Функціональний вектор безпечної діяльності радіоекологічного комплексу України

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ВЕКТОР БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РАДІОЕКОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

 

Т.І. Пішеніна, к.е.н.

 

УДК 502.17:621.039

 

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ, Україна 

 

Стаття присвячена питанням формування та реалізації екологічної, зокрема радіоекологічної, безпеки в Україні. Розкрита сутність, функції, зміст та компонентний склад радіоекологічного комплексу, основи його формування та напрями забезпечення його безпечної діяльності в контексті зниження негативного впливу на людину і навколишнє середовище.

 

Постановка проблеми. Побудова в Україні соціально-орієнтованої інвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку з метою підвищення добробуту населення на основі економічного зростання потребує активізації трансформаційних процесів, підвищення та посилення дієвості системи національної безпеки. В контексті заходів безпечного характеру розвитку економіки чільне місце займає екологічна безпека, зокрема радіоекологічна, як важлива складова сучасної соціально-екологічної політики та екологізації виробництва, що забезпечує сталий розвиток та безпечну життєдіяльність населення і природних екосистем.

Сучасний розвиток економіки України характеризується широким використанням ядерного виробництва і джерел іонізуючого випромінювання у різних сферах діяльності, що обумовлює необхідність екологічного регулювання його використання. Звідси актуальність розробки наукових основ формування радіоекологічної безпеки України, визначення основних напрямів формування організаційно-економічного механізму регулювання і розвитку радіоекологічного комплексу, а також забезпечення інформаційного менеджменту, що є основою стратегічного управління цим комплексом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблеми екологічної безпеки, і частково радіоекологічної, знайшли відображення в роботах Бистрякова І.К., Буркінського Б.М., Герасимчука З.В., Гудими О.М., Данилишина Б.М., Долішнього М.І., Мойсеєва А.А., Сидорова М.А., Степанова В.М., Степаненко А.С., Харічкова С.К. Однак досі залишаються невирішеними питання формування та регулювання розвитку радіоекологічного комплексу та підвищення безпеки його діяльності.

Метою статті є обґрунтування формування складу та структури радіоекологічного комплексу України та забезпечення його безпечної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Радіаційний фактор завжди відігравав важливу роль в розвитку суспільства, а питання використання атомної енергії, опромінення, іонізуючого випромінення завжди були актуальними. Саме збереження економічної незалежності, соціальної стабільності тісно пов’язані з екологічною, зокрема радіоекологічною безпекою.

Об’єкти радіаційного виробництва та джерела іонізуючого випромінювання складають основу радіоекологічного комплексу. Правомірним у визначенні радіоекологічного комплексу є об’єднання чинників, що характеризують радіаційний потенціал, як сукупність ресурсів і підрозділів, розташованих в регіоні, і здатних в даному регіоні виробляти, одержувати і впроваджувати нові досягнення науки і техніки у діючу радіаційно безпечну діяльність. Основний зміст радіоекологічного комплексу уявляється як ступінь ресурсних і організаційних його можливостей на території певного регіону, що забезпечує єдиний радіаційно безпечний науково-виробничий цикл.

Дослідження формування радіоекологічного комплексу дозволили виробити новий методичний підхід до оцінки його структури, згідно з яким комплекс характеризується з урахуванням забруднення об’єктів навколишнього середовища природними і техногенними радіонуклідами, радіаційними відходами.

До головних складових, що визначають структуру радіоекологічного комплексу відносять (рис. 1): виробництво ядерної енергії; поводження з радіаційними відходами; радіаційно небезпечні технології; використання радіаційних речовин у медичній сфері; використання джерел іонізуючого випромінювання; видобуток та переробка руд та інших корисних копалин з підвищеним вмістом природних радіоактивних елементів; застосування в будівництві матеріалів (та конструкцій з них) з підвищеним вмістом природних радіоактивних елементів; наявність локальних об’єктів природного середовища, особливостями яких є підвищений вміст природних радіоактивних елементів.

 

Рис. 1 Структура радіоекологічного комплексу

 

Радіоекологічний комплекс які і комплексу будь-якої спеціалізації має у своєму складі взаємопов’язані в тій чи іншій  мірі компоненти, сполучення яких має різну ступінь інтеграції, але однофункціональний вектор розвитку. Основою комплексності радіоекологічного виробництва, стрижнем специфічної діяльності радіоекологічного комплексу, на нашу думку є такі основні ознаки:

– наявність функціонально однонаправленого виробництва, в результаті якого, спостерігається радіаційне опромінення, як від підприємств ядерного профілю, так і об’єктів, що використовують джерела іонізуючого випромінювання;

– поліструктурна система комплексу, де всі його складові компоненти із-за характеру виробництва поєднані незалежно від просторового розташування наслідками діяльності стосовно екологічної безпеки;

