Демократична системна модернізація та її світоглядний аспект

Демократична системна модернізація та її світоглядний аспект 

 

УДК 321.01

Отдєлєнцев, Євген,

кандидат політичних наук,

Університет “Україна” (Україна, Київ),

e-mail:ontotechnology@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ 

Досліджено процес демократичної політичної модернізації в українському контексті. Показана сутність політичної модернізації, її різновиди, складові, а також політико-філософські основи. Описано чинники, які впливають на процес політичної модернізації: типи соціалізації; тип суспільства за ступенем його традиційності або техногенності; ступінь самоврядності суспільства; рівень технологічного розвитку, етнічний фактор, релігійний фактор. Показана хибність самостійної оригінальної модернізації на Україні. Досліджена стратегія вторинної політичної модернізації та запропоновано політико-системні, інституційні та кадрові рішення. Показана роль світогляду в соціальному управлінні і політичній модернізації. Проаналізовано деякі традиційні і нові світогляди. Запропонований агентно-системний світогляд, що засноване на базових поняттях штучного інтелекту і системного аналізу. Описано переваги агентно-системного світогляду: єдиний підхід до опису матеріальних і духовних процесів навколишньої дійсності за допомогою мінімальної кількості фундаментальних понять; високий рівень формалізації і можливість математичного та програмного моделювання як абстрактних граничних понять, так і конкретних соціально-політичних процесів. Описано деякі фундаментальні філософські поняття з точки зору агентно-системного світогляду.

Ключові слова: демократична політична модернізація, оригінальна політична модернізація, вторинна політична модернізація модернізація, вторинна політична модернізація, локальна політична автономія, базове поняття світогляду, агентно-системний світогляд.

 

 

DEMOCRATIC SYSTEM MODERNIZATION AND ITS WORLDVIEWS ASPECT

 

Otdielientsev, Yevgen,

PhD(Political Sciences),

University “Ukraine” (Ukraine, Kyiv),

 

e-mail:ontotechnology@ukr.net

 

SUMMARY

The article deals with the democratic political modernization in the context of the Ukrainian. The article analyzes the essence of political modernization, its varieties, components, as well as political and philosophical foundations. The factors that influence the process of political modernization: the types of socialization; type of society by the degree of his tradition or technogenic; degree of political self-government; the level of technological development, the ethnic factor, religious factor were investigated in the article. It shows an incorrect original political modernization in Ukraine and the need for a secondary political modernization. There were studied traditional and new systems of worldviews. The role of ideology in social management and political modernization was shown. Agent-system world view as a progressive worldview which is based on concepts of artificial intelligence and system analysis was represented. Describes the advantages of the agent-system worldview: a unified approach to the description of the material and spiritual processes of the surrounding reality with the minimum number of fundamental concepts; a high level of formalization and possibility of mathematical and software modeling as abstract concepts and specific socio-political processes. Some of the fundamental philosophical concepts have been interpreted from the point of view of the agent-system worldview.

Keywords: democratic political modernization, original political modernization, secondary political modernization, local political autonomy, basic concept of worldview, agent-system worldview, ontological algorithm of system.

 

Політика є складний та багатомірний процес, який включає в себе досягнення влади у рамках певної політичної організації або політичного інституту за допомогою конфліктного політичного процесу. Політична організація (політичний інститут) і її основні елементи складають основу розвитку політичного процесу як знаряддя реалізації влади в суспільстві, організованому в державу [1, c. 14]. Влада може бути досягнута і реалізована в цілком певній формі та певним способом, які втілені у конкретних політичних системах та політичних режимах. Таким чином, політична система та влада як мета її існування, є сутністю, субстанцією політики, єдністю всього політичного різноманіття, що визначає всі політичні явища. Влада опосередкована політичною системою, що є інструментом, засобом досягнення та реалізації влади.

Тому політичний розвиток є розвитком політичної системи, її системною модернізацією.

Сучасний підхід до тлумачення політичного розвитку (Д. Коулман, Л. Пай) визначає політичний розвиток, як поєднання процесів структурної диференціації, зростаючої потреби в рівності, розширенні функцій політичної системи.

Існують наступні критерії політичного розвитку: структурна диференціація; здатності системи, тенденції до рівноправності, придбання нових можливостей.

  1. Структурна диференціація відображає процес ускладнення соціальних відносин внаслідок реалізації закону зростаючого різноманіття діяльності людей і появи нових груп, інтересів. Для того, щоб політична система була дієвою їй необхідна сильна структурна диференціація і висока спеціалізація функцій політичних інститутів. Прості і складні політичні системи схожі за своїми функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.
  2. Здатності системи. Вони бувають 3 типів:

2.1.            Здатність до інновацій, тобто здатність адаптуватися до нових проблем, гнучко реагувати на нові імпульси і непередбачені ситуації;

2.2.            Здатність до мобілізації - тобто здатність мобілізувати ресурси людські, матеріальні для вирішення завдань. Мобілізація ресурсів полягає в наступному:

2.2.1.      Перетворенні неясних очікувань мас в конкретні програми;

2.2.2.      Розробці і поширенні колективних дій;

2.2.3.      Наявності політичних ідей, здатних захопити маси;

2.2.4.      Накопиченні необхідних ресурсів;

2.2.5.      Авторитеті лідерів.

2.3.            Здатність до виживання, тобто здатність політичної системи до вироблення лояльних форм поведінки за допомогою політичної соціалізації.

  1. Тенденція до рівноправності. Вона характеризується:

3.1.            Участю народу в політичній діяльності;

3.2.            Універсальним характером законів;

3.3.            Рекрутуванням на державні пости на основі виборів.

