Інфо-комунікаційний менеджмент у системі соціо-комунікаційної праксеології

Інфо-комунікаційний менеджмент у системі соціо-комунікаційної праксеології

 

УДК 007 : 304 : 08

 

Бебик, Валерій,

доктор політичних наук, професор,

Всеукраїнська асоціація

політичних наук,

голова,

v.bebyk.cathedra@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

Формування глобального інформаційного суспільства потребує досліджень базових категорій глобальної інформаційно-комунікаційної сфери: глобальне інформаційне суспільство, соціо-комунікаційна праксеологія, види соціо-комунікаційної праксеології, правова соціо-комунікаційна праксеологія, економічна соціо-комунікаційна праксеологія, психологічна соціо-комунікаційна праксеологія, методологія аналізу соціо-комунікацій, інфо-комунікаційний менеджмент, види інфо-комунікаційного менеджменту.

Важливими елементами інфо-комунікаційного менеджменту є ціннісний інфо-комунікаційний менеджмент, виборчий інфо-комунікаційний менеджмент, урядовий інфо-комунікаційний менеджмент, медіа-менеджмент.

 

Ключові слова: глобальне інформаційне суспільство, соціо-комунікаційна праксеологія, види соціо-комунікаційної праксеології, методологія аналізу соціо-комунікацій, інфо-комунікаційний менеджмент, види інфо-комунікаційного менеджменту.

 

 

INFO-COMMUNICATION MANAGEMENT IN THE SOCIO-COMMUNICATION PRAXEOLOGY

 

Bebyk, Valeriy,

Doctor of Political Sciences, Professor,

Ukrainian Political Sciences Association,

President,

v.bebyk.cathedra@ukr.net

 

REFERENCES

Formation of the global information society needs to research the basic categories of global info-communication areas: global information society, socio-communication praxeology, types of socio-communication praxeology, legal social-communication praxeology, economic socio-communication praxeology, psychological socio-communication praxeology, methodology, analysis of socio-communication, info-communication management, types of info-communication management.

Important elements of info-communication management is value info-communication management, election info-communication management, government info-communication management, media management.

 

Key words: global information society, socio-praxeology communication, types of social-communication praxeology, methodology, analysis of socio-communications, info-communication management, the types of info-communication management.

 

Формування глобальної інфо-сфери потребує систематизації наукових знань в галузі соціо-комунікаційної праксеології, зокрема, актуалізує структуризацію і змістовне наповнення методології та методики інфо-комунікаційного менеджменту [1; 2].

Поняття праксеологія (від грецьк. — діяльність) було запроваджене в рамках практичної соціології Тадеушем Котарбінським, який  сформулював  і розвинув разом зі своїми колегами  проблеми  дослідження ефективності діяльності праці колективів, аналізував форми організації праці, взаємодію і комунікацію індивідів, індивіда і колективу в процесі виробництва [1].

Ці підходи дають підстави визначитися нам із поняттям соціо-комунікаційна праксеології, під якою будемо розуміти напрям соціальної комунікації, що досліджує практичні проблеми вивчення, аналізу і управління соціо-комунікаційною сферою суспільства, під якою ми розуміємо інтегральну, матричну, взаємозалежну сукупність соціо-комунікаційних структур, соціо-комунікаційних відносин, суспільної свідомості і соціо-комунікаційної діяльності.

Вказані елементи соціо-комунікаційної сфери перетинаються між собою, мають взаємний вплив, регулюються наступними видами соціальних норм-регуляторів: соціо-правовими, соціо-економічними, соціо-політичними і соціо-психологічними.

Відповідно до вказаних особливостей здійснення управлінських впливів на соціо-комунікаційну сферу суспільства ми можемо виокремити наступні види соціо-комунікаційної праксеології: правова, економічна, політична і психологічна.

