Особливості формування емоційної культури дитини під впливом сімейного середовища

 

Особливості формування емоційної культури дитини під впливом сімейного середовища

Олександра Питлюк-Смеречинська,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології

Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

 

УДК 323.212

 

Анотація. У статті розкрито основні підходи до вивчення впливу спілкування в сім’ї на розвиток емоційної сфери дитини. Науково та практично обґрунтовується твердження про те, що основні моделі поведінки та емоційне реагування дорослої людини мають чіткі риси поведінки значимих у дитинстві людей, а також ранніх емоційних переживань. Усі дитячі емоційні переживання, які більшою мірою виникають під впливом сім’ї, стають важливою частиною емоційного світу дорослої особистості.

Ключові слова: внутрішньосімейні емоційні стосунки, комфортне спілкування, емоційна сфера, емоційна культура, емоційна грамотність.

 

Аннотация. В статье раскрыты основные подходы к изучению влияния родительско-детских способов общения на развитие эмоциональной сферы ребенка. Приводятся доводы в пользу того, что основные модели поведения и эмоционального реагирования взрослого человека имеют четкие черты поведения значимых в детстве людей. Они родственны с ранними эмоциональными переживаниями. Все детские эмоциональные переживания становятся важной частью эмоционального мира взрослой личности

Ключевые слова: внутрисемейные эмоциональные отношения, комфортное общение, эмоциональная сфера, эмоциональная культура, эмоциональная грамотность.

 

Annotation. The article deals with basic approaches to studying the influence of parent-child communication, the development of emotional child. It has been argued that the basic pattern of behavior and emotional response of adult human have distinct features of the behavior of significant people in his childhood. They are related to early emotional experience. All children's emotional experiences are an important part of the emotional world of adult personality.

Key words: emotional relationships within families, comfortable communication, emotional sphere, emotional culture, emotional literacy.

 

Згідно з культурно-історичною концепцією Л. Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається у процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається у процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті зі значущими близькими та у процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н. Асанова, С. Братусь, А. Запорожець, А. Захаров, В. Мухіна). Саме сім’я є тією першою соціальною групою, яка найбільшою мірою впливає на процеси розвитку та соціалізації дитини. Сім’я — це не однорідна, а диференційована соціальна група; у ній представлені різноманітні вікові, статеві, професійні «підсистеми». Дослідники, які звертаються до вивчення особливостей внутрішньосімейних відносин, акцентують увагу на їх унікальності. В основі цих відносин — близькість, що становить надзвичайну виховну цінність. Означена цінність характеризується неповторністю інтимних зв’язків вихователя й вихованця, глибоким особистісним контактом між ними. Це обумовлює ефективність спілкування, його виховну силу, сприяє інтенсивності, міцності та глибині засвоєння дитиною у процесі наслідування та співпереживання моральних позицій батьків, що виявляються в їхніх звичках, судженнях та оцінках, у їхньому ставленні до інших людей, суспільних подій тощо, в особливій чуттєвості, налаштованості дитини на батьківський вплив, їхні установки, пов’язані з її поведінкою. Усе це, з одного боку, полегшує соціалізацію індивіда, а з іншого (зважаючи на значну кількість зовнішніх, не завжди керованих чинників) — значно утруднює цей процесс [1, 8].

Значущість внутрішньосімейних взаємин у становленні та розвитку дитини зумовлена «як тим, що вони виступають першим специфічним зразком суспільних відносин, з якими людина стикається від моменту народження, так і тим, що в них фокусується й набуває своєрідного мініатюрного вираження все багатство суспільних відносин, що, у свою чергу, сприяє можливості раннього залучення дитини до їх системи.

Сутність внутрішньосімейних взаємин відображається у спілкуванні. Характер спілкування батьків і дітей значною мірою залежить від батьківської позиції стосовно дитини. Ф. Райс вирізняє чотири основних типи керівництва та спілкування батьків із дитиною: автократичний; авторитетний, але демократичний; ліберальний і хаотичний.

