Вважаю, що для об’єктивного та повного дослідження благодійництва необхідно з’ясувати сутнісні філософсько-етичні ознаки благодійництва. Людство завжди цікавив такий феномен поведінки, як надання безкорисливої допомоги.
Основи філософського вчення про благодійництво були розроблені стоїками у 60 р. до н.е. Погляди стоїків на благодійництво були викладені у працях Сенеки «Про благодіяння» та «Про милосердя».
З точки зору Сенеки благодійництво включає в себе елементи примусу та добровільності. Характер примусу благодійництва полягає в тому, що кожен член суспільства вчиняє благодіяння через певну обов’язковість, яка диктується моральним обов’язком. На думку к.ю.н. О. О. Чернеги цей обов’язок потрібно виконувати не примусово, а за власною волею, відповідно благодійництво є справою добровільною.
Ідеї стоїків були розвинуті християнською філософією у І – VІІІ ст. н.е. Основним джерелом християнського вчення про милосердя є Біблія.
У християнській філософії етичним імперативом благодійництва є моральна настанова «Тому, хто просить, дай. Жертвуй – і Бог воздасть тобі. Той, хто допомагає бідному, допомагає Богу».
Філософія стоїків та християнство сформували наступні етичні ознаки благодійництва:
Добровільність – людина самостійно приймає рішення про надання милостині на підставі своїх моральних переконань без жодного примусу.
У християнській філософії імперативом благодійництва є заповідь: «Тому, хто просить допомоги, надай її ». Проте християнське вчення на відміну від вчення стоїків скоріше рекомендує, закликає, ніж зобов’язує надавати благодійну допомогу. На думку Г. Ульгорна християнська філософія дає визначення милостині не для того, щоб зробити милостиню зовнішнім законом, оскільки у християнському благодійництві добровільність – важливий елемент благодійництва тому, що того, хто добровільно дає, любить Бог. І. Лабутин вважає, що абсолютна добровільність благодійності полягає в тому, що безкоштовна допомога надається без жодних прохань з боку третіх осіб.
Виходячи з наведеного вище, ми вважаємо, що християнська філософія відносить добровільність у наданні благодійної допомоги до найвищих моральних чеснот та закликає християн до добровільного здійснення благодійництва.
Наступною ознакою благодійництва є безкорисливість благодійника. Так, Сенека відмічав, що допомагати потрібно не для того, щоб отримати знову, бо це буде лихварством, а не благодійництвом. У свою чергу, в розумінні стоїків безкорисливість є поняттям відносним, оскільки відповідно до їх вчення благодійник має право розраховувати на вдячність особи, якій він надав допомогу. «Хто допомагає невдячному, – пише Сенека, – той вчиняє як людина, що допомагає ошуканцю» .
У християнській філософії благодійник, надаючи пожертву, відмовляється від свого права на переданий об’єкт та наступної вигоди від цього акту передачі.
Отже, на думку автора, безкорисливість потрібно розуміти як надання допомоги тому, хто її потребує, без мети отримання будь-якої винагороди. Людина – благодійник, здійснивши акт благодіяння, розраховує лише на спокуту своїх гріхів та намагається своїми думками і справами наблизитися до Господа.
Наступна етична ознака благодійництва, яка буде проаналізована, – таємність надання благодійної допомоги.
У праці Сенеки «Про благодіяння» однією з основних ознак благодійництва є таємність. Таємність (негласність) благодійництва полягає в тому, що благодійні пожертвування робляться благодійником мовчки, не промовляючи ні слова, майже таємно, з метою, щоб ніхто не знав про благодійника.
Батьки християнської церкви у свою чергу вважали, що милостиня має подаватися майже таємно, також з метою, щоб ніхто не знав про благодійника. Історія знає приклади, коли князі та заможні купці таємно відвідували людей, які перебували в украй складному матеріальному становищі та соромилися свого становища, і як благодійники надавали їм матеріальну допомогу.
Вважаю, що благодійництво повинно здійснюватися таємно, тому що справжній благодійник прагне творити добро з метою допомоги тим, хто її потребує, а не заради іміджу та суспільного визнання.
Філософія стоїків практично не приділяла уваги особистим мотивам благодійника. У свою чергу моральна бездоганність мотивів надання благодійної допомоги є важливим критерієм відмежування дійсного благодійництва від уявного.
Важливе місце серед особистих мотивів благодійництва посідає співчуття. Як справедливо відмічає В. І. Гер’є, основою дійсного благодійництва є співчуття благодійника до людини, що потребує благодійної допомоги, яке породжує бажання безкорисливо полегшити чужу долю.
Наступним мотивом благодійництва є прагнення до морального вдосконалення. На думку М. Колосова важливу роль на шляху до морального вдосконалення відіграє особистий приклад того, хто вже став на шлях удосконалення. Так, для християнина велике значення має особистий приклад Ісуса Христа та апостолів.
Ще одним особистим мотивом благодійництва є релігійність, яка виявляється в очікуванні винагороди від Бога. На думку О. О. Чернеги, благодійник може сподіватися, що Бог за надану жебраку допомогу простить йому гріхи. Очікування винагороди від Бога складало характерну особливість особистих мотивів благодійників Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст.ст. Так, М. Вознесенський писав: «Більшість російських благодійних установ розглядалися їх засновниками як спосіб залишити вічну пам'ять про себе та своїх близьких».
Автор вважає за необхідне відмітити, що в нормах сучасного українського законодавства не розкриваються етичні ознаки благодійництва. Відповідно благодійництво за чинним законодавством являє собою лише юридичну форму, пусту оболонку, яка в залежності від намірів благодійників може бути наповнена різним змістом.
Виходячи з вище викладеного, основними ознаками благодійництва є добровільність; безкорисливість та таємність надання благодійної допомоги. Зазначені ознаки були вперше сформовані у філософії стоїків та конкретизовані християнською філософією. У свою чергу до особистих мотивів здійснення благодійництва автор відносить: співчуття, прагнення до морального вдосконалення та релігійність.
Етична концепція благодійництва продовжує грати важливу роль у сучасному суспільстві. Вона дозволяє наповнити моральним змістом юридичну оболонку благодійництва і є критерієм відмежування дійсної благодійності від уявної.
Станіслав Долгий,
магістр права,
асистент кафедри цивільного, господарського та кримінального права
Університету «Україна»
Газета «Університет «Україна» №5-6, 2013
автор: Станіслав Долгий, магістр права, асистент кафедри цивільного, господарського та кримінального права Університету «Україна»
видання: Газета «Університет «Україна» №5-6, 2013, час видання: 2013
04/02/2014
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське