Політика країн Латинської Америки та США у перебудові системи відносин на світовому та регіональному рівнях

Політика країн Латинської Америки та США у перебудові системи відносин на світовому та регіональному рівнях

 

УДК  32.001.(075.8)

 

Ткач, Анатолій,

Університет „Україна” (Україна, м. Київ),

кафедра суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій,

здобувач,

Tio19@ukr.net

 

 

АНОТАЦІЯ

 

У статті аналізується діяльність латиноамериканських держав у боротьбі за перебудову сформованої системи відносин на світовому і регіональному рівнях. Сучасна фінансово-економічна криза показала необхідність змін в економічному світопорядку, у сформованій після закінчення Другої світової війни фінансовій системі, в якій ключову роль відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Всесвітній банк (ВБ). Протягом багатьох десятиліть країни, що розвиваються, не здійснювали серйозного впливу на світову економіку, вони скоріше виступали як об’єкт економічної експансії. Набуло подальшого розвитку положення про те, що зовнішньополітична стратегія США як діяльність держави, яка спрямована на включення Латинської Америки у процес формування вигідної моделі міжнародних відносин, включає постановку довгочасних цілей і довгострокового планування з урахуванням застосування ресурсів. Величезні природні ресурси і швидкі темпи економічного розвитку гарантують провідним латиноамериканським країнам помітні позиції у світовій політиці за умов зростаючого рівня суперництва за ресурси; Боліваризація як нова ідеологія Латинської Америки XXI ст. у відповідності до ідеї багатополюсного світу.

Ключові слова: світова економічна криза, новий економічний світопорядок, Латинська Америка, південноамериканська фінансова архітектура, інтеграція, Банк Півдня, регіональна валюта, АЛБА, ЕКЛАК.

 

 

Counteraction of Countries of Latin America to Politics of the USA in Alteration of the System on World and Regional Levels

 

Tkach, Аnatoly,

University “Ukraine” (Ukraine, Kyiv),

PhD student,

Tio19@ukr.net

 

 

SUMMARY 

 

Counteraction of countries of Latin America to politics of the USA in alteration of the system on world and regional levels. It is shown in the article, as exactly latinos operate in a fight for alteration of the formed financial and economic system on world and regional levels. It has become quite obvious that the option of neo-liberal economy cann’t satisfy the needs of most of the population of Latin America affected by the reforms. Therefore, at the beginning of the new century, Latin America was faced the need to develop a new model of development that could soon help resolve the accumulated economic and social problems. It gained further development that the US foreign policy strategy as a state activity aimed at the inclusion of Latin America in the process of formation of a profitable model of international relations includes setting long-term goals and long-term planning taking into account the use of resources. Huge natural resources and rapid economic development ensure that the leading Latin American countries have significant positions in world politics, given the growing level of competition for resources; Bolivarizatsiya as a new ideology of Latin America XXI century. In accordance with the idea of a multipolar world.

Keywords: world economic crisis, new economic world rools, Latin America, South America financial architecture, integration, regional currency, АLBA, ЕCLАК.

 

Нинішня кризова ситуація у світовій економіці спонукала міжнародне співтовариство до пошуків нової моделі розвитку (парадигми), що відповідала б реаліям сьогодення щодо розташування сил на міжнародній арені. У русі, що розгорнувся, за новий економічний світопорядок, активну участь беруть багато країн Латинської й особливо Південної Америки. Не очікуючи істотних переміщень у цій справі в найближчому майбутньому, вони досить енергійно взялися за вибудовування власної "фінансово-економічної архітектури", сподіваючись у такий спосіб відновити свій економічний ріст, позбутися від надмірної зовнішньої фінансової залежності і по можливості відгородити себе від зовнішнього впливу і збоїв у функціонуванні глобальної економіки.

