Проблема агресії молодших школярів на сучасному етапі в теорії та практиці cоціальної роботи

 Проблема агресії молодших школярів на сучасному етапі в теорії та практиці cоціальної роботи

Валентина Кириленко,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри соціальної роботи Університету „Україна”,

практичний психолог спеціалізованої школи №216 м. Києва

 

УДК 316. 613

 

Анотація. У статті здійснена спроба систематизації основних теоретичних положень та узагальнення сучасного практичного досвіду до розуміння агресії та агресивної поведінки молодших школярів.

Ключові слова: агресія, агресивність, агресивна поведінка, теорії агресії.

 

Аннотация. В статье рассматриваються теоретические вопросы и подходы к пониманию агрессии и агресивного поведения младших школьников в социальной работе.

Ключевые слова: агрессия, агрессивность, агрессивное поведение, теории агрессии.

 

Annotation: In this article author attempts to systematize the main abstract theorems and to generalize the modern practical experience of young schoolchildren aggression and aggressive behavior understanding.

Key words: aggression, aggressive behavior, theory of aggression.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Конфлікти та агресія в житті сучасних школярів сьогодні стали нормою поведінки. Батьки, класоводи і класні керівники 5-6 класів відмічають, що агресивна поведінка школярів перших – шостих класів щорічно зростає, агресія в багатьох ситуаціях стає зовсім некерованою, і часто дорослі не знають, як впливати на агресивних школярів, оскільки покарання або позбавлення дитини чогось не має значного виховного впливу. І хоча в психологічній літературі питання агресії описані здавалось би багатогранно, все ж чимало питань залишаються відкритими. Особливо це актуально для соціально-педагогічної діяльності, яка спрямована на адаптацію дитини до нових умов життєдіяльності та соціалізації.

У ряді досліджень (1; 5; 3) відмічається, що проблема дитячої агресивної поведінки є вже соціальною проблемою, а не тільки педагогічною чи психологічною, в той же час її ефективне вирішення можливе тільки на основі об’єднаних зусиль усіх учасників навчально-виховного процесу та осіб, які займаються вихованням підростаючого покоління. Дослідження та корекція агресивної поведінки як психолого-педагогічного та медико-соціального феномену потребує міждисциплінарного підходу, який дозволить з’ясувати її специфіку та сутність.

Отже, метою даної статті є розгляд проблеми агресії та агресивної поведінки у молодших школярів на сучасному етапі в теорії і практиці соціальної роботи в навчальному закладі та узагальнення соціально-педагогічного досвіду у роботі з агресивними дітьми та підлітками.

Результати дослідження та їх обговорення. Сучасну школу часто називають школою соціального досвіду, яка намагається створити своє соціокультурне середовище, збагачуючи образ життя і світу дитини. Саме створення особливого розвиваючого освітньо-культурного середовища можливе у разі реалізації основних компонентів процесу соціалізації комунікативного, поведінкового, ціннісного та пізнавального через використання основного засобу соціалізації – відносини та установки. Саме сформовані відносини між дітьми формують симпатії чи антипатії до однокласників та дорослих, за рахунок яких формується і поведінка школяра в навчальному закладі.

Шкільний клас для молодшого школяра є певним значущим мікросоціумом, в якому формуються соціальні відносини та досвід дитини, проявляється поведінка та характер дитини. З цієї позиції ми і зробимо спробу аналізу феномену агресивної поведінки у школі.

Для опису феномену агресії в соціально-психологічній та педагогічній літературі використовується наступна термінологія: агресія, агресивна поведінка, агресивність.

Складність і велика кількість різних проявів агресивної поведінки дитини призводять до того, що в сучасній психолого-педагогічній науці не має однозначного трактування самого поняття «агресія». Кожна галузь наукових знань намагається дати своє визначення, але нас цікавить комплексний підхід до вирішення данної проблеми, особливо як соціально-педагогічної та психологічної проблеми.

