Соціокультурна складова українського національного характеру

Соціокультурна складова українського національного характеру

 

Доманська Олена Анатоліївна,

кандидат культурології, доцент,

докторант Національного педагогічного

університету ім. М.П. Драгоманова

 

Сьогоднішня соціально-політична ситуація є надзвичайно гострим викликом українській державності і українському народові в його прагненні національної єдності та свободи. Водночас вона постає найрадикальнішим шляхом зростання національної самосвідомості. Це суперечливе, на перший погляд, поєднання як найкраще свідчить про вірність ціннісного просторово-часового підходу у розгляді феномену культури, оскільки дозволяє чітко з‘ясувати і підтвердити головну тезу – нація тоді розширює, структурує і наповнює не плинним смислом і значенням свій культурний простір, коли настає відповідний історичний час, своєрідний “осьовий час” національної культури. Осьовий час національної культури – це пасіонарний стан нації, в якому вона здатна не тільки усвідомити зовнішні та внутрішні виклики, але й відповісти на них таким чином, щоб цінності, які самі по собі насправді дуже слабкі, так що їх треба підтримати людськими зусиллями і вірою у них (Н. Гартман), втілилися у реальність. Яким би ззовні злагодженим, рішучим і закономірним не здавався зовні масовий революційний рух, втілення цінностей у реальність завжди є результатом індивідуальної дії, а вона є виявленням волі і характеру особистості у такий момент, коли вибір певного шляху і поведінки має свою ціну і свої ризики. Отже, розуміння типу національного характеру як єдності особистісних та узагальнених соціокультурних властивостей постає завданням, що не втрачає своєї актуальності для культурологічної науки.

Національний характер усвідомлюється не стільки в категоріях, скільки постає у певному образі. У міфопоетичній творчості, яка є відображенням душі і духу народу, Україна завжди ідентифікувалась із жіночим образом.

Розглянемо саме жіночий аспект національного характеру, але не сам по собі, а у зв’язку із актуальністю, на наш погляд, спроби виявити прихований негативний бік соціокультурної динаміки формування українського характеру, щоб тим більше зрозуміти шляхи його подолання і врахування можливо тих шляхів, яким онто-гносеологічний принцип, при його застосуванні, може змінити координати українського культурного простору.

Національний характер (та й та ж ментальність) формується в сучасних умовах із уявлення, яке надає комплекс психосоціальних наук про об'єктивні механізми виникнення, розвитку та перебігу психічних процесів. Згідно з її установками та положеннями нас можуть цікавити дві основні складові психічної структури особистості: темперамент і характер.

Якщо врахувати також логічним уявляється розуміння типу характеру, згідно з яким це – наявність в індивідуальному характері людини сукупності рис, спільних для певної групи людей, то можна припустити наступне: якщо вважати, що динамічні характеристики українського темпераменту більше відповідають жіночому типу, а морально-вольові, що визначають зовнішні прояви характеру, мають відповідати чоловічому ( у зв’язку з необхідністю чіткого позиціювання та функціональної відповідності у системі зовнішнього та внутрішнього регулювання державно-правових відносин) то онто-гносеологічним викликом утвореного на цій території етносу виступає таке ефективне збалансування цих складових, яке забезпечить досягнення стратегічних значущих суспільних цілей. Але взаємозв’язок і взаємовплив трикутника темперамент-характер-мета виявляє себе в унікальній конкретно-історичній взаємодії сторін. Саме ці особливості, що виявляють чи вже виявили себе в історії, і становлять завжди предмет дослідження в науці, оцінки у філософії і культурології.

Нещирість слід розуміти як двоїстість мислення, що не тільки увійшла у звичку і є елементом теж мислення обох статей, а надалі й устрою родини, держави, суспільства.

Якщо поглянути на риси національної ментальності з цих позицій, то плідним вбачається здійснити підхід врівноваженого та об’єктивного розгляду рис національного характеру у зв’язку просто з переліком тих дій, що могли б дати підстави хоча б для попереднього аналізу мотивів вчинків діячів української культури та історії, які б не підпадали повністю під пригладжене та ідеалізоване у бік прикрашування уявлення про український національний характер та ментальність.

Таким чином, можливим здається зв'язати виявлені і сформульовані підходи до розгляду соціокультурних особливостей формування українського національного характеру з питанням більш широкого плану. А саме – проблемою формування національного культурного простору. Національний культурний простір в аспекті моралі (який насправді відрізняється від суто ціннісного (аксіологічного) аспекту) може бути розглянутим як фізичний та географічний простір, який існує в часі, де відбуваються події, що є свідченням втілення цінностей, які утворюють ще один, духовний вимір цього простору і в якому знаходяться смисли діяльності людей, що постають для інших (тобто „постають” означає займають певний об’єм їх уваги і життя в цілому і, врешті, визначають характер їхньої подальшої дії, яка теж формує свій простір у діяльності інших людей, що увійшли в контакт із ними) у таких проявах сконцентрованої ціннісної енергії як вчинок, де виявились позитивні або негативні результати дії таких індивідуальних моральних цінностей. Йдеться про викорінення двоїстості з мови, оцінки, сприйняття і вираження думок та емоцій. Цей процес має відбуватися з усвідомленою метою безпосереднього виявлення та культивування насправді природних, але вкрай складних для відновлення або свідомого “вирощування” (це і є значенням слова “культура”) таких якостей людини, як мужність відстоювати власну точку зору; як розум, щоб аргументувати і обґрунтовувати її; як гнучкість, щоб шукати компроміс із тими, хто має бути частиною справи розбудови національного культурного простору; як нещадність до проявів лицемірства і брехливості; як мудрість, що дозволяє змінити можливе та прийняти неминуче і ще багато інших моральнісних втілень ціннісного вимірів людської діяльності в українському контексті.

автор: Доманська Олена Анатоліївна, кандидат культурології, доцент, докторант Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова

час видання: 2015


25/11/2015