Особистісно-професійний розвиток майбутнього фахівця як суб’єкта професійного становлення

ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ЯК СУБ’ЄКТА ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

 

УДК: 159.923.2

 

Соколюк, Анна,

Університет «Україна»,

кафедра психології,

старший викладач,

e-mail: natav_s@ukr.net

 

АНОТАЦІЯ

У статті розкрито роль особистісних параметрів та їх розвитку в процесі професійного становлення. Особистість представляється як суб'єкт, що усвідомлено прагне до саморозвитку та самореалізації. Проаналізовано значення професійної ідентичності та особистісної автентичності в професійному розвитку майбутнього фахівця. Професійний розвиток особистості розглядається у взаємозв’язку із розвитком професійних якостей, навичок, знань та професійної мотивації.

Обґрунтовано, що прагнення особистості до саморозвитку як майбутнього фахівця і професіонала, будучи автономним психічним механізмом, енергетично забезпечуваним взаємопосиленням напруг дефіцитарних потреб, підкріплюється потребами «бути кращим», у результаті чого додатково підсилюється.

Особистість представляється не тільки як дещо, що перебуває в процесі розвитку, але і як суб'єкт, що усвідомлено прагне до саморозвитку та самореалізації, а особистісний спосіб буття означає не тільки і не стільки те, наскільки людина автономна, але й наскільки вона прагне до автономності і самостійності.

Ключові слова: професійне становлення, суб’єкт професійної діяльності, професійна ідентичність, особистісна автентичність, саморозвиток, автономність, самореалізація.

 

PERSONAL AND PROFESSIONAL DEVELOPMENT OF A FUTURE SPECIALIST AS A SUBJECT OF PROFESSIONAL FORMATION

 

Sokoliuk, Anna,

«Ukraine» University,

department of psychology,

senior lecturer,

e-mail: natav_s@ukr.net

 

SUMMARY

The article discusses a role of personal parameters and their development in the process of professional growth. A person is represented as a subject that knowingly committed to self-development and self-realization. Importance of professional identity and personal authenticity in professional development of future professional is analysed. Professional development of a person is examined in conjunction with development of professional abilities, skills, knowledge and professional motivation.

It was proved that the pursuit of individual self-development as a future professional and specialist, as an independent  mental mechanism that is supported powerfully by mutual amplification of tension of deficiency needs, is reinforced by the needs to "be the best" resulting in it further enhancement.

A person is represented not only as somebody who is in development, but as a subject who strives consciously for self-development and self-realization and the personal way of being is not only and not so much how a person is autonomous, but also how he/she aspires to autonomy and independence.

Key words: professional development, subject of professional activities, professional identity, personal authenticity, self-development, autonomy, self-realization.

 

Професійний розвиток особистості пов'язаний, перш за все, із вивченням особистості як суб’єкта діяльності, якому властиві певні професійні якості, навички, знання та професійна мотивація.

Ідентифікація образу «Я» із образом «професіонала» є результатом особистісного прийняття професії людиною. Критеріями особистісного прийняття професії можуть бути як процесуальні, так і результативні характеристики професійної активності особистості. Професійна активність особистості простежується в професійному циклі, який розпочинається із розмірковувань про професійне майбутнє, що призводить до вибору професії, продовжується у професійному становленні фахівця і закінчується усуненням від справ, у зв’язку із припиненням трудової діяльності. Професійний цикл за Г. Крайгом являє собою послідовність періодів (етапів) у житті фахівця, що включають знайомство зі світом професій, професійний вибір, отримання освіти та професійної підготовки, початок самостійної роботи та накопичення досвіду, кар’єрне зростання й періоди подальшої професіоналізації [4].

У професійній діяльності особистісні зміни відбуваються особливо інтенсивно, оскільки вона особливо акцентує основну активність суб’єкта. Як зазначає Є. О. Климов, професійне самовизначення – це не лише вибір конкретної професії, а й часто вибір всього життя [2]. А тому, професійне самовизначення особистості повинно розглядатися не «в егоїстичному смислі», а як пристосування до суспільства, до цивілізації, до культури. Таким чином, людина обирає не лише певну професію, а дещо значно більше, тобто те, що дає професія для відчуття повноцінності життя. А, отже, основним механізмом професійного самовизначення є формування особистості як утворення особливого типу системних відношень у цілісній психічній організації.

