Роль мас-медіа в розвитку інформаційного суспільства в умовах глобалізації

Роль мас-медіа в розвитку інформаційного суспільства в умовах глобалізації

 

Віра Дабіжа,

здобувач кафедри суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

 

УДК 316.774.+070.1

 

Анотація. У статті розглядаються витоки становлення інформаційного суспільства як фактора загального глобалізаційного процесу та роль і значення масових комунікацій в умовах кризового періоду розвитку людства.

Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, глобалізація, мас-медіа, розвиток, кризи.

 

Аннотация. В статье рассматриваются источники становления инфармационного общества как фактора глобализации, а также роль и значение масовых коммуникаций в условиях кризисного периода развития человечества.

Ключевые слова: информация, информационое общество, глобализация, масс-медиа, развитие, кризис.

 

Annotation. In the article the sources of information society as a factor of general globalization process, the role and importance of mass communications in a crisis period of human development are described.

Key words: іnformation, informative society, globalization, mass-media, development, crises.

 

Процес глобалізації світового господарства впливає на взаємозв’язок і взаємозалежність національних політекономічних систем. Він призводить до загострення існуючих і виникнення нових суперечностей, які мають різні форми. Наприклад: світові та регіональні банківські, фінансові та економічні кризи (наприклад, 1997-1998 рр., 2008-2010 рр. та наступних), геополітичні протистояння у вигляді загострень міждержавних і міжнародних відносин, локальні та громадянські війни, повстання та інші соціальні заворушення (Південь Африки, Близький Схід).

Вказані глобальні суперечності почали охоплювати всі сфери суспільної життєдіяльності, оскільки диверсифікуються форми і напрямки міжнародної конкуренції. Наприклад, у сфері боротьби за володіння і контроль за природними, технологічними, інформаційними, інтелектуальними, трудовими та іншими ресурсами [1, с.101].

Мас-медійні системи світового і національного рівнів не залишаються осторонь цих всеохоплюючих процесів. Вони опинились у стані подвійного та потрійного тиску всіх сучасних викликів, що характерні для світової спільноти. Як «четверта влада», як засоби масової інформації та комунікації, як одна з господарчих структур і як система зворотнього зв’язку мас-медіа одночасно віддзеркалюють у світовий інформаційний простір усі прояви сучасних світових протиріч і кризових явищ. Суспільство вимагає від ЗМІ відображення жорстких глобальних протиріч, катастроф та інших негативних явищ, осмислення сутності та причин цих явищ.

Саме тому теоретична база мас-медіа постійно поширюється за допомогою методології різних галузей знань: політології, соціології, правознавства.

Медіа є практикою, яка збагачує науки, стає джерелом нових наукових дисциплін, наприклад: соціології ЗМІ, психології ЗМІ (медіа-психології). Виникає ефект комплексних досліджень, які повинні здійснювати безперервний аналіз соціальної динаміки, надавати матеріали для трактування змін у суспільстві. Саме тому зростає значення, роль та вплив інформаційно-комунікаційної компоненти. Вона має динамічний характер через вплив  на взаємодію з аудиторіями.

Осмислення сутності соціальних, техніко-технологічних та політекономічних змін дозволяє наблизитись і до розуміння необхідних трансформацій в управлінні процесами формування інформаційного суспільства, яке є однією з головних ознак сучасного часу.

Становлення інформаційного суспільства почало змінювати не лише світову і національні економіки та форми господарювання, життя людей, відносини, комунікативну складову на всіх рівнях діяльності, виробництва, e сферах науки, культури, освіти, релігії. Тобто почались зміни безпосередньо у способі влаштування сучасного світу.

Це сталося у другій половині XX ст., коли країни Західної Європи, Північної Америки, Японії здійснили якісний прорив у своєму розвитку і відчули необхідність переходу від індустріального типу розвитку своїх суспільств до якоїсь нової форми соціального існування. З іншого боку, існуюча боротьба двох соціальних систем, двох супердержав (СРСР і США) вимагала пошуку нових, теоретично обґрунтованих концепцій розвитку людства. Однією з таких концепцій є концепція «інформаційного суспільства», що виникла та поширилась наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. XX ст. Поняття інформаційного суспільства було альтернативою концепції індустріального та постіндустріального суспільства. Проте з успіхами та доповненнями інформаційно-технологічної революції 90-х рр. XX ст. воно набуло домінуючого значення, увійшло у стратегічні плани перспективного розвитку держав, у тому числі на початку XXI ст. і в Україні [2].