  1. Придбання нових можливостей:

4.1.            Ітегративної можливості, тобто створення національної єдності народу і раціональної бюрократії;

4.2.            Можливості налагодження міжнародних контактів;

4.3.            Можливості створення громадянської політичної культури;

4.4.            Розподільчої можливості, тобто поширення стандартів добробуту.

Політичний розвиток, модернізація, є придбання політичною системою нових позитивних якостей і нових можливостей, що дозволяють їй ефективно адаптуватися в нових проблемних ситуаціях [6].

Існують наступні концепції модернізації політичної сфери Д. Ростоу і С. Хантінгтона:

  1. Д. Ростоу виділяє 3 ключові цілі: національна єдність; стабільна влада; рівність.
  2. С. Хантінгтон визначає модернізацію як процес, що включає 3 процеса: раціоналізацію влади; диференціацію соціальних, державних, громадських структур; підвищення рівня політичної участі. Він запропонував відрізняти концепцію політичної модернізації від соціально-економічної; передбачає існування популістської і технократичної моделей політичної модернізації. С. Хантінгтон попереджає, що “там, де існуючий політичний режим високо автократичний, його швидка і насильницька заміна демократичним режимом вельми сприяє появі масових екстремістських рухів, які спрямовані на перетворення нової демократії в антидемократичних напрямках”.

В економіці модернізація виглядає як:

- розширення новітніх технологій;

- широке освоєння природних ресурсів;

- розвиток ринків товарів, капіталу, праці, послуг;

- розвиток ринкових відносин.

У соціальній сфері модернізація виглядає як ослаблення запропонованих типів соціальності і посилення нових зв'язків, диференціації суспільства, поділом між виробництвом, політикою та громадською діяльністю.

У культурній сфері - диференціацією духовних систем і цінностей.

У сфері політики - утворенням централізованих держав, переходом від авторитаризму і тоталітаризму до демократії, як формі політичного режиму.

Політична модернізація означає (на думку С. Ейзенштадта):

- створення диференційованої політичної структури з високою спеціалізацією політичних ролей і інститутів;

- територіальне і функціональне розширення централізованого законодавства адміністрацій та політичної активності;

- постійне включення в політичне життя нових груп та індивідів;

- збільшення числа і ролі раціональної бюрократії;

- ослаблення ролі традиційних еліт.

Визначення типу модернізації. Політична діяльність є процесом політичного управління соціальною системою за параметрами мінімуму конфліктності, максимуму політичного, соціального, культурного, технологічного, економічного розвитку.

Політична модернізація є процесом оптимізації політичного управління соціальною системою. Оптимізація політичного управління проводиться шляхом оптимізації системи управління та методів (алгоритмів) управління. Під системою управління мається на увазі політична система, під методами управління – політичний режим і політичні програми, за якими реалізується різні види політики – державна, соціальна, економічна, технологічна, культурна. Доцільно виділення в окреме поняття технологічної політики і виведення її з об’єму поняття економічної політики. З одного боку технології є частиною економіки, з іншого боку, останнім часом під економікою маються на увазі сфери, які є не тільки непродуктивними а й соціально небезпечними, такі як наприклад, наркоторгівля, війна, гіпертрофовані та корумповані торговельна, кредитна і посередницька діяльність.

Як політика, так і політична модернізація, з філософської точки зору, є процесами теоретичного і практичного освоєння дійсності в області політики, політичного управління.

Як і будь-яка теоретико-практична діяльність, політична модернізація заснована на використанні попереднього позитивного досвіду і його результатів, щоб кожного разу не починати заново процес освоєння дійсності, не відкривати заново вже відомі закономірності і не повторювати минулі помилки. З цієї точки зору, оригінальна модернізація, що вже за своїм визначенням не враховує досвід вже наявних модернізацій, є не кращим варіантом модернізації, в порівнянні з модернізацією вторинною, на підставі вже наявного досвіду і закономірностей інших модернізацій.

Таким чином, найбільш доцільною є політична модернізація вторинного типу.

Політичний розвиток та модернізація обумовлені переходом від традиційного суспільства до техногенного, як слідство розподілу праці та ускладнення процесу управління, а політична модернізація є окремим випадком історичної, цивілізаційної модернізації, як переходу від традиційного суспільства до індустріального та постіндустріального, під впливом техногенного розвитку цивілізації, та обумовлена необхідністю управління суспільством що постійно розвивається та ускладнюється. Традиційне суспільство засноване на звичці, інерції, традиції, нерухомості, підпорядкуванні індивіда суспільству як його другорядної і повністю залежної від суспільства складової. Сучасне суспільство засноване на універсальні цінності і його основним елементом стає індивід. З цього слід наступне:

  1. Належність до певного типу цивілізації визначає перспективи розвитку одних держав та стримання розвитку ж інших. Традиційна цивілізація є атавістичною, а в даний час, на фоні глобальних перетворювань, можна сказати що і дегенеруючою формою цивілізації. Тому впровадження її цінностей, норм, та ідеології може надати гальмуючий, а потім і зовсім деструктивний вплив на всі сфери життя країни де вони впроваджуються. В той же час, впровадження цінностей, норм, та ідеології техногенної цивілізації може зробити країну такою, що динамічно розвивається і виходить на перші ролі у світовому співтоваристві. Країни, що належать до традиційного типу цивілізацій є політично вразливими та схильними до політичного маніпулювання іншими країнами, тому що політичні рішення у таких країнах, у більшості випадків, приймає одна людина, і нею легше маніпулювати в порівнянні з колективним органом прийняття рішень.
  2. Традиційний шлях розвитку цивілізації, протилежний техногенному, ніяк не передбачає передовий світогляд і розвиток науки і технологій, тому що підтримка цивілізованого стану на високому технологічному рівні потребує постійних та важких зусиль. Впровадження в підсистему культури політичної системи держави (згідно з теорією політичної системи Т. Парсонса) традиційних культурних цінностей, при недостатньому розвитку політичної соціалізації, може призвести до зниження технологічного рівню і руйнування економічної підсистеми, слугуючи, таким чином, інструментом деструктивної антидемократичної політичної маніпуляції. Заклики до зупинки технічного прогресу та впровадження цінностей традиційної цивілізації є політичною маніпуляцією з метою підриву науково-технічного, економічного і військового потенціалу.

