Юридична наука і юридична практика: аспекти взаємодії

ЮРИДИЧНА НАУКА І ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА: АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ

 

Мурашин О.Г.

30.04.2012 

 

Необхідність творчого і послідовного осмислення трансформацій, які відбуваються у посттоталітарному суспільстві, більш глибокого пізнання сучасних процесів економічних і соціальних перетворень, динаміки державно-правових явищ, в тому числі в умовах економічної та політичної криз, є нагальною потребою часу. Саме під час навчального процесу у вищих навчальних закладах юридичної спрямованості студенти можуть отримати комплекс наукових знань, навичок і тим самим досягнути поставленої мети.

У визначенні шляхів становлення і розвитку України як суверенної демократичної, соціальної правової та держави, а також у формуванні громадянського суспільства, велика роль належить юридичній науці у вишах, головне призначення якої полягає у здійсненні досліджень державно-правових проблем і виробленні пропозицій по вдосконаленню правового регулювання суспільних відносин. Зростання її значення обумовлено і об'єктивною необхідністю утвердження розуміння студентами провідної ролі особи в сучасному суспільстві, пріоритетів у захисті і"ї прав і свобод, формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Сучасна українська юридична наука є продуктом тривалого та неоднозначного процесу становлення і розвитку, що обумовлено складним характером державно-правового будівництва в Україні і особливостями суспільно-політичного устрою на тому чи іншому етапі. Якісно новий етап у розвитку юридичної науки настав з проголошенням незалежності України. Зменшився ідеологічний тиск на неї, відкрилися сприятливі умови для і"ї розвитку як самостійної системи. Нині вона є важливим засобом науково обґрунтованого прогресивного розвитку української держави і суспільства.

Юридична наука зазнала суттєвих змін через перехід від тоталітарної ідеології до принципу пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права над внутрішньою системою законодавства. Міжнародне право набуло вельми високого авторитету, коли жодна країна в світі вже не може відкрито нехтувати його принципами, й стало загально-універсальним інструментом міждержавного співробітництва. З іншого боку, можна сказати, що правнича наука здійснила суттєвий позитивний вплив на процес складання практики діяльності інститутів міжнародно-правового захисту прав людини, контролю за функціонуванням демократичних інститутів, утворення механізмів та процедури управління міжнародними відносинами. Не випадково, що піл час навчального процесу робиться наголос саме на ці питання.

Прийнявши Конституцію 1996 р., Україна стала на шлях цивілізованого розвитку. Однак чимала кількість проблем правового характеру прийдешнього сторіччя не отримала свого вирішення.

Зміни в усіх сферах соціального життя ініціюються, здійснюються і спрямовуються державою та суспільством шляхом правового регулювання відповідних суспільних відносин. Все це переконливо свідчить, що без піднесення авторитету та ролі правової науки в учбовому процесі, істотного підвищення якості та ефективності юридичних досліджень, урахування її рекомендацій та висновків неможливо розв'язати складні завдання перехідного періоду.

Отже перед юридичною наукою і освітою постає виконання таких основних завдань:

1. Розвивати і поглиблювати розуміння державно-правових явиш і на цій основі прогнозувати їх майбутнє;

2. Розробляти рекомендації для державної влади щодо створення і застосування нових законів та взагалі проведення раціональної юридичної політики в державі;

3. Підвищувати правову культуру населення через проведення довгострокових термінових заходів освітнього, інформаційного, аналітичного, організаційного характеру.

Особливе значення в здійсненні цих та інших завдань належить теоретичним наукам та дисциплінам, зокрема, теорії держави і права. Вона має розробляти сучасні методологічні підходи до аналізу державно-правових явищ, їх оцінки та прогнозування, моделі оптимального урегулювання суспільних відносин за умов перехідного періоду, становлення українського суспільства на засадах демократії та правової державності.

На передній план теоретичних дисциплін повинні вийти питання реформування політичної системи України, її трансформування зі змішаної - парламентсько-президентської на парламентську.

Більш ґрунтовним має стати вплив правознавства на реформу виборчого законодавства, яка має відповідати потребам парламентсько-президентської системи — перехід до пропорційної виборчої системи, але європейського зразка. Нагальними залишаються проблеми становлення та розвитку сучасної правової системи України, вдосконалення законодавства на засадах демократії, осмислення феномену прецедентного права, оскільки до цього спонукають рішення, що прийняті Європейським судом з прав людини. Науці конституційного права слід визначитися із правовою природою і юридичною силою актів Конституційного Суду України відповідним відображенням цих питань під час викладання циклу юридичних дисциплін.

Упорядкування самої правової системи держави спонукає науковців приділити увагу питанням системи та систематизації нормативно-правових актів України, їх співвідношенню, визначенню їх регулятивного потенціалу. Правознавство має рішуче підвищити свій експертний потенціал, науковці можуть і повинні більш грунтовно впливати на розробку концепцій законодавчих актів, науково супроводжувати їх прийняття, сприяти включенню цих питань у практичні заняття в юридичних вишах.

Головними напрямками розвитку науки конституційно-правової спрямованості стане вирішення проблем: втілення у політико-правову практику принципу верховенства права. Конституції України та її законів, реалізації конституційних принципів щодо визнання людини найвищою соціальною цінністю, народного суверенітету, поділу влади, ідеологічної, економічної і політичної багатоманітності, безпосередньої реалізації конституційних норм, з огляду на це, юридична наука і освіта передусім повинні визначити оптимальні параметри державної влади і місцевого самоврядування в Україні, розробити пропозиції щодо ефективних механізмів взаємодії владних структур.

