Теоретичні підходи до вивчення психологічних особливостей сепарації від батьків

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СЕПАРАЦІЇ ВІД БАТЬКІВ

 

УДК 159.924.7

 

Левицька, Людмила,

кандидат психологічних наук,

ВНЗ Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

Хмельницький інститут соціальних технологій (Україна, Хмельницький),

кафедра психології, доцент,

Lyudmila_Levi@mail.ru

Бондарук,  Алла,

ВНЗ Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

Хмельницький інститут соціальних технологій (Україна, Хмельницький),

кафедра психології, студентка

 

АНОТАЦІЯ

У статті представлені теоретичні підходи до вивчення психологічних особливостей сепарації від батьків. Звертається увага на те, що сепараційна стадія життєвого циклу сім'ї – найважча для всіх членів сім'ї. Перебудова відносин між батьками та їхніми дітьми, які виросли досить болюча, проте з сепарацією не перериваються емоційні зв’язки між батьками та дітьми. Сепарація розглядається як процес, що представляє собою послідовне усвідомлення людиною своєї відокремленості, незалежності, розвиток своєї унікальної особистісної ідентичності. Описуються основні фази в процесі сепарації, а саме: аутична фаза, симбіотична та фаза сепарації-індивідуалізації. Проведено аналіз сепарації в зрілому віці через: вихід з «злиття» з батьківською фігурою; створення справжніх близьких стосунків (здатність турбуватись про іншу людину); матеріальну незалежність та  створення власної сім'ї.

Ключові слова: психологічні особливості сепарації, фази сепарації, симбіоз, індивідуалізація,  зрілість, незалежність.

 

THEORETICAL APPROACHES TO THE STUDYING OF PSYCHOLOGICAL PECULIARITIES OF SEPARATION FROM PARENTS

 

Levytska, Ludmyla,

candidate of psychological sciences,

Open International University of Human Development «Ukraine»,

Khmelnytskyi Institute of Social Technologies (Ukraine, Khmelnytskyi),

Department of Psychology, Docent,

Lyudmila_Levi@mail.ru

Bondaruk, Alla,

Open International University of Human Development «Ukraine»,

Khmelnytskyi Institute of Social Technologies (Ukraine, Khmelnytskyi),

Department of Psychology, student

 

SUMMARY

Theoretical approaches to the studying of psychological peculiarities of separation from parents are introduced in this article. The attention is paid to the fact that the stage of separation in the life cycle of the family is the most difficult for all the members of the family. Rebuilding of relationships between parents and their children who have already grown up is rather painful, but emotional connections between parents and children don’t break with separation. Separation is described as the process of consequent realizing by the person of his (her) separation, independence and development of its unique personal identity. The main phases of the process of separation are described, they are: autistic phase, symbiotic phase and the phase of separation-individualization. The analysis of separation in adult age through the exit from “merger” with parents figure, the creation of real close relationships (ability to take care about another person), financial independence and creation of own family is hold.

Keywords: psychological peculiarities of separation, phases of separation, symbiosis, independence.

 

Соціальні зміни, які відбулися в останні десятиліття, поставили людину перед надзвичайно складним екзистенційним вибором, призвели до виникнення стійкого інтересу до активної, ініціативної, незалежної, самостійної особистості, здатної адаптуватися до мінливих життєвих обставин. У той же час дискусійним залишається питання про природу такого роду поведінки, обумовленості її зовнішніми або внутрішніми факторами. Актуальність цієї статті визначається тим, що в ній розглядаються окремі найбільш значущі, як для психологічної науки, так і для суспільства в цілому, аспекти розвитку особистості, формування її самосвідомості та впливу специфіки сімейних відносин на сепараційний процес. Незважаючи на фундаментальне значення проблеми сепарації від батьків в загальній системі наукового знання про людину, вона є досі недостатньо розробленою, що в свою чергу обмежує можливості діагностики, прогнозу розвитку, мінливості або стійкості даного процесу, ускладнює облік впливу бар'єрів сепарації на поведінку, діяльність і міжособистісні стосунки.

