Рецензія на монографію Лендьєл М.О. «Місцева демократія у країнах Центральної та Східної Європи». – Ужгород: Вид-во «Мистецька лінія», 2011. – 688 с.

РЕЦЕНЗІЯ

на монографію Лендьєл М.О.

«Місцева демократія у країнах Центральної та Східної Європи». – Ужгород: Вид-во «Мистецька лінія», 2011. – 688 с.

 

Валерій Бебик,

доктор політичних наук, професор

 

Крах тоталітаризму в Центральній Європі (або «посттоталітаризму», за висловом В. Гавела) сколихнув не тільки самі суспільства, які стали на шлях демократії, але й наукові кола, які почали теоретизування над питанням хвиль демократизації, та відповідності подій 1989 року в ЦСЄ ним, вписуванням центральноєвропейського досвіду в транзитологічні концепції, розроблені на матеріалі Південної Європи та Латинської Америки. Понад 20 років дослідники у своїх монографіях розглядають різноманітні аспекти транзиту, діагностують вдалі (Чехія, Польща) та невдалі (Словаччина) проекти, роблять політичні прогнози для інших посткомуністичних країн регіону. Україна потребує таких досліджень практично як повітря, адже сама стикнулася на своєму шляху зі всіма труднощами демократичного переходу, починаючи від соціальних, закінчуючи політичними та соціо-культурними. Важливу роль відіграє міжнародне середовище, в якому знаходиться Україна. Зокрема, успішний досвід імплементації всіх демократичних процедур та вкоріненості основних демократичних принципів у суспільну свідомість громадян Вишеградської Четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина), та «потьомкінські» шати демократії в Російській Федерації мають слугувати «дорожньою картою» для нашої держави на її власному шляху. Проте шлях Вишеграду не був вимащений «жовтим камінням», а скоріше нагадував старе латинське прислів’я «через терни до зірок». Логічно, що кінець «керуючої ролі» партії означало, що комуністи повинні припинити домінування у структурах, які приймають рішення, не тільки на рівні республіканського (федерального у випадку з Чехословаччиною) урядів, але й на рівні школи, робочого місця та місцевої адміністрації так само. Демократизація цих інститутів почалася вже в 1989 році, і з більшою впевненістю продовжилася в 1990-му. Але демократизація місцевої адміністрації була значно важчою, ніж загальнореспубліканська, враховуючи величезну географічну різноманітність та небажання старих «апаратників» прогинатися під народним натиском. Авжеж, провідну та полегшуючу роль відігравали закони, прийняті на самому початку 1990-го про місцеве самоврядування, але важливими були і неформалізовані практики, без яких жодне законодавче закріплення не змогло б ані створити, ані вкорінити дієве громадянське суспільство як одне з головних критеріїв демократизації.

Саме тому монографія М. Лендьєл, присвячена локальним політичним інститутам та процесам у Центральній та Східній Європі в період постсоціалістичних трансформацій, має велику актуальність та практичне значення. Варто відмітити, що у вітчизняній політології це є на разі єдиним ґрунтовним дослідженням, що метою має характеристику основних теоретичних підходів до аналізу місцевих політико-владних відносин, визначення спільних та специфічних характеристик соціально-політичного контексту, в якому здійснювалася децентралізація влади, аналіз правових рамок функціонування місцевого самоврядування, з’ясування типових для суспільств ЦСЄ форм взаємодії між місцевими елітами і партіями та прослідковування тенденції прямої участі громадян у прийнятті політичних рішень на рівні територіальних спільнот.

Висвітлюючи феномени місцевої демократії та самоврядування, інституційне середовище функціонування місцевої демократії у країнах ЦСЄ, механізми відтворення місцевих політичних еліт та участь громадян у формування місцевої політики у країнах регіону, дослідниця спирається на теоретичні напрацювання вітчизняних, чеських, словацьких, угорських, польських, російських, американських, англійських, німецьких вчених та науковців стосовно природи функціонування локальної демократії. Слід відмітити: список використаних джерел та їхня багатомовність справді вражають та вказують на ґрунтовність дослідження М. Лендьєл. До того ж автор ставиться до них критично, формулює власні підходи та погляди, співвідносить усі теоретико-методологічні підходи із практикою трансформації та реаліями локальних політичних процесів.

Вважаючи, що локальні політичні інститути та процеси мають нестандартні характеристики у порівнянні із загальнонаціональними феноменами, велику увагу М. Лендьєл зосереджує на напрацюванні теоретико-методологічних засад аналізу політичних інститутів та процесів у постсоціалістичних суспільствах Центральної та Східної Європи. Це є важливим внеском у методологію вітчизняної політичної науки.