Потребують визначення пріоритетності завдання щодо формування галузей приватноправової спрямованості, передусім його цивільно-правової складової. Це має забезпечити функціонування і розвиток громадянського суспільства як автономної і відносно незалежної від державної влади системи соціальних відносин між юридично рівними і вільними суб'єктами в усіх сферах життєдіяльності людини, включаючи насамперед підприємництво. Самостійність та ініціативність приватного життя можливо забезпечити лише за умов визнання об'єктивного характеру цивільних прав як таких, що виникають із соціальної природи людини, стосунків між учасниками громадянського спілкування.

Формування ринкових засад в економічному розвитку суспільства потребує глобальних структурних перетворень у регулюванні відносин, що виникають на національному економічному ринку, який має охоплювати фондовий ринок, ринок капіталу, кредитний і валютний ринки, ринок робочої сили та ринок товарів. Кожний з цих сегментів ринку потребує власних і водночас взаємоузгоджених і визначених законами механізмів державного регулювання.

За умови перехідного періоду і нестабільної економіки є цілком виправданим і доцільним розвиток підприємницького законодавства шляхом створення норм, що закріплюють принципові засади в межах галузевих кодифікованих актів, а також у законодавчих актах інтеграційного характеру, вже утворили окрему комплексну галузь законодавства, яка повинна знаити своє відображення в навчальному процесі.

Методологічне та прогностичне значення наукового знання знаходить відображення у його конкретних формах та змісті, зокрема, в освіті. Зміст правового наукового знання збагачується актуальною проблематикою, над якою працюють вчені-правознавці науково-дослідних установ і вищих юридичних навчальних закладів. Серед глобальних проблем слід відзначити ті, що пов'язані інформаційними зв'язками із багатьма питаннями у суміжних галузях права.

Так по-новому постає питання про законність у її взаємозв'язку з керованістю соціальними процесами, розвитком демократії та становленням теми забезпечення конституційних прав людини. У реальному житті законність виявляється багатоаспектною категорією, яка торкається інформаційної, контрольної, правоохоронної та інших функцій правової системи, а також таких складних проблем внутрішньої політики, як економічна, інформаційна та екологічна безпека. Саме така спрямованість законності повинна знайти відповідне відбиття в курсах і спецкурсах, що викладаються.

Ще й досі чимало поглядів щодо законності на практиці мають відбиток відомчої належності, хронічно застарілі уявлення. Існуючі відомчі підходи вирішення проблеми законності, обвинувальні ухили, що мають місце в правоохоронній діяльності, руйнують законність як правову цінність. Нині, у зв'язку з впровадженням принципу верховенства права, суттєво змінюється зміст законності саме як правової категорії. Законність перетворюється в наш час у правову цінність, що має чітке відображення в Конституції України.

Важливе значення має принципово нове розуміння студентами розуміння правового договору у системі праворегуляції і правоохорони, його ролі як нормативного джерела і для права, і для правозастосовчої практики. Поява і поширення нових видів договорів (наприклад, адміністративно-правових, міжвідомчих, міжрегіональних, космічних, міжнародних тощо), їх аналіз з точки зору конституційної юрисдикції, дотримання міжнародно-правових вимог щодо виконання є перспективним для теорії права. Потрібна комплексна реорганізація системи договорів та порядку їх забезпечення, що необхідно для повного приєднання України до Європейського співтовариства.

Завдяки теоретичному опануванню діалектики державотворчого процесу формуються нові знання про співвідношення права і моралі, політики і ідеології державотворення. Критерії їх розмежування, впливу на розвиток суспільних відносин нині потребують нового осмислення.

Вчені-правознавці дійшли висновку, що без розвитку правової ідеології, без створення парадигми патріотизму, без захисту суспільної моралі досягти успіху у державотворенні неможливо.

На сьогодні наукові дослідження рухаються в наближенні до правозастосовчого процесу. Такі його складові частини, як правовстановлення, правозабезпечення, правопримушення правовідновлення, є класичними в розумінні системи застосування норм права. Та найменш дослідженими ще залишаються питання правовиконання, питання забезпечення єдності юридичного процесу.

Незважаючи на прийняття численних нормативно-правових актів, не зменшується кількість законодавчих прогалин.

Правові процедури будь-якого рівня та призначення завжди розглядалися юридичними дисциплінами як регулятор суспільного руху. І ось з'явилося у практиці поняття "дерегуляції правових відносин", яке ще не піддавалося глибокому науковому аналізу. Відповісти на складні запитання про його правову природу, про місце в управлінському процесі, про системний характер взаємозв'язків дерегуляції з іншими правовими процедурами непросто. Дослідження юридичного процесу мають пов'язуватися із системністю процедури, мета якої — досягнення конкретного результату правомірної поведінки.

І, нарешті, ще чекають свого вирішення такі важливі наукові новації, що виникли через "законодавчий бум", в якому з'явились свої технократичні схеми прийняття рішень, утворилися невиправдані комплексні "пакети" нормативно-правових актів, практика внесення змін без врахування зворотної дії нормативно-правових актів. Безумовно, саме тому дуже актуальною є проблема дії права, методології юридичного пізнання законотворчого процесу, виконання порівняльно-правових досліджень і відбиття їх результатів в навчальному процесі.

Юридичне наукове пізнання, безумовно, буде рухатися разом із вдосконаленням людини, її правової освіченості, в її інтелектуальній неповторності, суспільному оточенні та правовому вимірі.

 

Джерело: Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція

http://www.law-property.in.ua

Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с.

автор: Мурашин О.Г.

видання: Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с., час видання: 2012

адреса видання: http://www.law-property.in.ua


30/04/2012