Критерієм розвитку та модернізованості суспільства є рівень техногенності, технологічності, рівень і якість життя, переважання долі політичного управління, тобто політичного менеджменту та маркетингу на основі зацікавленості та заохочення громадян, у порівнянні із державно-адміністративним управлінням за допомогою владного примусу.

Процес відтворення демократії включає в себе наступні складові: політична культура, виникнення громадянського суспільства, самоорганізація громадянського суспільства, активна та конструктивна політична дія, демократична реінституціоналізація як синтез в діалектичному сенсі, що співвідноситься з інституціоналізацією як тезою і деінституціоналізаціїєю як антитезою.

Політична модернізація обумовлена переходом від традиційного суспільства до сучасного під впливом техногенного розвитку та політичною соціалізацією.

Політична соціалізація є засадою процесу системної модернізації і має сенс розгляду її у контексті еволютивного розвитку, з чого слід наступне:

  1. Політична соціалізація є етапом процесу еволютивного генезису, розвитку соціалізації, який включає в себе такі стадії як: антропологічна соціалізація, політична соціалізація та політико-глобалістична соціалізація. Ці стадії, етапи являють собою ступені розвитку людського мислення від простого до складного, від конкретного до абстрактного, в напрямку його ускладнення, відповідно до ускладнення процесів у світі, в якому живе людина, і докладніше описуються наступним чином:

1.1.       Антропологічна соціалізація є процесом засвоєння індивідом правил поведінки у людському суспільстві як такому, та соціальних стандартів суспільства.

1.2.       Політична соціалізація є процесом засвоєння індивідом правил поведінки у політичному суспільстві та політичних стандартів суспільства.

1.3.       Політико-глобалістична соціалізація є процес засвоєння індивідом та суспільством ідей політичної глобалістики та екології,є найвищим ступенем попередніх стадій соціалізації.

  1. По аналогії з антропологічною соціалізацією, при якій відбувається процес виокремлення людського “Я”, вихідним пунктом політичної та політико-глобалістичної соціалізації є виокремлення політичного та космополітичного “Я”. Якщо своє фізичне, антропологічне, людське “Я”, не усвідомлюють тільки психічно хворі члени суспільства, то своє політичне “Я” не усвідомлюють до кінця свого життя більшість психічно здорових людей, залишаючись все життя “політично-божевільними”, політичними іграшками в руках маніпуляторів від політики;
  2. Має місце політико-соціалізаційний парадокс: з одного боку, політика є найважливішим видом людської діяльності, що визначає існування людського суспільства; з іншого боку, переважна частина членів людського суспільства є політично неадекватними, соціопатами, з точки зору політичної свідомості.

В світі, що глобалізується, настає час розподілу діяльності, якою буде зайнята та чи інша країна майбутнього світового співтовариства згідно концепції “органічного зростання”, концепції “сучасної світ-системи” Валерстайна [11, с. 707 – 729], в якому кожен регіон світу виконуватиме певні функції. Починаючи з Середніх віківу світовій історії відбувалася послідовна зміна парадигм громадського розвитку, кожну з яких визначала панівна галузь економіки –сільське господарство і видобуток корисних копалин; промисловість і виробництво товарів народного споживання; надання послуг і управління інформацією [8, с. 263]. Деякі країни пройшли весь шлях розвитку, деякі залишилися у Середніх віках, тому кожна з країн буде виконувати функції згідно свого розвитку згідно із своїм технологічним розвитком.

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває цивілізаційно-техногенні фактори політичного розвитку, системної політичної модернізації, до яких входять: технологічний розвиток, самоврядна (така, що саморегулюється) система державного та політичного управління та політико-глобалістична соціалізація (як процес засвоєння ідей політичної глобалістики та екології і вищій етап еволютивного розвитку антропологічної та політичної соціалізації).

Оскільки по-перше, системна політична модернізація означає оптимізацію політичної системи та політичного режиму, а демократична політична система і демократія є саме оптимальними варіантами політичної системи та режиму; по-друге, модернізація є комплексним явищем, що охоплює усі сфери політики та потребує участі усіх громадян, як політичного акторів, тобто наявності громадянського демократичного суспільства; по-третє, процес модернізації, як впорядкований процес може йти тільки при демократичному консенсусі міжцивілізаційних, міжкультурних та міжетнічних відмінностей, як гарантії запобігання конфліктів на основі цих відмінностей – то системна модернізація України повинна здійснюватися саме шляхом демократизації, при цьому слід враховувати наступні моменти:

  1. Досвід українського державотворення показав нездатність України йти шляхом оригінальної політичної модернізації за прикладом передових країн західних демократій в силу низької політичної культури населення України. Тому, для продовження та завершення політичної модернізації України необхідно обрати шлях вторинної політичної модернізації.
  2. Вторинна політична модернізація України може бути виконана шляхом перенесення в українське політичне середовище політичних систем передових демократичних країн, із залученням спеціалістів державного і політичного управління з цих же країн, при одночасному підвищенні рівня політичної культури населення, без якого подібне перенесення не дасть результату. У зв’язку з тим, що підняти рівень політичної культури відразу по всій країні неможливо, то модернізацію виконувати шляхом створення локальних політичних автономій у європейсько-американському політичному напрямку, організацією незалежних регіональних зон прогресивного політико-економічного розвитку у тих регіонах, де рівень політичної культури найвищій. Це можливо за таких умов:

2.1.  Створення локальних національних політичних автономій у межах держави, у тих регіонах, де рівень політичної культури максимально високий в порівнянні з іншими регіонами (Західна Україна), без порушення державної та територіальної цілісності України.

2.2.  Політична автономія повинна здійснюватися за британським, швейцарським, скандинавським або американським зразком, із залученням зацікавлених фахівців державного і політичного управління з цих країн, при одночасному підвищенні рівня політичної культури населення.

2.3.  Політичним і моральним обґрунтуванням створення такої автономії американо-європейського типу є фактичне, протягом десятиліть, існування політичної автономії кримінально-російсько-азіатського типу на сході України, що привело до всебічної деградації та розколу української держави, до громадянської війни та іноземної військової агресії.

2.4.  Є необхідним швидкий і радикальний технологічний розвиток даної автономії, що є єдиним способом радикального ж підвищення рівня життя в порівнянні з іншими регіонами, що створить в решті регіонів громадську мотивацію для таких же політичних трансформацій.

  1. Останнім часом етнічний і релігійний чинники набувають все більшого впливу у процесах державотворення та державної трансформації. Підтвердженням цьому служить виникнення таких державоподібних утворень як, так звані, “Ісламська держава”, “Донецька народна республіка”, “Луганська народна республіка”. В основі таких утворень лежить як етнічно-культурна ідентифікація, так і релігії, відповідно іслам і православ’я, які в даному випадку виступили в якості державних ідеологій і навіть призвели до утворення “ісламських” і “православних” армій. З точки зору цивілізаційного підходу, всі ці “держави” належать до традиційного типу цивілізацій і є прикладами радикальних державно-політичних трансформацій в напрямку традиційної, азіатської цивілізації, тобто є прикладами політичної “демодернізації”, політичної деградації. Це підтверджує те, що для збереження України та її європейського вектора розвитку, в рамках процесу вторинної модернізації, азіатсько-сепаратистським тенденціям слід протиставити такі ж локальні державно-політичні трансформації протилежного напряму, європейсько-американського, в рамках політичної автономії, що не порушує державної та територіальної цілісності.

Наслідком неефективної самостійної оригінальної модернізації стає формування неефективної внутрішньої та зовнішньої політики, яка зробила з України “гібридну державу”, для якої характерним є поєднання залишків старої радянської системи та нових економічних і політичних інституцій. Політичний процес у такій державі відзначається застоєм, корупцією і домінуванням еліт, що дають мало користі для країни і мають слабку підтримку населення. Для гібридних держав характерні наступні ознаки:

1) інтереси громадян беруться до уваги не повною мірою, або ігноруються;

2) рівень політичної участі в період між виборами є низьким;

3) правові норми часто не дотримуються, порушуються;

4) вибори дають неправдиві результати і тому фактично є нелегітимними;

5) довіра населення до державних інститутів максимально зменшена;

6) функціонування держави загалом є незадовільним [2 , с. 290 – 291].

Як показав невдалий досвід вторинної модернізації постколоніальних країн в 60-х роках 20-го століття, причиною невдач був низький рівень політичної культури населення цих країн, в результаті чого з’явилося саме поняття політичної культури як моделі політичної поведінки, на основі певного рівня політичної свідомості. Політична свідомість і політична поведінка, в свою чергу, визначається типом світогляду: при прогресивному світогляді свідомість і поведінка цивілізовані і креативні, при примітивному – дикі і деструктивні. Наплив до Європи мігрантів і біженців з Близького Сходу, які мають примітивний повсякденний і релігійний світогляд, і які в результаті цього виявилися невідповідними соціально-політичним стандартам цивілізованого світу, веде Європу до соціальної, економічної та демографічної катастрофи, й це підтверджує вищевикладене. Культура і різні види культурної ідентифікації визначають моделі згуртованості, дезінтеграції і конфлікту [12].

Роль світогляду в соціально-політичному управлінні ілюструється діаграмою співвідношення психічних і соціальних сфер (дивись рис. 1), який показує, що в основі сфер суспільства і культури лежать психічні сфери [10, c. 376], які повністю визначаються світоглядом, що детермінує систему базових цінностей суспільства. При розбалансованості системи цінностей у суспільстві починаються конфлікти. У свою чергу,соціальні конфлікти негативно впливають на ціннісне ядро, яке іменується архетипічним комплексом суспільства і яке охороняє суспільні традиції, а також формує ідентичність людей. Сторонній культурний вплив на ціннісне ядро породжує соціокультурні конфлікти [9, с. 277 – 282]. Джерелом небезпеки у теперішній час є конфлікт цінностей, пов’язаний з конфліктом культур та цивілізацій [5 , с. 12 – 16. ], які також детермінуються світоглядом соціально-політичного індивіда.

 

 

Рис.1. Співвідношення психічних та соціальних сфер [10, c. 376]

 

Система світогляду, яка прийнята на даному етапі історичного розвитку людства як найбільш правильна і ефективна, становить загальну основу і єдину базу системи всіх видів приватних наукових знань (як точних, так і гуманітарних) якої має в своєму розпорядженні дане суспільство і яка є теоретичною основою практичного освоєння дійсності людським суспільством, а також основою політичної свідомості і дії.

У той же час, будь-яка світоглядна система базується на сукупності деяких понять, в свою чергу обумовлених рівнем розвитку цієї системи, та всіх видів приватних наукових знань. Таким чином, в кожному світогляді можна виділити базові поняття світогляду (БПС), що його визначають.

Наприклад, за допомогою БПС китайського світогляду – “Інь” і “Ян” можна робити логічні висновки про полярності буття, і в той же час про його системності, діалектичну єдність його протилежностей: якщо є біле, значить має бути і чорне, чорне без білого не існує, істина посередині, і.т.д. Це призвело до виникнення китайської філософії, в той час як у багатьох інших народів філософії практично не було, а Нільса Бора це поняття призвело до відкриття принципу додатковості. У релігійній філософії масонства базовим поняттям, метафорою є процес обробки каменю, з якого випливають всі інші поняття і концепції: оброблений або необроблений камінь (майстер і учень), піраміда або купа каміння (земний Едем або ворогуюче між собою дике людське стадо), і т . д. БПС релігій є ієрархічні, родові, рабовласницькі і феодальні відносини, антропоморфні аналогії

Вихідним, базовим поняттям філософії, як науково-теоретичного світогляду, є людина. Решта поняття виводяться шляхом поєднання з вихідним поняттям допоміжного поняття – тріади діалектичного розвитку – теза-антитеза-синтез: людина – теза; світ в якому він живе, тобто не-людина, те, що протистоїть людині – антитеза; сукупність відносин людина-світ, що зв’язують людину і світ – синтез.

Головним відношенням в системі людина-світ є відношення діяльності з підтримки якісної визначеності людини в світі, виживанню в середовищі, що оточує його. Якісна визначеність означає, що людина або існує в середовищі світу, як щось окреме і визначене, або перестає існувати і розчиняється в середовищі світ.

Діяльність щодо практичного освоєння дійсності з метою виживання в навколишньому середовищі (підтримання якісної визначеності, відмінності від середовища), задоволення пов’язаних з цим потреб і інтересів, що їх опосередковують, є субстанціальною, суттєвою ознакою, атрибутом людини.

Відношення складається з протилежностей, що складають протиріччя, антагоністичні або неантагоністичні.

На відміну від тварини, що існує в неантагоністичному протиріччі з навколишнім середовищем, яке вирішується здібністю тварини до органічного пристосування до середовища для виживанням в ньому, людина змушена змінювати навколишній світ, створюючи штучне середовище проживання, яке існує на шкоду навколишньому середовищу і відношення світ-людина по із самого початку є антагоністичним. Але в перспективі, антагонізм може бути знятий відтворенням природного середовища за допомогою тієї ж перетворюючої людської діяльності, але на більш високому рівні її розвитку, що забезпечує її гармонію з навколишнім світом, як органічної частини світу, що розвивається в одному напрямку з цілим.

Світогляд має бути науковим, а отже, його теорії повинні бути максимально абстрактними і піддаватися формалізації, математизації. На даний момент таким вимогам найбільше задовольняє системний світогляд. Базове поняття, що лежить в основі системного світогляду –“управління”– передбачає комплекс пов’язаних із ним понять: система, середовище, самоврядність (здатність до самокерування, самоуправління); зворотний і прямий зв’язок; вектор стану, вектор помилки. Як і елементи інших світоглядів, такі поняття, взяті з теорії автоматичного управління, відображають рівень розвитку систем і методів їх опису, що існував до появи комп'ютерних технологій або на ранніх стадіях їх розвитку.

У зв’язку з цим пропонується агентно-системний підхід і агентно-системний світогляд (АСС або АГСС), викладений автором у [4]в якому в якості базового і світоглядно самодостатнього поняття пропонується поняття “агент” у тому сенсі, в якому воно використовується в філософії (як суб'єкт діяльності по відношенню до об'єкта) і теорії штучного інтелекту.

З філософської точки зору агент (або агентна система, при акцентуванні уваги на внутрішній організації агента) – це сутність, яка діє в навколишньому її світі з певною метою. Агент це суб’єкт дії (фізичного, біологічного, соціального, космічного), що має певну мету по відношенню до деякого об'єкту і прагне змінити стан цього об'єкта відповідно до цією метою.

З кібернетичної точки зору агент – це відносно автономна система, яка здатна сприймати вплив із зовнішнього світу за допомогою рецепторів (рецепторного блоку сприйняття середовища), визначати свою реакцію на цей вплив за допомогою ассоціаторів (асоціативного, інтелектуального блоку, блоку прийняття рішень) і здійснювати цю реакцію з допомогою ефекторів (ефекторних блоків впливу на середовище).

З теоретико-множинної точки зору, агент – це впорядкована множина взаємодіючих елементів і їх підмножин, що виконують рецепторну, асоціативну й ефекторну функції згідно певної цільової функції в рамках певної цільового процесу.

Таким чином, визначення агента включає в себе максимально абстрактні і фундаментальні філософські та математичні поняття, такі як: “множина”, “порядок”, “взаємодія”, “самоорганізація”, “організація”.

Агенти мають наступні властивості[7]:

- автономність: агенти діють самостійно без безпосередньої участі людини і можуть в деяких межах самі управляти своїми діями;

- соціальність: агенти взаємодіють з іншими агентами (можливо з людиною) за допомогою певної мови комунікації;

- реактивність: агенти сприймають навколишнє середовище (яке може бути фізичним світом, множиною інших агентів) і адекватно реагують на її зміни;

- активність: агенти мають цілеспрямовану поведінку, проявляючи при цьому ініціативу.

Системи, що описуються і досліджуються теорією систем і теорією автоматичного управління, що лежать в основі системного світогляду, призначені для управління матеріально-енергетичними потоками в фізичних системах з фіксованою структурою.

У той же час, сучасний світ характеризується розвитком систем, що керують інформаційними потоками в системах з динамічною структурою (наприклад, комп’ютерні, торговельні та транспортні мережі, інтелектуальні системи). При цьому використовуються поняття, які за своєю інформативністю і широтою охоплення описуваних явищ істотно вище понять, що використовуються в теорії систем та теорії автоматичного управління, що становить основу системного світогляду. Так, математичний апарат теорії автоматичного управління представлений теорією диференціальних рівнянь, які призначені для вирішення завдань щодо визначення кількісних значень параметрів системи при фіксованій, статичній структурі цієї системи. На противагу цьому, агентно-системний світогляд може використовувати апарат дискретної математики (зокрема математичну логіку, теорію графів, теорію автоматів, семантичні мережі), який дозволяє досліджувати не тільки кількісні, але також якісні характеристики систем із динамічною структурою. Поняття “агент” не тільки добре формалізоване, але і вже представлено у вигляді комп’ютерних програм, що моделюють агентів, їх властивості та поведінку, та вже давно використовуються в системах управління інформаційними і матеріально-енергетичними потоками. Можлива модель політичної системи, в основу якої покладено поняття інтелектуального агента – обчислювальної системи, поміщеної у зовнішнє середовище, здатної взаємодіяти з ним, здійснюючи автономні раціональні дії для досягнення певних цілей [3 , c. 114].

З’єднання базового поняття з допоміжним поняттям дає інтерпретацію філософських концецій з точки зору агентно-системного світогляду.

Так, з’єднання базового поняття “агент” і допоміжного “розвиток” дає концепцію головного призначення, надзавдання людства і сенсу життя людини – розширення “агентності”, як атрибутивної властивості агента – на зовнішній і внутрішній світ, розвиток “агентних складових”, “агентних аспектів” людини або людства як системи, по відношенню до навколишнього середовища, зовнішнього світу – рецепторної, асоціативної і ефекторної складових, що обумовлюють розвиток теоретичного і практичного освоєння дійсності.

Базовому поняттю агентного світогляду органічно притаманний зв’язок із такими поняттями як “просторова багатомірність дійсності”, “система” і “алгоритм”.

Поняття просторової багатовимірності дійсності передбачає існування фізичних просторів з числом вимірів вище трьох у складі єдиного світового багатовимірного гіперпростору і підпросторів, що складають цей багатовимірний гіперпростір, є його “проекцій”. Одним з таких підпросторів є тривимірний світ. Допустимість даної гіпотези обґрунтована наявністю в сучасній фізиці теорії багатовимірності Всесвіту і матеріально-енергетичного обміну з іншими вимірами, що застосовується для пояснення існування електричних зарядів і силових ліній електричного поля. З точки зору ідеалізму, гіперпростір є агентом з максимальними можливостями сприйняття, мислення і дії.

Онтологічний алгоритм системи (ОАС) – спосіб функціонування системи, при якому вона зберігає якісну визначеність (існує) необмежено довго в силу своєї оптимальності.

Будь-яка система існує тільки за умови хоча б часткового функціонування згідно ОАС. Чим повніше алгоритм функціонування системи відповідає ОАС, тим тривалішим є період збереження нею своєї якісної визначеності (існування системи).

Гіперпросторова розподільно-параметрична агентна система (ГРАС) – агент існуючий у всіх підпросторах світового гіперпростору з розподіленими системними параметрами і характеристиками (властивостями, структурою і функціями які безперервно розподілені у всіх, або певних підпросторах (вимірах) єдиного гіперпростору дійсності (багатовимірного світу).

Агент з зосередженими параметрами – окремий випадок ГРАС.

Поняття ГРАС і ОАС є універсальними з точки зору відображення матеріального і ідеального, опису об’єктів матеріалізму і ідеалізму, мають матеріалістичні і ідеалістичні проекції (або інтерпретації).

Матеріалістична проекція ГРАС є Буття (матеріальний Всесвіт), ідеалістична – Бог. Матеріалістична проекція ОАС є закони Буття (закони матеріальної Всесвіту), ідеалістична – божі заповіді.

Таким чином, матеріалістичні проекції (інтерпретації) ГРАС і ОАС є відповідно: Буття і закони Буття (матеріальний Всесвіт і його закони); ідеалістичні проекції (інтерпретації) – Бог і божі заповіді відповідно.

Поняття “агентність” проектується на вихідні (або кінцеві) філософські поняття матеріального і духовного (буття і пізнання, матеріалізму і ідеалізму) у вигляді понять матеріальної та духовної агентності. Далі, ці поняття поділяються на агентності: фізичну, біологічну, соціальну, асоціальную, політичну, глобалістичну, космічну та т. д.

Так, поняття "Бог" можна інтерпретувати в філософських термінах і термінах агентно-системного світогляду.

Формулювання в філософських термінах: “Бог – це сутність, ніколи не порушує божественний закон, завжди і всюди діє відповідно до божественним законом. Вона відрізняється від самого божественного закону і сама є божественний закон. Якщо сутність порушує божественний закон хоча б в малому ступені, то вона вже не Бог“.

Формулювання в термінах агентно-системного світогляду: “Бог – ГРАС, що реалізує ОАС із помилкою рівною нулю”.

“Не існує Бога без божественного закону, як способу його існування і управління сущим, так само як не існує божественного закону крім того, що виконує і застосовує Бог: Бог і божественний закон є одне і те ж, Бог – це божественний закон”.

“ГРАС, що реалізує ОАС з помилкою рівною нулю, не відрізняється від ОАС, отже, сама є ОАС”.

Слід зазначити, що обґрунтуванням так званих “божих” заповідей релігій служить безсистемна, еклетична сукупність позбавлених логічного зв’язку, достатнього обґрунтування і суперечливих тверджень, в великій їхній кількості, які можна використовувати в дискусії,в залежності від ситуації, для доказу будь-яких тверджень. Така теологія розрахована на стародавній міфологічний і сучасний повсякденний світогляд, що допускає порушення логіки (зокрема, закон виключення третього, закон достатньої підстави, принципи однорідності простору і часу), емоційні аргументи, прямо протилежні твердження. Абсурди теології обґрунтовуються складністю предмета і авторитетного джерела, віруючим пропонується просто прийняти їх на віру і виконувати, в надії зрозуміти їх сенс в майбутньому, яке, природно ніколи не настане, бо усвідомити сенс абсурду неможливо.

Існує основне питання і основне протиріччя авраамічної, християнської теології, що полягає в наступному: її концепція Бога містить протиріччя в тому, що Бог вважається нескінченно всемогутнім і нескінченно всеблагим і всемилостивим, при одночасній наявності пекла і раю. Якщо Бог всеблагий і всемилостивий батько, то чому він прирік частину своїх створених дітей на вічні муки пекла, знаючи наперед їх вибір на користь гріха? Якщо він все-таки всемилостивий, то єдиною причиною, котра виправдовує його з точки зору моралі і моральності за створення частини людей для вічних мук в пеклі є те, що він не всемогутній і не може передбачити вибір грішників, якщо ж може, то він не всемилостивий.

Так звана “свобода волі” також анулюється наявністю раю з вічним блаженством і пекла з вічними муками, які жорстко орієнтують віруючого індивіда на рух в напрямку від пекла до раю і, природно, на виконання сукупності правил поведінки, що регламентуються божими заповідями.

Свідки Єгови намагаються вирішити це протиріччя шляхом виключення пекла із загальної концепції буття, замінюючи його смертю, але знову ж таки, всемогутній і всеблагий Бог не повинен створювати своїх дітей, прирікаючи їх на смерть.

Таким чином, якості могутності і благості, за умови створення людства не для смерті і вічних мук, можуть бути притаманні одночасно тільки при їх кількісному обмеженні. Але, при обмеженні яких-небудь кількісних характеристик божественних якостей, виникає суперечність з категоріями безмежності і вічності Бога, які є категоріями нескінченної кількості і якості.

Вирішення цього протиріччя і створення логічно несуперечливої теорії загального буття і єдності верхнього рівня (що включає в себе поняття Бога, людини і всесвіту), можливо шляхом введення в цю теорію поняття еволюції, яка пов’язує кінцеве і нескінченне за рахунок розвитку кінцевого в сторону нескінченності, як це представлено у теорії трансгуманістичного прогресу (ТЕОТРАНГПРО), згідно з якою людина є проміжною ланкою, етапом між неживою матерією і світовим розумом, надрозумом.

На більш конкретному рівні це виглядає як розвиток агентних якостей і характеристик (агентності) системи, будь то Бог чи людина. З цієї точки зору Бога можна описати або інтерпретувати як:вищий агентний фактор формування енергоентропійних самоврядних (таких що самоорганізуються) систем,сутність або цивілізацію, що з’явилися в як завгодно далекому минулому в порівнянні з часом існування людини чи людства, і еволюційно розвинулася до як завгодно високого ступеня досконалості в порівнянні з людським рівнем розвитку.При чому, рівень розвитку людини, або цивілізації, інтерпретується як ступінь агентності, тобто ступінь можливості теоретичного і практичного освоєння дійсності за допомогою рецепторної, асоціативної та ефекторної функції (тобто сприйняття, мислення і дії).На користь такої інтерпретації служить релігійний догмат про антропоморфності Бога.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в Україні неможлива оригінальна політична модернізація й необхідна вторинна політична модернізація впровадженням прогресивних політичних систем в локальних політичних автономіях з європейсько-американським політичним напрямком і радикальним політико-культурним та технологічним розвитком, без порушення державної цілісності.

Основою подібних політико-системних модернізацій необхідно повинен стати високий рівень політичної культури, який базується на прогресивному світогляді. В той же час, адепти традиційних апокаліптичних і месіанських культів в принципі не визнають права людини в сучасному демократичному їхньому розумінні, можливість і навіть доцільність вирішення глобальних проблем, досягнення хоча б якоїсь соціальної гармонії як в окремій країні, так і в усьому світі, очікуючи, а можливо навіть й наближуючи використанням сучасних озброєнь та технологій бажаний “кінець світу” або “прихід месії”, при якому вони, згідно із своєю вірою, будуть у кращому становищі, ніж усі інші “невірні”. Формально не визнаючи політику сферою своєї діяльності, подібні релігійні рухи фактично можуть займатися політикою в найгіршому і найреакційнішому її вигляді, не усвідомлюючи цього, або самостійно, або під стороннім впливом. Зростаюча роль релігійного чинника показує, що політична модернізація можлива лише на основі прогресивного світогляду, в якості якого може виступити агентно-системний світогляд. 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 

