Особливості моделей національної безпеки мусульманських країн

ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЕЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ МУСУЛЬМАНСЬКИХ КРАЇН

 

 

УДК 321.327:57

 

Блохін, Аркадій,

Університет «Україна» (Україна, Київ),

аспірант

 

АНОТАЦІЯ

У статті проведено аналіз особливостей формування концепцій національної безпеки мусульманських країн, який свідчить, що притаманні їм моделі національної безпеки доцільно відокремити в особливий клас, оскільки органи влади і громадянське суспільство перебувають під впливом ісламських релігійних норм, які у певних випадках замінюють нормативні документи у сфері  безпеки.

Ключові слова: глобалізація, національна безпека, іслам, ісламський світ, мусульманські країни,  концепції національної безпеки.

 

 

FEATURES OF MODELS OF NATIONAL SECURITY OF MUSLIM COUNTRIES

 

Blokhin, Arkadiy,

"Ukraine" University (Ukraine, Kyiv),

graduate student

 

SUMMARY

An analysis of features of forming national security conceptions of muslim countries is conducted in the article. The analysis testifies that the inherent to these countries models of national security are expedient to separate in the special class, because government and civil society are influenced by islam religious norms that in certain cases replace security laws.

Keywords: globalization, national security, islam, Islamic world, muslim countries,  conceptions of national security.

 

В епоху глобалізму стан національної безпеки будь-якої країни визначається рівнем її конкурентоспроможності в різних сферах життєдіяльності у межах світового простору. Тому, нерозвинуті держави порівняно з провідними навіть у стабільних умовах сучасної моделі міжнародної безпеки майже неконкурентоспроможні. Нині існує понад дві сотні країн, що входять до Світового співтовариства, і відповідна кількість концепцій національної безпеки, навіть у нейтральних держав. Проте, незважаючи на велику кількість концепцій, їх можна класифікувати або типологізувати за певними ознаками, притаманними лише  групі країн або навіть одній державі. Такі типи концепцій національної безпеки є відповідними моделями, оскільки вони мають характерні риси моделей (структурність, адаптивність, взаємодія з навколишнім середовищем).

Метою статті є дослідження особливостей формування моделей національної безпеки мусульманських країн.

Важливою особливістю наукових підходів до проблем національної безпеки мусульманських країн останніми роками є пріоритет у вивченні внутрішніх проблем національного рівня і дослідженні механізмів впливу інституцій регіональної безпеки на розв’язання регіональних конфліктів. У той же час бракує ґрунтовних системних досліджень моделей національної безпеки мусульманських країн, вивчення їх впливу на інституційно-організаційну складову системи регіональної та глобальної безпеки.

Проблеми безпеки мусульманських країн в епоху глобалізації відображені у працях сучасних західних вчених-фахівців: Зб. Бжезінського, Б. Девідсона, Дж. Дітмера, К. Додса, А. Етціоні, Д. Картрайта, С. Коена, Р. Склара, С. Фішера, К. Флінта, С. Хантінгтона, Дж. Шо та ін. Проблеми безпеки політичних режимів в Африці та на Близькому Сході відображені у дослідженнях російських вчених: О.M. Васильєва, Ю.М. Винокурова, Б.З. Ерасова, К.С. Гаджиева, Л.В. Гевелінга, В.О. Дергачова, Н.А. Нартова, О.M. Ушкова, Л.М. Садовської, В.В. Следзевского, Л.М. Ентіна. Систему і архітектуру міжнародної безпеки мусульманських країн вивчають українські фахівці-міжнародники: В.М. Бебик, П.В. Бовсунівський, В.І. Головченко, А.Г. Гольцов, М.С. Дорошко, П.М. Ігнатьєв, О.В. Коломієць, В.В. Копійка, Р.А. Кривонос, В.П. Крижанівський, А.І. Кудряченко, С.О. Шергін та ін.

