Теоретико-методологічні засади соціальної політики в умовах глобалізації

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

УДК 316.48

Мякушко, Надія,

 Університет «Україна» (Україна, Київ),

Полтавський інститут економіки і права,

директор,

MyakushkoNadiya@i.ua

 АНОТАЦІЯ 

В статті розглядаються теоретико-методологічні засади соціальної політики в умовах глобалізації. Аналізуються поняття соціальна держава, соціальна політика та соціальна справедливість з точки зору науки та масової свідомості. Досліджується зв’язок понять соціальна справедливість та соціально-політичний маркетинг у соціальних державах.

Визначається роль соціальної політики як стратегії соціально-політичного маркетингу у функціонуванні сучасних соціальних держав. Аналізуються особливості соціально-політичного маркетингу в формуванні соціальної політики та соціальної держави в умовах глобалізації. Розглядаються моделі соціальної політики держави в умовах глобалізації.

Ключові слова: соціальна справедливість, соціальна держава, соціальна політика, модель соціальної політики.

  

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL FOUNDATIONS SOCIAL POLICY UNDER GLOBALIZATION

 

Мjakushko, Nadiya,

“Ukraine” University (Ukraine, Kyiv),

Poltava institute of economy and law,

Director,

MyakushkoNadiya@i.ua

 

SUMMARY

The article deals with theoretical and methodological foundations of social policy in the context of globalization. Analyzes the concepts of social state, social policy and social justice in terms of science and public consciousness. We study the relationship concepts social justice and socio-political marketing in social states.

The role of social policy as a strategy for social and political marketing in the functioning of modern welfare states. Specific features of the socio-political marketing in shaping social policy and social state under globalization. The models of social policy in the context of globalization.

Keywords: social justice, social state, social policy, social policy model.

  

Проблеми дослідження особливостей формування і реалізації соціальної політики в умовах глобалізації вимагають формулювання теоретико-методологічними засадами соціальної політики як такої. В цьому контексті потрібно визначитися з такими основними категоріями соціальної політики як соціальна політика, об’єкт і суб’єкт соціальної політики, типологія і функції соціальної політики, основні принципи соціальної політики тощо.

Загалом, під соціальною політикою розуміють систему цілей і засобів їх досягнення по­літичними і державними інститутами з регулювання соціальної сфери суспільства, соціальних відносин відповідно до сукупності політичних установок, принципів, рішень та ідей, спрямованих на задоволення соціальних інтересів і потреб особистостей, соціальних груп, класів та ін. [3].

В якості об’єкта соціальної політики держави розглядають, насамперед, суспільство, соціальні групи та окремих індивідів, які за певних умов можуть бути і носіями та суб’єктами соціальної політики.

До найважливіших функцій держави належать: формулювання завдань соціального розвитку суспільства, здійснення законотворчої діяльності у соціальній сфері суспільства, забезпечення соціальної політики фінансовими ресурсами та організаційно-управлінською підтримкою (соціально-політичним менеджментом та маркетингом).

Головною метою соціальної політики держави експерти вважають встановлення та регулювання відносин між суспільством та індивідами шляхом встановлення та регулювання відносин між індивідами та соціальними групами, до яких належать останні.

І тут зовсім не обов’язково, щоб між державою та індивідами неодмінно був певний соціальний посередник у вигляді соціальної групи. Проте, використання структур громадянського суспільства для здійснення соціальних зв’язків  між державою та громадянами суттєво розширює регулятивні можливості такої соціальної комунікації, підвищує рівень соціального захисту, індивідуалізує такі соціальні зв’язки і підвищує адаптивні можливості системи соціальної безпеки.

Традиційно вважалося, що суб’єктами соціальної політики виступають спеціалізовані установи і організації держави, які реалізують соціальну функцію останньої [3].

Але розвиток структур громадянського суспільства розширив перелік суб’єктів соціальної політики за рахунок недержавних організацій (корпорацій, підприємств, профспілок, релігійних, благодійних міжнародних та національних організацій), які здатні здійснювати функції соціальної політики у суспільстві.

Найважливішою функцією соціальної політики є її захисна функція, яка має гарантувати прожитковий міні­мум людини шляхом встановлення мінімальної заробітної платні, пенсій, стипендій, адресної соціальної допомоги в комунальній та транспортній сферах, системах охорони здоров’я та безпеки життєдіяльності.

Соціальна політика реалізується шляхом розробки і ухвалення законодавчих актів (законів, указів президента, постанов уряду) і затвердження цільових соціальних програм, які мають розроблялися органами державної влади за участі представників громадянськості та експертного середовища у сфері соціального захисту громадян.

