Візії України в євразійському геополітичному та геоекономічному просторі
Василь Куйбіда,
доктор наук з державного управління,
профессор кафедри суспільно-політичних наук,
глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»
УДК 316.33: 327 (477.25)
Стаття присвячена теоретичному осмисленню глобальних тенденцій розвитку сучасного світу, в якому Україна може і повинна стати активним геополітичним гравцем. Обгрунтовується необхідність прийняття нової політичної стратегії утвердження української нації-держави у складних реаліях сьогодення. Проаналізовано перспективи глобалізації Києва відповідно до критеріїв оцінювання глобальних міст та зроблено висновок про пряму залежність майбутнього прогресивного розвитку України від глобалізаційних процесів у столиці.
Ключові слова: геополітика, глобалізація, глобальна мережа, глобальне місто, транснаціональна компанія, фокусний вузол, біфуркація.
Статья посвящена теоретическому осмыслению глобальных тенденций развития современного мира, в котором Украина может и должна стать активным геополитическим игроком. Обосновывается необходимость принятия новой политической стратегии утверждения украинской нации-государства в сложных реалиях. Проанализированы перспективы глобализации Киева в соответствии с критериями оценки глобальных городов и сделан вывод о прямой зависимости будущего прогрессивного развития Украины от глобализационных процессов в столице.
Ключевые слова: геополитика, глобализация, глобальная сеть, глобальный город, транснациональная компания, фокусный узел, бифуркация.
Article is devoted to the theoretical understanding of global trends in the modern world, in which Ukraine can and should become an active geopolitical player. The necessity of adopting a new political strategy for strengthening Ukrainian nation-state in the complex realities of today. Analyzed the prospects of globalization Kyiv under the evaluation criteria of global cities and concluded that a direct correlation future progressive development of Ukraine of globalization in the capital.
Keywords: geopolitics, globalization, global, global city, multinational company, focal node bifurcation.
Спостерігаючи занепад України на тлі прискореного розвитку країн Західної Європи, Північної Америки та Китаю, багато людей розпачливо опускають руки. Інтелектуальній особистості з почуттям розвиненого громадянського обов’язку нестерпно бачити, як його країна повільно сповзає на периферію планетарного життя. Ситуація складна, але не безнадійна. І, як писав Р. Кіплінг, «коли ти годен правди пильнувати, з якої вже зискують махлярі, розбитий витвір знову доробляти, хоча начиння геть уже старі» [1], тоді нам є про що поговорити.
Передусім нам необхідно зрозуміти, що наші негаразди коріняться не у випадкових причинах, а в деформованій політичній системі. Вона фальшива наскрізь, бо, незважаючи на формальний плюралізм, позбавлена первинної ланки демократії – демократичних політичних партій, що трансформують народне волевиявлення у проекти політичних рішень. Замість них існують політичні структури, що обслуговують олігархічний капітал (як провладні, так і опозиційні). Рух уперед можливий лише за умови виправлення деформації.
Збіґнєв Бжезінський в книзі «Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади» пише, що основною тенденцією міжнародної політики на наступні декілька десятиліть буде перерозподіл світової влади із Заходу на Схід – від Атлантичного союзу до Китаю та інших азійських велетнів. На думку автора, цей процес містить у собі як низку загроз, так і ряд можливих позитивних наслідків для цивілізації. Уникнути катастроф і зберегти прогрес можна лише через посилення Заходу як головного носія демократичних цінностей [2].
З. Бжезінський реанімує давню ідею «Заходу від Ванкувера до Владивостока», резонно доводячи, що до цієї спільноти необхідно приєднати Туреччину і Росію. Він, звичайно, обізнаний з неореваншистськими настроями серед еліти та широких мас російського суспільства, але, на його думку, зростаюча загроза втрати Російською Федерацією Сибіру і Далекого Сходу і розвиток середнього класу як потенційного носія демократичних цінностей, змінять згодом ставлення до цього проекту російської влади.