В цьому зв'язку, враховуючи ієрархічні рівні керування соціо-комунікаційною сферою суспільства правова соціо-комунікаційна праксеологія повинна використати методологічний і методичний потенціал наступних галузей інформаційного права:

  • глобальне інформаційне право (знаходиться в процесі формування на грунті міжнародного права);
  • цивілізаційно-територіальне інформаційне право (базується на релігійних засадах: іудео-християнське,  православне, буддиське, ісламське тощо);
  • державно-національне інформаційне право (інформаційне право націй-держав);
  • регіональне  інформаційне право (інформаційне право ЄС та інших регіональних утворень);
  • інформаційне право місцевого управління та самоврядування (право органів місцевого управління та самоврядування в галузі соціальних комунікацій).

Економічна соціо-комунікаційна праксеологія повинна користуватися методологічними і методичними наробками економічного регулювання інфо-комунікаційної діяльності суспільства, оскільки сучасне інфо-суспільство має велику частку працездатного населення, що працює в інформаційному секторі економіки, а інформаційний сектор економіки (виробництво, зберігання, обробка, передача і споживання інформації) є одним з найважливіших видів суспільної діяльності, який виступає рушійною силою науково-технічного, соціально-економічного і культурно-освітнього прогресу.

Політична соціо-комунікаційна праксеологія повинна скористатися  методологічнми та методичнми підходами в дослідженні політичної культури суспільства, які регламентують політичну сферу своїх суспільств соціо-комунікаційними нормами-регуляторами (традиціями, звичками, релігійними, етнічними, регіональними, локальними та іншими груповими нормами).

Зокрема, політична соціо-комунікаційна праксеологія повинна реалізовуватися через вивчення, аналіз та управління функціонуванням наступних секторів культури:

  • · соціо-комунікаційної культури функціонування суспільних структур:

- електоральної  (технологій та процедур формування керівних органів);

- сприйняття та врегулювання соціально-політичних конфліктів;

- ухвалення і реалізації важливих суспільних рішень.

  • · соціо-комунікаційної культури суспільних відносин:

- міжособистісних;

- групових і міжгрупових;

- міждержавних;

- ієрархічних (індивід-група-держава);

  • · соціо-комунікаційної  культури суспільної свідомості:

- цінностей, традицій, звичаїв, норм;

- уявлень та переконань;

- настанов;

  • · соціо-комунікаційної  культури суспільної діяльності:

- бюрократичної (чиновницької);

- депутатської діяльності;

- економічної діяльності;

- політичної діяльності;

- громадської діяльності.

Психологічна соціо-комунікаційна праксеологія може допомогти у реальній суспільної діяльності через вивчення та аналіз структури  і особливостей:

  • · загальної суспільної свідомості; 
  • · суспільної свідомості соціальних груп  (у тому числі, політичних та правлячих еліт); 
  • · суспільної свідомості індивідів. 

Загалом, соціо-комунікаційна праксеологія  має спиратися на методологічні та методичні розробки в галузі соціо-комунікацій, інфо-комунікаційного менеджменту і маркетингу, паблік рилейшнз і т.ін.

Суспільна сфера суспільства (суспільне життя, суспільний  процес, суспільна свідомість та ін.) можуть бути досліджені за допомогою категорій ідеологем і міфологем, котрі взаємно перетинаються, доповнюють одна одну, конкурують між собою.

Ідеологеми – ціннісні, раціональні уявлення певних соціальних груп (політичних і правлячих еліт, партій, суспільно-політичних течій) щодо облаштування суспільного життя (структур, моделей, напрямів розвитку), суб’єктів та об’єктів політики.

Виокремлюють, зокрема, наступні види ідеологем:

  • глобальні ідеологеми (демократичні, тоталітарні, глобалістські, антиглобалістські, урбаністичні);
  • ідеологеми політичного розвитку суспільно-державних інституцій (консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм, соціал-демократія, комунізм, націонал-демократія, анархізм, фашизм, рашизм, фундаменталізм, лівий і правий радикалізм);
  • прикладні ідеологеми (є специфічною комбінацією різних видів ідеологем, які використовуються суб'єктами влади на нижчому рівні в конкретній діяльності органів влади  або інших суспільних інституцій).

Дослідження  ідеологем можна здійснювати через процедури вивчення цінностей, відносин держави та індивіда, форм та методів реалізації політичної влади, ставлення до основних суспільних інститутів, суспільних уяв щодо шляхів розвитку суспільства та методів досягнення суспільних цілей з точки зору суб’єктів політичної, економічної, соціальної та духовної сфери.