Д. Едлер розширює цей перелік, пропонуючи сім типів (стилів) батьківсько-дитячих взаємин. Автократичний стиль як межовий варіант батьківського керівництва виключає участь дитини як в обговоренні проблем, так і у прийнятті рішень. Авторитарний стиль, хоча і залишає за кимось із батьків абсолютну владу й необмежене право прийняття рішень, усе ж таки залишає для дитини можливість висловити свою думку, але без права голосу. Демократичний стиль керівництва передбачає рівноправну участь батьків і дитини в обговоренні та прийнятті рішення, враховуючи досвід і рівень компетентності кожної зі сторін. Егалітарний стиль абсолютизує рівень позицій старших і молодших членів сім’ї, не диференціюючи їхні ролі у взаємодії і, відповідно, не враховуючи вікові, індивідуальні відмінності між ними. Дозволяючий стиль характеризується посиленням ролі дитини, зростанням її активності в управлінні сімейною взаємодією, що поєднується зі зростаючою готовністю батьків некритично погоджуватися з будь-яким рішенням, яке їм пропонується. Ліберальний стиль взаємин право рішення повністю передає дитині і вона вже сама вирішує, чи повідомляти батьків про свої дії. І, нарешті, ігноруючий стиль батьківсько-дитячих взаємин – це повна незалежність і дистанційованість кожної зі сторін, коли батьки не цікавляться справами дитини і не беруть у них ніякої участі, а дитина, у свою чергу, не вважає за потрібне повідомляти батькам свої плани та дії [8].

Міра морально-емоційного забарвлення неоднакова в різних типах внутрішньосімейних взаємин. Неоднаковим є і його вплив на моральний і психічний розвиток дитини. Найбільш сприятливий характер внутрішньосімейних взаємин притаманний демократичному типу сім’ї, що у свою чергу підвищує її виховний потенціал. У такій сім’ї спостерігається краща успішність дитини в навчанні, у неї більш розвинені такі почуття, як самостійність, дисциплінованість, працелюбність, відповідальність, щирість, самокритичність. Діти, які виховуються в таких сім’ях, виявляють кращу підготовленість до майбутнього утворення власної сім’ї, виконання ролі сім’янина; структура їхніх життєвих цілей має досить високу соціальну цінність.

Формування та розвиток дитячої особистості відбуваються також під впливом безпосередніх об’єктивних умов сімейного життя (сімейних взаємин, структури та кількісного складу сімейного мікроколективу, батьківського прикладу тощо). А також під впливом цілеспрямованого виховання. Виховання активізує процес засвоєння дитиною суспільно необхідних нормативів поведінки, справляє серйозний вплив на її спроможність сприймати стихійні впливи навколишнього середовища, стимулює засвоєння позитивного прикладу. Як засвідчують численні дослідження, зміст сімейного виховання визначається духовною культурою батьків, їхнім досвідом соціального спілкування, сімейними традиціями. Особливе місце серед цих чинників належить педагогічній культурі батьків, яка дає можливість мінімізувати елемент стихійності, який є часто характерним для сімейного спілкування та виховання [7].

У стані комфортного спілкування  батьки починають утворювати певний загальний емоційно-психологічний простір, у якому розвивається процес прилучення дітей до людської культури, різнобічного пізнання навколишньої соціальної дійсності й самого себе, своїх можливостей і здібностей, тобто розгортається процес соціалізації особистості дитини у контексті культурного виховання [4].

Етична культура батьків постає як система етико-гуманістичних якостей, що регулюють відносини в батьківсько-дитячій взаємодії.

Сформована на основі негативних внутрішньосімейних стосунків у подальшому поведінка молодої людини призводить до порушення суспільних і соціальних норм життя, вона також стає однією з головних причин емоційних страждань, «духовної глухоти». Як правило, деформовані внутрішньосімейні стосунки призводять до асоціальності власне сім’ї, яка вступає в конфлікт із морально-правовими вимогами суспільства, припускається різних видів правопорушень. Це, у свою чергу, негативно позначається на соціальній адаптації дітей. Не вбачаючи позитивного ідеалу в батьках, дитина не може вибрати собі високогуманну та благородну роль соціальної поведінки та діяльності. Втрата сім’єю виховних можливостей, соціалізації дітей завжди веде до неблагополуччя, внаслідок чого складаються несприятливі умови духовного та особистісного зростання дитини [1].

Конфліктна атмосфера сім’ї пояснює таку парадоксальну ситуацію: «важкі» діти іноді зростають у сім’ї із хорошими матеріальними умовами та відносно високою культурою батьків (у т. ч. й педагогічною). І, навпаки, у погано забезпеченій сім’ї, у батьків із низькою освітою діти характеризуються досить широкою палітрою позитивних якостей. Це показник того, що ні матеріальні умови, ні культура батьків доволі часто не спроможні компенсувати виховну неповноцінність стресової, напруженої атмосфери сім’ї [3].

Психічне здоров’я дитини, розвинуті гуманні почуття та емоції є результатом культури взаємин. Емоція є стимулом діяльності, пізнання, творчості, а також основою взаємодії членів сім’ї.

