Аналіз причин девіантної поведінки неповнолітніх

АНАЛІЗ ПРИЧИН ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Максимлюк С.А., 

асистент кафедри соціальної роботи,

Вінницький соціально-економічний інститут 

Університету «Україна» 

 

В этой статье рассмотрены и проанализированы основные причины отклоняющегося от нормы поведения.

In this article considered and analyze principial causes of deflexion from standart conduct.

 

Ключові слова: девіантна поведінка, особистість, делінквентна поведінка, акцентуації характеру.

 

Усьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв’язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Виникаючи на основі такої властивості розмаїття у психофізичному, соціокультурному, духовно-моральному стані людей і їхній поведінці є умовою розквіту суспільства, його вдосконалення й здійснення соціального розвитку. Відхилення в поведінці є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Інакше кажучи, девіантна поведінка була, є й буде. У цьому й полягає актуальність її вивчення. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, набрала в останні роки масовий характер, що поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних працівників, медиків, працівників правоохоронних органів тощо.

При розгляді поняття “девіантна поведінка” необхідно також зупинитися на причинах виникнення відхилень у поведінці.

Специфічні риси внутрішньої структури та механізми відхилень від норми взагалі торкаються співвідношення трьох факторів: особистості, середовища та біологічного фактору. Переважання чи недостатність того чи іншого фактора обумовлює той чи інший вид девіації. ЇЇ виникненню сприяють й різні несприятливі сполучення даних факторів.

Біологічний компонент включає генетичну основу людини, особливості протікання обмінних процесів, специфіку її вищої нервової діяльності, відхилення чи патологію у соматичному або нервово-психічному розвитку та ін.

Медичний (психобіологічний) аспект проблеми девіантної поведінки дітей та підлітків знайшов своє відображення у роботах А.Л. Гройсмана, В.А. Кащенко, А.Є. Личко, В.Ф. Матвеєва та ін., де у якості основи для диференціації показників цього явища висуваються нервово-психічні патології, акцентуації характеру, різні фізичні та психічні недоліки дітей, спотворені психобіологічні потреби.

В.П.Кащенко, один з перших дослідників поведінки неповнолітніх, яка відхиляється від норми, відмічав, що деякі дефекти або недоліки фізичного, розумового розвитку можуть проявлятися у складній формі поведінки [98]. Причини такого роду відхилень можуть бути набутими чи природженими. Однак сучасна діа-гностика подібних ускладнених форм поведінки, виявлення її психофізіологічної основи, може зупинити формування негативних рис особистості, виникнення стійких відхилень у процесі розвитку та соціалізації.

Вивченням впливу вікових етапів особистості на характер труднощів у поведінці займалося багато дослідників А.С. Белкін, Л.С. Виготський, Л.М. Зюбін, О.І. Кочетов, В.М. Обухов, Х. Ремшмідт,  Д.І.

Фельдштейн, Є. А. Шумилина.

Є. А. Шумиліна, вивчаючи особливості прояву “труднощів” у поведінці учнів різних вікових категорій, відмічає їх сутнісну відмінність один від одного. Відхилення у поведінці окремих підлітків проявляються значно яскравіше та у більш загостреній формі, ніж у учнів початкових класів. У ранній юності “труднощі характеру” проявляються передусім у замаскованій формі.

Важливим моментом у розумінні відхилень поведінки підлітків та впливу індивідуально-психологічних елементів на їх формування є дослідження акцентуації характеру. Відома класифікація акцентуацій К. Леонгарда, яка має багато спільного з класичним вченням П.Б. Г анушкіна та з сучасними роботами А.Є. Личко. Як відмічають фахівці, акцентуація характеру необов’ язково пов’ язана з девіантною поведінкою підлітка, але такі підлітки мають меншу стійкість до стресових ситуацій, негативного впливу навколишнього середовища. Таким чином акцентуації характеру як би провокують відхилення у поведінці підлітків.

Проведені дослідження А.Д. Гонєєва свідчать, що гіпертимний тип акцентуації та лабільний тип акцентуації характеру дає 36% випадків девіантної поведінки підлітка. Однією з форм девіації таких підлітків може бути схильність до втечі з дому як реакція на несправедливе відношення до них. Істероїдний тип акцентуації характеру відмічається у 52% неповнолітніх з девіантною поведінкою. Подібні девіантні прояви передусім мають високий рівень асоціальної небезпечності (зухвала поведінка у громадських місцях, образи, шахрайство та ін.), тобто є асоціальними, такі що межують з делінквентною поведінкою. Епілептоїдний тип акцентуації входить до групи особливого ризику делінквентної поведінки. За даними А. Личко він займає друге місце (61%) за частотою делінквентності серед усіх акцентуацій [2].