Вперше в історії психології до проблеми сепарації звернулися в рамках психоаналітичного підходу (Freud Z., Freud A., Mahler M., Blos P.). Реакцію дітей різного віку на сепарацію з батьками в різних умовах вивчали і описували А. Фрейд і Д. Берлінгейм (1942, 1943), Р. Шпіц (1945, 1946), К. Вольф (1946), Дж. Робертсон (1958, 1962), Дж. Боулбі (1960, 1961, 1961, 1963), М. Малер (1961, 1973) та інші. Психологічна сепарація з батьками розглядається як одне з центральних завдань розвитку в період юності (Ericson, 1968; Havigherst, 1972; Lapsley та ін., 1989; Крайг Г., Бокум Д., 2005). У психологічній  літературі проблема сепарації розглядалася як: а)  вихід з-під влади батьків (Blos P., 1961); б) формування психологічної незалежності від них (Hoffman J. 1984; Кон І.С., 1979; Варга А.Я., 2009); в) психологічне відділення від батьківської сім'ї (Lapsley D. та ін., 1989; Ситько Т.І., 2014); г) формування образу сім'ї (Іпполітова Е.А., 2011); д) розвиток особистісної автономії (Ryan, Lynch, 1989; Kagitsibasi, 2005; Дергачова О.Е., 2005; Поскребишева М.М., 2010); є) формування ідентичності (Erikson, 1968; Allison, Sabatelli, 1988; Josselson, 1988; Beyers та ін., 2003; Meeus та ін., 2005; Коерке S ., 2012) [2; 3; 4].

Метою даного дослідження є аналіз теоретичних підходів до вивчення психологічних особливостей сепарації від батьків. В системній сімейній терапії сім'я розглядається як відкрита система, що самоорганізується і, незважаючи на своє прагнення до стабільності, постійно знаходиться в розвитку[2]. Однак, перехід сімейної системи на наступну стадію розвитку здійснюється не відразу, а поступово. У ці перехідні, кризові періоди сім'ї доводиться вирішувати завдання структурної реорганізації сім'ї, перегляду правил сімейного функціонування, виробляти новий образ самої себе. Особливо важко сім'єю переживаються структурні зміни (смерть, народження, догляд якогось члена сім'ї або, навпаки, прийняття когось у сім'ю). Саме з такими змінами пов'язаний період сепарації дорослих дітей від батьків. Сепараційна стадія життєвого циклу сім'ї – найважча для всіх членів сім'ї. Коли емоційна інтенсивність в системі дуже велика, а тяга до злиття сильна, спроба члена сім'ї відокремитися, призводить до конфлікту і розриву відносин. Проте розрив відносин за допомогою емоційної або фізичної дистанції не закінчує емоційний процес, а навпаки посилює його.

Розставання дітей і батьків в просторі і в часі зовсім не означає переривання емоційних зв'язків між ними. Однак, перебудова відносин між батьками та їхніми дітьми, які виросли досить болюча, і не тільки через неясність того моменту коли дитина дійсно стає дорослою, але також через те, що у людей котрі знаходяться в тривалому контакті один з одним взаємні орієнтації міжособистісних відносин в значній мірі кристалізуються [1].

Будь-яка система, в тому числі і сімейна, має якусь регулюючу структуру, але якщо структура дуже жорстка, то сімейна система виявляється погано підготовленою для пристосування до нових обставин. Найбільш очевидний приклад цього – підлітки, сфера інтересів яких в цьому віці зміщується на спілкування з однолітками. Учнівська молодь починає наполягати на все більшій незалежності від батьків. Жорстка сімейна система буде всіма силами чинити опір цим змінам, не дозволяючи своїм дітям відокремитися і стати більш самостійними. Якщо відділення від батьків не відбувається, то спотворюються всі подальші етапи становлення дорослої особистості. Виникає тривала і вкрай емоційна прив'язаність до батьківської сім'ї. Така прихильність перешкоджає здатності людини сформувати власне соціальне і сімейне життя. Доросла людина, що не пройшла етап сепарації від своїх батьків, буде бачити і шукати в партнері не рівноправного учасника в сімейних і особистих відносинах, а авторитетну фігуру, якій потрібно підкорятися, або з якою потрібно боротися. У свою чергу, процес сепарації власної дитини також може бути серйозно ускладнений.

