Поняття «особливої жорстокості» у кримінальному законодавстві України

ПОНЯТЯ «ОСОБЛИВОЇ ЖОРСТОКОСТІ» У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

 

Гедьо А.С.

01.05.2012

 

Відповідно до ст. ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне (абсолютне) право на життя. Обов’язок держави захищати життя людини.

Проблема злочинів вчинених з особливою жорстокістю потребує подальшого уточнення таких понять як «жорстокість» та «особлива жорстокість» та деталізацію юридичних складів злочинів вчинених з особливою жорстокістю, вироблення більш повних роз’яснень змісту обтяжуючих обставин, які суттєво впливають на кваліфікацію дій суб’єкта злочину та на призначення законного та справедливого покарання.  

Судова практика розцінює як особливу жорстокість і застосування тортур та мордувань для позбавлення потерпілого життя. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України, умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст.115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діяннями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань [1]. Таким чином, до злочинів, що вчиняються з особливою жорстокістю можна віднести ч. 2 ст. 121 – умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, що має характер особливого мучення; ч. 2 ст. 126 – умисне завдання удару, побоїв, або вчинення інших насильницьких дій, що мають характер мордування; ч. 1 ст. 127 – катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій.

У всіх випадках особлива жорстокість дій, які здійснює винний, має охоплюватися його умислом. У судовій практиці неодноразово зазначалося, що кількість поранень при вбивстві або замаху на нього саме по собі не є обставиною, яку в усіх випадках слід розглядати як свідчення вчинення вбивства з особливою жорстокістю. Завдання численних поранень при вбивстві відноситься до ознак особливої жорстокості лише у випадках, коли встановлено, що таким шляхом винний умисно завдав потерпілому особливих страждань.

В юридичній літературі зміст таких способів вчинення злочинів, як жорстокі і особливо жорстокі діяння іноді ототожнюються. Як вже зазначалося, у ч. 2 ст. 126 йдеться про умисне заподіяння удару, побоїв, що мають характер мордування, яке в свою чергу Постановою Пленуму Верховного суду віднесено до поняття «особлива жорстокість». Натомість, в ст. 120 Кримінального Кодексу передбачено відповідальність за доведення до самогубства, є наслідком жорстокого поводження з потерпілою особою. Коментар до цієї статті роз’яснює, що жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання, наприклад мордування [2]. Таким чином, єдиною відмінною рисою способів вчинення цих злочинів є спричинення потерпілому особливих фізичних страждань та просто фізичних страждань.

Методологічну роль у вирішенні даного питання може відігравати прийнята в теорії кримінального права точка зору, відповідно до якої особливо жорстоке поводження – це якась виняткова жорстокість, що перевищує за своїм ступенем звичайну і присутня тією чи іншою мірою в кожному насильницькому злочині. В зв’язку з цим вважається, що особлива жорстокість, на відміну від звичайної жорстокості, визначається як крайня суворість, безжалісність, нещадність, заподіяння дуже сильного страждання, тобто нестерпного психічного або морального болю, муки [3]. Тому для визнання злочину вчиненим способом особливо жорстокої поведінки потрібно, щоб особа усвідомлювала і бажала заподіяти ці страждання, тобто необхідно встановити відчуття особливої жорстокості. А це можна здійснити, дослідивши суб’єктивну сторону вчиненого діяння, а саме – мотив, мету, емоційний стан – тобто психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння. 

Для особливої жорстокості як визначеного емоційного стану найбільш характерним обумовлене нею виникнення таких основних мотивів, як прагнення заподіяти жертві особливо сильних фізичних і психічних страждань. В аспекті зазначеного, принципова відмінність особливо жорстокої поведінки на відміну від «звичайної» полягає в тому, що вона зовсім не обов’язкова для даного злочину. Вона не є природною умовою його вчинення або результату, що настала за ним, і являє собою додаткове фізичне або психічне страждання для потерпілого або його близьких, що винний свідомо заподіює. В особливо жорстокій поведінці проявляється особливе суб’єктивне відношення винного до потерпілого або його близьких, що не охоплюються умислом на вчинення злочину, а складає самостійний умисел, що відсутній при аналогічному діянні, але вчиненому без особливої жорстокості [4]. 

Таким чином, можемо констатувати, що відсутність в юридичній літературі та правозастосовній практиці однозначності, щодо того, вчинення яких саме дій (бездіяльності) слід відносити до жорстокості, а які до особливої жорстокості як ознаки злочину, може призвести до труднощів, пов’язаних з правильною кваліфікацією дій винної особи. Відсутність же однозначного тлумачення даних понять призводить до сприйняття такого способу вчинення злочину, як особлива жорстокість, як оціночного, наявність чи відсутність якого вирішується в кожному конкретному випадку суб’єктом правозастосування. 

 

Література:

1. Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоровя особи: Постанова пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 5-те вид., переробл. та доповн.- / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2008. – 1216 с.

3. Ожегов С. І. Словарь Русского язика: Ок. 57000 слов./ Под ред.  чл. – кор.. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 19-е узд., испр.- М.: Рус.яз., 4987.-750 с.

4. Кучер монографія 63

 

Джерело: Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція

http://www.law-property.in.ua

Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с.

автор: Гедьо А.С.

видання: Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення : збірник наукових праць / за ред. В.В. Галунька. – Херсон : ТМД, 2012. – 106 с., час видання: 2012

адреса видання: http://www.law-property.in.ua


01/05/2012