Геополітичний проект передбачає розвиток глобальної лінії «Захід – Схід» від Лондона, Парижа і Берліна до Варшави, Києва і Москви, і далі, через освоєння багатих ресурсами, але пустельних сибірських просторів, аж до Владивостока. Чи відбудеться інтеграція цього євразійського простору залежить від багатьох обставин, зокрема, і від напряму розвитку України, наголошує З. Бжезінський: «Навіть якщо Росія не стане членом ЄС, нова геополітична спільнота за інтересами між США, Європою та Росією (від Ванкувера на схід до Владивостока) створить формальні умови для перемовин щодо спільної політики. Рухаючись на Захід, Росія буде змушена примиритися з Україною (а то й зробити це від самого початку), тому колективний дорадчий орган (можливо, спочатку це буде Рада Європи) переміститься до Києва (давньої столиці Київської Русі, що тисячу років тому мала королівські взаємини із Заходом). Якщо цей орган розміститься на теперішньому Сході Європи, на північ від Туреччини, це символізуватиме, що Захід знову стає життєздатним і розширює свої територіальні межі…
Усі сторони отримають від цього вигоду. Такий розвиток подій відповідатиме вимогам часу, соціальним змінам і модернізації. Туреччина, і особливо Росія, зміцнять своє становище в сучасному демократичному світі, тоді як приєднання України гарантуватиме її національну незалежність. Перед Європою відкриються нові привабливі шляхи можливостей і пошуків» [3, с. 121 – 122].
Звичайно, сьогодні головні загрози національній безпеці України надходять з боку Росії, і ми зобов’язані на них адекватно реагувати, створивши цілісний пакет контрзаходів – це аксіоми. Але, коли ми говоримо про геополітичні проекти розвитку світу, то тут, замість політичних рефлексій на зовнішні подразники, використовуються інші інструменти, а саме: ідеологія творення нових світових форм. Творення світу, в якому Україна має стати активним геополітичним гравцем.
Окрім глобального вектора розвитку «Захід – Схід», що має пройти через Київ, для нас надактуальним є напрям «Північ – Південь» (поза Росією). Українські геополітики Степан Рудницький і Юрій Липа слушно зауважили, що українське суспільство інтенсивно розвивалось, коли українці починали колонізувати південні території, або долучались до розвитку континентальних комунікацій. Власне, саме у період функціонування одного із перших «глобальних» торгівельних шляхів «із варягів у греки» Київ перетворився із невеличкого укріпленого містечка у столицю Східної Європи.
Українська класична геополітика інтенсивно розробляла концепцію об’єднання двох важливих комунікаційних регіонів: Балтійського і Чорного морів.
Створення міждержавного об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова) було, якоюсь мірою, спробою реалізувати ту саму геополітичну ідею в нових умовах. Можливо, ініціатори навіть не здогадувалися про неї, але сама політична географія знову підказала їм напрям раціональних дій.
Життєздатним цей проект стане тоді, коли ми трансформуємо його повноформатний склад, долучивши до названих чотирьох суб’єктів потужні країни Балтійського регіону, Польщу та Швецію, і регіонального лідера Чорноморського басейну – Туреччину. Такий формат відкриває прямий вихід країнам Північної, Центральної та Східної Європи до трьох частин Близького Сходу: Турецького, Іранського та Арабського, а багатому фінансами і енергоносіями азійському регіону – до технологічно розвиненої Північної та Центральної Європи.
Місце перетину цих двох глобальних мереж (Захід – Схід, Північ – Південь) отримає кумулятивний ефект розвитку. Київ може поступово перетворитися у геополітичну та геоекономічну вісь Західної Євразії.
Сучасна геополітика тісно переплітається з глобалістикою, доповнюючи одна одну і видозмінюючись, тому для з’ясування цілісної картини світу необхідно враховувати обидва підходи.
Каркасом світової економічної системи виступають глобальні міста. «Вони є місцеположенням ключових індивідуумів, установ і організацій, які управляють, маніпулюють, диктують і визначають спосіб формування та відтворення капіталізму у всьому світі. Ці міста є свого роду командними і контрольними пунктами глобальної економічної системи. Така непропорційно виняткова важливість окремих агломерацій дозволяє говорити про їхнє домінуюче становище у міській ієрархії планети», ‒ стверджує відомий дослідник урбаністичних процесів Микола Слука [4].