У ході проведення останніх наукових досліджень було запропоновано таку класифікацію моделей національної безпеки за її ідеологічним спрямуванням: світового панування, регіонального лідерства, ядерного стримування, колективна та нейтральна моделі [1, 2].

У свою чергу необхідно зазначити, що у межах даної топології доречно відокремити в особливий клас моделі національної безпеки ісламських держав, оскільки однією з їх суттєвих характерних атрибутів є зорієнтованість як громадянського суспільства, так і органів влади на певні релігійні норми Корану.

Як відомо, іслам не створював певної церковної організації, він відразу створив державу. Згодом, розділившись на два (сунізм і шиїзм), а потім і на три (харіджизм) напрями. Шиїти складають всього 10 % від усіх мусульман і в, основному, компактно зосереджені в Ірані та прилеглих до нього районах інших мусульманських держав, мають все ж деяку релігійну ієрархію у вигляді Імаму або іншого лиця із недоторканим релігійним авторитетом. Суніти розселені по усьому мусульманському світу із різною етнокультурною основою. Більш за те, розділення сунітів походить і з богословсько-юридичних питань, що обумовлюється наявністю у них декількох богословських шкіл – мазхабів.

І хоча ісламський світ на сучасній геополітичній карті є одним з неспокійніших і динамічніших регіонів планети, володіє величезними запасами нафти і газу, завдяки чому в цьому регіоні відбувається інтенсивний рух світових капіталів, а також історично проходять основні транспортні комунікації, що єднають Євразійський континент, а також другою за чисельністю послідовників світовою релігією, які становлять більшість населення у півсотні країн світу, складаючи п’яту частину жителів планети. Так званий мусульманський Схід залучає до себе не тільки давні центри мусульманської культури – країни Близького Сходу і Перської затоки, – але й певні країни Азії і Азійсько-Тихоокеанського регіону, в яких значне місце відведено ісламу як фактору суспільного життя проте через власне різноманіття мусульманський світ не став єдиним центром сили, хоча у сфері зовнішньої політики багато мусульманських держав намагаються активізувати релігійні мотиви, закріпити за коаліцією одновірців особливий політичний статус міжнародного актора [4–7].

Відмінності у політичних системах, політичній культурі, різні рівні  значущості ролі релігії в суспільстві, (від панування шаріату до панування ліберальних норм західного зразка) обумовлюють досить глибокі  протиріччя між самими країнами ісламського світу. Суперечки за регіональне лідерство, невирішеність деяких міждержавних проблем випліскуються у конфлікти між ісламськими державами, спалахуючи час від часу. Надзвичайне різноманіття етнічних груп, що населяють мусульманські країни також не сприяє мирному врегулюванню деяких спірних питань між ними. Різними є і ролі, які грають різні мусульманські держави в системі міжнародного розподілу праці, капіталу, різним є і їх місце у світових глобальних процесах. Глибокі структурні диспропорції мусульманського світу доповнюють картину його строкатості.  Проте, у світі спостерігається тенденція означати ісламський світ як єдиний, колективний суб'єкт міжнародних відносин.

Базисом ісламського світу виступає Ближній і Середній Схід, де величезні запаси нафти і газу дозволяють процвітати таким державам, як Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Саудівська Аравія. Поряд з цим, в інших країнах мільйони мусульман майже жебракують. У свою чергу країни -члени ОПЕК, в якій домінують арабські держави, значною мірою контролюють глобалізований світовий ринок нафти, проте навіть заможніші з них поступаються економічним розвитком індустріально розвиненим державам Євросоюзу. Аналітики ООН підрахували, що сукупний ВВП 22 арабських нафтових країн не перевищує ВВП Іспанії, при цьому 40% арабів неграмотні і тільки 1,6% з них мають доступ до Інтернету [7–10].

Це відбувається як внаслідок певних особливостей колоніального минулого і його впливу на історичний розвиток країн регіону, так і завдяки різноманіттю самого мусульманського світу. Наприклад, суніти, складаючи близько 90 % усього мусульманського населення, не лише представляють різні в етнокультурному плані народи, але і розділені по богословському принципу і фактично мають декілька географічних центрів сили. До того ж існує певне розділення мусульманських країн по глибині, так би мовити, ісламізації правового, економічного, громадянського життя, тобто, від країн, де повністю панують закони шаріату (Афганістан), до країн, де іслам відокремлений від держави та існує громадянське суспільство західного зразку (Туреччина, Індонезія).

Так, Єгипет, який за часів Мухаммеда Алі був найбільш могутньою і економічно розвиненою країною ісламу у другій половині XIX ст. пережив банкрутство, як наслідок надмірного економічного напруження, що підтримувало могутність держави. Цим одразу скористалася Великобританія, різко посиливши власні позиції в цій країні, внаслідок стратегічно важливого інтересу Лондона до Суецького каналу. Незабаром англійці навіть ввели до Єгипту регулярні війська, які надовго там залишилися, проте справжньою колонією Каїр не став, бо формально вона була частиною Османської імперії.

Єгипетський варіант національної безпеки певним чином можна вважати оптимальним з точки зору розвитку країни, яка прилаштовується до змін зовнішніх та внутрішніх загроз. Однак з колонізацією британці сприяли розвитку країни, модернізуючи економічно неефективну державну економіку в ринкову країну, європейських колоністів у якості не тільки підприємців, але й переважної більшості зайнятих на виробництві працівників.

Колонізація Єгипту супроводжувалася його європеїзацією і швидкою модернізацією у сфері політичних інститутів, освіти і культури, міського будівництва і побуту. Проте, незважаючи на жорсткій опір, традиційні інститути поступово здавали свої позиції європеїзованим нормам суспільного життя. Разом з тим сподівання на внутрішню трансформацію та пристосування внутрішньої структури до змінених обставин не виправдали себе.

Деколонізація Єгипту та націоналізація Суецького каналу створили новітні загрози національній безпеці Каїра. Домінантними стають процеси одержавлення економіки з обмеженням приватнопідприємницької діяльності, до посилення ролі держави і органів влади у житті країни та суспільства. Цьому сприяли численні групи ісламських фундаменталістів, які виступали проти перетворень, не втрачаючи свій вплив навіть у новому тисячолітті [5–10].

Незважаючи на те, що розвиток Туреччини був близький до єгипетського і Анкара також тривалий час перебувала під тиском цивілізаційних європейських стандартів, пройшовши діалектичну низку реформ і радикальних перетворень, нині має поряд з сильним державним сектором досить розвинуту приватнопідприємницьку діяльність в економіці. Разом з тим, внаслідок здійснених перетворень в Туреччині набули поширення правові норми громадянського суспільства, як ні в одній з інших мусульманських держав. Імперативом є те, що іслам, як релігія, була відокремлена від держави, ставши приватною справою громадян, хоча нині повертає деякі втрачені позиції [7–10].

У новому тисячолітті Турецька республіка – дієвий член НАТО, значима євразійська країна, політика якої має у своєму розпорядженні величезний потенціал, що значно впливає на розвиток подій на Балканах, Ближньому й Середньому Сході, Кавказі та у Центральній Азії. Більшість фахівців-міжнародників вбачають Республіку посередником між мусульманською і християнською цивілізаціями, а Сполучені Штати сприймають Туреччину одним з провідних акторів щодо втілення плану демократизації Північної Африки та Близького Сходу.

У Туреччині існує сформована система національної безпеки і прийняття нормативних документів країни у сфері національної безпеки. Так, в турецькій концепції національної безпеки основними імперативами є питання зовнішньої та оборонної політики, її відносини з країнами-сусідами, провідними світовими державами, ролі країни у структурі НАТО. Проте, у новому тисячолітті з активізацією зусиль Анкари щодо членства в Євросоюзі й пов’язаних з ним реформ керування державою, зменшенням ролі військових структур в її суспільно-політичному житті, спостерігаються певні трансформації у процесі прийняття рішень і концептуальних нормативних документів у сфері національної безпеки [11].