Тривалий час Латинська Америка знаходилася на периферії світових процесів. Її називали „заднім двором” США, і Вашингтон не соромився втручатися у внутрішні справи сусідніх країн, що у відповідності до доктрини Монро входили до сфери інтересів. Так, формально це були суверенні держави, але остаточно звільнитися від зовнішнього впливу їм не вдавалося. Сучасна фінансово-економічна криза показала необхідність змін в економічному світопорядку, у сформованій після закінчення Другої світової війни фінансовій системі, в якій ключову роль відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Всесвітній банк (ВБ). Протягом багатьох десятиліть країни, що розвиваються, не здійснювали серйозного впливу на світову економіку, вони скоріше виступали як об’єкт економічної експансії, а в міжнародних розрахунках домінував долар [1, с. 19].

Країни континенту лідирують у багатьох галузях світового господарства. Бразильська фірма Vale займає перше місце серед експортерів залізної руди, чілійська Codelco є самою великою компанією у світі, що спеціалізується на видобутку мідної руди, а мексиканська Cemex вийшла на третє місце серед виробників цементу. У нафтогазовій галузі майбутнє також за Латинською Америкою. Бразильська Petrobras і венесуельська PDSVA упевнено набирають обертів, чому сприяють величезні поклади вуглеводнів у цих країнах. Болівія має газові резерви і запаси рідких металів — танталіт, аметрин, олово, цинк, вольфрам. За даними журналу Fortune за 2012 рік 126 із 500 найбільших світових компаній знаходяться в Латинській Америці (у 2005 році тут них було 47) [2, с. 11].

Досить успішна і соціальна політика латиноамериканських країн. Дослідники відзначають, що за останні десять років кількість бідних людей у регіоні зменшилося на 20%. Тільки в одній Бразилії за цей час більш 50 млн осіб стали зараховувати себе до середнього класу. Експерти запевняють, що в Латинській Америці знайшли ефективніші механізми боротьби з кризою, ніж у Сполучених Штатах і ЄС. Наприклад, місцеві транснаціональні компанії всупереч логіці неолібералізму почали брати на себе частину відповідальності за прийняття стратегічних рішень, працювати на благо суспільства, а не вузької групи директорів, інвесторів і керуючих.

Серед конкретних прикладів — мексиканська компанія Bimbo, що відмовлялася звільняти співробітників навіть у період кризи і ввела різні стимули для зміцнення їхньої лояльності. Бразильська косметична фірма Natura Cosmeticos має мережу прямих продажів, в якій працюють понад мільйон консультантів (в основному жінок) по всій Південній Америці. Дотримання етичних і екологічних норм — головний принцип Natura. Схожим шляхом пішли засновники мережі ресторанів у Перу Astrid&Gaston. Презентуючи „нову перуанську кухню”, компанія розширила свою присутність за межі континенту — ресторани є в Мехіко, Панамі і навіть у Мадриді. При цьому Astrid&Gaston підтримує місцевих сільгоспвиробників, використовує тільки традиційні інгредієнти і вкладає гроші в соціальні молодіжні програми. Компанія займається також популяризацією андської кухні, розповідаючи про традиції давньої перуанської культури. Перу —батьківщина картоплі, і тут вирощується 10 тис. сортів цієї рослини [3, с. 39].

Латиноамериканські банки здійснюють програми допомоги бідним або відкрили служби, що стали доступними незаможним верствам населення, такі як Bolsa Familia, Fome Zero у Бразилії і Oportunidades у Мексиці. Бразильський BancoItau-Unibanco запустив низку освітніх проектів, у тому числі програму Raizes e Asas (Корені і крила), метою якої є заохочення обдарованих студентів (кожному з них банк зобов’язується виділити 12 тис. доларів). У Мексиці компанія Enova створила «Мережу навчання й освіти», побудувавши більше 42 невеликих навчальних центрів для малозабезпечених громад.

