Механізм творчості: дефекти, компенсація, норма

Механізм творчості: дефекти, компенсація, норма

 

1. Основна ідея проекту, що розробляється в інституті, передбачає, що:

- механізм творчості існує у кожній практично здоровій людині і не є елітарним явищем; ніщо в людині не може з’явитися зненацька, якщо воно не існувало на початку життя;

- механізм творчості не має віку: він на 6-му році життя переходить із потенційного стану в активний і поступово за певних умов може набирати потужності упродовж усього життя;

- механізм творчості перебуває в різних станах: існувати у “сплячому режимі” до старості, а потім прокидатися; може почати працювати в 13-ти річному віці; виключатися із активності втомою і перевтомою. Нашу правоту підтверджують ті, хто ще вчора – невідомі світу таланти і генії, які зненацька випрямилися – одні в середині, інші наприкінці свого життя, – і почали створювати дещо небувале, незвичайне; десятки років людина жила сіренькою і непримітною, але ось дозволили обставини – і вона стала сама собою, такою, якою на роду їй було написано стати;

- механізм творчості починає працювати, коли всі складові пропорційно розвинені і взаємно підсилюють одна одну;

- механізм творчості розвивається у процесах самоподолання, самореалізації і самозавершення людини;

- механізм творчості – механізм універсальний; якщо це тільки механізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює: учора – математику, сьогодні – літературу, завтра – біологію; на вході – дисгармонія (задача), на виході – розв’язана задача – гармонійна предметність;

- вищу насолоду, натхнення діями людина переживає не від результату роботи, а від творчого процесу, в якому народжується матеріальний предмет чи знакова система: наукова думка, художній образ тощо.

2. Механізм творчості – система, створювана з поетичної душі і тіла людини. Це – мислення, почуття, уява – складові душі і тіла – психомоторика та енергопотенціал. За його допомогою вона стає здатною робити: 1) відкриття, 2) винаходи і 3) створювати оригінальні художні образи. І цим вона несхожа на інших, тільки творчість приносить у її життя дійсний смисл; творчість обдаровує її – усупереч обставинам – свободою.

Методом незалежної експертної оцінки обстежено учнів від 13 до 17 років близько 80 тис. осіб. Експерти – учителі, які пройшли попередню підготовку (10 годин лекцій і практичних занять, засвоїли метод комбінаторики), й оцінювали учнів своїх класів за станом механізму творчості. Складові механізму творчості (мислення, почуття, уява) були піддані комбінаториці і визначено за її посередництвом таке число можливих варіантів сполучень.

1. Мислення.

2. Почуття.

3. Уява.

4. Мислення – почуття.

5. Мислення – уява.

6. Почуття – мислення.

7. Почуття – уява.

8. Уява – мислення.

9. Уява – почуття.

10. Мислення – почуття – уява.

11. Мислення – уява – почуття.

12. Почуття – мислення – уява.

13. Почуття – уява – мислення.

14. Уява – мислення – почуття.

15. Уява – почуття – мислення.

Що ми маємо? Типологію виявів потужності механізму творчості, його індивідуальності. Але це не означає, що їх всього 15, бо поділ індивідуальностей за пропорціями сили складових досягне чотиризначного числа.

Однодіючих – 20,21%. Вони містять у собі перші три типи учнів. Серед них 18,21 % із домінуючою пам’яттю – учнів-“зубрилок”.

У цих учнів одна зі складових механізму творчості стала домінуючою – всевладною (дві інші виключені з активності, безробітні). Будь-яка альтернативна домінанта, наприклад, почуттєва або уяви, придушується. Те саме стосується й інших поодиноких домінант.

Однодіючий механізм визначає поведінку, манеру дій у спілкуванні й навчанні. Це – не патологія, не хвороба, а штучно створені труднощі розвитку: навчання вимагає однобічних навчальних дій. Наприклад, трудність розвитку мислення в тому, що до 13 років у дітей пам’ять випереджає мислення. Вона, як губка, всмоктує в себе все, не розбираючись у тому, що нею захоплено, у цінностях. Якщо до цього часу мислення було не активізоване (було мале або бракувало його навантаження), то вона придбає – можливо, на все життя – звичку виконувати пізнавальну роботу силами пам’яті: стає – зубрилкою; простіше й надійніше створити мнемосхему матеріалу, ніж його осмислити.