Особистість людини, будучи соціальною за своєю природою, має свою об'єктивну сутність, що випереджає спосіб буття, екзистенції її життєдіяльності.

Поняття «особистість» відноситься до понять сучасної психології, визначення якого надзвичайно різняться. Автори підручників та спеціальних робіт вказують на розмаїття підходів до визначення особистості, зокрема Г. Олпорт наводив понад 50 різних визначень. Ці відмінності стосуються не стільки самого об'єкта дослідження, скільки його концептуалізації і відображають теоретичні розбіжності авторів [5].

Особистість людини є носієм певних загальних якостей і типологічних особливостей, а це означає, що конкретну особистість можна співвіднести з деякою спільністю або віднести до певної загальної категорії людей. У цьому сенсі особистість має свою об'єктивну сутність, що випереджає спосіб буття, екзистенції даної особистості, її конкретної життєдіяльності [8].

Особистість людини складно категоризувати, вона не є вираженням певної загальної сутності; вона унікальна, її важко типізувати і розглядати в рамках причинно-наслідкових зв'язків, їй властива не детермінована, а переважно спонтанна самодетермінована активність. Як результат взаємодії із соціальним і культурним середовищем, формуються певні особистісно-характерологічні стереотипи для ефективного впорядкування досвіду міжлюдських зв'язків, колективного співіснування та власних вчинків. На думку Н. І. Сарджвеладзе, особистість як суб'єкт діяльності і екзистуючу істоту не слід перетворювати в предмет пізнання (тобто позитивістськи орієнтований спосіб пізнання), тому що в такому випадку суб'єкт втрачає свою суб'єктивність, перетворюється у свою протилежність. Сутність особистісного буття пізнається тим, що воно постає перед дослідником як суб'єкт життєдіяльності (а не об'єкт).

Динамічні тенденції розвитку особистості доцільно розглядати як активність суб'єкта в рамках системи взаємодії «особистість – соціальне середовище». У цьому зв’язку, Ш. О. Надірашвілі виділяє три рівні активності людини – індивідний, суб'єктивний і особистісний [6]. Індивідному рівню активності відповідають аспекти середовища, релевантні біологічним потребам людини (поняття «індивід» у цій концепції ототожнюється з поняттям «організм» або «біологічна особина») і його психофізичним операціональним можливостям. У той час, як активність на рівні суб'єкта містить у собі проблемну ситуацію, тобто такі характеристики середовища, що сприяють припиненню актів імпульсивної поведінки і актуалізації специфічного акту об'єктивації. Тобто активність на рівні особистості націлена на соціальні норми, очікування, інтерперсональні взаємини, а отже, особистісному рівню активності властива взаємодія із соціумом. Відповідно, індивідуальні риси, особистісні якості людини типізовані в певних «схематизмах» суспільної свідомості, разом з тим, у неї виробляється своє ставлення до навколишнього середовища, виражається бажання належності до оточення або відділення від нього, прагнення відповідати або не відповідати своєю діяльністю та своїми людськими якостями стандартам соціального оточення.

Професійне становлення особистості – складноорганізований процес особистісних змін та розвитку суб’єктності майбутнього фахівця. Особистість змінюється і розвивається через спілкування та взаємодію. Будучи учасником спільної діяльності з іншими людьми, особистість змінюється і розвивається через спілкування та взаємодію. Для цього вона повинна бути активною, перебувати в постійному процесі самопізнання, проблемно ставитися до себе та до оточення, , що, згідно з В. В. Століним, є наявністю «конфліктного змісту Я»,, який відображає зіткнення різних життєвих ставлень суб’єкта, мотивів і діяльностей [9]. 

Прагнення людини належати до певної спільності людей, «бути, як інші», виявляти соціальну ідентичність – явище багатоаспектне. Разом з тим, має місце і заслуговує аналогічного розгляду протилежне прагнення – «бути самим собою».