Міфологеми - ціннісні, ірраціональні уявлення певних соціальних груп (політичних і правлячих еліт, партій, суспільно-політичних течій) щодо облаштування суспільного життя (структур, моделей, напрямів розвитку), суб’єктів та об’єктів політики.

Міфологеми формуються у суспільній, груповій та індивідуальній свідомості в результаті впливу об’єктивних і суб’єктивних чинників:

  • · відсутності, фрагментарності і недостовірності отримуваної громадянами інформації;
  • · цілеспрямованого впливу на свідомість методами інфо-комунікаційного менеджменту.

Досліджуються вони завдяки використання аналогічних процедур: ідеологеми - на основі раціонального аналізу змісту суспільних (політичних, правових, економічних) документів, а міфологеми – через вивчення настанов суспільної, групової та індивідуальної свідомості.

У першому випадку суспільна дискусія на рівні конкретних суб'єктів суспільної діяльності (парламенту, уряду, політичної партії, громадської організації) закінчується ухваленням документу, де чітко визначаються певні ідеологічні настанови з того чи іншого питання.

В другому випадку ми можемо говорити про вірогідний характер цих настанов, оскільки громадська думка ніколи не є одностайною, навіть, в умовах тоталітарного чи авторитарного політичного режиму.

Методи дослідження суспільної свідомості є відмінними від дослідження певних документів, проте, їх об'єднує методологія аналізу соціо-комунікацій.

Під аналізом соціо-комунікацій ми будемо розуміти систему організаційно-методологічних і науково-методичних процедур дослідження соціо-комунікаційної сфери суспільства, які дозволяють отримувати науково достовірні дані про соціо-комунікаційні структури, соціо-комунікаційні відносини, суспільну свідомість і соціо-комунікаційну діяльність суб'єктів суспільного життя для їх подільшого використання у реальній практиці.

Виходячи з точки зору якості і глибини здійснюваного аналізу виокремлюють такі види аналізу соціо-комунікацій: пошуковий, описовий і змістовний [5].

Пошуковий аналіз соціо-комунікацій проводиться на попередніх етапах досліджень: за спрощеною схемою, з обмеженим часом та інструментальними можливостями. Він полягає у виявленні принципових моментів при уточненні об'єкта та предмета подальших соціо-комунікаційних досліджень.

Методи пошукового аналізу: експертне  опитування, інтерв’ю, пілотне  анкетування, вивчення документів, експрес-опитування.

Описовий аналіз соціо-комунікацій проводиться за повною програмою і ґрунтується на методологічно і методично апробованих технологіях. Використовується  при вивченні характеристик і динаміки поведінки суб’єктів соціо-комунікаційної сфери, масштабних подій і явищ: президентські, парламентські чи місцеві вибори, референдуми, кризові, конфліктні ситуації, соціальні чи економічні реформи тощо.

Він дозволяє здійснювати поетапну чи порівняльну оцінку і зіставлення особливостей  суб’єктів соціо-комунікації, інфо-комунікаційних подій і явищ з точки зору наявності чи відсутності зв’язків між ними, тенденцій розвитку і т.ін.

Змістовний аналіз соціо-комунікацій проводиться з метою пошуку причин тієї чи іншої поведінки та дослідження якісних характеристик суб’єктів соціо-комунікації, причин виникнення та еволюції тих чи інших подій і явищ соціально-комунікаційної сфери суспільства. Він описує структурні елементи соціо-комунікаційної сфери суспільства та зв’язки між ними і спрямований на:

  • · системне  вивчення сукупності чинників соціо-комунікаційної сфери суспільства;
  • · виокремлення та класифікацію факторів (основні – неосновні, тимчасові – усталені, контрольовані – неконтрольовані, керовані – некеровані);
  • · дослідження впливу згаданих факторів на стан та розвиток соціо-комунікаційної сфери суспільства та один на інший.

З точки зору аналітичної  практики  виокремлюют наступні форми аналізу соціо-комунікацій: ситуаційний, стратегічний і ціннісний.