Дводіючих – 50,25%. – їх 6 типів. Вияви домінантності такі: переважає сильніший механізм, а йому підпорядковується слабший, заблокований двома домінуючим. Спільно діючі складові взаємно підсилюють себе, вбираючи й охоплюючи велику кількість інформації та енергії для збільшення потужності.

Дводіючі учні розподіляються на три групи: естети, мислителі та моралісти. У естета механізм творчості працює на слабенькому мисленні, а тон йому задає потужне естетичне почуття. Його домінанта – естетичні почуття + уява. Серед них іноді знаходять і вундеркінда. Від них відрізняється учень із таким же слабеньким мисленням, але розвиненими пізнавальними почуттями + уява мислитель, що дає йому можливість серед відомого відшукувати невідоме, а воно і штовхає отрока на розв’язання задач, які він у невідомому швидко і точно фіксує, але ще не здатен їх долати.

Їх сусід – мораліст – має той же профіль, але спеціалізується на іншому матеріалі. Його домінанта – моральні почуття + мислення. Вони ведуть мораліста на боротьбу за торжество добра, блага і їх втілення в життя. Але він діє реактивно, тому що його мислення ще не здатне розв’язувати якісно задачі морального типу.

Це призводить до гострих суперечностей, внаслідок яких виникає стан, що нагадує “боротьбу мотивів”, коли треба обрати спосіб дії з двох можливих. Це створює внутрішнє напруження, що перетворюється на стрес. Наприклад, почуття своєю енергією допомагають мислити потужніше і точніше, але інформація, що сприймається почуттям, ігнорує докази мислення.

А як поводиться третій серед них? Ослаблена складова механізму творчості блокується настільки, що до інформації, яку вона сприймає і переробляє, ніхто з двох не прислухається і не бере до уваги. Тому остаточне рішення приймає домінантна складова механізму.

Гармонійних – 11, 33 % – теж 6 типів.

Механізми творчості у цих людей працюють спільно. Залежно від задач, які вони розв’язують, перевага надається тій або тій складові і вона панує доти, доки задача існує. Але всі вони однаково важливі і рівносильні. Якщо, наприклад, мислення не може розв’язати задачу, то на допомогу приходять почуття та інтуїція. А коли й вони безсилі, допомагає уява – і створює те, що дає відповідь на запитання.

Що з цього випливає? 1) почуття пов''язують нас із нескінченністю властивостей предмета або сировини, з якої він буде створений; 2) уява, завдяки своїй здатності до синтезу інформації, перетворює почуття на думку; З) думка зводить предмет до якоїсь кінцевої величини, однозначності і дає можливість висловити себе у формі слова, поняття або символу.

Ось чому здібності людини виявляються не в тому, що вона має знання у формі знакових систем, відчуває у формі почувань, а в тому, що вона може доцільно діяти, спираючись на логіку предмета.

Отже, образ, почуття і думка – єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму. Його гармонія – продукт діяльності трьох механізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнання світу й умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і можуть мінятися ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування сильнішому.

Вмикає механізм творчості – дискомфорт – внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Він вимагає визначити межі невідомого, а в ньому - задачі, які оточують людину з усіх боків. Розв''язати задачу – це перетворити щось дисгармонійне в гармонійне: із примітивної – у більш досконалу гармонію, створення якої повертає людину у звичний комфортний стан.

Люди гармонійні ідуть свідомо на дискомфорт і, долаючи його, отримують задоволення. Доки гармонійна людина перебуває у стані втоми і перевтоми, вона:

1) або не може бачити задач у стані дискомфорту,

2) або бачить, але не маючи енергії, щоб розв''язати їх, і від цього страждає;

3) або просто уникає їх, оскільки не знає іншого порятунку від дискомфорту.

Другі – однобічні намагаються уникати труднощів і всюди шукають лише джерела насолоди; треті – двобічні переходять у пригнічений, депресивний стан.

3. Поняття норма. За поняттям “норма” будемо утримувати його первісний смисл: норма – керівне начало, зокрема, психічного розвитку, правило і взірець у навчанні, в якому учень стає здатним до відкриттів, винаходів і створювання художніх образів: у дитинстві – для себе, у юності – для інших, а у віці дорослості – для людства, тобто стати творцем.

Гармонійний стан механізму творчості – це сплав, коли всі п''ять компонентів перебувають у гармонійній пропорції. Видимо, існує і найкраще, ідеальне сполучення, яке – єдине – гарантує можливість самовираження людини – творчості.

Взагалі ж число сполучень допустимих, працюючих – величезне, оскільки кожна складова, забезпечуючи позитивний показник сплаву, може існувати в оптимальному діапазоні активності. Доки вони в цьому діапазоні, вони нівелюють недоліки один одного. Але ледь один із них вийде за межі допустимого – цілісність руйнується, механізм припиняє творчу роботу, стає дефективним.

Тому будь-яка система норм передбачає:

1) визначені стимули діяльності у формі мети, ідеалу, цінностей;

2) взірці і правила “нормальної” для освітнього процесу поведінки його суб’єктів і меж допустимих станів механізму творчості;

3) заходи впливу, спрямовані на відновлення втрачених функцій, а також гармонізацію його складових.

4. Дефект і компенсація. Дефект – недолік, пошкодження, яке надає механізму творчості або психічному явищу істотної вади, недосконалості будь-якої його складової. Неповноцінність складової або вимагає підйому активності її функціонування тренуванням, або гіперфункції повноцінних, діяльністю яких компенсується наявний від природи – органічний і придбаний – функціональний – дефекти.

Складова, що компенсує функції заблокованої або нерозвинутої, здобуває особливу лабільність і може зрештою сама зробитися неповноцінною. Ці процеси підлягають саморегулюванню, взаємній компенсації, щоб зберегти механізм у рівновазі. Заміна внутрішніх ресурсів механізму зовнішніми, переключення цілей – компенсація, що при усуненні перешкод перебудовується психіка людини.

Таким чином, компенсація знаходиться в залежності від значимості дефекту, який багато в чому визначається і потребою його заміщення. Але не завжди людина усвідомлює наявність дефекту і його значимості, і тому не завжди суб''єктивна потреба в компенсації має виправдання.

Явища декомпенсації – ослаблення втрати ефекту компенсації – спостерігаються не тільки при органічних захворюваннях (наприклад, при декомпенсації пороків серця), але й у психіці людини. Компенсування недостатньої сили мислення здійснюється точним запам''ятовуванням, але воно саме може припинити активність, і тоді дефект у механізмі позначиться ще різкіше, ніж до компенсації; людина зневіряється у значенні запам''ятовування, що необхідне і для мислення.

Не варто ні применшувати, ні перебільшувати ролі компенсації в боротьбі із внутрішніми недоліками у механізмі творчості людини. Зменшення її ролі означає ігнорування пластичності психіки, перебільшення – послабляє її прагнення до прямої боротьби з недоліком, а освітян – перебудови освітнього процесу.

 

Література:

1. Клименко В.В. Психологические тесты таланта. –Харьков «Фолио», Санкт-Петербург «Кристалл», 1996. – 414 с.

2. Клименко В.В. Как воспитать вундеркинда. – Харьков «Фолио», Санкт-Петербург, «Кристалл», 1996. – 463 с.

3. Клименко В.В. Механізм творчості: чи можна його розвивати. – Київ, “Шкільний світ”, 2001. – 96 с.

4. Клименко В.В. Механізм творчості: чим його розвивати. – Київ, “Шкільний світ”, 2001. – 100 с.

 

В.В.Клименко,

доктор психол. наук, професор, завідувач лабораторії

Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

автор: Клименко В.В.

час видання: 2002


31/01/2012