Проблема визначення поняття «медіа-тероризм»

Проблема визначення поняття «медіа-тероризм»

 

Тетяна Єрохіна,

аспірантка кафедри суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

 

УДК 316.16

 

Анотація. У статті розглядається проблема визначення поняття медіа-тероризму. Аналізуються актуальні аспекти теорії тероризму, у т.ч. питання використання інформаційних технологій у процесі терористичної діяльності, стан дослідження проблеми.

Ключові слова: тероризм, інформаційне суспільство, медіа-тероризм, інформаційний тероризм, масові комунікації, глобалізаційні процеси.

 

Аннотация. В статье рассматривается проблема определения понятия медиа-терроризма. Анализируются актуальные аспекты теории терроризма, в т.ч. вопросы использования информационных технологий в процессе террористической деятельности, состояние исследования проблемы.

Ключевые слова: терроризм, информационное общество, медиа-терроризм, информационный терроризм, массовые коммуникации, глобализационные процессы.

 

Annotation. In the article the problem of media-terrorism definition is under consideration. The aspects of the theory of terrorism, including the questions of informational technologies use while assassinating are analyzed. The state of the question research is described.

Key words: terrorism, informational society, media-terrorism, informational terrorism, mass communications, globalization processes.

 

 

Суть «классического» терроризма предельно точно отражена в старинном китайском афоризме: «убить одного – запугать сотни».

После 11 сентября 2001 года она не изменилась. Изменилось число жертв: «убить тысячи – запугать миллиарды».

В. Цыганов

 

Серед безлічі глобальних проблем сучасності проблема тероризму займає особливе місце, адже живучість тероризму і його небезпечність становлять сьогодні загрозу не тільки для безпеки окремої країни, але і всієї світової спільноти.

Події початку XXI ст. вимагають пояснень появи і розповсюдження в суспільному житті феномена сучасного тероризму та його проявів. При цьому успіх антитерористичної діяльності не в останню чергу залежить від знання причин, умов і передумов виникнення й активізації тероризму, вироблення ґрунтовної теорії сучасного тероризму та його форм.

Сьогодні термін «тероризм» застосовується для позначення багатьох видів насильницьких дій, направлених на досягнення економічних, соціальних, релігійних, політичних та інших цілей. З метою характеристики цих видів науковцями було запропоновано різні визначення поняття «тероризм», яких на сьогодні більше 100. Консенсусу втім досі не досягнуто і спроби його досягнення не припиняються, незважаючи на думку одного з провідних теоретиків тероризму, що спільної дефініції тероризму взагалі «... не існує» і вона «не буде знайдена в найближчому майбутньому» [1].

Визначення тероризму варіюються від найбільш загальних, до яких належать, наприклад, такі: «тероризм – це незаконне використання сили проти невинних людей для досягнення політичних цілей» [2] або «тероризм – це використання або загроза використання сили, спрямована на досягнення політичних змін» [3] до розширених: «тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей» [4].

К. Сімонсен та Дж. Спіндлав у 2007 році в роботі  «Terrorism today: The past, the players, the future» здійснили аналіз різних визначень тероризму, що характеризували це явище з точки зору його цілей, методів, мотивів тощо, та, на основі аналізу, запропонували наступне визначення: тероризм – це незаконне застосування сили (загроза такого застосування), суб’єктом якого є угруповання або окрема особа і яке спрямоване на невинних громадян (як правило – цивільних) з метою досягти якоїсь конкретної (зазвичай – політичної) мети або вплинути на урядові організації [5].

Науковці України, зокрема В. Ємельянов, визначають тероризм як «загально небезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних» [6]. В. Коршунов вважає, що треба під тероризмом розуміти не тільки суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й «вчинення значних матеріальних збитків чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки» [7]. З погляду С. Телешуна, «тероризм можна визначити як засіб використання недержавного насилля або загрозу насиллям для того, щоб спричинити тотальну паніку в суспільстві, послабити або повалити урядові структури і викликати політичні зміни, спровокувати в населення стурбованість своєю беззахисністю перед насиллям, а, отже, й призвести до зміни державної влади та задовольнити нові політичні, соціальні, релігійні й етнічні вимоги» [8]. На підставі аналізу існуючих визначень тероризму І. Томбулатов робить висновок про те, що «тероризм – це різні форми запланованого прояву агресії, спрямованої на конкретні публічні особи або випадкові скупчення людей, результатом якої має стати формування почуття страху і пригніченості у певних групах або в усього населення країни заради досягнення політичних, економічних та інших цілей» [9].

В. Ліпкан виділяє ознаки тероризму:

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства.

3. Формування цілей здебільшого не пов’язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв’язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна – досягти певних соціальних змін.

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою, незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь-які правила чи закони не визнаються – жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму – бажання справити враження на широкий загал.

12. Тероризм припускає «політичне вимагання», тому він не пов’язаний зі стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями будь-якого спрямування.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.

17. Розрив між безпосередньою жертвою насильства та групою, яка становить об’єкт впливу, мету насильства [10].

Як видно з поданих вище дефініцій та характеристик тероризму, ключовими елементами при визначенні терміну «тероризм» є наступні: насильство, страх, залякування. Центральним із них (орієнтуючись на етимологію власне терміну «тероризм», який походить від французького «terrorisme», що, в свою чергу, утворений від латинського дієслова terreō – «Я боюся») є слово «страх».

Той факт, що стратегія тероризму розрахована не так на безпосередні фізичні наслідки застосування сили, заподіяну нею матеріальну шкоду чи значну кількість загиблих, крах систем життєзабезпечення тощо, а радше на досягнення психічного ефекту, спричиненого терактом, був зауважений аналітиками застосування сили вже у 70-х роках, адже саме тоді відбувся терористичний акт, який став класичним прикладом ефективності використання терористами мас-медіа для поширення почуття страху.

Мова йде про події 1972 року, коли під час Олімпійських ігор у Мюнхені група з вісьмох палестинських терористів із організації «Чорний вересень» увірвалася в Олімпійське селище й захопила в заручники одинадцять ізраїльських спортсменів, убивши двох, коли ті спробували чинити опір. Врешті терористів разом із заручниками відвезли на гелікоптері до військового аеропорту в Фюрстенфельдбруку, звідки вони повинні були вилетіти в одну з арабських країн. Внаслідок невдалої спроби звільнення заручників, до якої вдалися німецькі власті, всі ізраїльські заручники загинули.

За драматичними подіями, що відбувалися в Олімпійському селищі, та за кривавою драмою в аеропорті спостерігали близько 800 мільйонів людей у всьому світі. Завдяки широкій інформаційній кампанії загал дізнався про цю терористичну групу, мотиви та цілі її насильницьких актів. Не викликає сумніву, що «Чорний вересень» обрав Мюнхен під час проведення Олімпійських ігор як поле для терористичного акту невипадково – високі технології, якісне обладнання, професійний персонал гарантували досі небачений медіасупровід цим подіям та ефективне донесення меседжу терористичного угруповання до адресатів.

«Where the press is free (...) all is safe» («Там, де преса вільна, всі в безпеці»). Близько 200 років тому Томас Джефферсон написав ці слова – і дотепер свобода засобів масової інформації є ознакою демократичного суспільства. Проте, як оцінювати ситуації, подібні до описаних вище, коли мас-медіа є інструментом або знаходяться під впливом організації, яка має на меті зашкодити цьому демократичному суспільству?

Адже, на відміну від тероризму минулого, який являв собою своєрідне «тріо», учасниками якого були «терористи + їхні жертви + влада», сучасний тероризм частіше за все виступає у вигляді «квартету», партії якого виконують «терористи + їхні жертви + влада + ЗМІ» [11].

Специфіка сучасного тероризму визначена інформаційною революцією та розвитком мас-медіа, які використовуються як інструмент маніпулювання масовою свідомістю [12]. Завдяки типовій для сучасної демократії комунікативній інтенсивності досягаються небачені досі психічні ефекти терористичних актів [13]. При цьому досягнення сучасних науки і техніки дозволяють як значно збільшити можливості руйнівних дій окремо взятої людини, так і, одночасно, підсилити суспільний резонанс від цих її дій [14].

Мас-медіа, що оперують, трансформують та дозують інформацію, стали головним інструментом впливу в сучасному суспільстві. Для підвищення ефективності здійснення стратегій терористичних актів використовуються найсучасніші інформаційні технології, які допомагають перетворити публіку на об’єкт маніпулювання.

Сучасні мас-медіа можуть подавати інформацію під необхідним кутом або додавати кольорів сюжетам. Вони можуть приховувати справжні відомості або керувати громадською думкою [15]. Без резонуючого ефекту громадської думки терористичні стратегії не змогли би функціонувати настільки ефективно, але як можна обмежити свободу мас-медіа в демократичній країні?