Іран, поряд з Туреччиною та Єгиптом, є великою ісламською державою з великим населенням, давніми культурними традиціями, з чималими політичними амбіціями, проте відрізняється від інших мусульманських країн передусім тим, що тут панує найактивніший сектантський шиїтський іслам. Вплив шиїзму на суспільство є досить дихотомічним: з одного боку, він десакралізує владу, послаблюючи органи влади та управління, політичну систему і могутність країни, з іншого боку, це послаблення компенсується рушійними соціальними силами, інтегруючими шиїтське населення країни, очолюване енергійним духовенством.

Імперативами іранського соціуму є войовниче шиїтське духовенство, консерватизм громадянського суспільства, загрозливі позиції ісламу. Слабкість влади, нездатної послідовно і успішно проводити дієві реформи об’єктивно посилює могутність ісламу. Зазначене призводить до потужності ісламської традиції в її шиїтському варіанті, войовничості духовенства і послаблення формування нових соціальних, економічних і політичних рухів у державі. Нині Тегеран - один зі світових лідерів антизахідної коаліції фундаменталістського ісламу [8–10; 12; 13].

До окремої групи відносяться країни Перської затоки, багаті нафтовими ресурсами, чи не найбільш відсталі в минулому ці країни після деколонізації розвивалися прискореними темпами за рахунок економічних проектів, спрямованими насамперед на розробку  вуглеводнів, організацію видобутку та первинної переробки нафти. Приток нафтових коштів забезпечив і швидкий розвиток інфраструктури, існують грандіозні проекти сучасної системи освіти, підготовки кадрів і т. п. Такий розвиток подій дозволяє цим країнам традиційно спиратися на країни заходу та  використовувати їхню до помогу  у зміцненні власної безпеки. До того ж необхідно зазначити що і захід вельми зацікавлений у мирному неконфліктному розвитку регіону та не питаються нав’язати тут протестантську демократію. Незважаючи на значний вплив ісламських традицій, економічні зв’язки малих країн Перської затоки переважають бажання прибічників традиційного ісламу перетворити світ на мусульманську уму,  принаймні доки гяури  розраховуються за енергоносії.

З метою подолання недоліків моделей національної або регіональної безпеки у мусульманському світі, що передбачають наявність релігійної або ідеологічної архітектури, прихильниками глобальної безпеки була запропонована так звана  універсальна модель міжнародної безпеки.

Виходячи з тези про те, що міжнародна безпека може бути по-справжньому забезпечена тільки на глобальному рівні безперечний світовий лідер – Сполучені Штати Америки за підтримки усього «цивілізованого людства» приступили до створення такої моделі. Оскільки це можливе лише у випадку, коли усі країни і народи поділятимуть певний мінімум «загальнолюдських цінностей» і потребує виникнення  глобального громадянського суспільства з єдиною системою управління побудова такої моделі почалася на теренах так званих периферійних ісламських країн ( країни Магрибу та Західної Азії (крім тих, що мають вихід до нафтоносних промислів Перської затоки)) з пошуку реальних цінностей  об’єднуючих дві різні цивілізації, а з нав’язування мусульманам демократичних цінностей які виникли на основі протестантської етики і християнських поглядів. Тобто з одного боку маємо країну де, за словами У. Міллера, релігія визначає навряд чи ні все. "Ліберальний протестантизм і політичний лібералізм, демократична релігія і демократична форма правління, американська система цінностей і християнська віра проникли один в одного і чинять величезну дію один на одного", а з іншого, країни, де панує шаріат заснований на нормах Корану, який визнається творінням Аллаха, переданим мусульманам через пророка Мохамеда, і, таким чином, є результатом божественного одкровення, особливістю якого є те, що він виступає не тільки як основа права мусульманських країн, а є вміщенням етики, моралі, духовної мети життя вірянина, та навіть правил хорошого тону.