Власне, термін «сепарація» в психологічній літературі використовується для позначення ситуації розставання дитини з батьками. Однак існують певні методологічні складності відносно його використання. Наприклад, А. Варга аналізує сепараційну кризу через системну сімейну психотерапію та підкреслює важливість проходження даної кризи для наступного гармонійного розвитку особистості [2].  Дж. Боулбі вводить  спеціальний термін – «сепараційна тривога» аналізуючи значення образу матері для дитини і відділення від неї [1]. З його точки зору, зв'язок матері з дитиною і її прийняття – необхідна умова для гармонійного розвитку особистості. Особливо сильний вплив на дитину такий симбіотичний зв'язок справляє на ранніх стадіях її розвитку, коли дитина максимально залежить від матері. Задоволення не тільки біологічних, а й соціальних, психологічних потреб (в спілкуванні, базовому відчутті спокою і довіри до світу [4]) закладається саме в цьому віці.

М. Малер, Дж. Б. Мак-Девітт, виділяють фази, через які проходить дитина, щоб досягти стану відокремленості від матері. Вони вважають, що сепарація відбувається вже в ранньому дитинстві, і розуміють її як процес, в ході якого немовля поступово формує внутрішньопсихологічну репрезентацію самого себе, відмінну від репрезентації матері [4]. Також це поняття інтерпретують як розвиток внутрішнього почуття можливості нормального і повноцінного психічного функціонування незалежно від матері [3]. На прикладі порівняльного аналізу розвитку нормальних і психотичних дітей М. Малер і Дж. Б. Мак-Девітт виділяють наступні фази в процесі сепарації.

1. Нормальна аутична фаза (від народження до 1 місяця). Психічне життя дитини опосередковують в ній особливості будови  органів чуття – дитина сприймає ще не багато з того, що знаходиться поза її  тіла. Цю особливість автори називають «стимульним бар'єром». Таким чином, основну інформацію для неї несуть інтерорецептивні відчуття, і головним завданням організму стає підтримання гомеостазу. Велика кількість стимулів розряджається реакцією крику, яка сигналізує матері про необхідність задоволення потреб і захисту дитини від зайвого негативного стимулювання. М. Малер бачить перехід до наступної фази в поступовому переході зосередження енергії лібідо від внутрішніх органів до екстерорецептивних органів чуттів. Мати в цьому випадку служить зовнішньою репрезентацією «Я» дитини.

2. Нормальна симбіотична фаза (від 1,5 до 5-6 місяців). На цій стадії дитина переводить свою увагу з внутрішніх відчуттів на зовнішні і починає помічати, що джерелом задоволення стає мати. На цій фазі формується важлива філогенетична здатність формувати відчуття єдності з матір'ю, яка стане основою для створення всіх міжособистісних відносин у майбутньому. На стадії симбіозу дитина і мати «взаємонастроюются». Відбувається це в такий спосіб: дитина подає безліч сигналів про те, які потреби у неї незадоволені, а мати вибірково реагує на них. Дитина починає підлаштовуватись під материнські способи реагування, використовуючи свої вроджені особливості і виявляючи тим самим первинні особистісні якості, свою індивідуальність. Таким чином, мати своїми особистісними властивостями впливає на дитину вже на найпервинніших етапах спілкування, їх особистості сильно переплітаються, взаємно подвоюються завдяки первинному нарцисичному відображенню одне в одному, і дитина відчуває посилення своєї ідентичності, тотожності. Вчені відзначають, що чим краще здійснювала мати роль «підтримуючого суб'єкта », чим впевненіше виконувала свою роль, тим легше дитина підходить до стадії сепарації-індивідуації.

3. Фаза сепарації-індивідуації (від 5-6 місяців до 2-х років) включає три субфази: 3.1. Субфази диференціації (від 5-6 до 9 місяців). Дитина починає вивчати навколишній світ, роздивляючись його, і об'єктом вивчення, зокрема, служить материнське обличчя. Дитина прагне знайти відмінності в своєму тілі й тілі своєї матері, може віддалятися від неї, навчається використовувати своє тіло і отримувати стимули з навколишнього середовища. Потім, набуваючи все більшої самостійності, дитина починає переходити до вивчення нових предметів, нових людей. М. Малер використовує термін індивідуації для позначення розвитку внутрішньопсихологічних структур, автономності дитини, а сепарації – для позначення власне розділення з матір'ю [4].