Фернандо Енріке Кардосо, що почав економічні і соціальні реформи в Бразилії, Лула да Сільва і Ділма Русеф вивели країну на лідерські позиції. Експерти Ради по міжнародним відносинам, що вважається одним із самих впливових аналітичних центрів у США, у липні 2011 р. пророчили, що Бразилія вже через п’ять років буде п’ятою економікою у світі й одержить постійне місце в Раді Безпеки ООН. Бразилія експортує більш 50 тис. барелей у день біопалива етанол і є в цій області головним конкурентом США. Активно розвиваються китайсько-бразильські відносини. Правда, 80% бразильського експорту в Китай складають базові товари і сировина (соя, олія, залізна руда), а більше 90% імпорту з Китаю припадає на промислові товари. Китай також залишається основним інвестором у Бразилію (гірничодобувний і нафтовий сектор, транспорт, енергетика) [4, с. 21].

У 2014 році в Бразилії відбувся чемпіонат світу з футболу, а в 2016-му — Олімпійські ігри, що знову ж передбачає значні інвестиції в інфраструктуру, безпеку й охорону здоров’я. Бразильські чиновники працюють над проектом Educaca opara Todos («Освіта для всіх»), метою якого є збільшити бюджетні витрати на освіту до 7% ВВП до 2015 року (на даний момент цей показник складає 5,2%. У США він дорівнює 5,5%; у Росії — 4,8%, а до 2015 року його в нас обіцяють скоротити до 3,8%). Бразилія бере участь у блоці БРІКС та IBSA (Індія — Бразилія — Південна Африка) і використовує «м’яку силу» у відносинах із країнами португаломовного світу. Відчувається бразильська присутність в Африці — у Мозамбіку, Сенегалі, Малі і Гані ця латиноамериканська держава координує програми продовольчої безпеки. На Чорному континенті реалізуються також проекти «Південь-Південь» і «Тропікалізмо», що роблять упор на загальну ідентичність. На міжнародній арені активно діє й Аргентина, що входить у блок VISTA (В’єтнам, Індонезія, Південна Африка, Туреччина, Аргентина). Як і БРІКС, цей акронім був запропонований західними аналітиками, що об’єднали держави нового покоління, які здатні забезпечити політичну стабільність, високі темпи росту і сприятливі умови для розширення торгівлі. Правда, зараз Аргентина переживає не кращі часи. Кредитна політика призвела до зниження зарплат і зростання податків, що негативно позначилося на соціальній ситуації в країні.

У 2009 р. на самміті Америк у Тринідаді і Тобаго Уго Чавес подарував Баракові Обамі працю Едуардо Галеано «Розкриті вени Латинської Америки». Описувані в ній події, схоже, назавжди залишилися в минулому: бригади смерті, підготовлені ЦРУ і організація наркотрафіка з країн Андського кокаїнового трикутника, кредити Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду, що руйнують традиційні підвалини і країни, що втягують, у боргову систему, рудименти неоімперіалістичної політики, такі як війна Аргентини і Британії в 1982 р. за Мальвінські (Фолклендські) острови, а також постійні перевороти військової еліти. В останні роки Латинська Америка змінилася. У результаті глобальної кризи на континенті активізувалися громадські рухи, регіональні інтеграційні процеси.

Латиноамериканські профспілки, безземельні селяни Бразилії, шахтарі Чілі й Аргентини, індіанці Болівії й Еквадору, неосапатисти Мексики об’єднали зусилля в боротьбі за свої інтереси. Колишній робочий металург і профспілковий активіст Лула став президентом Бразилії, ще один профспілковий лідер і етнічний індіанець Ево Моралес очолив Болівію, у Нікарагуа до влади повернулися сандіністи. З 2001 року в Латинській Америці стали проводитися всесвітні соціальні форуми, і континент поступово перетворився в центр антиглобалістського руху [5, с. 9].

Боліваріанський альянс для народів Нашої Америки (ісп. Alianza Bolivarian aparalos Pueblos de Nuestra America, скорочено ALBA) є скоріше ідеологічним блоком і був створений у 2004 році. Мета — кооперація та інтенсифікація торговельних зв’язків. До складу ALBA входять вісім країн: Болівія, Венесуела, Куба, Еквадор, Нікарагуа, Домініка, Антигуа і Барбуда, Сент-Вінсент і Гренадіни. Серед запрошених членів альянсу є і держави з інших регіонів, такі, наприклад, як Сирія та Іран.