Те, що в політичній географії називається «геополітичною віссю» ‒ центром, біля якого формується певний політичний простір планети, в глобалістиці називається «фокусним вузлом» ‒ місцем, в якому зосереджуються штаб-квартири ТНК і ТНБ, місцем, з якого детермінується глобальне структурування світу. Глобальне місто є синонімом поняття «фокусний вузол». Воно є локомотивом науково-технічного прогресу, що стрімко мчить уперед.
Більшість дослідників зараховують до першої п’ятірки глобальних міст Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Гонконг.
Виникає запитання: які з українських міст знаходяться у цьому ранжирі найвпливовіших міст світу?
Якщо ми звернемося до нещодавно опублікованого Індексу глобальних міст за 2012 рік (A.T.Kearney Global Cities Index, 2012), то серед 66-ти опублікованих позицій жодного українського міста не знайдемо [5].
Інша дослідницька група, GlobalizationandWorldCitiesStudyGroup (GAWC), із Університету Лафборо у Великій Британії, розташувала Київ у рейтингу за 2010 рік на 73-му місці [6].
З українських міст лише Київ реально претендує на статус глобального міста. Подивимось на його перспективи крізь критерії оцінювання глобальних міст, здійснених компанією A. T. Kearney [7]. Найважливішою категорією тут виступає ділова активність в місті: враховуються розміри фондових та товарних ринків, кількість пропонованих бізнес-послуг, обсяг зовнішньоторговельних потоків вантажів, але головним критерієм вважається присутність штаб-квартир найбільших транснаціональних компаній світу.
Варто уточнити, що діяльність ТНК відбувається в двох напрямках: а) просторовий поділ корпорації через збільшення філій та б) зростання інтеграції центральних функцій, що зосереджуються в матірній структурі. І чим більше у корпорації філіалів у різних частинах світу, тим складніші функції управління корпорацією. Саме біля цих центральних офісів корпорацій згруповується весь інтелектуальний, креативний склад працівників компанії. Тут акумулюється більша частина фінансів, що надходять від прибутків в усьому світі. Біля них нарощується прошарок високоспеціалізованих компаній, яким, через аутсорсинг, передається частина функцій управління. Центральна, матірна частина ТНК, створює умови для технологічного розвитку саме у регіоні її розташування. А у філіалах реалізуються окремі проекти, оптимізуються витрати і доходи, через різну вартість робочої сили та сировини в різних регіонах планети, наповнюються ринки збуту готовими товарами.
Самі філіали можуть бути різними: і технологічно розвиненими, здатними стимулювати конкуренцію і розвиток в країні перебування, і банальними перевальними пунктами готової продукції.
За даними консалтингової компанії CBRichardEllis (CBRE), «Київ займає 42-е місце у світі за розташуванням офісів найбільших міжнародних компаній».
Відомий економіст Володимир Лановий у статті «Український бізнес – афера століття. Чим загрожує некерована експансія транснаціональних корпорацій» констатує, що «українські відділення світових корпорацій належать саме до їхніх низькотехнологічних додатків з недостатніми капітальними ресурсами, обмеженою кваліфікацією менеджерського складу. А тому інноваційні зрушення майже на всіх підприємствах ТНК у нашій країні поки що неможливі в принципі» [8].
Важливим аспектом глобалізації економіки є наростання суперечності між світовими корпораціями та інтересами суверенних націй. Національні виробництва з різних причин починають програвати у змаганні з транснаціональними корпораціями. Потрібно квапитись, щоб не потрапити під роздачу.
Професор соціології Чиказького університету Саскія Сассен пише: «Постійне підкреслення значущості транснаціоналізації та надрухливості капіталу формує відчуття безсилля серед інших локальних акторів, відчуття марності опору цій силі. Але аналіз, який підкреслює значення «місця», припускає, що нова глобальна мережа стратегічних центрів може виступати простором для політики і владної діяльності. Втрата влади на національному рівні робить можливим утворення нових форм влади і політики на субнаціональному рівні. Більш того, в той час як національна держава «дає тріщину», відкриваються можливості нової політичної географії, що розглядає транскордонні зв'язки субнаціональних просторів. Міста є ключовими об'єктами у цій новій географії. Можливо, ми присутні при формуванні нового виду транснаціональної політики, яка локалізується в цих містах» [9, с.9 – 27].