На думку А. Реана та Я. Коломенського, „поняття агресія і агресивність несинонімічні”. Під агресією автори радять розуміти сукупність певних дій, які наносять моральну, фізичну чи матеріальну шкоду іншому об’єкту; в той же час агресивність – це особистісна якість, особливість, яка виражається у готовності до агресивних дій по відношенню до іншого [5, с. 60]. Під агресивністю слід розуміти певну якість особистості, що виражається в готовності до агресії. Тобто агресія є певною дією, а агресивність – готовність здійснити цю дію, певна якість, риса особистості. Тоді агресія як дія має цікавити педагогів та юристів, а агресивність як риса характеру – психологів і нейрофізіологів. І підтвердження цієї думки можна побачити в іншому формулюванні цього феномену: агресія – це реакція людини на ворожі дій іншої людини для захисту своєї території чи спосіб позбавитись від власного почуття невпевненості. В той же час за психологічним словником (В.П. Зінченко), агресія є вмотивованою деструктивною поведінкою, яка суперечить нормам існуючої поведінки і правилам існування людей у суспільстві, наносить шкоду об’єктам нападу, приносить фізичний біль чи викликає у них психологічний дискомфорт. Тобто автор підкреслює соціально-психологійний та юридичний характер агресії. У роботах Т. Румянцевої та І. Бойко можна знайти підтвердження цієї думки. Автори розглядають агресію як форму соціальної поведінки, яка регулюється у процесі соціальної взаємодії [4]. Саме з цієї позиції будемо розглядати агресію та агресивну поведінку і ми.

Отже, агресивна поведінка є однією з форм реагування на різні неблагополучні в фізичному і психічному відношенні життєві ситуації, які викликають стрес, фрустрацію, та виступає механізмом самозахисту дитини.

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити основні концепції прояву агресії, якими прийнято вважати теорію інстинкту, теорію фрустрації, теорію соціального научіння, мотиваційну теорію. Представники теорії інстинктів (З. Фрейд, К. Лоренц) розуміють під проявом агресії людські інстинкти, які можуть відігравати як функцію фізичного та емоційного самозбереження, так і функцію зовнішньої чи внутрішньої руйнації у разі виникнення загрози, оскільки поведінкою людини керують два основні інстинкти – устрімління до життя (ерос) та устрімління до смерті (танатос), які знаходяться у постійній противазі один до одного. В той же час негативна енергія танатоса через прояв емоцій має бути спрямована зовні, оскільки вона призводить до руйнування самої людини. К. Лоренц, на противагу цій думці, висунув іншу – агресія є інстинктом боротьби за існування. Агресивна енегрія, спонтанно генеруючись в організмі, накопичується протягом певного часу і досягнувши певного рівня і за умови певного стимулу, «виривається назовні» Агресія в такий спосіб виступає як один із захисних механізмів внутрішнього «Я» дитини та проявляється через зростання тривожності і страху.

К. Хорні вказує, що погляд прихильників теорії інстинктів на прояв агресивної поведінки зводить нанівець усі зусилля суспільства змінити деструктивну поведінку особистості. А. Адлер дійшов висновку, що асоціальна поведінка є наслідком недорозвинення соціального почуття – устремління до прив’язаності, яке регулює соціальну поведінку людини [4].

В основі фрустраційної теорії агресії (Дж. Доллард, Р. Берон, Д. Ричардсон) лежить положення, що „фрустрація завжди призводить до агресії у будь-якій формі. Агресія завжди є результатом фрустрації, а рушійною силою розвитку людської особистості є фрустрація” (Девіантний підліток, 78). Низка вчених вказують, що агресія є не єдиною формою прояву фрустрації (К. Левін, Х. Хекхаузен), агресія може не проявлятись, коли є конструктивний вихід із ситуації фрустрації (А. Александрова). Ф. Василюк, погоджуючись, що агресія може носити захисний характер, вказує, що в той же час агресивність стає набутою рисою особистості, коли стикається з існуючою проблемою потенційної чи актуальної загрози задоволенню базових потреб людини, тобто у разі виникнення кризової ситуації. К. Роджерс, пов’язуючи агресивність із рівнем розвитку самоактуалізації, вказував, що агресивність є психологічним захистом людини з метою збереження самооцінки та є набутою якістю особистості. Інший представник фрустраційної теорії Л. Берковітц зробив припущення, що прояв агресії може бути викликаний наслідками агресивних дій, а сама агресія може виступати у вигляді інструмента дії [1; 3, с. 79] та призводити до ворожого ставлення до інших. А. Басс і А. Дарки розділяють агресію і ворожість, вказуючи, що ці стани не однакові, не завжди співвідносяться один із одним та не завжди зустрічаються одночасно. Так, ворожість розглядається як підозрілість і образливість та не завжди призводить до прояву агресії, в той же час напад ярості чи роздратованості є причиною прояву вербальної чи фізичної (прямої чи непрямої) агресії.

Виходячи з такого припущення, можна вважати, що агресія є компенсаторним механізмом порушеної психофізичної чи соціальної функції особистості. В такому випадку агресія буде «доброякісною». За Фромом, доброякісна агресія носить захисний характер та проявляється тільки у момент небезпеки; злоякісна, навпаки, є деструктивною і носить спонтанний характер, активно пов’язана зі структурою особистості.

Низка авторів, аналізуючи проблему агресивності, вважають, що особистість має мати певний рівень агресивності, в роботах І. Фурманова вказується, що в нормі агресивність є якістю соціально необхідною [9; 10].

У рамках афективно-динамічного підходу пропонується розглянути шляхи виходу з кризової ситуації, яка є причиною виникнення почуття страждання (Ф. Василюк) і базових емоційних реакцій – страху і гніву (І. Фурманов) та прояву агресії: 1) позбавлення від травмуючої дії зростаючої напруги незадоволеної потреби; 2) використання психологічного захисту: ізоляція афекту, приглушення, витіснення, заміщення та заперечення. Типи виходу з афективних ситуацій формує і певний тип поведінки: у випадку, коли гнів є домінуючою емоцією – активно-агресивний тип поведінки, в ситуації відносного паритету страху і гніву – пасивно-агресивний тип поведінки.

Н. Левитов пропонує розглядати агресію як певний психічний стан особистості та виділяє три компоненти агресії: пізнавальний, емоційний, вольовий. Автор пов’язує пізнавальний компонент зі способом сприймання загрози з боку оточення та виділення об’єкту для протистояння. Слід виділити і вплив способу сприймання, орієнтацією відповідно до ситуації агресивної загрози. Афективна складова представлена агресивними емоціями – гнівом, роздратованістю, злістю і т.д. Вольовий і емоційний компоненти тісно взаємопов’язані з рівнем самоконтролю над емоційними проявами та поведінкою. На думку автора, пізнавальний компонент тісно повязаний зі способом сприйняття ситуації, її розумінням, оцінкою загрози, від чого буде залежати і виникнення агресивного стану та сили прояву агресії та застосування засобів агресії.

Виділяючи пізнавальний компонент агресії, ми вказуємо на формування агресивного мислення, що активно розвивається під виховним впливом, батьківськими установками та настановами: «Ти сільніший», «Дай здачі», «Вчора ти переміг...», «Скільки над тобою будуть глузувати....». Іншими словами, на формування агресивного мислення та й самого агресивного стилю поведінки особистості має вплив найближчий соціум. Згідно з теорією соціального научіння А. Бандури, людина набуває агресії через біологічні та соціальні фактори, її вихід здійснюється під впливом низки шаблонів, збуджувальними мотивами, інструкціями. Згідно цієї теорії, в основі агресивної поведінки дитини лежить форма агресивної поведінки, засвоєна дитиною через соціальне, особливо позитивне, підкріплення чи спостереження відповідного образу поведінки на попередніх етапах соціального розвитку.

Аналіз різних наукових концепцій дозволяє стверджувати, що агресія в дитячому віці може бути викликана причинами фізичного, психічного чи соціального характеру і виділити певні види агресії: 1) група – за спрямованістю: зовнішня (пряма: на конкретну людину); зміщена: спрямована на соціальне оточення; внутрішня (аутоагресія, самозвинувачення); 2) група за характером прояву: фізична (побиття, погрози), економічна або матеріальна (руйнування чи знищення речей іншого), психологічна (словесні знущання, прізвиська), змішана [5].