У квітні 2009 р. на самміті країн-учасниць Боліваріанського альянсу було прийняте рішення про введення умовної валюти для взаєморозрахунків за назвою „сукре”. Як віртуальний засіб платежу вона існує з 1 січня 2010 року. У тому ж році була здійснена перша транзакція. Планувалося зробити сукре реальною валютою не тільки для членів альянсу, але і для інших держав регіону, перетворити в альтернативу американському доларові. У зв’язку з цим відзначимо кілька фактів. У червні 2009 року, після того як президент Гондурасу Мануель Селайя прийняв рішення про приєднання до альянсу, військові організували і здійснили державний переворот у країні. А в жовтні 2010 року в ході безладу в місті Кіто відбувся замах на переобраного на другий термін президента Еквадору Рафаеля Корреа, що вважається автором ідеї єдиного банку і загальної для країн ALBA грошової системи (як показало розслідування, офіцери поліції, що брали участь у змові, проходили навчання у спеціальному центрі в США) [6, с. 5].

Улітку 2012 р. був відсторонений від влади президент Парагваю Луго Фернандо, що був ставлеником лівих сил. „Винести йому імпічмент було нескладно, — відзначав аргентинський геополітик Карлос Перейра-Меле, — адже це рішення підтримали у Вашингтоні. До того ж у Парагваї надзвичайно сильні праві традиції. Понад сорок років у країні був диктатор Альфредо Стресснер, що не приховував своїх симпатій до німецьких нацистів. Тепер парагвайська олігархія, імовірніше всього, виключить цю країну, що вважається серцем Південної Америки, з інтеграційних процесів на континенті”. Парагвай може стати головною опорою США в регіоні, особливо з огляду на той факт, що тут знаходиться велика американська база „Марискаль Естигаррибиа”. Для вхідної в блок ALBA Болівії це означає геостратегічне оточення в дусі операції „кільця Анаконди”. Адже в сусідньому Перу Сполучені Штати також мають військові бази, а в Чілі існує могутня мережа олігархів, пов’язаних із Вашингтоном.

Правда, незважаючи на всі перешкоди, які створювали США, держави, що входять до блоку ALBA, досягли успіхів. Серед спільних великих проектів необхідно відзначити загальний банк, що займається питаннями фінансів, освіти, транспортної інфраструктури, установами культурного фонду ALBA і Університету туризму. Країни ALBA розподілили функції за галузевими напрямками, а великі національні проекти зв’язали з механізмами інтеграції і створенням таких умов, що гарантували б неможливість контролю з боку транснаціональних корпорацій. Наприклад, Куба курирує кампанії загальної освіти, енергетичну безпеку, латиноамериканську школу медицини, включаючи комунітарну і превентивну медицину, будівництво поселень, а також телекомунікації.

Якщо лідерами блоку ALBA вважаються Куба і Венесуела, у проекті Меrсоsur (ісп. Mercado Comundel Sur, Південноамериканський загальний ринок) ключову роль відіграють Аргентина і Бразилія. Саме ці держави в 1985 р. підписали програму економічної інтеграції і співробітництва, що заклала основи регіонального об’єднання торгівлі. Входять Венесуела, Уругвай і Парагвай (членство останнього припинене в червні 2012 р. до квітня 2013 р.). На даний момент Меrсоsur є величезним простором від Вогненної землі до Карибського басейну площею 12,8 млн кв. км із населенням 275 млн осіб. Про потенціал об’єднання свідчить те, що на його території знаходиться дві третини світових запасів прісної води і здійснюється 20% світового видобутку нафти [7, с. 9].

З 2004 року Меrсоsur і Андське співтовариство (спочатку входили Болівія, Колумбія, Перу, Чілі, Еквадор, Венесуела в організації з 1973 по 2011 р.) вели переговори про створення нового об’єднання Unasur (Union de Naciones Suramericanas, Союз південноамериканських націй). Організація була заснована 9 грудня 2004 р. на самміті 12 латиноамериканських держав у перуанському місті Куско. Ідеї, закладені в Андській групі, — вироблення єдиної економічної політики, координація здійснюваних проектів і гармонізація законодавства — поширилися на всю Південну Америку.