Як відмічає А.А. Реан, у 56% випадках учителі не приймають до уваги наявність у особистості збудливої акцентуації (за класифікацією А. Личко – епілептоїдної), що представляє собою серйозну небезпеку для подальшого розвитку особистості підлітка та у навчально-виховній роботі у цілому. “Збудливий тип не тільки той, що найбільш часто зустрічається серед делінквентів. Справа у тому, що саме збудливі акценту анти найбільш часті учасники у насильницьких діях, котрі вкрай небезпечні з соціальної точки зору та мають, крім того, найсуворіші правові наслідки” [3].

Вплив зовнішнього середовища обумовлено економічними, політичними, соціальними та культурними, побутовими та іншими факторами.

Учені І. А. Невський, А.С. Колесов провели експертне дослідження з метою виявлення зовнішніх факторів ризику формування поведінки, що відхиляється [4].

Виявлено, що зовнішніми факторами, що негативно впливають на розвиток поведінки дітей, на які соціальний працівник повинен реагувати і які повинен враховувати у своїй роботі з важковиховуваними, є:

Процеси, що відбуваються у суспільстві:

•руйнування та криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління;

•відсутність чіткої позиції державної ідеології, яка повинна змінити ієрархію суспільних цінностей;

•недосконалість законів у роботі правоохоронних органів;

безробіття;

•пропаганда насильства та жорстокості у засобах масової інформації;

•відсутність своєчасної та кваліфікованої диспансеризації дітей, яка б дозволила виявляти фізичні та психічні порушення здоров’я дітей та підлітків, допомагати їм за підсумками диспансеризації;

•недоступність для дітей безкоштовної та якісної додаткової освіти;

•доступність тютюнової, алкогольної продукції, токсичних та наркотичних речовин;

Стан сімейного виховання, та психологічна атмосфера у родині:

•збільшення кількості неповних сімей;

•матеріальне становище родини (як бідність, так і заможність);

•низький соціально-культурний рівень сімейних традицій;

•стиль виховання у сім’ї (відсутність єдиних вимог до дитини, жорстокість батьків, безправність дитини);

•задоволення потреб дітей (їх брак та надлишок);

•асоціальна поведінка членів родини;

Фактори ризику, що спричинені організацією шкільного життя:

•невдосконаленість організації управління процесами навчання та виховання; недостатня матеріальна забезпеченість школи; відсутність налагодженого, систематичного зв’язку школи з родиною учня та можливостей впливу на батьків, які не займаються вихованням дитини; незадовільна організація позакласної роботи;

•професійна неспроможність частини учителів, яка виражається у нерозумінні дитячої психології, вікової психології; авторитарний або стиль потурання у взаємодії у системі “учитель - учень”;

•впровадження нових навчальних програм, переоцінка ціннісних орієнтирів та як наслідок цього – нерозуміння “чому та як навчати?”;

•низький рівень розвитку навчальної мотивації дітей, які вперше йдуть до школи [4].

Перелічені фактори ризику носять зовнішній, об’єктивний характер. Але, природні передумови окремих

особливостей психіки, які діють через соціальні фактори можуть призвести до формування різних девіантних проявів у підлітків:

•прагнення до відходу від активного суспільного життя, відхилення від своїх громадських обов’язків, небажання вирішувати свої особистісні та суспільні проблеми – соціально-пасивна спрямованість девіантної поведінки;

•відхилення поведінки, які проявляються у вчинках та правопорушеннях, що пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову та майнову користь;

•відхилення поведінки, які проявляються у діях проти особистості іншої людини, тобто агресивна спрямованість [1; 220].

Різні форми девіантної поведінки тісно взаємопов’язані, тому наявність якого-небудь одного виду девіантних дій значно підвищує можливість залучення підлітка у інші. Наприклад, поєднання девіантної поведінки, які найбільш часто зустрічаються антидисциплінарні та делінквентні (пропуски занять —> втечі з дому та школи —> бродяжництво та крадіжки —> вживання токсичних речовин —> та ін.)

Таким чином, девіантна поведінка як за змістом, кінцевою метою спрямованості, так й за ступенем суспільної загрози, може проявлятися у різноманітних соціальних відхиленнях – від порушення норм моралі, незначних правопорушень до тяжких злочинів.

Підлітковий вік як перехідний період проходить значний час, необхідний для засвоєння «дорослих ролей». Для досягнення статусу дорослості підліткам доводиться вирішувати ряд завдань розвитку, виникаючих на цьому етапі життєвого шляху. У процесі виконання цих завдань можуть виникати труднощі. У силу різних причин в отроцтві і юності часто має місце девіантна й деліквентна поведінка.

 

Література:

1. Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка у несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы психологии, 1989. - №5.

2. Захаров В.П., Хрящев Н.Ю. Социально-психологический тренинг. – Новгород, 1993.

3. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб.: Питер, 1999.

4. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности. – М.: Мир, 1994.

автор: Максимлюк С.А., асистент кафедри соціальної роботи, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

час видання: 2014


25/02/2014