Наочним прикладом ефективності такої трансформації може бути Японія, яка, залишаючись виразно національною державою, перетворилась в один із наймогутніших глобальних центрів світу. Із 500 найбільших промислових корпорацій світу штаб-квартири 50-ти знаходяться сьогодні в Токіо і всі вони японські ‒ Mitsubishi, Hitachi, NipponSteel, Nissan, Fuji, Toshiba, Daiichi, Honda, Sony…
У чому причина успішності японців (як в індустріальний, так і в глобалізаційний періоди)? Це змістовно важливе питання, бо правильна відповідь зумовлює пріоритети.
Окубо Тошімічі ‒ член японської делегації, що прибула до Німеччини в кінці ХІХ століття для перейняття німецького досвіду, згадував, що, відповідаючи на різні запитання, німецькі вчителі щоразу їм повторювали одну фразу: «передусім зосередьтесь на будівництві могутньої держави».
Українці повинні, передусім, змінити ставлення до світу. Замість пасивної адаптивної форми сприйняття світу перейти до наступальної, творчої. А це передбачає, у свою чергу, посилення української держави: нам потрібна Велика Україна як цивілізаційний центр Східної Європи. Країна, що не запрошує «варягів» на свою територію, а створює власні надпотужні суб’єкти економічної діяльності. Для цього необхідно розробити законодавчі і виконавчі інструменти посилення національного виробника, стимулювання самих здібних до об’єднання, навіть вкладаючи в них державні кошти.
Україні необхідно ініціювати утворення Міждержавної корпорації прокладання сучасної залізничної та автомобільної магістралей Гданськ – Мінськ – Київ – Одеса і далі, морським сполученням: одна гілка ‒ до турецького порту Самсун– Багдад – Кувейт, і друга гілка ‒ до грузинського порту Поті – Баку – Тегеран. Проект повинен бути відкритим, прозорим, взаємовигідним і довготривалим. Він матиме світове значення, бо передбачає інтеграцію неспокійного і багатого енергоносіями та фінансами Близького Сходу до технологічної Європи.
Важливим сектором прикладання наших зусиль всередині міждержавного об’єднання «Північ – Південь» мають стати бізнес-послуги. Україна, Центральна та Північна Європа погано знають потреби Туреччини, країн Близького Сходу та Кавказу, і, відповідно, останні недостатньо орієнтуються в можливостях перших. Необхідно заповнити цю прогалину, створивши міжгалузеву структуру (із підрозділів НАН України, МЗС України, СБ України, вітчизняного та іноземного бізнесу і т.д.), що спеціалізуватиметься на вивченні та створенні ринку посередницьких послуг.
Скептикам зауважимо, що великі плани здаються нездійсненими, доки їх хтось вперше не реалізує. Власне, у нас немає іншого вибору: або перетворюємось у біоматеріал для життєдіяльності світових націй ‒ і гинемо, або дерзаємо.
Важливою передумовою перетворення Києва у глобальне місто є розбудова сучасної інфраструктури (від доріг до Інтернету). Потрібно розробити новий Генеральний план розвитку Києва до 2025 року, заклавши в його основу глобальні підходи.
Зростання міської агломерації є одним із важливих чинників розвитку міста, особливо на початкових його етапах. Не секрет, що мешканці навколишніх містечок цілими поколіннями працюють у Києві. Місце їхнього проживання є межею функціонування основної частини робочої сили, важливої складової ефективності будь-якої урбанізованої системи. Необхідно на основі Вишгорода, Ірпеня, Обухова, Борисполя, Броварів розбудувати сучасні комфортабельні райони Києва, з’єднавши їх із центром швидкісним багатоканальним транспортним сполученням. Одночасно, для збереження екології та історичної спадщини ввести мораторій на забудову центра міста та перенасичених житлових масивів років на десять.
Україна і Київ взаємозалежні величини, і розвиток одного без іншого неможливий. Різні міжнародні організації прогнозують наближення світової продовольчої кризи. А наші чорноземи за відповідної організації та технологічного оснащення сільгоспвиробника, можуть прогодувати до 500 мільйонів людей ‒ фактично усю Європу. Це дарований нам Богом ресурс для майбутнього розвитку, це може бути вигідніше, ніж торгувати золотом, нафтою і газом.
