Актуальні питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ

 

Пасічніченко С.В.

30.04.2012 

 

Дослідження проблеми адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів становить не лише науковий, а й практичний інтерес, оскільки забезпечення реалізації конституційних прав інвалідів є стратегічний курс державної політики. 

Соціальний захист інвалідів, який, зокрема, включає право на працевлаштування та зайнятість, освіту, реабілітацію, доступність архітектурної та транспортної інфраструктури, доступ до інформації, участь у політичному житті, належне матеріальне забезпечення, своєчасність та ефективність надання соціальних послуг, як відомо, є той компонент суспільного життя, який визначає соціальний характер держави, правозахисний механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, конструктивні внутрішньодержавні реформи, які б сприяли розв’язанню проблем адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Дослідженням питань сутності, ознак, ролі і значення адміністративної відповідальності як правового інституту займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В .Б Авер'янов, О. П. Альохін, С. С. Алексєєв, В. К. Андрєєв, О. Ф. Андрійко, А. І.  Берлач, П. Ф. Базилєва, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, К. С. Бєльський, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, І. О. Галаган, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Е. Ф. Демський, Ю. А. Денисов, Є. В. Додін, В. В. Долежан, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, А. П. Клюшниченко, Л. В. Коваль, Ю. М.  Козлов, В. П. Колпаков, Є. Б. Кубко, Д. М. Лук’янець, М. С. Малеїн, В. М. Манохін, В. М. Марчук, Н. Р. Нижник, Д. М. Овсянко, В. Ф.  Опришко, І. М.  Пахомов, І. С. Самощенко, М. С. Студенікіна, Ю. О. Тихомиров, О. М. Якуба.

Метою даного дослідження є встановлення особливостей адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів шляхом аналізу вітчизняних законодавчих актів й розроблення пропозицій для вдосконалення законодавства стосовно заходів адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів.

З огляду на те, що ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність взагалі та адміністративна, зокрема, доцільно проаналізувати погляди науковців щодо тлумачення понять «відповідальність», «адміністративна відповідальність» з метою сформулювати основні напрями вдосконалення адміністративної відповідальності за порушення у сфері соціального захисту інвалідів.

Варто зауважити, що на цей час як в юридичній літературі, так і в чинному законодавстві не склалося єдиної думки щодо визначення поняття адміністративної відповідальності [1, с. 189; 2, с. 121; 3, с. 266; 4, с. 34].

Так адміністративну відповідальність як вид юридичної відповідальності застосовують на підставі норм права, що регулюють відносини, пов’язані з притягненням осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (проступки), до відповідальності певного виду. Її призначення – охорона суспільних відносин від порушення засобами адміністративно-правового захисту, який застосовують державні органи (посадові особи) [5, с. 44]. 

З іншого боку, адміністративна відповідальність є складова частина адміністративного примусу й має всі його якості (здійснюється суб’єктами функційної влади в рамках позаслужбового підпорядкування) [6, с. 25].

Зазначений вид відповідальності настає за менш суспільно-небезпечні правопорушення, які спричиняють незначну шкоду охоронюваним інтересам [7, с .29].

Досліджуючи питання адміністративної відповідальності, науковець Н. С. Ракша наголошує, що в теорії адміністративного права існує два різновиди визначення адміністративної відповідальності: через об’єктивний та суб’єктивний підходи. Перший обумовлений відповідною негативною реакцією держави на протиправні прояви закононеслухняних громадян через встановлення заборон, відповідних правил і санкцій щодо порушників цих правил. В основі суб’єктивного підходу перебуває особистий обов’язок порушника відповісти перед компетентними державними органами за своє протиправне діяння і зазнати покарання згідно з порядком, установленим законом [8, с. 153].

Зокрема, професор Ю. П. Битяк зазначає, що під адміністративною відповідальністю треба розуміти накладення на правопорушників адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального або морального характеру унаслідок невиконання загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні [9, с. 7].

Учений-адміністративіст В. Б. Авер'янов визначав адміністративну відповідальність як застосування органами виконавчої влади або іншими уповноваженими органами, у тому числі й судами, до осіб, винних у скоєнні адміністративних правопорушень, визначених Кодексом та іншими законами, адміністративних стягнень, що передбачає забезпечений державним примусом обов’язок цих осіб зазнати позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру відповідно до накладеного адміністративного стягнення [10, с. 7].