Ефективна соціальна політика будь-якої держави є основою стабільності політичної системи суспільства. А сама соціальна політика є основою і ключовим елементом будівництва соціальної держави.

Дуже важливим елементом соціальної політики також є принцип соціальної справедливості, що виступає вагомим показником ефективності соціального розвитку суспільства і складає основи його базового соціального ідеалу.

Вказані вище проблеми в різних аспектах досліджувалися в наукових працях Д. Белла, Д. Боулдінга, Р. Дарендорфа, В. Зауера, М. Волзера, П. Розенваллона, Дж. Ролза, О. Агаркова, В. Бабкіна, М. Вольцера, В. Кімліка, М. Коноха, Р. Нозіка, В. Скуратівського, Г. Соловей, Л. Щеннікової [5; 6; 9; 10; 12; 14; 16; 17; 19].

На думку М. Коноха, питання соціальної справедливості тісно пов'язані з визначенням загальної категорії справедливості та розумінням змісту спеціальної категорії соціальної справедливості [6]. А Є. Лукашова справедливо стверджує, що соціальна держава - це соціально справедлива держава [7].

Г. Соловей виокремлює в даному контексті два основних підходи до розуміння терміну соціальної справедливості:

  • партикуляристський, який методологічно встановлює чітко окреслені моральні нормативи лише для конкретних громадян конкретної держави (Дж. Ролз, В. Кімлік, А. Макінтайр, Р. Нозік, М. Волцер);
  • універсалістський, який досліджує вказану проблематику через призму комунікаційної практичної філософії, суб’єктом якої виступає людство (К. Апель, В. Кульман, Д. Бьолер, Ю. Габермас) [17].

Дж. Ролз переконаний, що в будь-якому суспільстві повинні бути встановлені рівні права і свободи для всіх без винятку громадян громадян. А права, які гарантуються державою на основі реалізації в практичній діяльності принципу соціальної справедливості, не повинні бути предметом політичного торгу. Всі люди не є рівними за своїми розумовими та фізичними здібностями, соціальним та економічним статусом. Проте, це не повинно перешкоджати розвитку суспільства як цілісності і повинно гарантувати відкритість будь-яких посад для всіх громадян [11].

На думку Дж. Ролза, соціально держава повинна має забезпечити гарантування наступних видів благ:

1) свободи совісті, свобода думки та ін.;

2) свободи пересування та можливості вільного вибору заняття;

3) здобуття влади, повноважень і відповідальності залежно від посади і місця роботи (відповідно до ступеню самостійності та соціальних можливостей людей);

4) прибуток і багатство у широкому розумінні як універсальні засоби, які мають обмінювальну вартість і необхідні для того, щоб прямо чи опосередковано досягти широкого спектру цілей;

5) соціальні основи самоповаги індивідів, що дають змогу громадянам відчувати власну значущість як особистості, розвивати й реалізувати свої моральні якості та досягти власної мети з повагою до себе [11].

Поняття соціальної справедливості у версії Р. Нозіка розкривається через реалізацію права власності і теорію майнової справедливості. Суть його концепції полягає в тому, що статок справедливо належить тій чи іншій особі, якщо це здійснюється на правовій основі  згідно з принципами справедливості у придбанні та в передачі майна або згідно з принципом «виправлення несправедливості», який на правових засадах реалізується соціальною державою [9].

Під іншим кутом зору розглядає соціальну політику і соціальну державу М. Волзер, який вважає, що держава має гарантувати правовий захист і забезпечувати гідне життя своїм громадянам. Але цей зв'язок повинен бути симетричним: держава має забезпечити гідність громадян, а громадяни – гідність держави [5].

Отже, соціальна справедливість пов’язана з розподілом і перерозподілом різних благ, регулюванням державою соціально-економічних відносин, забезпеченням основних політичних, економічних та соціальних прав і свобод людини, та її соціальним захистом.

Відповідно до тлумачення принципу соціальної справедливості варто виокремити те, що повинна забезпечувати соціально-правова держава:

  • участь індивіда у політиці та економіці;
  • діяльність правових інститутів, котрі охороняють право на життя, свободу, власність;
  • функціонування соціальних систем: економічної, освітньої, соціального забезпечення.

Концепція Г. Цахера грунтується на розуміння того, що соціальна держава повинна виконувати у суспільстві функції оцінюючого та перетворюючого чинника і гаранта заради забезпечення гідного рівня життя громадян, зменшення різниці в рівні добробуту, ліквідація відносин залежності і встановлення відповідного соціального контролю [11].

Все це, на думку Г. Цахера, потребує формулювання основних принципів діяльності соціальної держави:

  • соціальної солідарності;
  • субсидіарності;
  • справедливого розподілу благ з урахуванням кількості та якості виконаної праці;
  • здійснення глобальної та спеціальної соціальної політики;
  • поліпшення умов праці громадян;
  • соціальне страхування;
  • забезпечення зайнятості та соціальне партнерство.