3.2. Субфази практики (від 9 до 15 міся ців). Поступово в поле свідомості дитини починають входити неживі предмети, спочатку ті, що надаються матір'ю, а потім – всі інші. Дитина починає активно досліджувати світ, у чому їй допомагає рухова функція, яка активно розвивається. Діти починають у меншій мірі залежати від матері і біологічно (задоволення потреби в їжі починає відбуватись більш різноманітно), і рухово. Енергія, що раніше спрямовувалась на пасивне задоволення потреб тіла, тепер каналізується в його активне використання для дослідження світу. Жага дослідження світу для дитини стає невгамовною і навіть притлумлює ненадовго відсутність в цьому світі матері. В даному випадку жінка может всіляко заохочувати активність дитини або стримувати її і прагнути зберегти симбіоз, проте природна потреба дитини в пізнанні візьме верх.

3.3. Субфази возз'єднання (від 16 до 24 місяців). Від дослідження світу дитина знову повертається до соціальних взаємин і шукає в них максимальне задоволення. Дитина починає відчувати суперечливі тенденції по відношенню до матері: жага пізнання тягне її від неї, іноді змушуючи відчувати роздратування від її вигляду, прагнення возз'єднання тягне її до матері, провокуючи негативні емоції від розставання. Мати часто «ставлять у глухий кут», з одного боку, бажання дитини стати більш незалежною, а з іншої – наполегливі вимоги розділити з нею кожен аспект її життя. У цей час дуже важливо, щоб мати не відсторонилася, не реагувала різко на подвійність поведінки дитини, що починає ходити, аби вона залишалася емоційно доступною для неї з передбачуваною поведінкою, але в той же час щоб вона м'яко спрямовувала її в сторону незалежності [5].

Після закінчення зазначених субфаз дитина переживає психологічне народження – «найбільш важливий процес розвитку, який повинна пройти і завершити будь-яка людина на шляху свого становлення як особистості, що дає можливість переживати себе у всій своїй унікальності, неповторності, чути свій ритм і голос свого серця, здійснювати авторські вчинки, вести автентичне вільне існування в суспільстві, вміти переживати близькість, мати мужність бути незалежною і окремою»[5].

М. Малер вважала, що такі якості людина здатна набути вже в 3 роки. Однак  таке визначення психологічного народження вступає в протиріччя з логікою психологічного розвитку людини. Починаючи від моменту виникнення гуманістичної психології, вчені прагнули створити якийсь ідеальний образ зрілої здорової людини. У нього включалися різні, але за своєю суттю дуже схожі поняття.

Так, в роботах А. Маслоу ми зустрічаємо 15 ознак здорової людини: 1) ефективне сприйняття реальності та комфортні взаємини з нею; 2) прийняття (себе, інших, природи); 3) спонтанність, простота, природність; 4) служіння; 5) відстороненість, потреба в самоті; 6) автономність, незалежність від культури і середовища, воля і активність; 7) свіжий погляд на речі, здатність радіти звичайним речам; 8) здатність до вищих (пікових) переживань; 9) особливе розуміння міжособистісних відносин; 10) демократичність (відсутність дискримінації), готовність вчитися у інших; 11) вміння відрізняти засіб від мети, добро від зла, внутрішні моральні норми; 12) філософське почуття гумору; 13) креативність, прагнення і здатність до творчості; 14) опір впливу культури, трансценденція культури; 15) здорова любов [6].

Б. Уайнхолд і Дж. Уайнхолд виділяли наступні характеристики (сепарованої) людини: вміння брати на себе відповідальність, ділитися і співпрацювати, адекватно справлятися з фрустрацією, без заздрості реагувати на авторитет інших, здоровим способом висловлювати свої почуття, говорити «ні», випробовувати глибинну близькість [7]. Ці автори робили акцент на компетентності людини в міжособистісних відносинах, а, наприклад, для А. Ленгле головними ознаками зрілої особистості є відсутність вимог до схвалення з боку інших, узгодженість з собою і наявність позиції по відношенню до базових мотивацій. Визначення сепарації, за А. Ленгле, полягає в умінні знаходити аутентичну дистанцію в кожній конкретній ситуації у стосунках з різними людьми, мати можливість вибирати від близькості до незалежності [7]. К. Вітакер в якості основних характеристик сепарованої, зрілої людини вибирає такі: 1) наявність довіри до себе, здатність відчувати безпеку в близькості з іншими; 2) віра при дистанційованості, здатність переживати сепараційну тривогу, бачити в стосунках сенс [3].