У проекті Адміністративно-деліктного кодексу України, редакція якого подана у монографії Д. М. Лук'янця, під адміністративною відповідальністю розглядаються відносини, що виникають між органами державної виконавчої влади та фізичними з приводу вчинення останніми передбачених законодавством протиправних діянь або існування протиправного становища, й полягають у застосуванні до останніх адміністративних стягнень у визначеному законом порядку [4, с. 213].

На думку Д. М. Овсянко, адміністративна відповідальність – це застосування державними органами, посадовими особами та представниками влади встановлених державою заходів адміністративного покарання до громадян, а в певних випадках – і до організацій за порушення законності та державної дисципліни [11, с. 129].

Професор В. К. Колпаков пропонує таку дефініцію адміністративної відповідальності як засіб захисту суспільних відносин шляхом виконання суб’єктом проступку примусово застосованих до нього заходів впливу за процедурою, передбаченою Кодексом [12, с. 88].

Варто зазначити, що найбільш поширеною серед учених-адміністративістів є концепція «санкційної» адміністративної відповідальності [13, с. 93; 14, с. 10-11; 16, с. 5; 16, с. 289]. 

Одначе у працях указаних дослідників не розкрите питання функціювання адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів, що з кожним роком набуває все більшої ваги в українському законодавстві. 

Водночас частиною 3 ст.6 розділу І «Загальні положення» Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. Паралельно в Законі України «Про реабілітацію інвалідів» виокремлений цілий розділ 8 «Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів» з однією статтею, у якій зазначено, що особи, винні в порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть відповідальність згідно із законом. Яку саме відповідальність законодавцем не уточнено. Аж ніяк норми перерахованих видів відповідальності за порушення прав інвалідів не відображені у Кримінальному кодексі України та в Кодексі України про адміністративні правопорушення, що перетворює дані закони на декларацію.

Проведені перевірки Генпрокуратури засвідчили, що центральні та місцеві органи влади не забезпечують виконання вимог законів щодо захисту прав інвалідів. Зокрема, у Волинській, Луганській та Херсонській областях навіть не розроблені регіональні програми соціального захисту інвалідів. У більшості регіонів не створено цільові фонди допомоги даній категорії громадян. У Криму жоден із 1,5 тис. автобусів, що здійснюють приміські та міжміські перевезення, не має спецобладнання для перевезення інвалідів. У Черкасах не обладнано пандусами більшість закладів охорони здоров'я. Але найбільша проблема – це факти нецільового та недбалого використання бюджетних коштів, їх розкрадання посадовцями усіх рівнів. Підтвердженням тому є наявність 226 карних справ, порушених органами прокуратури. До відповідальності притягнуто 1,8 тис. чиновників, відшкодовано більше 23 млн грн. Але державі ще не повернули 33 млн грн, отриманих у борг різними організаціями під виглядом допомоги людям з обмеженими можливостями [17, с. 46; 18, с.11].

З огляду на це права інвалідів, зокрема, і право на соціальний захист потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б уберегти інваліда від можливих посягань.

Саме тому ми пропонуємо: по-перше, статтю 45 розділу 8 «Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів» Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» викласти в такій редакції: «Особи, винні в порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність»;

по-друге, вилучити частину 3 статті 6 розділу І «Загальні положення» Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та доповнити даний Закон розділом 7 «Відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів», який складається зі статті 42 і викласти в такій редакції: «Службові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадові особи підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів».

Таким чином, адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів – це засіб захисту суспільних відносин у сфері забезпечення прав інвалідів на соціальний захист шляхом накладення уповноваженими на те органами на посадових осіб підприємств, установ, організацій; фізичних осіб, які використовують найману працю; фізичних осіб, які є платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування й посадових осіб органів виконавчої влади, які вчинили правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, адміністративних стягнень на підставі та в порядку, передбачених законом.

Крім поняття адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів важливе значення має визначення її ознак.