Відповідно до основних принципів діяльності соціальної держави можна викремити її основін завданнями:

  • забезпечення ринкових можливостей і реалізація права індивидів на частину суспільного добробуту шляхом справедливого розподілу прибутків і майна;
  • зниження небажаної ринково обумовленої диференціації на знедолених та заможних;
  • забезпечення свободи, справедливості, розвитку особистості, поваги до гідності особи, активної участі людей у суспільному житті;
  • вдосконалення соціальної політики та правових механізмів, які забезпечують основні соціальні права і сприяють розширенню мережі соціального забезпечення [11].

Суттєву допомогу в реалізації принципу соціальної справедливості в соціально-правовій державі, на думку О. Агаркова, можна забезпечити методами соціально-політичного маркетингу - з використанням наступних чинників:

  • в економічній сфері - обґрунтованого соціально-економічного регулювання економічних процесів;
  • у політичній сфері - забезпечення політичних прав і свобод громадян, зокрема, участі у виборах, референдумах, мітингах і протестах, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ;
  • у соціальній сфері - забезпечення соціальних гарантій, соціальних пільг і послуг, передбачених конституцією і законами, що виходять з реальних можливостей їхнього задоволення органами державного управління [1; 2].

Відповідно до існування двох основних моделей соціальних держав (ліберальної та соціал-демократичної), найбільш поширених в сучасному світі, О. Агарков пропонує розглядати суспільно-політичні процеси функціонування соціальної держави в контексті реалізації технологій і методів соціально-політичного маркетингу, який  розглядається ним як технологія управлінської діяльності держави, що спрямована на задоволення потреб та узгодження інтересів різних соціальних груп, забезпечення громадян суспільними благами, здійснення справедливого розподілу матеріальних і нематеріальних ресурсів для досягнення справедливості, солідарності і стабільності в суспільстві [2].

Зрозуміло, що функціонування соціальних держав в умовах глобалізації неможливе без застосування спеціальних технологій соціально-політичного менеджменту і маркетингу, які є ознакою та інструментом формування соціальних ознак сучасної держави на основі реалізації принципів соціальної справедливості, гарантування високого рівня життя громадян, сприяння розвитку структур соціальної сфери глобального громадянського суспільства.

Принцип соціальної справедливості в сучасних соціальних державах є основою для співіснування, співпраці і соціального партнерства між державою і громадянами, суб’єктами і об’єктами ринку з метою підвищення рівня матеріального добробуту та соціального захисту громадян.

Відповідно, соціальна політика визначає зміст і рівень соціальності держави, характер взаємодії структур держави і структур громадянського суспільства, формулює соціально-правові відносини у суспільстві.

Наприклад, Б. Ракитський визначив соціальну політику як специфічні соціальні відносини певних соціальних груп в контексті збереження і зміни соціального стану населення (класів, прошарків, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, національних, релігійних та інших соціальних спільнот) [7].

А. Сіленко, своєю чергою, методологічно визначила соціальну політику з двох точок зору:

  • як мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин;
  • як систему взаємодії державної влади, недержавних структур і особистості щодо життєзабезпечення та розвитку людини [14; 15].

Г. Соловей під соціальною політикою держави вбачає діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та суспільних інститутів, яка спрямована на гармонізацію інтересів соціальних груп та територіальних спільнот у сфері виробництва, розподілу і споживання благ, що сприяє узгодженню інтересів цих груп з інтересами людей та стратегічними цілями суспільства [17].

Отже, соціальна політика розглядається вказаними дослідниками як суспільний феномен, котрий інтегрує різноманітні багатофакторні чинники: соціальні відносини та процеси життєдіяльності соціуму, що впливають на формування та реалізацію соціальних цінностей, соціальну безпеку людини і задоволення її соціальних потреб та інтересів.

Відповідно до цього розуміння соціальної політики її головним завданням є забезпечення стабільного функціонування системи соціально-політичних інститутів (державних і недержавних), координація та узгодження функціонування всіх елементів соціальної системи, гармонізація суспільної діяльності всіх суб'єктів соціальної політики.

Соціальні держави (держави загального добробуту), які об’єднує високий рівень життя громадян і ефективна соціальна політика, на думку Г. Віленського і Ч. Лебо [5; 6] можна представити за допомогою двох моделей соціальної політики:

  • інституціональної, яка передбачає перерозподіл матеріальних благ переважно на державному рівні – з мінімізацією ролі громадянського суспільства;
  •  залишкової, яка передбачає надання державної допомоги – за сприяння інститутів громадянського суспільства і лише у випадках, коли людина не може вирішити своїх проблем індивідуально.