У цьому випадку в описі М. Малер сепарованої особистості такий маркер, як «переживання себе у всій своїй унікальності, неповторності», відповідає виділенному А. Маслоу «прийняттю себе» і К. Вітакер «нести в собі довіру до самого себе». Таким чином, процес сепарації проходить наступні стадії: а) в три роки дитина вважається «психологічно народженою»; б) в дошкільному віці вона набуває можливість встановлювати більш-менш близькі відносини; в) в молодшому шкільному віці з'являються зачатки рефлексії і розвинеться розуміння моральних норм, що лежить в основі відповідальності за свої вчинки. Цей список можна продовжувати, враховуючи новоутворення різних періодів, аж до ранньої дорослості, тим самим обгрунтовуючи положення про те, що психологічне народження – тільки перший етап сепарації і його факт – лише передумови розвитку тих якостей,  котрі М. Малер описала у своєму визначенні.

Отже, з кризою трьох років дитина народжується як особистість, з цим можна погодитися в повній мірі. З'являється диференційоване розуміння власного «Я», прагнення самостійно діяти. Наступний «виток» на шляху розвитку дитини вчені відзначають в підлітковому віці. А. Варга, наприклад, описує процес сепарації, що проходить через стадії раннє дитинство (криза 3-х років) – підлітковий вік – створення нової сім'ї [2]. Все це вірно, але  ще одним вкрай важливим щаблем є дошкільний вік, коли дитина починає спілкуватися з однолітками і сприймати їх як повноцінних партнерів по іграх. Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність [8] не тільки допомагає засвоювати суспільні норми і зразки, вона «виштовхує» дитину за межі сім'ї як єдино можливого кола спілкування. Тепер дошкільник вчиться взаємодіяти не тільки з батьками, але і з однолітками, що є ще одним етапом в сепарації – етапом комунікативного роз'єднання. Незважаючи на те, що батьки залишаються в «психологічному полі» дитини і як і раніше займають особливе місце, їх місце вже власне особливе, а не єдине. Діти, котрі не навчаться вступати у взаємостосунки з однолітками в цей період, будуть зазнавати труднощів у майбутньому при встановленні комунікативних зв'язків.

У свою чергу, молодший шкільний вік є періодом виходу дитини з сім'ї, що перевіряє сім'ю на її функціональність [2]. Він знаменує собою ще один крок у сепарації: у житті дитини з'являються не тільки нові однолітки, а й нові дорослі, які можуть оцінювати її (мова про вчителів), і ці оцінки будуть впливати на розвиток її рефлексії та самовідношення.

Проте все ж один з найбільш кризових етапів у взаєминах батьків і дитини, що має особливі значення і сенс, – це підлітковий вік. Нівелюючи значення «батьківської фігури» і піддаючи сумніву встановлені сім'єю правила і вимоги, підліток вчиться критично сприймати реальність, міркувати й оцінювати. Така поведінка може означати початок когнітівної сепарації, яка в подальшому буде сприяти прийняттю рішень, критичному осмисленню подій, що відбуваються в світі, і свого місця в ньому.

І, нарешті, «апогеєм» сепараційного процесу стає момент, коли дитина виходить з сім'ї і створює власну. На думку Т. І. Ситько, сепарація – процес, що представляє собою «послідовне усвідомлення людиною, що дорослішає і її батьками своєї відокремленості і емоційне переживання цього, в ході чого формується почуття незалежності і відбувається побудова своєї унікальної особистісної ідентичності кожного з учасників процесу» [9, с. 110]. Автор зазначає, що сепарація передбачає не тільки розставання як фізичний факт, але більшою мірою – перебудову відносин між батьками і дітьми. У свою чергу, А. Варга визначає це явище, використовуючи термін «зміни в системі першого і другого порядку». Зміни  першого порядку передбачають фізичний аспект розставання, другого – психологічний, трансформація емоцій, відносин між учасниками процесу [2].

Таким чином, явище сепарації особистості  складається з трьох фаз, а саме: аутичної фази, симбіотичної та фази  сепарації-індивідуації. Слід зазначити, що в зрілому віці сепарація проявляється через: а) вихід з «злиття» з батьківською фігурою; б) створення справжніх близьких стосунків (здатність турбуватись про іншу людину); в) матеріальну незалежність; г) створення власної сім'ї.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Боулби Дж. Привязанность / Джорж Боулби,; [Пер. с англ. Н. Г. Григорьевой и Г. В. Бурменской; Общ. Ред. Г. В. Бурменской] – М.: 2003. – 120 с.