Так до першого виду ознак відносять ознаки, які називають основними [19, с. 30]. Ці ознаки полягають у тому, що адміністративна відповідальність за порушення у сфері соціального захисту інвалідів є: засобом охорони встановленого державою правопорядку; нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм; є наслідком винного антигромадського, протиправного діяння; супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння; пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального, матеріального, особистісного, організаційного характеру), якого він зобов’язаний зазнати і фактично зазнає; реалізується у відповідних процесуальних формах.

До другого виду відносять ознаки, притаманні їй самій та дають змогу відмежувати її від інших видів відповідальності. Деякі адміністративісти називають їх похідними [20, с. 168]. До них відносять такі:

1) наявність особливої підстави, особливого виду адміністративного правопорушення (порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів до Фонду соціального захисту інвалідів, порушення щодо оплати праці та охорони праці інвалідів, соціальний захист у випадку втрати працездатності, нецільове використання коштів, наданих Фондом соціального захисту інвалідів);

2) застосування до винних адміністративних стягнень, передбачених ст. 24 КУпАП [15] та іншими законодавчими актами про адміністративну відповідальність (за порушення у сфері соціального захисту інвалідів застосовують лише один із видів адміністративних стягнень – накладення штрафу);

3) адміністративні стягнення накладають органи та посадові особи, уповноважені здійснювати адміністративну юрисдикцію. Аналіз положень КУпАП, зокрема статей, що містяться у главах 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» та 19 «Протокол про адміністративні правопорушення», дає можливість стверджувати, що притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів здійснюється переважно органами виконавчої влади, які виконують функції адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері суспільних відносин.

Серед них: органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю, органи пенсійного фонду України, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю;

4) між органами (посадовими особами), які накладають адміністративні стягнення і особами, які притягуються до адміністративної відповідальності, відсутні відносини службового підпорядкування. Так суб’єктами правопорушень у сфері соціального захисту інвалідів можуть бути посадові особи підприємств, установ, організацій; фізичні особи, які використовують найману працю; фізичні особи, які є платники страхових внесків і посадові особи органів виконавчої влади, які виконували свої повноваження з порушенням чинного законодавства.

Значить, адміністративна відповідальність у сфері соціального захисту інвалідів урегульована нормами адміністративного права, які містять вичерпні переліки адміністративних правопорушень, адміністративних стягнень, органів, уповноважених їх застосовувати.

Серед суб'єктів адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів можна виділити: 

1) суб’єкти-страхувальники (Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності), що порушують порядок використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

2) посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, які використовують найману працю, що порушують механізм використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, порядок їх повернення; порядок подання відомостей про використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

3) посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, які не мають статусу підприємців і використовують найману працю, що порушують механізм використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань; подання встановленої звітності щодо страхових коштів; правила інформування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду діяльності підприємства.

Отже, адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів виступає необхідним елементом механізму адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів. Притягнення до відповідальності завершує собою процес реалізації відповідним органом адміністративно-правового регулювання такої функції як контроль [21, с. 70].

Важливим напрямом соціального захисту інвалідів є здійснення контролю за додержанням законодавства про працю інвалідів. Ці функції були покладені на Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) відповідно до ст. 230-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сьогодні цю функцію виконує Державна інспекція України з питань праці, яка була утворена внаслідок реформування центральних органів виконавчої влади.

Контроль здійснюється шляхом проведення перевірок стану додержання законодавства про працю у разі використання праці інвалідів на підприємствах, в установах, організаціях, що дає можливість з'ясувати стан виконання конституційної норми (стаття 43 Конституції України) щодо права на працю інвалідів нарівні з іншими громадянами України відповідно до медичних рекомендацій та положень чинного законодавства щодо застосування праці інвалідів.

Перевірки здійснювалися територіальними органами Держнаглядпраці відповідно до плану роботи Міністерства праці та соціальної політики України.

Основними видами порушень під час застосування праці інвалідів, виявленими Держнаглядпраці протягом 2008-2009 років, були: 

1) порушення ст.172 КЗпП України щодо відсутності пільгових умов праці для інвалідів (у 2008 р. виявлено 8 порушень, у 2009 р. – 5 порушень);

2) порушення ст.6 Закону України «Про відпустки» в частині надання щорічних відпусток інвалідам тривалістю меншою, ніж визначено законодавством (у 2008 р. виявлено 18 порушень, у 2009 р. – 14 порушень);

3) порушення вимог ст.55 КЗпП України в частині щодо залучення до роботи інвалідів у нічний час без їхньої згоди (у 2008 р. виявлено порушення на 10 підприємствах, у 2009 р. – на 13 підприємствах);

4) порушення вимог ст.63 КЗпП України в частині залучення інвалідів до надурочних робіт без їхньої згоди ( у 2008 р. виявлено 9 порушень, у 2009 р. – 13 порушень) [22].

Аналогічні види порушень зафіксовано і перевірками, проведеними у 2010 році. Так у жовтні 2010 року територіальними органами Держнаглядпраці здійснено перевірку стану додержання законодавства про працю у разі використання праці інвалідів на 935 підприємствах різних форм власності. Питома вага інвалідів у загальній чисельності працюючих на перевірених підприємствах становила 12,9 відсотків.

У ході перевірок виявлено порушення законодавства у разі використання праці інвалідів на 479 підприємствах, або на майже половині із перевірених. Найбільше порушень виявлено на підприємствах Донецької, Полтавської, Львівської областей. Проведеними перевірками встановлено, що найбільш поширеними порушеннями законодавства про працю у разі використання праці інвалідів на цих підприємствах є недотримання вимог статті 6 Закону України «Про відпустки». 

За результатами проведених перевірок Держнаглядпраці було вжито заходів у межах наданих повноважень. Посадовим особам підприємств внесено 515 приписів на усунення виявлених порушень законодавства про працю, складено та передано до місцевих судів 380 протоколів про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачено частиною першою статті 41 та статтею 41-2 КУпАП «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці». 

Також за невиконання законних вимог посадових осіб територіальних органів Держнаглядпраці 41 керівника підприємств було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі статті 188-6 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю або створення перешкод для діяльності цих органів КУпАП. Крім того, матеріали перевірок по 69 підприємствах, згідно зі статтею 95 Кримінально-процесуального Кодексу України, передано до правоохоронних органів для відповідного реагування.

Таким чином, треба зазначити, що кількість порушень законодавства про працю під час застосування праці інвалідів на підприємствах країни не зменшується, що потребує прийняття на державному рівні більш жорстких заходів до роботодавців, які допускають ці правопорушення. 

У зв’язку з цим пропонуємо: доповнити статтю 41 КУпАП «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці» частинами третьою та четвертою і викласти у такій редакції:

«Порушення встановлених термінів виплати пенсій, заробітної плати інвалідам або виплата їх у неповному обсязі, а також порушення вимог законодавства про зайнятість інвалідів – тягнуть за собою накладення штрафів на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Порушення вимог законодавчих й інших нормативно-правових актів про охорону праці інвалідів – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян»;

– доповнити статтю 188-6 КУпАП «Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю або створення перешкод для діяльності цих органів» частиною другою і викласти в такій редакції:

«Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю інвалідів щодо усунення порушень законодавства про працю інвалідів і загальнообов’язкове внесення соціального єдиного податку або створення перешкод для діяльності цих органів – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від семидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян».

Не можемо залишити поза увагою правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, передбачене ч.2 ст.188-1 КУпАП «Невиконання розпорядження державного органу або іншого органу про працевлаштування». Об’єктивною стороною даного правопорушення є невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу та звільняти з роботи; фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів. 

З огляду на те що, Фонд соціального захисту інвалідів здійснює перевірку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та контроль за сплатою адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів, відповідно до п.4.3, 5.3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів[28], на нашу думку, главу 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» КУпАП доцільно доповнити статтею 244-18 «Органи Фонду соціального захисту інвалідів» і викласти в такій редакції: «Органи Фонду соціального захисту інвалідів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням, яке полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (стаття 188-1).

Від імені Фонду соціального захисту інвалідів розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені посадові особи Фонду та його територіальних відділень». 

Водночас, п. 1 ст. 255 «Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення» доповнити та викласти у такій редакції: «Уповноважені посадові особи Фонду соціального захисту інвалідів та його територіальних відділень (стаття 188-1 – у частині порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів або неподання до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів)».