У травні 2012 р. на III Енергетичній раді Unasur у Каракасі була підписана угода, що гарантувала захист регіональних ресурсів і передбачала інтеграцію в галузі енергетики. Був прийнятий план будівництва 30 інфраструктурних об’єктів, що містив у собі спорудження на території Південної Америки трьох транспортних коридорів, що з’єднують Тихий і Атлантичний океани.

Що стосується фінансової політики, країни, що входять у Unasur, домовилися про введення загальної валюти сукре (Боліваріанський альянс). Цей приклад демонструє взаємозалежність розглянутих інтеграційних проектів. Союз південноамериканських націй намагається здійснювати і єдину зовнішню політику: держави Unasur спільно відстоюють інтереси одного з членів організації. Так було, наприклад, у випадку з Аргентиною, що має суперечки з Великобританією про суверенітет над Мальвінськими островами. Чілі, Венесуела, Болівія та інші країни об’єднання в 2012 р. внесли до Комітету ООН з деколонізації питання про „повернення островів Буенос-Айресу”. Еквадор заручався підтримкою Unasur у справі Джуліана Ассанжа.

Лідери Unasur прагнуть створити і механізми колективної оборони. На позачерговому самміті організації, що відбувся у Бразилії у грудні 2008 року, була заснована Південноамериканська рада оборони — дорадчий і координаційний орган, задачею якого є аналіз і усунення можливих загроз у регіоні. У Латинській Америці зберігаються невирішені територіальні проблеми. При цьому тут зосереджені величезні ресурси: місцеві тропічні ліси, наприклад, відрізняються найбільшим у світі біорізноманіттям. Крім того, до 2025 р. регіон буде виробляти 40% усього продовольства на Землі, і з огляду на похмурі прогнози з приводу доступу до їжі і води, загальна оборонна політика стає для латиноамериканських країн життєво важливим питанням [8, с. 11].

Ще один інтеграційний проект — CELAC (Співтовариство країн Латинської Америки і Карибського басейну). Ця регіональна політична й економічна організація була створена 17 квітня 2007 року в ході першої зустрічі з енергетичної інтеграції глав Аргентини, Болівії, Бразилії, Венесуели, Гайани, Колумбії, Парагваю, Перу, Сурінаму, Уругваю, Чілі й Еквадору на венесуельському острові Маргарита. CELAC, безумовно, є противагою вашингтонському проектові Організації Американських держав. Однією з головних цілей союзу є протидія регіональній політиці США. І невипадково нині покійний венесуельський президент Уго Чавес був для лідерів співтовариства символічною фігурою.

З іншого боку, на відміну від ALBA у CELAC навмисно уникають ідеологізації, намагаючись виробити консолідовану позицію з більшості питань. Виступаючи в Каракасі у грудні 2011 р., президент Уругваю Пепе Мухіка закликав своїх колег відмовитися від догматизму. „Ви можете дотримувати будь-яких поглядів, — заявив він, — правих, лівих, центристських, яких завгодно. До співтовариства входять аргентинські синдикалісти, бразильські прихильники широкої федералізації та ідеологи соціалізму XXI ст. До CELAC приєдналася навіть Мексика, що завжди була осторонь від інтеграційних процесів у Латинській Америці, будучи членом NAFTA (Північноамериканська угода про вільну торгівлю). Це вказує на зонтичний характер організації, що, проте, вважається на даний момент наймогутнішим інтеграційним інструментом у регіоні [9, с. 14].