2. Варга А. Я. Системная семейная психотерапия: краткий лекционный курс / А. Я. Варга., Т. С. Драбкина – СПб. : Речь, 2001. – 144 с.

3. Дубинская В. В. Сепарация / В. В. Дубинская // Журнал практического психолога. – 2010. – № 6. – С. 73–90.

4. Малер М. Процесс сепарации-индивидуации и формирование идентичности / М. Малер., Д. Мак-Девитт // Психоаналитическая хрестоматия.  Классические труды.;  [за ред. М. В. Ромашкевич]. – М., 2005. – 360 с.

5. Малер М., Психологическое рождение человеческого младенца. Симбиоз и индивидуация / Малер М., Пайн Ф., Бергман А.; [за ред. М. В. Ромашкевич]. – М. : Когито-Центр, 2011.

6. Маслоу А. Г. Мотивация и личность / А. Г. Маслоу., [Пер. с англ. А. М. Татлыбаевой]. – СПб.: Евразия, 1999. – 478 с.

7. Уайнхолд Б., Противозависимость: бегство от близости / Дж. Уайнхолд., Б. Уайнхолд [Пер. с англ. Е. Бабенко, Г. Смолина]. – Каменец-Подольский: Аксиома, 2009. – 328 с.

8. Реан А. А. Психология человека от рождения до смерти / А. А. Реан.  – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 656 с.

9. Сытько Т. И. Неконгруентность родительского отношения в период семейной сепарации / Т. И. Сытько // Актуальные вопросы современной психологии: материалы Междунар. заоч. науч. конф. – Челябинск: Два комсомольца, 2011. – С. 108–111.

 

REFERENCES:

1. Boulbi Dzh. Privjazannost' / Dzhorzh Boulbi,; [Per. s angl. N. G. Grigor'evoj i G. V. Burmenskoj; Obshh. Red. G. V. Burmenskoj] – M.: 2003. – 120 s.

2. Varga A. Ja. Sistemnaja semejnaja psihoterapija: kratkij lekcionnyj kurs / A. Ja. Varga., T. S. Drabkina – SPb. : Rech', 2001. – 144 s.

3. Dubinskaja V. V. Separacija / V. V. Dubinskaja // Zhurnal prakticheskogo psihologa. – 2010. – № 6. – S. 73–90.

4. Maler M. Process separacii-individuacii i formirovanie identichnosti / M. Maler., D. Mak-Devitt // Psihoanaliticheskaja hrestomatija.  Klassicheskie trudy.;  [za red. M. V. Romashkevich]. – M., 2005. – 360 s.

5. Maler M., Psihologicheskoe rozhdenie chelovecheskogo mladenca. Simbioz i individuacija / Maler M., Pajn F., Bergman A.; [za red. M. V. Romashkevich]. – M. : Kogito-Centr, 2011.

6. Maslou A. G. Motivacija i lichnost' / A. G. Maslou., [Per. s angl. A. M. Tatlybaevoj]. – SPb.: Evrazija, 1999. – 478 s.

7. Uajnhold B., Protivozavisimost': begstvo ot blizosti / Dzh. Uajnhold., B. Uajnhold [Per. s angl. E. Babenko, G. Smolina]. – Kamenec-Podol'skij: Aksioma, 2009. – 328 s.

8. Rean A. A. Psihologija cheloveka ot rozhdenija do smerti / A. A. Rean.  – SPb.: Prajm-EVROZNAK, 2002. – 656 s.

9. Syt'ko T. I. Nekongruentnost' roditel'skogo otnoshenija v period semejnoj separacii / T. I. Syt'ko // Aktual'nye voprosy sovremennoj psihologii: materialy Mezhdunar. zaoch. nauch. konf. – Cheljabinsk: Dva komsomol'ca, 2011. – S. 108–111.

 

Джерело: Український науковий журнал "Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації" №1(38) 2015

автор: Левицька Людмила, кандидат психологічних наук, Хмельницький інститут соціальних технологій, кафедра психології, доцент; Бондарук Алла, Хмельницький інститут соціальних технологій, кафедра психології, студентка

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації" №1(38) 2015, час видання: 2015

адреса видання: http://social-science.com.ua/


29/04/2015