Аналізуючи вітчизняне адміністративне законодавство у сфері соціального захисту інвалідів, можна зробити висновок, що накладення адміністративних стягнень є завершальний захід (форма) серед інших заходів адміністративного примусу, оскільки він матеріалізує правову оцінку, надану правопорушенню та особі правопорушника у процесі розгляду справи і винесення щодо неї відповідної постанови. У результаті застосування адміністративного стягнення винний суб’єкт зазнає обтяжливих наслідків матеріального характеру.

На закінчення зазначимо, що адміністративна відповідальність за порушення у сфері соціального захисту інвалідів має на меті запобігання правопорушенням, які перешкоджають реалізації права інвалідів на соціальний захист.

 

Література:

1. Радянське адміністративне право - К.:Вища школа, 1986 – 356 .

2. Ківалов С. В. Адміністративне право України: [підручник] / С. В. Ківалов – Одеса: Юрид. літ., 2003 – 396 с.

3. Державне управління: теорія і практика / [За заг. ред. В. Б. Авер'янова] – К.: «Юрінком Інтер», 1998 – 431 с.

4. Лук'янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: [монографія] / Д. М. Лук’янець. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.

5. Ківалов С. В. Адміністративне право України: [Навч. метод. посібн.] / С. В. Ківалов, Р. Л. Біла. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.

6. Бахрах Д. Н. Административная ответственность: [учебное пособие для вузов] / Д. Н. Бахрах – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 201 с.

7. Кінаш Я. І. Трансформація адміністративної відповідальності: правові та організаційні аспекти: [навч. посіб.] / Я. І. Кінаш, Ю. Я. Кінаш, М. В. Коваль. – Донецьк: ДонУЕП, 2008. – 118 с.

8. Ракша Н. С. Адміністративне забезпечення права громадян на освіту: [монографія] / Н. С. Ракша. – Донецьк: ДонДУУ, 2009. – 210 с.

9. Битяк Ю. П. Переконання і примус у державному управлінні: [конспект лекцій] / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй, А Т. Комзюк– Х.: Укр.юрид.акад, 1994. – 120 с.

10. Аверянов В. Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В. Б. Аверянов // Право України. – 1998. – №8. – С. 8-10.

11. Овсянко Д. М. Административное право: [учебное пособие] / Под ред. проф. Г. А. Туманова – М: Юристь, 1997. – 448 с.

12. Колпаков В. К. Методы управления:[учебное пособие] / В. К. Колпаков – К.: Межрегиональная академия управления персоналом, 1997. – 136 с.

13. Якуба О. М. Административная ответственность / О. М. Якуба. – М.: Юрид.лит.,1972. – 127 с.

14. Административная ответственность: [учебник] / А Б. Агапов – М.: Статут, 2000. – 204 с.

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення: [науково-практичний коментар] / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний [3-е вид.]. – К.: Алеута; КНТ;ЦУЛ, 2010. – 684 с.

16. Колпаков В. К. Адміністративне право України: [підручник] / В. К. Колпаков – [3-е вид.,перероб і допов.] – К.: Юрінком Інтер, 2001 – 752 с.

17. «Навар» на хворих і немічних: [авт.тексту Лідія Качан] // Соціальний захист. – 2009. – №4. – С. 46-47.

18. Головне – людина, а не її інвалідність / [авт. тексу Мирослава Талан] / Соціальний захист. – 2011. – №4. – С. 11.

19. Матіос А. В. Адміністративна відповідальність посадових осіб / А. В. Матіос – К.: Знання, 2007. – 223 с.

20. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: [монографія] / В. К. Колпаков – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

21. Абакумова Ю. В. Правове регулювання адміністративної відповідальності:[ навч. посіб.] / Ю. В.  Абакумова – Запоріжжя: КПУ, 2008. – 216 с.

22. Адміністративні правопорушення за 2009 р. // Статистичний бюлетень. – 2010. – №6. – 37 с.

 

Джерело: Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція

http://www.law-property.in.ua

Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с.

автор: Пасічніченко С.В.

видання: Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с., час видання: 2012

адреса видання: http://www.law-property.in.ua


30/04/2012