На виклик проблемам сучасності увага багатьох науковців зосереджена на проблемах відносин між тероризмом та мас-медіа, ролі мас-медіа в наслідках терористичних актів [16].

Зважаючи на швидкий розвиток інформаційних технологій та їх успішне використання терористами, в науці, починаючи з середини минулого століття, набула поширення теорія щодо наявності «симбіотичного зв’язку» між тероризмом та мас-медіа, згідно якої терористичні організації використовують мас-медіа як провідник для своїх меседжів до широкого загалу, одночасно постачаючи «гарячі новини» мас-медіа [17].

В. Коршунов, пов’язуючи сучасний етап розвитку суспільства (інформаційне суспільство) з еволюцією тероризму, зазначає, що останній орієнтований на «використання різних форм і методів тимчасового або необоротного виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або її елементів, а також за допомогою протиправного використання інформаційної інфраструктури для створення умов, що тягнуть за собою тяжкі наслідки для різних сторін життєдіяльності особистості, суспільства та держави» і характеризує його як насильство проти мирних та неналежних до «адресата» терору людей, із обов’язковою систематичною демонстрацією суспільству катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації та, через громадську думку як через передавальний механізм лідерам країн для подальшого пред’явлення через ті ж ЗМІ суспільству і владі мотивів терору та умов його припинення [18].

Д. Кіслов виділяє наступні напрями використання мас-медіа терористами:

1. Психологічний та ідеологічний вплив на свідомість мас (основні прийоми: посилання на безвихідь, що веде до такого типу боротьби (імперативність терору); демонстрація насилля як протидія насиллю могутніших країн; використання гасел ненасилля, спрямованих до жалю, та інших свідомих методів порушення правил доведення чи спростування, що відомі з теорії аргументації чи логіки).

2. Пошук ресурсів, засобів, інвестицій, резервів та прибічників.

3. Збір та розміщення інформації здійснюються через пошук та аналіз мап, схем, планів, місць особливо небезпечних об’єктів, отруйних та інших речовин, боєприпасів тощо.

4. Координація дій та планування терактів. Використання досягнень ІТ для спрощення, здешевлення та ефективності завуальованої координації шляхів, використання відео- та аудіоможливостей засобів масової комунікації [19].

З метою визначення способів використання мас-медіа терористами була вироблена модель білатеральних відносин між медіа та тероризмом [20], яка передбачає 6 типів відносин між чотирма учасниками:

уряд  SHAPE  * MERGEFORMAT  терористи;

терористи  SHAPE  * MERGEFORMAT  публічна думка;

публічна думка  SHAPE  * MERGEFORMAT  медіа;

уряд  SHAPE  * MERGEFORMAT  медіа;

медіа  SHAPE  * MERGEFORMAT  терористи;

публічна думка  SHAPE  * MERGEFORMAT  уряд.

Зарубіжні науковці в результаті аналізу способів використання мас-медіа терористами приходять до висновку, що форми «симбіотичного зв’язку» між тероризмом та мас-медіа за моделлю «медіа  SHAPE  * MERGEFORMAT  терористи» можуть відрізнятися залежно від стратегій терористів – від «абсолютної індиферентності» до «медіа-орієнтованої стратегії» та «примусу» [21] (останні форми зустрічаються найчастіше), і використовують для позначення такого зв’язку термін «медіа-тероризм».

На сайті, присвяченому проблемам медіа-тероризму [22] подано наступне визначення терміну: якщо тероризм – це незаконне застосування сили або загроза такого застосування, суб’єктом якого є окрема людина чи угруповання, з метою залякування або примусу, часто з ідеологічною або політичною метою, то медіа-тероризм – це використання страху, що спричинений реальними або вигаданими подіями, з метою залякування або примушення до дії людських мас, позбавлення людей можливості думати самостійно.

Д. Кіслов відзначає, що медіа-тероризм (дослідник також використовує  термін «медіа-інформаційний тероризм») характеризується такими ознаками: «демонстрацією реально-віртуальних сцен жаху; поширенням глядацької аудиторії на весь світ; передачею реальних трагедій у режимі он-лайн та багаторазовим повтором і широким розповсюдженням сцен руйнувань, насилля, загибелі» [23].

Деякі російські дослідники медіа-тероризм пропонують розглядати як окремий тип інформаційно-психологічного впливу в межах інформаційного тероризму, який розділяється на підвиди – інформаційно-психологічний (контроль над ЗМІ з метою розповсюдження дезінформації, чуток, демонстрації сили терористичних організацій) та інформаційно-технічний тероризм (пошкодження окремих елементів або всього інформаційного середовища супротивника), та зазначають, що власне медіа-тероризм реалізується у відкритій (пропаганда, реклама, агітація, інформаційні повідомлення) та прихованій (аудіо-, відео-суггестія, тобто візуальне та звукове навіювання, нейролінгвістичне програмування та інші технології) формах [24].

Точку зору щодо розгляду медіа-тероризму як особливого виду інформаційно-психологічного терору поділяє К. Герасименко і вживає паралельно з терміном «медіа-тероризм» термін «медіа-кілерство». При цьому, як вважає дослідник, сутність медіа-тероризму «полягає у спробах шляхом організації спеціальних медіа-кампаній дестабілізувати суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо – її силових структур, покликаних захищати суспільний порядок. Для цього використовуються не лише друковані ЗМІ та мережі ефірних й кабельних мас-медіа, але й Інтернет, електронна пошта, різноманітні електронні іграшки, компакт-диски, аудіо касети тощо» [25].

Автор «Словаря терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности» А. Федоров [26] також виділяє такі види тероризму, як «інформаційний тероризм» та «медіа-тероризм», проте не розділяє їх як, наприклад, родове та видове поняття, а ототожнює.

Медіа-тероризм як особливий вид інформаційного тероризму розглядає В. Циганов та пропонує таке його визначення: медіа-тероризм представляє собою цілеспрямоване, планомірне, систематичне використання можливостей засобів масової інформації для створення й тиражування почуттів страху (жаху, занепокоєння, тривоги) і розповсюдження їх в інформаційному просторі з метою маніпулювання суспільною свідомістю [27].

Загалом аналіз джерел свідчить, що досліджень, присвячених тим або іншим питанням медіа-тероризму, достатньо велика кількість. Проте, порівнюючи англомовний доробок, що стосується різних аспектів зв’язку мас-медіа і тероризму, та результати досліджень вітчизняних науковців, варто визнати, що низка аспектів потребують подальшого розгляду.

По-перше, питання щодо визначення медіа-тероризму (втім, як і визначення тероризму) як окремого явища залишається відкритим, адже більшість авторів використовують його, не намагаючись надати визначення, або вказують на окремі його характеристики чи ознаки.

Так само, потребує відповіді питання, чи розглядати медіа-тероризм як окремий вид, чи як підвид інформаційного тероризму.

Крім того, незважаючи на появу достатньо ґрунтовних розробок українських науковців, присвячених проблемним питанням використання мас-медіа терористами, – у порівнянні з іноземними виданнями, коло питань здається занадто вузьким. У більшості випадків розгляд стосується інформаційної складової національної безпеки країни. Поза увагою залишаються питання відповідальності мас-медіа, конфлікт між засадами демократії та необхідністю контролю засобів масової інформації, виділення типів власне медіа-тероризму (на сьогоднішньому етапі актуальність, як здається, для нашої країни являє електоральний медіа-тероризм), можливостей психологічного опору стратегіям залякування та багато інших.

Не намагаючись вирішити всі визначені проблеми, варто зупинитися на питанні визначення терміну «медіа-тероризм». На сьогоднішній день найбільш вдалим здається наведене вище визначення, надане В. Цигановим. Воно відображає як мету дії (маніпулювання суспільною свідомістю), так і спосіб, характеристику та засоби медіа-тероризму. Проте поза увагою науковця залишається власне першоджерело, на основі якого виникає явище медіа-тероризму – подія або її загроза, адже термін «медіа-тероризм» складається з двох слів, де кожне слово є рівноправним.

Поділяючи точку зору В. Лакера щодо неможливості вироблення універсальної дефініції тероризму у зв’язку з багатоманітністю та змінністю цього явища, для вироблення дефініції медіа-тероризму можна запропонувати як базове таке визначення тероризму: тероризм – це нелегітимне насилля або його загроза, що має на меті залякування для реалізації політичних, соціальних та інших цілей.