Ситуаційний аналіз соціо-комунікацій проводиться при потребах дослідження в умовах конкретної, обмеженої в часі і просторі ситуації. Така форма аналізу потребує чіткого розрахунку, прагматизму, вироблення рекомендацій досягнення цілей з мінімпльними затратами.

Ефективне здійснення ситуаційного аналізу може бути реалізоване на основі обробки якомога більшої кількості джерел інформації: статистичної, соціологічної, соціо-психологічної, політичної, економічної, експертної тощо.

Мистецтво ситуаційного аналізу передбачає системний розгляд конкретної проблеми через призму дослідження причин виникнення даної проблеми, окреслення кола інтересів суб’єктів соціо-комунікації.

Стратегічний аналіз соціо-комунікацій зорієнтований на конструювання моделей соціо-комунікації,  виявлення прогнозованих інфо-комунікаційних закономірностей розвитку суспільства. Для цієї форми аналізу характерні установки на використання цінностей і евристичних можливостей однієї із суспільних дисциплін (економіки, політології, історії, соціології, права, культурології тощо).

Предметом стратегічного аналізу фахівці вважають, насамперед, дослідження політичного, економічного, історичного і культурного досвіду суспільства, які завжди мають певне ідеологічне і соціо-комунікаційне забарвлення. Дана форма аналітики не вимагає від суб’єктів соціо-комунікації негайних дій, проте - стимулює ухвалення стратегіних рішень, які можуть мати реальні наслідки в майбутньому.

Ціннісний аналіз соціо-комунікацій опікується дослідженням базових цінностей конкретного суспільства та умов реалізації державної політики у сфері соціо-комунікації.  На відміну від попередніх форм аналізу, дослідницький акцент робиться не на формуванні інформаційної політики суспільства, а  на її оцінці та осмисленні.

Ціннісний аналіз соціо-комунікацій не має чітко окреслених методологій і методик дослідження, оскільки ґрунтується  на світогляді і життєвому досвіді експертів, які не обов’язково дотичні в професійному плані до інфо-комунікаційної сфери суспільства.

Виокремлюють наступні методологічні підходи у аналізі соціо-комунікацій:

  1. 1.                      Інституціональна методологія – використовує формально-правовий аналіз соціо-комунікацій в рамках напрямків:
  • конституційні дослідження (на основі традиційного, правового аналізу соціально-комунікаційних інститутів (у т.ч. – структур), намагаються аналізувати ці інститути в динаміці);
  • державне управління (здійснюється вивчення управлінських функцій державних структур у сфері соціальних комунікацій);
  • новий інституціоналізм (прагне доповнити компаративістське вивчення політики у сфері соціальних комунікацій й адміністративної поведінки дослідженнями неформальних соціально-комунікаційних структур) [4; 6; 7; 13; 15].

2. Біхевіористична методологія – дозволяє здійснювати аналіз процесів соціо-комунікацій шляхом спостереження за соціально-психологічною поведінкою та інфо-комунікацією індивідів у формальних та неформальних  групах. В межах цього методологічного підходу сформувалися такі напрямки аналізу:

  • статистичні дослідження соціально-комунікаційної діяльності;
  • анкетні дослідження і опитування громадської думки;
  • лабораторні експерименти;
  • застосування теорії ігор у процедурах прийняття рішень у сфері соціо-комунікацій.

Серед провідних методів біхевіористичного підходу в аналізі соціальних комунікацій використовують:

  • контент-аналіз (кількісний аналіз змісту оприлюднених текстів);
  • фактор-аналіз (зведення емпіричних даних до основних, які визначають базові характеристики суб’єктів соціо-комунікації);
  • порівняльний аналіз (встановлює закономірності у різних типах соціо-комунікації);
  • когнітивний карт-матричний аналіз (дослідження, аналіз і прогноз типових реакцій лідерів та інших суб’єктів соціо-комунікації на певні ситуації);
  • психо-історичний метод (дослідження політико-психологічної поведінки суб’єктів соціо-комунікації протягом певного періоду);
  • психо-біографічний метод (вивчення та аналіз психологічних характеристик соціо-комунікації на основі дослідження біографічних даних індивіда та його оточення на певних етапах його життя) та ін. [5].