Серед основних видів агресивних реакцій, які найчастіше можна зустріти в сучасній молодшій школі, можна виділити: фізичну та вербальну агресію, образливі прізвиська, псування майна іншого, позбавлення грошей, непряму агресію, аутоагресію, остання часто, як показують наші дослідження, виникає через почуття провини у дитини.

Згідно думки Г. Парена, можна виділити дві форми прояву агресії: інструментальну (недеструктивну) та ворожу (деструктивну). І якщо інструментальна агресія носить позитивну спрямованість, оскільки спрямована на досягнення мети і задоволення бажання, є здатністю до адаптації та замінюється конструктивними способами досягнення мети, збуджує дитину до здорової конкуренції в оточуючому світі, захисту своїх прав та інтересів, сприяє розвитку пізнання і здатності покладатись на самого себе, то деструктивна агресія носить негативну спрямованість, оскільки в основі її лежить бажання завдати опоненту шкоди й отримати від цього емоційне задоволення. Результатом деструктивної агресії є конфлікти, зниження адаптивних можливостей дитини, зниження вербального спілкування, настороженість та вороже ставлення до оточуючих [3; 6; 9].

Проаналізувавши ряд наукових джерел з даної проблеми та провівши низку досліджень, ми виділяємо ще один вид агресії молодшого школяра – реактивну агресію, прояв якої спостерігається в ситуації захисту своїх інтересів, задоволенні своїх потреб чи бажань.

Агресію та агресивну поведінку можна помітити, адже це поведінка дитини, на яку постійно звертають увагу батьки і вчителі та самі діти, намагаючись скаржитись класному керівникові про агресивну поведінку однокласника, чи проявляти агресію у відповідь, чи просто уникати агресора. Агресивна поведінка в молодшому шкільному віці проявляється у спалахах роздратованості, неслухняності, гіперактивності, дитячій жорстокості (М. І. Лисина, 1997), спалахах гніву, ярості, брехливості, скаргах на інших. Як показують дослідження останніх років, проявами агресії в молодшому шкільному віці є:

1)           агресія як крайня міра для задоволення своїх потреб, можливість привернути увагу до себе дорослих. Це зустрічається в сім'ях, які у вихованні притримуються абсолютно протилежних стилів від гіпер- до гіпопротекції чи при зменшенні уваги дорослого до дитини;

2)           агресія як засвоєна на прикладах поведінка (агресивна поведінка батьків, вплив кінофільмів та інше),

3)           агресія як невміння, нездатність блокувати негативні емоції,

4)           агресія як якість особистості;

5)           агресія як прояви гніву, злості, незадоволення, протесту.

За нашими дослідженнями можна виділити ще один її прояв – агресія як самозахист та компенсація втраченого фізичного чи психологічного стану.

Але дорослих найбільше хвилює саме агресія, яка заподіяла фізичної шкоди іншому, а причини її виникнення та психологічна шкода залишається поза увагою вчителів і батьків. Психологічна шкода агресивної поведінки є шкідливою для обох сторін учасників конфлікту. Якщо для агресора це – негативне формування самовпевненості у власних силах (сильніший завжди правий), то для жертви – формування низки негативних емоційних станів та реакцій: страждання, страху, гніву, які штовхають дитину на активні дії, спрямовані на усунення причини страждання.

Аналіз літератури дозволяє нам вказати, що страждаюча дитина самодепривується і фруструється, а це у свою чергу призводить до формування певного типу поведінки (І. Фурманов, 2002): пригнічено-агресивного, пасивно-агресивного, активно-агресивного.

В межах теорії Е. Берна розглядаються і певні агресивні стратегії, які, як ми вже вказували, розвивають агресивне мислення, оскільки агресор отримує задоволення від фізичного чи психічного домінування над іншими, отримує контроль над ситуацією і провокує появу різних форм маніпуляції іншими, контролю над жертвою. Агресивне мислення орієнтоване на отримання задоволення від агресивних проявів та самозахисту розуму.

Агресія в учнів 7-12 років проявляється у демонстрації сили, непокорі вимогам старшого, домінуванні інтелектуального, фізичного, чи матеріального типу, що викликає маніпулювання іншими: маніпулювання „помикаючого” типу, маніпулювання „підставлюючого” типу, маніпулювання „засуджуючого” типу.