Культура взаємин батьків і дітей не з’являється сама по собі, не може бути кимось нав’язана. Вона пов’язана з особистісним і свідомим вибором, що само по собі багато що говорить про зрілість сім’ї. Кожна нова риса культури виростає на основі вже сформованої, яка є відображенням взаємозалежних структурних елементів культури взаємин. Гуманні якості культури взаємин батьків і дітей відтворюють найсуттєвіші характеристики психічного здоров’я дитини.

Виховання позитивних якостей дитини – це свідоме створення в ній позитивних емоцій, які уможливлюють розвиток позитивних рис характеру і сповільнюють негативні. Не можна жадати від дитини не переживати, коли вона переживає, але можна допомогти їй справлятися зі своїми станами, переборювати їх, а за необхідності і керувати ними.

З метою розвитку емоційної сфери батькам необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями й емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям дитини пов’язана її оцінка самої себе, своїх здібностей, моральних та інших якостей [5].

Як відомо, коли з тих чи інших причин відповідні емоційні та інтелектуальні якості, мотиваційні структури тощо не дістали достатніх умов для свого розвитку в дитячому віці, згодом подолання наслідків – недоліків розвитку – виявляється справою вельми складною, а часом і зовсім неможливою (Л.І. Божович. Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, М.І. Лісіна).

Дослідження, проведені в руслі нейролінгвістичного програмування психіки, вказують на те, що моделі поведінки, які відпрацьовуються у грі, спілкуванні з дітьми та дорослими, справляють значний вплив на подальший розвиток особистості, визначають багато в чому ступінь її емоційного благополуччя. Виявляється, що основні моделі поведінки дорослої людини, що мають чіткі риси значимих у дитинстві людей, тобто прийшли з ранніми емоційними переживаннями, спогадами, стають у подальшому важливою часткою емоційного світу дорослої особистості. Необхідно зазначити, що найчастіше такими першими значимими людьми для дитини є батьки.

Якими саме мають бути кроки до емоційної грамотності на шляху оволодіння навичками, що допоможуть дитині жити та співпрацювати, розуміти інших, бути в злагоді із собою?

Перші кроки полягають у тому, щоб вчити дитину пізнавати свій внутрішній світ, розпізнавати свої почуття та вміти називати їх, будуючи свій власний "словник емоцій". Поступово дитина оволодіватиме навичками розрізняти, коли, за яких умов – думки, а коли – почуття спонукають її до тих чи інших дій і вчинків, а також розуміти поліваріативність своєї поведінки за наявності альтернативних її можливостей. Пізнання свого внутрішнього світу, наповненого різноманітними за знаком (позитивних чи негативних) та інтенсивністю (від слабких до яскраво виражених) емоціями також можливе через відкриття своїх сильних чи слабких сторін, через бачення себе самого в позитивному, але реалістичному ракурсі [2].

Інший напрям в організації емоцій полягає в усвідомленні того, яка саме реальність лежить за емоціями, та оволодінні конкретними прийомами і способами подолання чи ослаблення тривоги, гніву, печалі тощо. Врешті виникають сприятливі умови для того, щоб брати на себе відповідальність за свої рішення, дії та вчинки, що є свідченням особистісного зростання загалом. Центральною ланкою в розвитку емоційної компетентності є емпатія, тобто розуміння почуттів інших людей і врахування їх при вибудові своєї поведінки. В центрі уваги опиняються саме стосунки між людьми, для побудови і підтримки яких необхідно вміти слухати і ставити питання, розрізняти свої особисті судження і вчинки з-поміж загальної реакції інших людей, бути впевненим у собі, а не пасивним чи агресивним, вчитися мистецтва співжиття, кооперації, вирішення конфліктів і пошуку компромісів. Всі ці завдання насамперед покладені на першу в житті кожної особистості соціальну групу – сім’ю.

Дослідження, що проводились працівниками лабораторії психології дошкільного виховання Інституту психології АПН України, виявили слабку диференціацію дітьми основних емоцій, невміння виділяти характерні ознаки експресії, вербалізувати ці ознаки та використовувати означення своїх переживань у практиці повсякденного спілкування з дітьми та дорослими.

Закономірним тоді видається те, що виявлений низький рівень розвитку емпатії призводить до негативних форм прояву афективних станів, підвищеної конфліктності, зниженого емоційного фону спілкування. Проблеми, що виникають у дошкільному віці, посилюються на пізніших вікових етапах. Особливо критичною є ситуація у підлітків, у чиїх сім'ях батьки не вважають за потрібне аналізувати емоційний бік життя, озвучувати свої емоції та заохочувати дітей ділитися своїми почуттями. Дослідження свідчать, що підлітки, які зростають у дисгармонійних сім'ях, схильні до зловживання алкоголем та наркотиками, характеризуються дуже низьким рівнем самоусвідомлення, невмінням описувати свою особистість, свої почуття, емоції. Навіть звичайні запитання "хто я?", "який я?" можуть фруструвати підлітка, оскільки думки про себе завжди пов'язані з негативними емоціями, викликаними відповідними загальними негативними оцінками своєї особистості з боку дорослих. Згадаймо основні правила, що діють в алкогольно залежних сім'ях: не довіряй; не відчувай; не розмовляй. І закріплюються ці правила дитиною ще в ранньому віці, а в подальшому лише відпрацьовуються відповідні форми поведінки [6].