При повноцінному функціонуванні сільського господарства із сучасним переробним виробництвом та різноманітними товарними біржами, наш бюджет виросте в кільканадцять разів, а це пенсії, зарплати працівників освіти та культури, лікарів, держслужбовців. Це, власне, ресурс для глобальних реформ і якісного життя в Україні. Не допустити захоплення сільськогосподарської землі олігархічними кланами (усіх барв) є обов’язком кожного громадянина. У цьому питанні не може бути компромісів.
Другою категорією оцінювання глобальних міст є якість людського капіталу. Основним критерієм тут виступає вища освіта. Від чисельності людей з вищою освітою залежить здатність спільноти вдосконалюватися. Українська освіта та наука – найвагоміша запорука нашого руху вперед. Криза в нас виникла не через відсутність розумних людей в науці чи освіті, а через небажання до них прислухатися можновладців. Прошу згадати ідеї Президента НАН України п. Бориса Патона щодо створення технополісів або, світлої пам’яті, Миколи Амосова, який в 90-х роках писав про необхідність ідеології «поміркованого націоналізму» як політичної передумови успішного проведення реформ.
Будь-яку справу потрібно спочатку ретельно продумати і проговорити. Ця стаття, власне, і є ескізом до такої розмови: в ній у найзагальніших формах накреслено декілька тем для фахової дискусії про загрози і завдання, що постали перед українською нацією в сучасних умовах. Наступним кроком може стати вироблення Національної програми розвитку України.
У теорії самоорганізації світу використовують поняття «біфуркація» ‒ це коли динамічна система стає нестійкою відносно флуктуацій (лат.fluctuatio ‒ коливання) і виникає невизначеність, чи впаде вона в хаос розпаду, чи підніметься на вищий рівень впорядкованості. Якщо застосувати цей спосіб аналізу до нашого суспільства, то за ним ми перебуваємо в стані невизначеності (роздвоєності), але, я переконаний, що цей період української історії незабаром закінчиться і почнеться якісно новий етап розвитку. Почнеться він з якоїсь нестандартної події, яка детермінує процес нового структурування світу, нової впорядкованості.
Список використаних джерел
- Кіплінг Д.-Ж. Синові [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=203&bookid=2&sort=0.
- Бжезінський З. Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади / Збіґнєв Бжезінський; пер. з анг. Г. Лелів. – Львів : Літопис, 2012. – 167 с.
- Бжезінський З. Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади / Збіґнєв Бжезінський; пер. з анг. Г. Лелів. – Львів : Літопис, 2012. – 167 с.
- Слука Н.А. Эволюция концепции «мирових городов» / Николай Слука // Региональные исследования. – 2005. – № 3. – С. 19-37.
- A.T.KearneyGlobalCitiesIndex, 2012. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.atkearney.com/documents/10192/dfedfc4c-8a62-4162-90e5-2a3f14f0da3a.
- Світ за GaWC 2010. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.lboro.ac.uk/gawc/world2010t.html.
- A.T.KearneyGlobalCitiesIndex, 2012. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.atkearney.com/documents/10192/dfedfc4c-8a62-4162-90e5-2a3f14f0da3a.
- Лановий В. Т. Український бізнес – афера століття. Чим загрожує некерована експансія транснаціональних корпорацій [Електронний ресурс] / Володимир Лановий // Український тиждень. ‒ 2012. - № 42 (259). – Режим доступу : http://tyzhden.ua/Economics/63267.
- Сассен С. Глобальный город: введение понятия // Глобальный город: теория и реальность ; под. ред. Н. А. Слуки. ‒ М. : ООО Аванглион, 2007. – С. 9-27.
Джерело: Український науковий журнал «Освіта регіону:
політологія, психологія, комунікації», №2 (32), 2013
автор: Василь Куйбіда, доктор наук з державного управління, профессор кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»
видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації», №2 (32), 2013, час видання: 2013
адреса видання: http://www.social-science.com.ua/
15/08/2013
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське