти в інвестиційні ресурси держави та її поступового перетворення у потужний чинник економічного зростання, як правило, реалізуються у системі бюджетно-податкового регулювання.

Крім цього основним завданням розвитку системи рентних відносин у природокористуванні є вдосконалення нормативів збору та механізму справляння платежів на основі об’єктивних оцінок продуктивності ресурсних джерел та диференціації рентної плати за якісними, кількісними і просторовими ознаками, а також із урахуванням заподіяння шкоди природним ресурсам і можливості їх відтворення. На мою думку, в Україні природно-ресурсну ренту слід впровадити як плату за використання природних ресурсів (або їх ціну), що є формою реалізації економічних відносин між власником природних ресурсів, державою у тому числі, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію. Така плата є засобом вилучення частини абсолютного і додаткового доходів надрокористувачів, яка формується при використанні обмежених або кращих за якістю природних ресурсів, а також земельну ренту як плату за родючість землі.

Запроваджена в 1994 році система ренти за спеціальне використання надр землі виявилась досить неефективною, в результаті чого до доходів Державного та місцевих бюджетів до сих пір надходять мізерні суми, не дивлячись на великі масштаби геологорозвідувальних робіт та видобуток корисних копалин.

Світовий досвід та наукові дослідження українських учених пропонують різні механізми справляння ренти (платежів за використання природних ресурсів), але їхня суть зводиться до єдиного, що є способом вилучення абсолютного і додаткового доходу надрокористувачів. З цією метою слід забезпечити:

- здійснення переходу на нову систему справляння всіх природно-ресурсних платежів, що базуватиметься на принципі рентного доходу;

- підвищення рівня відповідальності та зацікавленості органів місцевого самоврядування щодо повноти вилучення рентних платежів на користь держави на основі розподілу державної частки природно-ресурсної ренти між бюджетами відповідного рівня із урахуванням необхідності фінансування регіональних екологічних та інвестиційно-інноваційних програм;

- забезпечення компенсації втрат органів місцевого самоврядування внаслідок зменшення площ земельних угідь, погіршення екологічної ситуації в регіонах у результаті здійснення видобутку вуглеводневої сировини.

Отже, враховуючи ситуацію, яка сьогодні склалася з використанням надр землі, а також земельних ресурсів, вище зазначене надасть можливість суттєво поповнити доходну частину Державного бюджету та встановити контроль за ефективним використанням надр землі. Запропоновані заходи поповнення Державного бюджету є відомими у світовій практиці і реалізація їх в Україні збільшить доходи Державного та місцевих бюджетів від 8 до 12 відсотків, і ці кошти можуть бути реально спрямовані на реалізацію соціальних програм, докорінне поліпшення земельних ресурсів та інвестиційних програм.

автор: Ігор Олександров

час видання: 2012


04/09/2012