Таким чином, ми можемо розглядати соціальну політику як політику, спрямовану на скоординоване функціонування економічної, політичної та соціальної сфер суспільства із збалансованим функціонуванням держави, ринку і громадянського суспільства на основі належного рівня соціального захисту та соціальної безпеки громадян.

Українська модель соціальної політики знаходиться поки що на початковому етапі свого розвитку – від патерналістської моделі радянського зразка – до формування ринкової моделі соціальної політики, яка створюється на основі нав’язуваної Україні ліберальної моделі, що не завжди відповідає рівню соціально-економічного розвитку країни. ментальності та культурі українського народу [21; 22].

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Агарков О. Принцип соціальної справедливості як основа методології соціально-політичного маркетингу / О. Агарков // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – 2011. - №4. – С. 243-248.
  2. Агарков О. Спрямованість соціальної політики як стратегія соціально-політичного маркетингу / О. Агарков // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – 2011. - №2. – С. 79-83. .
  3. Бебик В. Політологія: наука і навчальна дисципліна / В. Бебик. – К.: Каравела, 2009. – 496 с.
  4. Бебик В., Агарков О. Політичний менеджмент суб’єктів соціально-політичного маркетингу // Політичний менеджмент. – 2011. - №6. – С. 3-11.
  5. Волзер М. Безпека і добробут / М. Волзер // Сучасна політична філософія: Антологія  / [упоряд.: Я. Кіш]. – К.: Основи, 1998. – С. 486-523.
  6. Конох М.С. Особа: право, свобода, відповідальність: [навч. посібник для студ. філос., політолог. та юрид. фак-в] / М.С. Конох. – К.: Право, 1996. – 129 с.
  7. Лукашева Е.А. Социальное государство и защита прав граждан в условиях рыночных отношений / Е.А. Лукашева // Социальное государство и защита прав человека / [cб. ст. Рос. АН Ин-т гос-ва и права; отв. ред. Е.А. Лукашева]. – М.: ИГПАН, 1999 – С. 5-21.
  8. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики / А. Маслоу. - СПб.: Евразия, 1997. – 344 с.
  9. Нозік Р. Розподільна справедливість / Р. Нозік // Сучасна політична філософія: Антологія. – К.: Основи, 1998. – С. 239-276.
  10. Политико-психологический словарь. - М.: Деловая книга, 2002. – 576 с.
  11. Ролз Дж. Теория справедливости / Дж. Ролз. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – 535 с.
  12. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика: [навч. посіб.] / Семигіна Т. В. – К.: МАУП, 2005. – 276 с.
  13. Семигіна Т. В. Традиційні моделі соціальної політики в умовах глобалізації / Т. В. Семигіна // Людина і політика. – 2004. – № 1. – С. 134 – 143.
  14. Сіленко А. Генезис і сутність американської держави загального добробуту / А. Сіленко // Людина і політика. – 2000.– № 2.– С. 65–72.
  15. Сіленко А. Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві / А. Сіленко // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 118–128.
  16. Скуратівський В. А. Принципи соціальної політики / В.А. Скуратівський. – К.: Вид-во НАДУ, 1997. – 358 с.
  17. Соловей Г.С. Поняття справедливості в універсалістській та партикуляристській етиці / Г.С. Соловей // Практична філософія. – 2006. – № 3. – С. 146-153.
  18. Удовиченко В.П. Укpаина: Поиск модели социального госудаpства / В.П. Удовиченко. - К.: HАH Укpаины. Совет по изуч. пpоизвод. сил Укpаины, 1997. – 204 с.
  19. Щенникова Л.В. Справедливость и добросовестность в гражданском праве России (несколько вопросов теории и практики) / Л.В. Щенникова // Государство и право. – 1997. – № 6. – С. 119-121.
  20. Халипов В. Власть. Основы кратологии / О. Халипов. – М.: Луч, 1995. – 304 с.
  21.  Bebyk W. Polityczna prakseologia: teoria, metodologia, praktyka // Panstwo i pravo wobec wspolczesnych wyzwan. Teoria i filozofia panstwa i prava oraz aksjologia democracji i ocrony praw czlowieka. Ksiega jubileuszowa Profesora Jerzego Jaskierni. – Torun, 2012. – S. 139-147.
  22. Deutsch K.W. The Nerves of Government. Models of Political Communication and Control. - N.Y.: The Free Press, 1963. – 176 p.

 

автор: Мякушко Надія, Університет «Україна», Полтавський інститут економіки і права, директор

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації", №3 2016, час видання: 2017

адреса видання: http://social-science.com.ua/


20/03/2017