Враховуючи те, що слово «медіа» позначає канали акумулювання / трансмісії інформації або даних чи засоби, використовувані для збереження або передачі інформації, на основі виробленого визначення тероризму пропонується таке визначення медіа-тероризму: медіа-тероризм – це цілеспрямоване залякування для реалізації політичних, соціальних та інших цілей шляхом викликання  та поширення завдяки використанню засобів мас-медіа почуття страху, що виникає в результаті факту нелегітимного насилля (або його загрози).

При подальших розробках проблемних питань медіа-тероризму варто зосередити увагу на проблемі типологізації видів тероризму, а також формах прояву медіа-тероризму як міжнародних, так і національних (українських, а також інших країн світу).

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

  1. Лакер В. Витоки тероризму [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n25texts/laker.htm.4/
  2. Там само.
  3. 3.    Jenkins Brian. Theory in the Area of Terrorism. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vista.bu.edu/webct/
  4. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 638-15/
  5. O'Connor, T.  Definitions and Typologies of Terrorism [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.drtomoconnor.com/3400/ 3400lect01.htm/
  6. Емельянов В.П. Терроризм и преступления террористической направленности. – Харьков: Рубикон, 1997. – 252 с.
  7. Коршунов В.О. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби: автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08kvoimb.zip/
  8. Телешун С. Сучасний тероризм – українські реалії. Окремі політико-правові зауваження [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=36&c=674/
  9. Томбулатов І.А. Соціально-політичні чинники тероризму [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/ Vdakk/2011_2/49.pdf/
  10. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Тероризм і боротьба з ним. Президенту України, ВРУ, Уряду України, органам центр. і місцев. виконав. влади.; Аналіт. розробки, пропоз. наук. і практ. працівників: Міжвід. наук. зб. / За ред. А. І. Комарової, Ю. В. Землянського, В. О. Євдокимова та ін. – К.: НДІ “Проблем людини”, 2000. – Т. 19(1). – 610 с.
  11. Цыганов В. Медиа-терроризм. Терроризм и средства массовой информации. – К.: Ника-Центр, 2004. – 124 с.
  12. Вознюк В.С. Міжнародний тероризм у сучасних глобалізаційних стратегіях: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.04 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/ 05vvssgs.zip/
  13. Мюнклер Герфрід. Тероризм як стратегія комунікації [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n25texts/muenkler.htm/
  14. Смазнова І.С. Філософсько-правовий аналіз тероризму та боротьби з ним: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2007/07sistbn.zip/
  15. Neuwirth Rachel. How the Media Enable Terrorism [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.americanthinker.com/2006/08/how_the_media_ enable_terrorism.html/
  16. Nacos Brigitte L. Accomplice or Witness? The Media’s Role in Terrorism [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ics.leeds.ac.uk/papers/ pmt/exhibits/743/NACOS.pdf/
  17. Lockyer Adam. The Relationship between the Media and Terrorism [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rspas.anu.edu.au/papers/ sdsc/viewpoint/paper_030818.pdf/
  18. Коршунов В.О. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби: автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08kvoimb.zip/
  19. Кіслов Д.В. Медіа-інформаційний тероризм: принципи, заходи протидії та нейтралізації [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Stpa/2009_4/19.pdf.13/
  20. A Media-Terrorism Model: The Saudi Experience [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://faculty.ksu.edu.sa/alkarni/DocLib1/media%20terrorism%20model%20the%20saudi%20experience.pdf/
  21. Comunicatiom Research Trends. Centre for the Study of Communication and Culture. Volume 21 (2002) No. 1. Terrorism and Mass Media. William E. Biernatzki, SJ, PhD. Editor [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://cscc.scu.edu/trends/v21/v21_1.pdf/
  22. http://mediaterrorism.net/
  23. Кіслов Д.В. Трансформація політичної безпеки масових комунікацій в умовах посилення боротьби з тероризмом: автореф. дис. канд. політ. Наук : 21.01.01 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2010/10kdvpbt.zip/
  24. Панарин И., Панарина Л. Информационная война и мир. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. – 384 с.
  25. Герасименко К.С. Сучасні ознаки загроз «інформаційного тероризму» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gkczit.pdf/
  26. Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности. – Таганрог: Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2010. – 64 c.
  27. Цыганов В. Медиа-терроризм. Терроризм и средства массовой информации. – К.: Ника-Центр, 2004. – 124 с.

 

Джерело: Журнал «Освіта регіону.

Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012

http://www.social-science.com.ua/

автор: Тетяна Єрохіна, аспірантка кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

видання: Журнал «Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


19/07/2012