Ми поділяємо думку В. В. Століна, який розрізняючи соціально-індивідний і особистісний рівні людської життєдіяльності вважає, що на соціально-індивідному рівні переважає прагнення бути подібним іншим, в той час як на особистісному рівні першорядного значення набуває пошук і виявлення в собі особливих, відмінних людських якостей [9],

Надбання теоретиків соціально-когнітивного напряму свідчать про те, що поведінка людини регулюється складною взаємодією між внутрішніми факторами (віра, очікування, самосприймання) та факторами оточення, тому при розгляді поведінки слід брати до уваги такі когнітивні компоненти особистості, як сприймання, очікування і цінності [11]. Так, згідно з теорією самоефективності Бандури, слід зауважити, що привабливість результату і віра в позитивний результат недостатні для запуску мотивації суб'єкта; центральною і важливою детермінантою людської поведінки є її самоефективність.

Розглядаючи взаємодію між диспозиціями людини і ситуативними змінами, теорії особистісних рис певною мірою наближаються до теорій соціального научіння, згідно з якими особистість становить досвід, якого людина набуває протягом життя.

Аналіз особистості як функціонування її як цілісної системи, яка постійно перетворюється і розвивається, передбачає вивчення постійного руху (зміни і розвитку) самої особистості, яка, при зміні соціальної дійсності, повинна змінювати свої психологічні властивості для збереження стійкості важливих життєвих цілей, цінностей, переконань.

Так, зокрема, К. О. Абульханова-Славська, розглядаючи особистість як систему суперечностей між природним і суспільним, індивідуальним і суспільним, об’єктивним і суб’єктивним, вважає, що зміна, розвиток, становлення особистості здійснюється через вирішення суперечностей між особистістю і її оточенням [1]. На суперечності, як вагоме джерело розвитку особистості, вказував Г. С. Костюк [3], виділяючи в якості основної суперечності невідповідність між потребами і можливостями та засобами їх задоволення: «однією із основних внутрішніх суперечностей, які по-своєму проявляються на різних етапах розвитку особистості, є розбіжності між існуючими у неї потребами, прагненнями і досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення». В свою чергу, Б. Скіннер суперечності або життєві кризи пояснював зміною оточення, яке ставить людину в ситуацію, коли набір її поведінкових реакцій є неадекватним для отримання підкріплення в новій ситуації.

Отже, підходимо до логічного запитання – що є рушієм змін для індивіда насамперед (або виключно) – необхідність зменшення напруги і збереження стану внутрішньої рівноваги (гомеостаз) чи його мотивація спрямована на розвиток, пошук нових стимулів та самореалізацію (гетеростаз)? Персонологи, дотримуючись різних точок зору з цього питання, висловлюють діаметрально протилежні погляди на мотиваційний фундамент поведінки. За словами Бюлер: «Неможливо одночасно вірити в гомеостаз і в здійснення самореалізації як у кінцеву мету».

З позицій гомеостазу особистісні характеристики набуваються за допомогою научіння, що завжди припускає  взаємозв'язок між факторами спонукання і підкріплення (наприклад, Дж. Доллард і Н. Міллер). Відповідно підкріплення завжди зменшує дію первинного спонукального стимулу. За цією теорією, люди є такими, якими вони є, тому що вони набули стабільних властивостей, завдяки яким стає можливим зниження напруги спонукального мотиву і збереження стану внутрішньої рівноваги.

Зовсім інші уявлення дає концепція гетеростаза. Зокрема А. Маслоу, К. Роджерс вважали, що основою мотивації людей є безперервний пошук особистісного росту і самореалізації. Людина живе не тільки завдяки редукції потреби. Крім орієнтації на задоволення потреби, а отже, на зменшення напруги, люди також, відповідно до своєї природи, постійно шукають й нові стимули і можливості випробувати свої сили, щоб досягти самореалізації. Завдяки цій мотиваційній тенденції і здійснюється розвиток особистості.

Таким чином, теорії особистості, що ґрунтуються на положеннях гомеостазу, можуть пропонувати як предмет дослідження зміст і розмаїття основних потреб людини або її інстинктів; різні особистісні механізми, що виробляються з метою зниження напруги, створюваної потребами; а також процеси, що забезпечують становлення механізмів зниження напруги. У теоріях особистості гетеростатної орієнтації будуть підкреслюватися інтеграція мотивів людини, підпорядкованих завданням самореалізації, спрямованості в майбутнє, а також різні засоби, завдяки яким люди досягають особистісного зростання і самореалізації.