Таким чином, у постіндустріальну добу, коли сфера важкої індустрії витискалась сферою послуг, насамперед, інформаційних, почали формуватись і нові ідеї про інформаційну та комунікаційну природу суспільства, виникнення всесвіту. Вперше ідея і термін «інформаційне суспільство» були сформульовані в Японії професором Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші та були підтримані урядом, який вважав дуже важливим для країни, для її економіки в першу чергу визначити принципи і перспективи розвитку комп’ютерних технологій. До розробки цієї тематики хоча і з вузьких економічних позицій в Японії підключились декілька дослідницьких груп учених. Це викликало поштовх до порівняння та аналізу нового напрямку у економічних конкурентів Японії – американців, тому що в цей час із початку 1962 р. до 1973 р. набули поширення ідеї постіндустріалізму американського соціолога Деніела Белла [3,4]. За Беллом постіндустріальне суспільство будується на теоретичних знаннях, які є його визначальним принципом, а також джерелом інновацій та основою формування загальної політики (тобто знання є базисом політики).

Це означає, за Д. Беллом, що новим домінуючим класом є клас професіоналів (виконавців), а в усіх сферах діяльності (економічній, політичній і соціальній) при підготовці матеріалів, управлінських рішень за допомогою новітніх інтелектуальних технологій основний вплив на їх обґрунтування здійснює новий інтелектуальний клас. У 1973 р. вийшла книга Д. Белла «Прихід постіндустріального суспільства», що завершила формування цієї теорії [3].

Одночасно на початку 70-х років XX ст. відбулось оформлення ідей інформаційного суспільства, що призвело до злиття цих двох теоретичних концепцій як нових ідеологій, в яких залишилась назва, запропонована Хаяші, а принциповими положеннями залишились напрацювання Белла. Тобто американські ідеологічні концепти знову залишились домінуючими.

Соціальні, психологічні, політичні, культурологічні аспекти цієї ідеології склали основу цивілізаційної теорії «Третьої хвилі», викладеної Е. Тофлером [5]. Відтоді зусилля теоретиків були спрямовані на обґрунтування основних положень інформаційного суспільства, виявлення основних факторів впливу його основних характеристик на людину.

Теорія Белла та теоретичні розробки мали штучний характер. Тобто теоретичні положення виступали як «паралельний світ» без будь-якої ув’язки з реаліями загального соціального буття. Таким чином, у теоретичних розробках інформаційне суспільство існувало осторонь від усієї сукупності соціальних комунікацій, реальної соціальної взаємодії.

У 80-ті – 90-ті рр. XX ст. відбувається переоцінка поглядів та теорій стосовно промислового виробництва. За рахунок інтенсивного фінансування, наукових розробок у дусі теорій Белла починається активне просування в політичний та ідеологічний простір ідеї розбудови інформаційного суспільства у форматі неоліберальної ідеології. В цей час нові інформаційні технології стрімко розвиваються і згодом охоплюють увесь світ. Новий масштабний розвиток, що стимулювався запровадженням комп’ютерних технологій, уже наприкінці 90-х років XX ст. змусив внести корективи в теоретичні положення і задачі реального формування інформаційного суспільства у форматі соціальної модернізації. Це було обумовлено тим, що інформаційні технології вже глибоко впровадились в економіку і стали рушійною силою її розвитку. Відбулись зміни у співвідношенні між традиційними та новими галузями виробництва. Тобто, інформація в нових умовах перетворюється на товар, який має власний ринок і визначає ціну на нього на інших ринках. Марксистська формула «товар-гроші-товар» доповнюється інформаційною складовою, що почало відігравати все більш значну роль у всіх системах світового обміну. В умовах інтенсифікації інформаційних обмінів, трансформації регіональних і світових комунікацій змінюються міжнародні та соціальні співвідношення, що почали впливати на внутрішнє становище окремих країн та відбиватись на їх стартових можливостях у соціально-політичному й економічному плані, що призвело до зрушень інтелектуального потенціалу націй, змін у сферах науки та освіти.

Тому назва основного інформаційного ресурсу стала передумовою широкого використання терміну «інформаційне суспільство» як цифрового глобального, що спирається на мережеві когнітивні комунікації, на принципи безперервного навчання (протягом усього життя) і на новітні високі технології.