– територіальні форми і часовий лаг виробництва, напрями просторового поширення опромінення залежно від ядер і центрів та масштабів діяльності, їх просторової концентрації і періодичної активності;

– різноманітний галузевий склад комплексу із специфічним виробництвом, але поєднаним потребами забезпечення радіоекологічної безпеки, що не знижує ролі сполучної ланки в його розвитку, не дивлячись на певну дисперсію просторового характеру;

– єдність і цілісність, яка обумовлена основною метою функціонування комплексу в напрямі формування і проведення системи його безпеки як в нормально діючому стані, так і в період непередбачуваної ситуації;

– ієрархічність територіального характеру комплексу, де регіональні підкомплекси різного таксономічного рівня є складовими загальнодержавного інтегрованого радіоекологічного комплексу, що функціонують в специфічних умовах в рамках просторових координат.

Схематично модель складових радіоекологічного комплексу потребує кількісних і якісних характеристик, які нами доповнені на основі експертної оцінки системи показників стосовно ступеня чи рівня іонізуючого опромінювання, впливу його основних компонентів на навколишнє середовище і населення (рис. 2).

Рис. 2 Структура радіоекологічного комплексу за рівнем радіаційного впливу та

 іонізуючого опромінення на стан навколишнього середовища і населення

 

Визначення сутності, ролі та значення його складових в соціально-економічному розвитку країни дозволяє виділити базові позиції формування, функціонування та ефективного управління комплексом: удосконалення державного стратегічного планування системи заходів для безпеки радіоекологічного комплексу; розробку довгострокових комплексних регіональних соціально-економічних програм розвитку комплексу радіоекологічного виробництва; формування державної підтримки розвитку галузей, пов'язаних з використанням джерел іонізуючого випромінювання; створення гармонічних умов для використання вітчизняних і закордонних інвестицій у радіоекологічний комплекс; активізацію міжрегіонального і  транснаціонального співробітництва в області радіоекологічної безпеки; фінансово-кредитне забезпечення комплексного розвитку основних сфер радіоекологічної системи країни та її регіонів; удосконалення бюджетних відносин, формування критеріїв і механізмів державної підтримки галузей радіоекологічного комплексу; забезпечення пільгових умов для розвитку і реалізації ініціатив радіоекологічного комплексу.

В своєму компонентному складі радіоекологічний комплекс поєднує складові однофункціонального значення з їх взаємозв’язками, становлення і формування яких базується на системі загальноекономічних та специфічних принципів. До основних принципів розвитку радіекологічного комплексу і підвищення його безпечної діяльності відносяться: соціальної пріоритетності, територіальної доцільності та стабільності, комплексності, збалансованості та пропорційності, адаптації структурних змін в нових геоекономічних і ринкових умовах, орієнтації на потреби внутрішнього і зовнішнього ринків та світові стандарти, планомірності, екологічної безпеки, оптимальності та ефективності, сталості, гармонізації економічних інтересів при пріоритетності розвитку радіоекологічного комплексу, законності, дотримання яких забезпечить підвищення ефективної діяльності всіх складових радіоекологічного комплексу, зростання рівня радіоекологічної безпеки, а як наслідок - підвищення рівня життя населення.

Однією із базових сфер радіоекологічного комплексу є виробництво енергії. Енергетика – це сфера людської діяльності, що є економічним фундаментом держави.

Згідно оцінок Міжнародного енергетичного агентства, споживання енергій у світа з останні 30 років зростає із швидкістю 30 % в рік [1]. Економічний розвиток та зростання чисельності населення у ХХІ столітті призведуть до збільшення світового виробництва електроенергії в 3-5 разів до 2050 року. На даний час у 30 країнах світу функціонує більше 140 і будується 25 ядерних енергоблоків, потужність ядерних енергетичних блоків до 2050 року в 4 рази [1]. Зменшення запасів органічного палива, зростання чисельності населення, збільшення впливу парникового ефекту, відсутність альтернативних джерел зумовлюють зростання ролі ядерної енергетики в енергозабезпеченні.

Атомна енергетика є невід’ємною частиною структури енергетичної системи. Україна використовує електроенергію у всіх областях національного господарства: у промисловості, сільському господарстві, у житлово-комунальній сфері, наукових дослідженнях, а також у побуті. У 2008 році 46,6 % всієї електроенергії вироблялася на атомних станціях. По кількості ядерних установок Україна займає восьме місце у світі і п’яте в Європі, що потребує дослідження впливу їх діяльності на людину і оточуюче середовище.

Ще одним із важливих елементів радіоекологічного комплексу є поводження з радіоактивними відходами. Основними джерелами нагромадження найбільшої кількості високоактивних радіоактивних відходів в Україні є атомні станції, на яких здійснюється їхня первинна переробка і тимчасове зберігання. Радіоактивні відходи на АЕС складаються з рідких радіоактивних відходів (РРВ) і твердих радіоактивних відходів (ТРВ), а також з відпрацьованого ядерного палива.