  1. Ачкасов В. А.  Политология (проблемы теории) / В. А. Ачкасов, В. А. Ачкасова, В. А. Гуторов, Ю. А. Сандулов, А. В. Дука, С. М. Елисеев, И. Ю. Козлихин, С. А. Ланцов. – СПб.: Изд-во “Лань”, 2000. – 384 c.
  2. Вонсович С. Г. Політична транзитологія: історія, методологія / Вонсович С. Г. – Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – Кам’янець-Подільський: Зволейко Д. Г., 2013. – 384 с.
  3. Маслобоев А. В. Гибридная архитектура интеллектуального агента с имитационным аппаратом / А. В. Маслобоев // Вестник МГТУ. – 2009. – том 12, №1. –С. 113 – 124.
  4. Отделенцев Е. А. Агентно-системное мировоззрение / Е. А. Отделенцев – Харьков: “Издательство Шейниной Е. В.”, 2009. – 32 c.
  5. Парахонський Б. О. Міжнародне безпекове середовище: виклики і загрози національній безпеці України / Б. О. Парахонський, Г. М. Яворська, О. О. Резнікова; за ред. К. А. Кононенка. – К.: НІСД, 2013. – 56 с.
  6. Политическое развитие и модернизация (Сахаров Г. В. Политология. Курс интенсивной подготовки. Часть 2.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uchebnik-online.com/133/2655.html
  7. Смирнов А.В., Шерематов Л.Б. Многоагентная технология проектирования сложных систем // Автоматизация проектирования. - № 3, 1998.
  8. Хардт М. Империя / М. Хардт, А. Негри; пер. с англ. под общ. ред. Г. В. Каменской. – М.: Праксис, 2004. – 440 с.
  9. Швец А. Конфликты ценностей в Крыму / А. Швец // Религия и гражданское общество: межконфессиональные и этнические конфликты в условиях геополитической конкуренции. Материалы XI международного семинара. Ялта, 5 – 10 ноября 2012 г. – Севастополь: “Вебер”, 2013. – 295 с.
  10. Щёкин Г. В. Теория социального управления / Г. В. Щёкин. – К.: МАУП, 1996. – 408 с.
  11. Эстеруд Э. Современная мир-система Валлерстайна. Борьба между государствами за первенство на мировой арене // Теория и методы современной политической науки: первая попытка теоретического синтеза; под ред. С. У. Ларсена / Э. Эстеруд. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. – С. 707-729.
  12. Huntington S. The clash of civilizations? / S. Huntington // Foreign Affairs. – 1993. – Summer. – Vol. 72. – № 3. – P. 22-49. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ebookbrowsee.net/samuel-huntington-the-clash-of-civilizations-pdf-d46468285; http://www.polsci.wvu.edu/faculty/hauser/PS103/Readings/HuntingtonClashOfCivilizationsForAffSummer93.pdf

 

REFERENCES

1.   Achkasov, V. A. Politologija (problemy teorii) / V. A. Achkasov, V. A. Achkasova, V. A. Gutorov, Ju. A. Sandulov, A. V. Duka, S. M. Eliseev, I. Ju. Kozlihin, S. A. Lancov. – SPb.: Izd-vo “Lan'”, 2000. – 384 c.

2.   Vonsovich, S. G. Polіtichna tranzitologіja: іstorіja, metodologіja / Vonsovich S. G. – Kiїv. nac. un-t іm. T. G. Shevchenka. – Kam’janec'-Podіl's'kij: Zvolejko D. G., 2013. – 384 s.

3.   Masloboev, A. V. Gibridnaja arhitektura intellektual'nogo agenta s imitacionnym apparatom / A. V. Masloboev // Vestnik MGTU. – 2009. – tom 12, №1. – S. 113 – 124.

4.   Otdielientsev, E. A. Agentno-sistemnoe mirovozzrenie / E. A. Otdielientsev. – Har'kov : “Izdatel'stvo Shejninoj E. V.”, 2009. – 32 c.

5.   Parahons'kij, B. O. Mіzhnarodne bezpekove seredovishhe: vikliki і zagrozi nacіonal'nіj bezpecі Ukraїni / B. O. Parahons'kij, G. M. Javors'ka, O. O. Reznіkova; za red. K. A. Kononenka. – K. : NІSD, 2013. – 56 s.

6.   Politicheskoe razvitie i modernizacija (Saharov G. V. Politologija. Kurs intensivnoj podgotovki. Chast' 2.) [Elektronnij resurs]. –Available at: http://uchebnik-online.com/133/2655.html

7.   Smirnov, A.V., Sherematov L.B. Mnogoagentnaja tehnologija proektirovanija slozhnyh sistem // Avtomatizacija proektirovanija, № 3, 1998 g.

8.   Hardt, M. Imperija / M. Hardt, A. Negri; per. s angl. pod obshh. red. G. V. Kamenskoj. – M.: Praksis, 2004. – 440 s.

9.   Shvec, A. Konflikty cennostej v Krymu / A. Shvec // Religija i grazhdanskoe obshhestvo: mezhkonfessional'nye i jetnicheskie konflikty v uslovijah geopoliticheskoj konkurencii. Materialy XI mezhdunarodnogo seminara. Jalta, 5 – 10 nojabrja 2012 g. – Sevastopol': “Veber”, 2013. – 295 s.

10.  Shhjokin, G. V. Teorija social'nogo upravlenija / G. V. Shhjokin. – K.: MAUP, 1996. – 408 s.

11.  Jesterud, Je. Sovremennaja mir-sistema Vallerstajna. Bor'ba mezhdu gosudarstvami za pervenstvo na mirovoj arene // Teorija i metody sovremennoj politicheskoj nauki: pervaja popytka teoreticheskogo sinteza; pod red. S. U. Larsena / Je. Jesterud. – M.: Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija (ROSSPJeN), 2009. – S. 707 – 729.

12.  Huntington, S. The clash of civilizations? / S. Huntington // Foreign Affairs. – 1993. – Summer. – Vol. 72. – № 3. – P. 22 – 49 [Elektronnij resurs]. – Available at: http://ebookbrowsee.net/samuel-huntington-the-clash-of-civilizations-pdf-d46468285; http://www.polsci.wvu.edu/faculty/hauser/PS103/Readings/HuntingtonClashOfCivilizationsForAffSummer93.pdf

автор: Отдєлєнцев, Євген, кандидат політичних наук, Університет “Україна” (Україна, Київ)

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації", №3 2016, час видання: 2017

адреса видання: http://social-science.com.ua/


20/03/2017