Порушення емоційних стосунків у сім’ї призводить у подальшому до дитячих емоційних розладів. Останні, у свою чергу, умовно поділяються на дві групи. В основі розподілу лежать ті сфери життя дитини, де насамперед знаходить вияв емоційне неблагонолуччя. З одного боку проблеми виникають у взаєминах із іншими людьми; з іншого — в особливостях внутрішнього світу дитини, складності її переживань. Негативні емоційні прояви можуть існувати у двох типах поведінки дітей. Першу групу за типом поведінки складають діти з переважанням станів збудження, що характеризуються нестриманістю, дратівливістю. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність їх швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Але швидко виникаючи, вони так само швидко згасають. Афективні прояви нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог оточуючих. Усвідомлення дітьми, що вони - «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні прояви вони ховають під маскою зарозумілості, пихатості. Друга група за типом поведінки — це діти, у яких переважає пригнічений стан із депресивними проявами.Вони не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу,бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно починати та закінчувати справу, переключитися з одного виду діяльності на інший. Швидка втомлюваність та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини. Що, у свою чергу, викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам'ятність [2].

Проведення практичних досліджень з даної проблематики мали на меті довести, що особливості сімейного спілкування та соціально-демографічні фактори (стать дитини, вік, стаж батьків у шлюбі) впливають на емоційний розвиток дитини та можуть стати причинами виникнення проблем соціальної адаптації особистості упродовж життя.

Досліджуючи перешкоди у встановленні емоційних контактів у процесі сімейного спілкування виявлено, що для дітей характерні такі основні перешкоди: неадекватний прояв емоцій (54,5%); невміння управляти емоціями, дозувати їх (58,0%); домінування негативних емоцій (66,2%); небажання зблизитися з людьми на рівні емоцій (34, %); негнучкість, невиразність емоцій (45,3%). Було виявлено статистично значущу відмінність між параметрами використання себе в якості еталона при оцінці інших та миролюбною стратегією у спілкуванні (р<0,05).

Досліджуючи взаємозв’язок особливостей сімейного спілкування та емоційної сфери дітей, виявлено статистично значущу відмінність між неприйняттям або нерозумінням індивідуальності людини у батьків із негнучкістю, невиразністю емоцій у дітей (р<0,05). Крім того, нетерпимість до фізичного чи психічного дискомфорту партнера у батьків корелює із домінуванням негативних емоцій у дітей (р<0,05). Також статистично значуща відмінність спостерігалася нами між такими показниками, як невміння пристосовуватись до партнера у батьків із неадикватним проявом та домінуванням негативних емоцій у їхніх дітей (р<0,05). Таким чином, недостатня комунікативна толерантність батьків впливає на формування порушень емоційної сфери у дітей.

У багатьох випадках, скаржачись на дитину, дорослі усвідомлено або не усвідомлено "маскують" власні проблеми. Дуже часто психологічна допомога потрібна швидше дорослим, ніж дитині, або дорослим і дитині одночасно.

Отже, виховання емоційно розвиненої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим завданням для батьків і педагогів, причому більш важливим за виховання розуму та навчання дитини різним навичкам та уміням. Адже саме від емоційного ставлення до навколишнього світу залежатиме те, заради яких цілей будуть використані набуті дитиною знання і вміння.

 
Література
  1. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и оклонение. – М., 1990. – 175 с.
  2. Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные механизмы личности. – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2000. – 123 с.
  3. Захаров А.И. Происхождение детских неврозов и психотерапия. – М., 2000. – 433 с.
  4. Зацепін В.І. Семья: социально-психологические и этические проблемы, 1989. – 268 с.
  5. Зинченко Т.П. Когнитивная и прикладная психология. – М.: МОДЭК, 2000. – 608 с.
  6. Изард К.Е. Эмоции человека. – М., 1980. – 235 с.
  7. Каменецкий Д.А. Неврозология и психотерапия. – М., 2002. – 456 с.
  8. Синягина Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция детско-родительских отношений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 96 с.

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2011, №4

автор: Олександра Питлюк-Смеречинська, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації", 2011, №4, час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua


05/03/2012