На початку XXI ст. процес формування інформаційного суспільства вийшов на широкий міжнародний рівень, призвів до прийняття відповідних декларацій, постанов, рішень та інших принципових документів. Це призвело до розгортання у багатьох країнах рухів на підтримку та впровадження основних положень і принципів існування та розвитку інформаційного суспільства. У грудні 2003 р. на Світовому Саміті з питань інформаційного суспільства був прийнятий проект «Декларації принципів» такого суспільства, під яким поставили підпис представники 161-ої країни [2, с. 266].

Серед основних принципів інформаційного суспільства можна визначити такі: представлення всіх можливостей сучасної цивілізації для використання на благо конкретної людини задля розкриття її можливостей та цілковитої самореалізації; генерація, впровадження та обмін нових продуктивних ідей та знань як основного національного капіталу й основи стабільного розвитку держави; гармонійне поєднання високих темпів технологічного розвитку із принципами гуманізму, відкритості та відповідальності суспільства за всіх його членів.

На жаль, це декларативне осмислення необхідних принципів розвитку людства не призвело до реального втілення його змісту в практику розвитку глобалізації.

Отже, комунікаційна складова всіх форм життєдіяльності людства є в сучасних умовах визначальною щодо розуміння глобалізації. Це викликає постійне зростання соціальної напруги. Логічно виникла спокуса застосування мас-медійного потенціалу щодо зменшення загальної світової напруги. Але в середовищах, які зацікавлені у розростанні хаосу й невпевненості мас і урядів деяких країн, погляди на мас-медіа є прямо протилежними.

З’явилась значна кількість наукових публікацій та наукових досліджень у різних галузях знань (політології, права, філософії, соціології), які присвячені як схваленню, так і жорсткій критиці глобалізації. Такі праці з’явились на Заході, у країнах СНД [6; 7; 8].

На початку другого десятиріччя XXI ст. з’явились ще новіші ознаки сценаріїв подальшого розвитку людства як процесу перманентних неминучих кризових та посткризових явищ, що впливають на психічне здоров’я мас. Перші ознаки такого впливу були визначені ще напередодні криз сьогодення й отримали назву медіа-парадоксальних [9, 10]. Це було викликано відчуттям погіршення соціально-економічного становища багатьох країн світу, наслідком значного зростання безробіття, яке не вдається подолати навіть у розвинутих країнах, на які фінансово-економічна криза мала значний вплив (США, Італія, Іспанія, Ірландія, Греція). Намагання вирішити ці проблеми або хоча б їх нівелювати в межах неолібералізму, на чому наполягають правлячі кола та апологети й ідеологи такого світового устрою, особливо в США, не дає і не може дати апріорі довгострокових позитивних результатів. Не можуть вирішити ці проблеми й заходи жорсткої економії, скорочення бюджетних робочих місць, наступ на соціальні досягнення минулих років тощо [10]. Ці засоби гальмування спаду та продовження стану застою світового економічного розвитку не можуть призвести до радикальних позитивних зрушень загальносвітового соціально-економічного та морально-психологічного стану країн, жорстко пов’язаних із глобалізацією [7, с. 4].

Така ситуація неминуче веде до зростання соціальної напруги та нових соціальних конфліктів, що вже яскраво дали про себе знати у Греції, Великобританії, Франції, Іспанії, у країнах, що були колоніями деяких цих метрополій. Це яскраво відбилось у подіях, що почались в Алжирі та Тунісі (як колишніх колоніях Франції, що і досі пов'язані з її сучасною економічною системою).

Протягом декількох місяців заворушення і протиборства охопили практично все Південне Середземномор'я: Лівію, Єгипет, Сирію та країни Перської затоки.

У Лівії спалахнула і 8 місяців тривала кривава й руйнівна громадянська війна, що своїми наслідками зачепила Італію, Іспанію, Португалію, Францію. За принципами внутрішньої логіки подій це віддзеркалилось на США, що опинились на межі фінансового дефолту та втратили вперше за останні 65 років (післявоєнні) свій фінансовий рейтинг (знецінення державних облігацій); на деяких країнах ЄС, які були найблагополучнішими (Норвегія, Бельгія тощо) та на інших країнах світу (наприклад, Ізраїль), що не можуть розглядатись за єдиною схемою внутрішнього регулювання та зовнішніх зв'язків.

При досягнутому рівні глобалізації країни світу не можуть уникнути впливу негативних факторів. Через щільну комунікативну складову будь-яке суттєве явище національного чи регіонального масштабу відбивається в багатьох інших місцях планети. Глобалізаційні процеси безпосередньо впливають на стан безпеки окремих держав та міжнародної спільноти в цілому [8, с. 19-26].