Україна належить до країн з високим рівнем використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) у всіх напрямках господарської і наукової діяльності. У даний час в Україні існує близько 25 тисяч підприємств і організацій, що використовують більше тисячі такі джерела.

Аналізуючи проблему використання ДІВ і досвід застосування цих джерел у різних сферах господарської діяльності можна зробити висновок про те, що ще протягом тривалого часу вони будуть залишатися одним з основних джерел ризику. На найближчий час реальної альтернативи їхньої заміни немає.

Існуюча система економічного обґрунтування прийнятих рішень дотепер була зв’язана тільки з одержанням основної продукції, тоді як екологічні питання майже не враховувалися. При розрахунку економічної ефективності виробництва ДІВ і їхнього використання, особливу увагу необхідно приділяти економічним витратам, пов'язаним з дотриманням норм радіаційної безпеки, а також із забезпеченням заходів щодо індивідуального дозового контролю тощо, оскільки цей показник обов'язково враховує не тільки витрати на виробництво, транспортування, збереження і застосування ДІВ, але і наслідки, що слугують причиною негативного впливу на навколишнє середовище на всіх етапах. Тобто для оцінки суспільно-господарської ефективності прийнятих рішень необхідно мати уяву про розмір економічних наслідків впливу виробництва на навколишнє середовище.

Змінити радикальним чином екологічну ситуацію в країні можна лише на основі формування організаційно-економічних інструментів управління радіоекологічним комплексом з урахуванням сукупності об’єктивно існуючих ризиків природного, техногенного, екологічного, соціально-економічного характеру. Основна задача регулювання розвитку радіоекологічного комплексу – запобігти збільшенню ризиків виникнення екологічних небезпек і їх негативних наслідків.

Створення нової концепції безпеки населення і господарських об’єктів, зокрема радіоекологічної, передбачає як запобігання і зменшення імовірності виникнення аварій і катастроф, так і скорочення масштабів їх наслідків. Але дослідження, які слід проводити для вирішення поставленої задачі, повинні ґрунтуватися на концепції «ненульового ризику», оскільки досягнення рівня абсолютної безпеки в принципі неможливо. Величина прийнятного ризику в техносфері може визначатися як конкретна задача при прийнятті рішень з урахуванням економічних, соціальних і інших факторів.

Ефективній стратегії безпеки відповідає такий варіант розвитку економіки, при якому практично виключається ризик виникнення катастроф національного й інтернаціонального масштабів, а витрати ресурсів на це мінімальні. У такому випадку необхідно застосовувати багаторівневу систему прийняття рішень, що ґрунтується на пошуку ефективних проектних розробок з метою підвищення надійності безпеки як радіоекологічного комплексу вцілому, так і його складових.

Висновки і пропозиції. Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, що супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації і оновлення основних засобів виробництва, збільшують ризик виникнення техногенних катастроф. Як наслідок – необхідність розробки оптимальної організаційно-економічних системи діяльності та управління радіоекологічним комплексом, що розширить можливості управління рівнем техногенно-екологічної безпеки.

Організація радіоекологічного комплексу в сучасних умовах передбачає:

– комплексний аналіз усієї різноманітності чинників, які формують радіоекологічний комплекс;

– урахування умов і передумов державного і регіонального розвитку;

– виявлення і врахування тенденцій розвитку економіки регіонів в загальнодержавному і міжнародному розподілі вимог з питань радіаційної безпеки;

– визначення раціональних співвідношень між ефектами радіаційно небезпечної діяльності і ступеню ризику з урахуванням економічних і соціальних факторів, котрі повинні відображати специфіку галузей суспільного господарства, відповідати соціально-економічному і науково-технічному розвитку стандартів і нормативів з радіаційного захисту окремих територіальних утворень, характеру і масштабам забезпечення останніх науковою продукцією;

– розробку принципово нових і адаптацію існуючих підходів до оцінки безпеки чинників радіологічного комплексу, спрямованих на приведення усіх його характеристик у відповідність до динамічних потреб виробництва в науко­во-технічному оновленні;

– створення прогресивно нових організаційних форм радіоекологічного комплексу, спрямованих як загальними, так і специфічними цільовими установками, функціями і особливостями територіальних центрів.

Реалізація основних заходів щодо подальшої діяльності радіоекологічного комплексу сприятиме значному підвищенню його ефективності та рівня безпечного його функціонування.

 

Список використаних джерел

1. Барбашев С.В. Мир атомной энергетики /Барбашев С.В., Зибницкий Р.Г., Шимчев С.А. – Запорожье: Дикое поле, 2007. – 112 с.

2. Доклад о состоянии ядерной и радиационной безопасности в Украине в 2008 году /Государственный комитет ядерного регулирования Украины, 2009. – 88 с.

автор: Пішеніна Т.І.

час видання: 2014


21/03/2014