У результаті таких дій збройні сили коаліції розвинених країн протягом вже більше десятка років знаходяться в  Іраку та Афганістані (мабуть шукають у середньовічних кранах натяки на громадянське суспільство). Бомбардування  Сирії викликали не аби яку проблему вже на європейському континенті. ІГІЛ за короткий термін свого існування фактично трансформувався з терористичної організації в невизнану теократичну державу на окупованих територіях Сирії і Іраку. У новоствореної «держави» існує політична система на чолі з халіфом, судова влада на основі шаріату і тіньова економіка сировинного характеру. На даний час керівництво ІГІЛ сприймає європейські країни як супротивників на війні за контроль над нафтовими родовищами.

Таким чином, аналіз особливостей формування концепцій національної безпеки мусульманських країн свідчить про те, що їх моделі доцільно відокремити в особливий клас, оскільки органи влади і громадянське суспільство більшість наведених країн, за винятком Туреччини та пострадянських країн, перебувають під впливом ісламських релігійних норм, які у певних випадках замінюють нормативні документи у сфері національної безпеки.

В подальших наукових розвідках доречно дослідити особливості формування моделей національної безпеки таких мусульманських країн: Єгипту, Саудівської Аравії та Сирії, Азербайджану та Казахстану, Індонезії та Малайзії, а також їх вплив на систему регіональної безпеки на різних континентах світу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Коломієць О.В. Концепт міжнародної безпеки в контексті глобалізації: монографія / О.В. Коломієць. — К.: Видавництво КиМУ, 2013. — 426 с.

2. Коломієць О.В. Особливості системи міжнародної безпеки в умовах глобалізації : дис. ... док. політ. наук: 23.00.04 / Олег Валерійович Коломієць ; Нац. ун-т «Одеська юридична академія». — О., 2015. — 451 с.

3. Нартов Н.А. Геополитика : Учебник для вузов / Н.А. Нартов. — М. : ЮНИТИ, 1999. – 359 с.

4. Гаджиев К.С. Геополитика : учебник / К.С. Гаджиев. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство Юрайт, 2011. — 479 с.

5. Геополітика та політична географія: Підручник для вузів / В.А. Колосов, Н.С. Мироненко. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 479 с.

6. Дергачев В.А. Геополитика. Учебник для вузов / В.А. Дергачев. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. — 526 с.

7. Геополітика : підручник / А.І. Кудряченко, Ф.М. Рудич, В.О. Храмов. — К.: МАУП, 2004. — 296 с.

8. Геополитика современного мира: учеб. пособие / И.А. Василенко. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Издательство Юрайт, 2010. — 395 с.

9. Гольцов А.Г. Геополітика та політична географія. Підручник / А.Г. Гольцов. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.

10. Flint C. Introduction to Geopolitics / Colin Flint. – Routledge, 2012. – 312 p.

11. Коломієць О. Колективні складові концепції національної безпеки Туреччини / О. Коломієць // Соціально-гуманітарні науки : польсько-український науковий журнал. – 2014. – Vol. 02 (02). – pp. 59–68. – Режим доступу: http://sp-sciences.io.ua/s891016/kolomiiets_oleh_2014._collective_ components_of_the_concept_of_national_safety_of_turkey._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_02_02_pp._59-68

12. Cohen S.B. Geopolitics: The Geography of International Relations / Saul Bernard Cohen; 3 edition. – Rowman & Littlefield Publishers, 2014. – 504 р.

13. Dodds K. Geopolitics: A Very Short Introduction (Very Short Introductions) / Klaus Dodds; 2 edition. – UK: Oxford University Press, 2015. – 176 p.