Переосмислюючи напрацювання багатьох наукових шкіл глобалістики, можна сформулювати її деяке сучасне кредо:

1. Світ і все людство – це єдиний глобальний організм.

2. Глобалізація – це об'єктивне історичне явище та процес, що піддається впливу та можливості управління.

3. Управління глобалізацією в однобічному егоїстичному національному або наднаціональному порядку не веде до кардинального та раціонального рішення її проблем.

4. Рішення принципових проблем глобалізації можна здійснити лише об'єднаними солідарними та рішучими зусиллями всього людства.

5. Глобалізація привносить всесвітній цивілізації як великі можливості розвитку, так і загрози її існуванню.

6. Глобальну системну кризу можливо подолати.

7. Можлива глобальна катастрофа – це наслідок невирішених глобальних проблем сьогодення. Її можна попередити.

8. Виник глобальний категоричний імператив нового підходу до вирішення проблем, що стосуються всього людства, його виживання. Старі системи (ООН, Рада безпеки тощо) адекватно не спрацьовують.

9. В основу організаційних засад та методологій вирішення глобальних проблем повинна бути покладена парадигма ноосфери за В. Вернадським.

10. У центрі процесів глобалізації повинна бути людина, її інтереси в системі глобальної інтеграції, яка захищена не тільки законодавчо, але й механізмами реалізації цих прав [6; 9; 10].

З позицій інформаційно-комунікаційного розвитку глобалізація – це процес всесвітнього розповсюдження інформаційних технологій, продуктів систем, що передбачає економічну та культурну інтеграцію. Вказані процеси глобалізації можуть призвести до формування глобального менталітету як умови попередження міжцивілізаційних конфліктів [11; 12].

Прихильники теорії та практики інформаційного суспільства вважають, що подальша глобалізація можлива за умови становлення всесвітнього (глобального) інформаційного суспільства, але опоненти такого підходу попереджають, що це веде до суттєвих небезпек щодо національних культурних традицій.

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Антологія творчих досягнень / Інститут світової економіки та міжнародних відносин. – Вип. 3. – К.: ІСЕМВ, 2007. – С. 43.

2. Інформаційне суспільство. Шлях України. – К.: Фонд «Інформаційне суспільство України», 2004. – 289 с.

3. Bell D. The Coming of Post-industrial Society. A Venture in social Forecasting / D. Bell. – N.-Y.: Basic Bocks Inc., 1973. – 762 p.

4. Белл Д. Грядущее пост-индустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл; [пер. с англ.]. – М.: Academia, 1999. – 767 с.

5. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер [пер. с англ.]. – М.: ООО «Фирма», Изд-во «АСТ», 1999. – 432 с.

6. Глобалізація і сучасний міжнародний процес / [В. М. Бебик, Б. І. Гуменюк, І. Горобець та ін.]; за заг. ред. Б. І. Гуменюка, С. О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – 508 с.

7. Суліма Є.М. Глобалістика : Підручник / Є. М. Суліма, М. А. Шепєлев. – К.: Вища школа, 2010. – 544 с.

8. Глобализация и безопасность развития / О. Г. Белорус, М. О. Гончаренко, В. А. Зленко и др. / рук. авт. кол. и научн. ред. О. Г. Белорус. – К.: КНЭУ, 2002. – 782 с.

9. Кислов Д.В. Політична безпека масових комунікацій [Монографія]. – К.: П.М. «Леся», 2010. – 280 с.

10. Кислов Д.В. Психологічні особливості входження людини в інформаційне суспільство // Психологічні науки: проблеми і здобутки / Зб. наук.статей Іституту соціальної та політичної психології. – Вип. 2. – К.: КиМУ, 2011. – C. 182-195.

11. Згуровський М.З. Розвиток інформаційного суспільства в Україні // Правовое регулирование в сфере информационных отношений / М. З. Згуровський, М. К. Радіонов, І. Б. Жиляєв. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. – 544 с.

12. Уебстер Ф. Теория информационного общества / Ф. Уебстер; [пер. с англ.]. – М.: Аспект-пресс, 2011. – 400 с.

 

Джерело: Журнал «Освіта регіону.

Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012

http://www.social-science.com.ua/

автор: Віра Дабіжа, здобувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

видання: Журнал «Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


19/07/2012