В основі поведінки дитини, в тому числі й агресивної, лежать певні мотиви і потреби, які і визначають активність особистості. Л. Божович (1972) у своїх роботах говорить, що під потребами розуміється нужда дитини в чомусь, яка відображається у формі переживань і яка є необхідною для підтримки сталості організму і спрямованості його розвитку. У разі, коли нужда не задоволена, зростає напруженість потреби, спрямованість і зміст якої зберігається та визначає оптимум мотивації. Саме оптимум мотивації і визначає емоційну спрямованість поведінки при задоволенні потреби: адекватність чи неадекватність реакції на ситуацію. Відсутність предмету, можливостей чи перешкод для задоволення потреби викликає додаткове емоційне напруження: страх, гнів, агресію, тривожність. Саме стан тривожності на думку І. Фурманова лежить в основі агресивної поведінки, але А. Фрейд, визнаючи, що прояв тривожності і страху у дитини є основою агресії – захисного механізму внутрішнього стрижня особистості [7].

У соціально-педегогічній діяльності агресію часто розглядають у межах поняття норми соціальної поведінки, виділяючи рівневу структуру агресії (О. Реан, 2006), «де основою для відмінностей є кількісний критерій сили агресивних дій чи ступеня агресивності особистості» [6, с. 49], високі чи низькі показники агресії, які можуть бути деструктивними як для самої особистості, так і для оточуючих, що потребує розробки корекційних та виховних програм.

Разом із тим, слід вказати, що серед основних причин агресивної поведінки молодшого школяра в низці наукових робіт виділяються і група причин соціально-педагогічного характеру: неправильне виховання і неблагополучне оточення дитини: незадоволення потреби в материнській любові, виховання за типом „Крон-принца”. У дошкільному віці деякі форми агресивної поведінки дитини не сприймаються оточенням як «погані» і пояснюються як недостатність морального виховання самосвідомості. Педагогічними дослідженнями встановлено, що агресивна поведінка у дітей має свою динаміку й активізується у вікові кризові періоди та періоди емоційної нестабільності.

Таким чином, агресивна поведінка розглядається як набута модель поведінки, в якій агресивність виступає як особистісна риса, сформована у процесі соціалізації дитини і яка в більшості випадків виступає як механізм самозахисту свідомості.

Причини прояву агресивної поведінки можна поділити на декілька груп: біологічні, соціальні, медичні, психологічні та педагогічні, які тісно взаємопов'язані між собою.

 

Використана література

  1. Абрамов В.А., Бурцев А.К., Вольтфогель А.Л., Выговская Е.М., Ряполова Т.Л., Пырков С.Г., Денисов Е.М. Некоторые клинико-психологические особенности детей и подростков с агрессивным поведением // Медицинские исследования. – 2001. – Т. 1, вып. 1. – С. 40-41.
  2. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 2001.
  3. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. – М.: Педагогика, 1995. – С. 74-100.
  4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. (Психологическое исследование). – М.: Просвещение, 1968. – 462 с.
  5. Реан А.А. Психология изучения личности. – СПб., 1999. – 96 с.
  6. Реан А.А. Психология адаптация личности. Анализ. Теория. Практика / А. А. Реан, А. Р. Кудашев, А. А. Баранов. – СПб.: Прайм-ЕВРО-ЗНАК, 2006. – 479 с.
  7. Фрейд А. Психология «Я» и защитные механизмы. – М.: Педагогика-Пресс, 1998. – 144 с.
  8. Фрейд З. Психоанализ и детские неврозы. – СПб.: Алетейя, 2000. – 69 с.
  9. Фурманов И.А. Аффективно-динамическая теория адаптации // Вестник БДУ. – Сер 3. - №3. – 2001. – С. 42-47.
  10. Фурманов И.А. Детская агрессивность: психодиагностика и коррекция. – Мн.: Ильин, 1996. – 187 с.

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2011, №4

автор: Валентина Кириленко, кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної роботи Університету „Україна”

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону.Політологія, психологія, комунікації", 2011, №4, час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


27/02/2012