У монографії докладно проаналізовані чинники, які визначили процес формування нормативної бази функціонування місцевої демократії. Визначено особливості перебігу соціально-політичних перетворень, що охопили країни Центральної та Східної Європи в кінці 80-х – на початку 90-х років, вплив культурних, соціальних, електоральних та правових чинників на ці процеси. Це дозволило виокремити групи країн, у яких по-різному відбувалося становлення місцевої демократії, наприклад, Польща, Угорщина, Чехословаччина, де завдяки поєднанню цих факторів швидко сформувалося сприятливе середовище для розвитку місцевої демократії, та на противагу пострадянські та балканські країні, де процес суспільних перетворень визначався та проводився посткомуністичними елітами та носив характер «дозованої» демократії, а подекуди характеризувався поверненням до авторитарної комуністичної практики. На цій основі робиться висновок про значні відмінності у розвитку демократії загалом та місцевої демократії зокрема серед країн даного регіону. Варто зауважити, що процес становлення місцевої демократії дає змогу прослідкувати загальні демократичні процеси в регіоні, виступає своєрідним барометром демократії. Польща, Угорщина та Чехословаччина, які найбільших успіхів досягли в демократичному транзиті, змогли швидко консолідувати демократії, зуміли швидко інтегруватися до європейських та євроатлантичних структур. У той же ж час автор звертає увагу на уповільнення розвитку цих процесів у Словаччині, яке мало значно ширший вимір – і в економічному, і у політичному, і у соціальному житті – в порівнянні з Чехією, Угорщиною та Польщею. У цих країнах на початку трансформації не було концептуалізовано власного бачення проведення реформи місцевого самоврядування. Але, використовуючи західноєвропейський досвід та докомуністичну практику, такі реформи були чітко визначені теоретично, а згодом втілені в життя, враховуючи національні особливості кожної з них. Натомість у Росії неприйняття європейського досвіду та відсутність міцних власних традицій місцевої демократії призвели до того, що місцеве самоврядування так і не було повноцінно розвинуто. Деякою мірою в РФ початкові досягнення у реалізації місцевої демократії були згорнуті через поширення думки, що надмірне самоврядування загрожує територіальній цілісності держави, а відтак самоврядування було етатизоване.

Варті уваги висновки автора про значний вплив на становлення місцевої демократії у країнах неформальної практики патримоніальних та патронажно-клієнтальних зв’язків, притаманних комуністичному режимові. Країни з низькою інтенсивністю подібної практики значно швидше змогли досягти успіху замінити неформальні канали практикою реальної демократії. Натомість Південні Балкани, Росія та інші пострадянські республіки значною мірою лише створювали видимість демократичних перетворень та розвитку місцевого самоврядування. Такий аналіз дуже влучно характеризує широкий спектр факторів, які впливали на формування та становлення місцевої демократії у країнах Центральної та Східної Європи.

Заслуговує на увагу аналіз способів формування органів місцевого самоврядування. М. Лендьєл вказує на вплив наявних правил електоральної гри на становлення та функціонування органів місцевого самоврядування. Відмічається різниця між тими країнами, в яких виборчі правила були більш чітко визначені та не піддавалися кардинальним змінам (Польща, Чехія, Угорщина) та країнами, в яких правила електоральної гри не були стабільними або дуже часто змінювалися (Україна, Вірменія, Грузія, Албанія). Більш прискіплива увага приділяється еволюції електоральних систем Польщі, Чехії, Словаччини та Росії, та вказуються складнощі процесу формування інструментів безпосередньої демократії на місцевому рівні.

Не оминає автор увагою і роль політичних еліт у процесі демократичного транзиту та становленні теорії і практики місцевої демократії. Демократичний транзит є принципово новим типом політичної трансформації, який характеризується, насамперед, своїм інституційним спрямуванням, оскільки основною метою ставить саме інституційний злам та розбудову нових, демократичних інститутів, не виходячи при цьому за рамки правового поля. М. Лендьєл аналізує, яким чином на формування місцевої демократії впливало поєднання нової та старої комуністичної еліт, вказує на темпи становлення конкурентних правил заміщення еліт та ставлення населення до колишньої комуністичної верхівки (у країнах, де була проведена люстрація, процес інституціоналізації демократії прискорився, оскільки нова демократична еліта була зацікавлена в подібних змінах з метою недопущення збереження владних ресурсів у руках комуністичної номенклатури на всіх рівнях. І навпаки, у країнах, які розвивалися в умовах «керованої» демократії, інституційні зміни відбувалися значно повільніше і стара еліта, яка проводила ці зміни, мала можливість пристосуватися до нових реалій, щоб і надалі зберегти за собою панівне становище).

Треба сказати, що трансформація місцевої політики та перехід від моделі «зверху – вниз», за якої місцева політика в Європі розглядалася як проста реалізація просвіченого бачення керівної еліти, до нового процесу, коли знову обговорюється зв’язок між окремою людиною, суспільством і здатністю держави задовольняти потреби громадян, тільки зараз опинилися в центрі належної уваги. Почасти це пояснюється тим, що «користувачі» стали значною мірою «творцями» сучасного світу, явище, яким не може нехтувати місцева політика. Почасти тим, що ще донедавна новаторський англосакський підхід уважного ставлення до місцевих громад та їхньої активної ролі у формуванні демократичної поведінки через культурну емансипацію набув справді загального поширення. Автор визначає, що в Польщі, Чехії відбулося повноцінне формування громадянського суспільства, і це вплинуло на активність населення в самому розумінні поняття місцеве самоврядування, пов’язаного із бажанням самостійно вирішувати свої справи. Словаччина, в якій формування громадянського суспільства відбулося повільніше та пізніше, та Росія, в якій досі не існує чіткого уявлення про те, що таке громадянське суспільство, або намагання побудувати його «зверху» органами державної влади, протиставляються попереднім прикладам. Враховуючи безпосередній зв'язок між активістською політичною культурою та розвитком громадянського суспільства, відповідно можна простежити швидкість становлення місцевої демократі у визначених країнах.

Загалом слід відзначити, що автор проробила величезну дослідницьку роботу, вперше в українській політичній науці концептуально проаналізувавши феномен місцевої демократії та її зв'язок із політичною культурою, демократичними перетвореннями загалом. Цікаво було б дочекатися від М. Лендьєл подальших робіт, присвячених аналізу розвитку місцевої демократії в пострадянських країнах, які мали відносно однакові стартові позиції, але по-різному реалізували свій потенціал, та окремого ґрунтовного дослідження місцевої демократії в Україні, з метою вироблення конкретних практичних рекомендацій по реформуванню існуючої системи місцевого самоврядування, використовуючи посттоталітарний досвід країн ЦСЄ.

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2011, №4

автор: Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону.Політологія, психологія, комунікації", 2011, №4, час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


27/02/2012