3. Системна  методологія – спрямована на  комплексне, системне  вивчення  структури соціо-комунікацій суспільства з подальшим аналізом функцій його складових елементів. В рамках системного аналізу виокремлюють: структурний, функціональний і структурно-функціональний види аналізу соціо-комунікацій.

4. Методологія раціонального вибору досліджує моделі соціо-комунікацій, в центрі яких знаходиться людина, суспільну поведінка якої аналізується на основі врахування її цінностей та настанов.

Методологічне коріння теорії раціонального вибору знаходиться в царині економічної психології, а метою такого запозичення було намагання подолати недоліки інституціоналізму, біхевіоризму і структурно-функціонального аналізу.

В рамках методології (вживають термін – «теорії») раціонального вибору виокремлюють концепції соціо-комунікації на базі:

  • теорії суспільного вибору (виходить з того, що в групі індивід поводить себе егоїстично і не прагне докладати особливих зусиль для досягнення загальних цілей);
  • теорії ігор (розглядає політичну боротьбу за виграш як гру з нульовою чи ненульовою сумою).

5. Дискурсна методологія соціо-комунікації (від латинського слова „discursus” - „міркування”) полягає в аналізі соціо-комунікаційних явищ з двох точок зору:

  • · через міжперсональний діалог (як „мовну подію”);
  • · через соціальний діалог (через суспільні інститути між індивідами, групами, соціальними інститутами).

Для того, щоб фрагмент дійсності став дискурсом потрібно: щоб він складався із певних елементів-знаків, вони були пов’язані між собою і утворювали цілісні повідомлення від комунікатора – реципієнту.

Представники дискурсного підходу наголошують на існуванні дискурса-рамки („мови”, „ідеології”) та дискурса-твору із своїм сюжетом (дискурс парламентських чи президентських виборів, референдуму, суспільної дискусії). У першому випадку використовуються методи семіотичного аналізу, а в другому – риторики і літературознавства, а також політичної герменевтики.

Постмодерністський соціо-культурний напрям у політичному дискурсі полягає в необхідності пошуків змісту виключно в мові, яка є механізмом створення і трансляції уявлень в політичній свідомості індивіда.

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що соціо-комунікаційна праксеологія ґрунтується, насамперед, на методології комплексного використання методів дослідження ролі суспільних норм-регуляторів у соціо-комунікаціях: політико-правових і соціо-економічних (інституціональна та системна методологія), політико-психологічних (біхевіористична  методологія і методологія раціонального вибору); політико-комунікаційних  (дискурсна методологія і частково – методологія структурно-функціонального аналізу в частині дослідження соціальних комунікацій).

Визначившись з теоретико-методологічними та науково-методичними засадами соціо-комунікаційних досліджень ви можемо визначитися з категорією інфо-комунікаційного менеджменту, який відіграє важливу роль в системі соціо-комунікаційної праксеології.

На нашу думку, інфо-комунікаційний менеджмент це:

а). система управління інфо-комунікаційною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій політології, соціології, права, менеджменту, маркетингу, психології та інфо-комунікацій;

б). наукове вчення, що досліджує проблеми управління соціо-комунікаційною сферою суспільства;

в). галузь соціо-комунікаційної праксеології, що розробляє і впроваджує конкретні рішення з управління соціо-комунікаційною сферою суспільства.

Виходячи з подібного розуміння сутності і змісту інфо-комунікаційного менеджменту ми можемо виокремити наступні види інфо-комунікаційного менеджменту:

  • · ціннісний інфо-комунікаційний менеджмент, який полягає у формуванні в суспільній свідомості певних соціо-культурних, ідейно-політичних, просторово-часових цінностей;
  • · виборчий інфо-комунікаційний менеджмент, який забезпечує інфо-комунікаційну діяльність суб’єктів політики (президентські, парламентські, місцеві, партійні вибори), економіки (продажі товарів та послуг), духовної сфери (вибір мови, релігії, способу життя, країни, професії);
  • · урядовий інфо-комунікаційний менеджмент, який формує і захищає національний інформаційний простір, забезпечує інфо-комунікаційну діяльність структур влади (президента, парламенту, уряду, органів місцевого управління та самоврядування), органів управління структур громадянського суспільства (партій, церков, профспілок, громадських організацій, рухів);
  • · медіа-менеджмент, який забезпечує управління засобами масової комунікації (телеканалами, радіостанціями, редакціями газет і журналів, видавництвами, соціальними мережами, засобами мобільного зв’язку, системами мульти-медіа).