Положення гетеростазу дотримувався також А. Адлер. «Рух від мінуса до плюса нескінченний», вважав він; в якості основного життєвого мотиву покладено концепцію прагнення до переваги. У цьому нескінченному прагненні люди не знімають напруги, вони генерують її для продовження боротьби за досягнення цілей. Версія гетеростазу Адлера, звичайно, відрізняється від ідей сучасної гуманістичної та феноменологічної психології, де гетеростаз постає у вигляді самореалізації особистості (тобто постійного руху в напрямку актуалізації її потенційних можливостей).

На основі аналізу теоретико-методологічних основ професійного становлення особистості, базисним фактором, що забезпечує самодетермінацію професійного становлення фахівця є розвиток його особистісної автентичності, в тому числі і як професіонала.

Поняття «автентичність» не є новим для психології і було в обігу на ряду із поняттями «ідентифікація», «ідентичність» «Я-концепція», «Образ «Я» та ін. Проблема автентичного буття є досить актуальною для пострадянської гуманістично орієнтованої психології, де розвивається суб'єктний підхід та звернення до ціннісно-смислових основ буття. Автентичний спосіб буття є реалізацією «свободи волі» і «сутнісних сил людини». Для процесу професійного становлення, співвимірного із особистісним становленням, характерні відповідні нормативні взаємопов’язані кризи (розвитку, становлення, буття тощо). В результаті, криза автентичності, пов'язана з радикальною зміною життєвої перспективи і вибором життєвого шляху, є момент зміни особистості, появи і розвитку нових можливостей.

У контексті даного розгляду проблеми слід розглянути також поняття «професійної ідентичності» майбутнього фахівця як представника майбутньої професійної діяльності. Професійна ідентичність, як показано в роботі [10], є внутрішнім джерелом професійного розвитку і особистісного зростання суб’єкта. Однією із умов розвитку професійної ідентичності, як зазначає Т. П. Маралова, є професійне навчання і саме в студентському віці починають формуватися основні ідентифікаційні характеристики, в яких виражається належність людини до певної професії. Беззаперечно, професійна ідентичність є результатом тривалого особистісного та професійного розвитку, залежить від високого рівня оволодіння професією, разом з тим, цей процес починає шлях свого формування під час навчання у ВНЗ і має пряме відношення до усвідомлення цілей навчання, його змісту в контексті оволодіння обраною професією.

Професійна ідентичність студента – це єдність уявлень про себе, емоційних переживань і усвідомленої активності, пов’язаних з оволодіванням професією, на основі якої з’являється відчуття тотожності із самим собою як майбутнім фахівцем [10]. У рамках професійної ідентичності, система уявлень про себе містить уявлення про себе як майбутнього фахівця, про свої професійні і учбово-професійні цілі та про свої можливості в реалізації цілей, отже, в процесі формування професійної ідентичності відбувається цілеспрямоване освоєння студентами системи знань, практичних вмінь та навичок в обраній професії, відбувається формування цілісних уявлень про професійну спільноту, розвиваються і конкретизуються цілі та мотивація майбутньої професійної діяльності.

Процес становлення професійної ідентичності студентів під час навчання у ВНЗ має специфічні динамічні характеристики, механізми та умови, що є його підґрунтям. Можна сказати, що початок даного процесу зумовлений «зустріччю» людини з професією, опредмеченою конкретним представником професії або образом професіонала. У зв’язку з цим, ще раз хочеться підкреслити важливість «правильного» вибору професії та подальшого формування професійної ідентичності майбутнього фахівця, а саме наявності адекватних умов та фахової психологічної підтримки перших кроків молодої людини в її професійну діяльність.

Низкою досліджень виявлено [7 ; 10], що професійна ідентичність має такі джерела формування:

Зовнішніми джерелами є:

-  професійна освіта, зміст якої визначається державними галузевими стандартами; навчаючись та отримавши диплом, суб’єкт сприймається як професійно ідентичний своїй професії;

-  культурно значимі досягнення; ідентифікація проявляється як інтеріоризація і, звичайно, не може відбуватися без зразка, еталона, ідеального образу професіонала;

-  визнання особистості оточенням в якості майбутнього професіонала сприяє утвердженню професійної ідентичності студента і є одним із головних підкріплень зовнішніх джерел.

Внутрішніми джерелами є:

-  емоційно-позитивний фон, при якому відбувалось первинне і наступне отримання інформації професію;

-  позитивне сприйняття себе як суб’єкта професійної діяльності;

-  емоційно-позитивне прийняття своєї приналежності до професійної спільноти і успішне оволодіння правами та обов’язками, нормами і правилами професійної діяльності;

-  наявність системи професійно важливих якостей особистості;

-  суб’єктивні очікування особистості відносно майбутньої професії;

-  ступінь активності особистості стосовно опанування майбутньої професії;

-  мотиваційна та інші види готовності до реалізації себе в майбутній професійній діяльності тощо.

Оскільки професійна ідентичність, а отже і особистісна автентичність формуються в соціальних інтеракціях, конструюючись із культурних наративів, які «поміщають» людей в різні соціальні категорії, «відносять» до професійної спільноти, тому процес професійного становлення на різних його етапах потребує комплексного психологічного супроводу, спрямованого, перш за все, на рефлексію власної автентичності особистості як прагнення до самовдосконалення і саморозвитку.

З огляду на викладене, створення у ВНЗ умов для професійного становлення особистості професійної майбутнього фахівця, яка безпосередньо пов’язана з успішністю учбової діяльності, самореалізацією, складно буде переоцінити. До зазначених умов відносять: зовнішні (або умови середовища), спрямовані на особистість соціальні та сімейні традиції, кількісні та якісні характеристики взаємодії із значимими об’єктами, тобто освітнє середовище повинно бути інформаційно насиченим, а навчально-виховний процес повинен бути спрямованим на відтворення учбових ситуацій, які імітують реальну професійну діяльність; внутрішні, містяться в самій особистості – це її задатки, здібності, життєва позиція, система ставлень, життєві та професійні плани, цілі, домагання, цілеспрямованість та вольові якості тощо, знову ж таки, освітнє середовище повинно бути насиченим професійними цінностями, цінностями професійного та особистісного зростання, в ході інтеріоризації яких, відбуватиметься трансформація особистісного ресурсу в учбові та майбутні професійні досягнення.

Отже, методологічні можливості суб'єктного підходу полягають у визнанні людини активним суб'єктом різноманітних форм довільної людської активності. У ньому розкривається здатність людини до самодетермінації, самовизначення та саморозвитку.

В свою чергу, прагнення особистості до саморозвитку як майбутнього фахівця і професіонала, будучи автономним психічним механізмом, енергетично забезпечуваним взаємопосиленням напруг різних дефіцитарних потреб (це на користь біологізаторських теорій), підкріплюється і підсилюється потребами «бути кращим» (це на користь теорій розвитку і росту), а також осмислюється людиною, у результаті чого додатково підсилюється (на користь гуманістичних теорій). Умовно кажучи, прагнення до самореалізації – наслідок сумарної (або генералізованої, за термінологією Г. Мюрея) мотивації, у структурі якої чітко проглядаються три класичних рівні людської психіки – індивідний, особистісний та індивідуальний.

Якщо на соціально-індивідному рівні вирішується життєве завдання соціальної приналежності, то на особистісному рівні на передній план виступає професійний вибір і майбутня професійна самореалізація. Особистість представляється не тільки як дещо, що перебуває в процесі розвитку, але і як суб'єкт, що усвідомлено прагне до саморозвитку та самореалізації, а особистісний спосіб буття означає не тільки і не стільки те, наскільки людина автономна, але й наскільки вона прагне до автономності і самостійності. Розуміння сутності особистісного становлення як «здійснення того, що існує в перспективі», сприяє більш поглибленому аналізу особистісного буття, ніж його розгляд лише крізь призму завершених форм і фіксованих та наявних людських рис і якостей.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Абульханова-Славская, К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская – М. : Мысль, 1991. – 299 с.
  2. Климов Е.А. Психология профессионала. / Е.А. Климов. – М.: Изд-во "Институт практической психологии"; Воронеж: НПО "МОДЭК". – 1996. – 400 с.
  3. Костюк, Г. С. Принципы развития в психологии / Г. С. Костюк // Методологические и теоретические проблемы психологии / отв.ред. Е. В. Шорохова. – М. : Наука,1969. – С.118-152.
  4. Крайг, Г. Психология развития / Г. Крайг. – СПб.: Питер, 2000. – 992 с.
  5. Мейли, Р. Структура личности / Р. Мейли // Экспериментальная психология / под ред. П. Фресс, Ж. Пиаже. – М. : Прогресс, 1975. – С. 196-283.
  6. Надирашвили, Ш. А. Установка и деятельность / Ш. А. Надирашвили. – Тбилиси, 1987. – 361с.
  7. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение. – М.: Изд-во "Институт практической психологии"; Воронеж: НПО "МОДЭК". – 1996. – 256 с.
  8. Сарджвеладзе, Н. И. Структура самоотношения личности и социогенные потребности / Н. И. Сарджвеладзе // Проблемы формирования социогенных потребностей. – Тбилиси : «Мицниереба», 1974. – С. 103-107.
  9. Столин, В. В. Мотивация и самосознание / В. В. Столин // Мотивация личности. – М. : Изд-во МГУ, 1982. – С. 58-67.
  10. Студент как субъект саморазвития и отношения к учебно-профессиональной деятельности / В. Г. Маралов, О. А. Воронина, Е. П. Киселева и др. / под ред. В. Г. Маралова. – М. : Академический Проект ; Мир, 2011. – 190 с.
  11. Bandura, A. Self-efficacy : the exercise of control / A. Bandura. – N.Y. : W.H.Freeman & Co, 1997. – 286 р.
  12. Rogers, K. R. Psychotherapy and personality change / K.R. Rogers, R.F. Dymond. – Chicago, 1954. – 344 p.

 

REFERENCES: 

  1. Abul'hanova-Slavskaja, K.A. Strategija zhizni / K.A. Abul'hanova-Slavskaja – M.: Mysl', 1991. – 299 p.
  2. Klimov E.A. Psihologija professionala. / E.A. Klimov. – M.: Izd-vo "Institut prakticheskoj psihologii"; Voronezh: NPO "MODJeK", 1996. – 400 p.
  3. Kostjuk, G.S. Principy razvitija v psihologii / G.S. Kostjuk // Metodologicheskie i teoreticheskie problemy psihologii / otv.red. E.V. Shorohova. – M.: Nauka,1969. – P. 118-152.
  4. Krajg, G. Psihologija razvitija / G. Krajg. – SPb.: Piter, 2000. – 992 p.
  5. Mejli, R. Struktura lichnosti / R. Mejli // Jeksperimental'naja psihologija / pod red. P. Fress, Zh. Piazhe. – M. : Progress, 1975. – P. 196-283.
  6. Nadirashvili, Sh.A. Ustanovka i dejatel'nost' / Sh.A. Nadirashvili. – Tbilisi, 1987. – 361 p.
  7. Prjazhnikov N.S. Professional'noe i lichnostnoe samoopredelenie. – M.: Izd-vo "Institut prakticheskoj psihologii"; Voronezh: NPO "MODJeK", 1996. – 256 p.
  8. Sardzhveladze, N.I. Struktura samootnoshenija lichnosti i sociogennye potrebnosti / N.I. Sardzhveladze // Problemy formirovanija sociogennyh potrebnostej. – Tbilisi : «Micniereba», 1974. – P. 103-107.
  9. Stolin, V.V. Motivacija i samosoznanie / V.V. Stolin // Motivacija lichnosti. – M.: Izd-vo MGU, 1982. – P. 58-67.
  10. Student kak sub#ekt samorazvitija i otnoshenija k uchebno-professional'noj dejatel'nosti / V.G. Maralov, O.A. Voronina, E.P. Kiseleva i dr. / pod red. V.G. Maralova. – M.: Akademicheskij Proekt ; Mir, 2011. – 190 p.
  11. Bandura, A. Self-efficacy : the exercise of control / A. Bandura. – N.Y.: W.H.Freeman & Co, 1997. – 286 р.
  12. Rogers, K.R. Psychotherapy and personality change / K.R. Rogers, R.F. Dymond. – Chicago, 1954. – 344 p.

 

Освіта регіонів: Політологія, Психологія, Комунікації, No 3 (36), 2014.

автор: Соколюк Анна, Університет «Україна», кафедра психології, старший викладач

видання: Освіта регіонів: Політологія, Психологія, Комунікації, No 3 (36), 2014, час видання: 2015


22/06/2015