Інша організація – БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Активну позицію займають країни ППІМ (ПАР, Пакистан, Індонезія, Мексика), досить самостійну роль грають нафтоекспортери (активний гравець – Венесуела), що нагромадили чималі фінансові резерви. Змістилися ролі традиційних кредиторів і боржників, сформувалися нові великі фінансові ринки, регулювання яких вийшло за рамки окремо узятих держав. Світ, по суті, перейшов на бівалютну систему: нарівні з доларом США (який утратив колишню стабільність і довіру до себе як резервної валюти й універсальному засобові платежу) на міжнародний ринок вийшов євро. Всі ці очевидні зміни, а також підсилилася фінансова нестабільність, прорахунки в роботі банківських систем, макроекономічна турбулентність та інше свідчать про ерозію, що почалася, існуючої у світі валютно-фінансової системи.

Тема формування нової світової фінансової архітектури неодноразово піднімалася. Періодично повторювані фінансово-економічні збої в розвитку окремих країн і регіонів змушували знову і знову повертатися до її обговорення. Так було, наприклад, після кризи в Мексиці (1994-1995 р.), коли розгорілися гострі дискусії, що виявили істотні розбіжності в позиціях їхніх учасників. Так було і після криз в Аргентині (1995 р.), Бразилії (1998-1999 р.) і знову в Аргентині (2001-2002 р.) – в економічно найбільш розвитих країнах регіону. Не применшуючи значимості і не заперечуючи „національних коренів” походження цих криз, не можна ігнорувати або недооцінювати і той факт, що на розвиток Латинської Америки в попередні десятиліття впливала глибока включеність регіону у процеси глобальної інтеграції з її „перекосами” і нестабільністю, з усе більш очевидною нездатністю міжнародних інститутів адекватно управляти й ефективно реагувати на зміни у стані світової економіки і фінансів.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. SELA abogapornueva arquitectura financiera. – www.sela.org, 25/6/2012.
  2. IMF. World Economic Outlook: Sustaining the Recovery. October 2014. 35 p.
  3. Brasil у Argentina "eliminan" aldolar. – www.cnnexpansion.com, 8 de septiembre 2012.
  4. Adiosal Dolar: Brasil у Argentina harant ransacciones en moneda nacional. – www.aporrea.org, 30.VI.2013.
  5. El comercio entre Argentina у Brasil con moneda local suma 122 millones de dolares. – Agenda EFE, www.periodistadigital.com, 17 de mayo 2009; www.andmundo.com, 18.V.2012.
  6. UNASUR – Unión de Naciones Sur americanas. – http://unasursg.org/
  7. CEPAL. Panorama de la inserción internacional de América Latina y el Caribe. 2011-2012, p. 9.
  8. Sebastián Piñera. Las soluciones a los problemas en Latinoamérica estan en la unión. – http://www.celac.gob.ve./
  9. CEPAL. Panorama de la insercióninternacional de América Latina y el Caribe. 2011-2012, p. 14.

 

 

REFERENCES:

1. SELA abogapornueva arquitectura financiera. – www.sela.org, 25/6/2012.

2. IMF. World Economic Outlook: Sustaining the Recovery. 35 October 2014. 35 p.

3. Brasil in Argentina «eliminan» al dolar. – www.cnnexpansion.com, 8 de septiembre 2012.

4. Adios al Dolar: Brasil in Argentina harant ransacciones en moneda nacional. - Www.aporrea.org, 30.VI.2013.

5. El comercio entre Argentina in Brasil con moneda local suma 122 millones de dolares. – Agenda EFE, www.periodistadigital.com, 17 de mayo 2009; www.andmundo.com, 18.V.2012.

6. UNASUR – Unión de Naciones Sur americanas. – http://unasursg.org/

7. CEPAL. Panorama de la inserción internacional de América Latina y el Caribe. 2011-2012, p. 9.

8. Sebastián Piñera. Las soluciones a los problemas en Latinoamérica estan en la unión. – http://www.celac.gob.ve./

9. CEPAL. Panorama de la insercióninternacional de América Latina y el Caribe. 2011-2012, p. 14.

автор: Ткач, Анатолій, Університет „Україна”, кафедра суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій, здобувач

видання: Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації №1, 2017, час видання: 2017

адреса видання: http://social-science.com.ua/


30/03/2017