Наостанку зауважимо, що в умовах формування глобального інформаційного суспільства (насамперед, в умовах інформаційних та гібридних війн) інфо-комунікаційний менеджмент стає не тільки науково-теоретичним інструментарієм з управління інфо-комунікаційної сфери сучасного суспільства, але й життєво важливим засобом збереження національної, соціальної та індивідуальної ідентичності.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Bebyk, W. Polityczna prakseologia: teoria, metodologia, praktyka // Panstwo i pravo wobec wspolczesnych wyzwan. Teoria i filozofia panstwa i prava oraz aksjologia democracji i ocrony praw czlowieka. Ksiega jubileuszowa Profesora Jerzego Jaskierni. – Torun, 2012. – S. 139-147.
  2. Bebyk, Valeriy, 2016. Info-globalization: Info-power, Info-democracy, Info-communication. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (09), pp. 72-81. - Available at: http://sp-sciences.io.ua/s2304117/bebyk_valeriy_2016._info-globalization_info-power_info-democracy_info-communication._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_01_09_pp._72-81 (accessed 30 March 2016).
  3. Bebyk, Valeriy, 2015. Political Marketing : Concept, Functions, Types. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (08), pp. 79-89. - Available at: http://sp-sciences.io.ua/s2295706/bebyk_valeriy_2015._political_marketing_concept_functions_types._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_04_08_pp._79-89 (accessed 30 December 2015).
  4. Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – К.: Парламентське видавництво, 2012. – 808 с.
  5. Бебик В. Політологія: наука і навчальна дисципліна. – К.: Каравела, 2009. – 496 с.
  6. Bebyk W. Jak sie wygrywa I przegrywa wybory. – Warszawa: WSSU, 2004. – 128 s.
  7. Bebyk V. The Mass Media of Post-Communist Ukraine / V. Bebyk, O. Sydorenko. – К., 1997. – 128 s.

 

REFERENCES:

  1. Bebyk, W. (2012). Polityczna prakseologia: teoria, metodologia, praktyka // Panstwo i pravo wobec wspolczesnych wyzwan. Teoria i filozofia panstwa i prava oraz aksjologia democracji i ocrony praw czlowieka. Ksiega jubileuszowa Profesora Jerzego Jaskierni. Torun. – pp. 139-147.
  2. Bebyk, Valeriy, 2016. Info-globalization: Info-power, Info-democracy, Info-communication. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 01 (09), pp. 72-81. – Available at: http://sp-sciences.io.ua/s2304117/bebyk_valeriy_2016._info-globalization_info-power_info-democracy_info-communication._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_01_09_pp._72-81 (accessed 30 March  2016).
  3. Bebyk, Valeriy, 2015. Political Marketing : Concept, Functions, Types. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal, 04 (08), pp. 79-89. - Available at: http://sp-sciences.io.ua/s2295706/bebyk_valeriy_2015._political_marketing_concept_functions_types._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_04_08_pp._79-89 (accessed 30 December 2015).
  4. Politychna encyclopedia (2012). Kyiv: Parlamentske vydavnycztvo. – 808 p.
  5. Bebyk, V. (2009). Politologia: nauka I navchalna dyczyplina. Kyiv: Karavella. – 496 p.
  6. Bebyk, W. (2004). Jak sie wygrywa I przegrywa wybory. Warszawa: WSSU. – 128 p.
  7. Bebyk, V.; Sydorenko, O. (1997). The Mass Media of Post-Communist Ukraine. Кyiv. – 128 p.

 

автор: Бебик, Валерій, доктор політичних наук, професор, Всеукраїнська асоціація політичних наук, голова

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації", №3 2016, час видання: 2017

адреса видання: http://social-science.com.ua/


20/03/2017