14. Dittmer J. Geopolitics: An Introductory Reader / Jason Dittmer, Jo Sharp. – UK: Routledge, 2014. – 386 p.

15. Huntington S.P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order / Samuel P. Huntington. – UK: Simon & Schuster. 2011. – 368 p.

16. Strategic Vision: America and the Crisis of Global Power / Zbigniew Brzezinski. – US: Basic Books, 2013. – 240 p.

 

REFERENCES:

1. Kolomietc O.V. Kontsept mizhnarodnoi bezpeky v kontexti globalizatsii: monografiia/ О.V. Kolomietc. — K.: Vydavnytstvo KiMU, 2013. — 426 p.

2. Kolomietc О.V. Osoblyvosti systemy mizhnarodnoi bezpeky v umovah globalizatsii : dis. ... dok. polit. nauk: 23.00.04 / Oleh Valeriyovych Kolomietc ; National University «Odessa Law Academy». — О., 2015. — 451 p.

3. Nartov N.A. Geopolitika : Uchebnik dlja vuzov / N.А. Nartov. — М. : UNITY, 1999. – 359 p.

4. Gadzhiev K.S. Geopolitica: uchebnik / К.S. Gadzhiev. — 4-е izdanie., pererab. i dop. — М. : Izdatelstvo Yurait, 2011. — 479 p.

5. Heopolityka ta politychna heohrafiia : Pidruchnyk dlia vuziv / V.А. Kolosov, N.S. Mironenko. – М.: Аspekt Press, 2001. – 479 p.

6. Dergachov V.А. Geopolituka. Uchebnik dlia vuzov / V.А. Dergachov. — М.: UNITY -DANA, 2004. — 526 p.

7. Heopolityka: pidruchnyk / А.І. Кudriachenko, F.М. Rudych, V.О. Hramov. — К. : МАUP, 2004. — 296 p.

8. Geopolitika sovremennogo mira  : ucheb. posobie / I.А. Vasilenko. — 2-е izd., ispr. i dop. — М. : Izdatelstvo Yurait, 2010. — 395 p.

9. Gоltcov А.G. Heopolityka ta politychna heohrafiia . Pidruchnyk / А.G. Goltcov. – К.: Tcentr uchbovoi literatury, 2012. – 416 p.

10. Flint C. Introduction to Geopolitics / Colin Flint. – Routledge, 2012. – 312 p.

11. Kolomietc O.V. Kolektyvni skladovi kontseptsii natsionalnoi bezpeky Turetchyny / Kolomietc O.// Sotcialno-humanitarni nauku : polsko-ukrainskyi naukovyi zhurnal. – 2014. – Vol. 02 (02).–pp. 59–68.–Available at: http://sp-sciences.io.ua/s891016/kolomiiets_oleh_2014._collective_ components_of_the_concept_of_national_safety_of_turkey._social_and_human_sciences._polish-ukrainian_scientific_journal_02_02_pp._59-68

12. Cohen S.B. Geopolitics: The Geography of International Relations / Saul Bernard Cohen; 3 edition. – Rowman & Littlefield Publishers, 2014. – 504 р.

13. Dodds K. Geopolitics: A Very Short Introduction (Very Short Introductions) / Klaus Dodds; 2 edition. – UK: Oxford University Press, 2015. – 176 p.

14. Dittmer J. Geopolitics: An Introductory Reader / Jason Dittmer, Jo Sharp. – UK : Routledge, 2014. – 386 p.

15. Huntington S.P. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order / Samuel P. Huntington. - UK : Simon & Schuster. 2011. – 368 p.

16. Strategic Vision: America and the Crisis of Global Power / Zbigniew Brzezinski. – US : Basic Books, 2013. – 240 p.

автор: Блохін Аркадій, Університет «Україна» (Україна, Київ), аспірант

видання: Освіта регіонів: Політологія. Психологія. Комунікації, №3-4 2015, час видання: 2015


17/11/2015