Оцінка кредитоспроможності та визначення рейтингу позичальника при отриманні довгострокового банківського кредиту

Оцінка кредитоспроможності та визначення рейтингу позичальника при отриманні довгострокового банківського кредиту

 

Бертман І. Г.

група ФН 61 – 09  Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Україна

Науковий керівник: Антонюк В. В.Вінницький соціально-економічний інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Україна

 

Оцінка кредитоспроможності є основним етапом процесу кредитування, від правильності якої залежить успішність кредитного процесу.

Під кредитоспроможністю, як правило, розуміють спроможність позичальника своєчасно і в повному обсязі розраховуватися по своїх боргових зобов’язаннях. Найбільшого змісту набуває таке визначення поняття «кредитоспроможність» - це спроможність і бажання позичальника у визначений кредитною угодою терміном і в повному обсязі розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Різноманітність підходів до визначення кредитоспроможності проявляється в підходах до її оцінки [4, ст. 10-13].

Аналіз української банківської практики показав, що на сьогодні банки самостійно розробляють підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р.№279.

Зазначене положення передбачає оцінку кредитоспроможності шляхом визначення рейтингу позичальника, який визначається в балах. За результатами рейтингової оцінки, банки класифікують позичальників за класами : А, Б, В, Г, Д [1, с. 73-77]: Клас А – юридична особа з дуже стійким фінансовим станом; Клас Б - юридична особа зі стійким фінансовим станом; Клас В – юридична особа має ознаки фінансового напруження; Клас Г - юридична особа підвищеного ризику; Клас Д – юридична особа з незадовільним фінансовим станом.

Положення визначає обов’язковим врахування таких показників: платоспроможність; фінансова стійкість; обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки і суми кредиту, наявність рахунків у інших банках); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці); кредитна історія.

Проте визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке: за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальників; класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

На мою думку, об’єднання українськими банками в єдиному рейтингу різноманітних кількісних і якісних показників породжує значний суб’єктивізм. Так, в Промінвестбанку методика оцінки фінансового стану налічує 42 показника, які згруповані в 12 розділів, 74 % з яких належать до якісних. Визначене нами поняття кредитоспроможності наштовхує на такі міркування з приводу підходів до її оцінки. Забезпечити можливість розрахунку за борговими зобов’язаннями позичальник зможе за наявності в майбутньому достатньої кількості коштів. Таким чином, оцінка кредитоспроможності полягає у визначенні спроможності позичальника генерувати достатній грошовий потік для погашення кредиту і процентів [3, с. 35-37].

Отже, спроможність повернути довгостроковий кредит визначається достатністю майбутнього грошового потоку позичальника для здійснення виплат за кредитом. У зв’язку з тим, що довгострокові кредити спрямовуються в основному на фінансування інвестиційних проектів, кредитоспроможність позичальника під такі кредити буде визначатися достатністю грошового потоку від інвестиційного проекту, що кредитується. Розрахунок достатності грошового потоку від інвестиційного проекту для погашення витрат за кредитом, повинен завершуватися визначенням ефективності даного проекту.

Кредитоспроможність також визначається спроможністю позичальника погасити свої боргові зобов’язання за рахунок вторинного джерела – реалізації застави. Тобто необхідно з’ясувати чи достатньою буде вартість заставленого майна на момент можливого звернення стягнення до погашення виплат за кредитом [2, с. 54-57].

Визначення спроможності позичальника погасити зобов’язання перед банком не єдина умова, що визначає кредитоспроможність. Потрібно з’ясувати, чи буде бажати позичальник повернути кредит і проценти за ним. Таке бажання вимірюється якісними характеристиками, зокрема, кредитною історією та репутацією позичальника.

Отже, необхідними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника з метою надання довгострокового кредиту, на мою думку, є: визначення кредитної історії позичальника; визначення репутації позичальника;  оцінка фінансового стану; оцінка бізнес – проекту та визначення достатності його грошового потоку для здійснення виплат основної суми боргу і процентів; грошова оцінка застави та визначення достатності. Послідовність визначення представлених параметрів повинна бути саме такою, тобто спочатку визначаються якісні параметри, а потім кількісні.

Обґрунтувати запропонований порядок оцінки критеріїв кредитоспроможності спробуємо шляхом проведення такої аналогії. Приступаючи до будівництва будинку, спочатку визначають можливість його розміщення на конкретному місці. Для цього розраховується якісні показник: рівень ґрунтових вод, рельєф, вид ґрунтової породи та ґрунту тощо. Якщо ці характеристики не задовільні, рішення відхиляється. В разі позитивних результатів проводяться кількісні розрахунки щодо конструкції даного будинку. Тобто, якісний аналіз виступає обов’язковою передумовою кількісних розрахунків [5, с. 118–123].

Негаразди сьогодення – нестабільна економічна ситуація, недосконалість правового поля, а також тривалість довгострокового кредиту, що підсилює вплив зазначених факторів. Зокрема, оцінюючи послідовно визначені компоненти і за умови виявлення невідповідності хоча б за одним з них, повинно прийматися рішення про неможливість надання кредиту такому позичальнику без продовження оцінювання зазначених компонентів.

Однак підходи до оцінки кредитоспроможності змінюються залежно від досконалості правового поля. Якщо з юридичної точки зору питання швидкого відчуження застави вирішено, то роль інших чинників оцінки кредитоспроможності знижується.

 

Література

1. Бермічева О. В. Визначення рейтингу кредитоспроможності позичальників // Наше право. – 2007. - № 3. – С. 73-77.

2. Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. – 2005. - № 9. – С. 54-57.

3. Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника // Вісник НБУ. – 2007. - № 3. – С. 35-37.

4. Олійник О. О. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Економіка. Фінанси. Право. – 2007. - № 8. – С. 10-13.

5. Постійко Ю. А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України. – 2003. - № 9. – С. 118-123.

автор: Бертман І.Г., група ФН 61-09 Вінницького соціально-економічного інституту Університету "Україна"

час видання: 2012


12/04/2012