СОЦІОЛОГІЧНІ ОПИТУВАННЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОГО МАНІПУЛЮВАННЯ
Євген Жеванов,
аспірант кафедри суспільно-політичних наук,
глобалістики та соціальних комунікацій
Університету «Україна»
У статті аналізується маніпуляція суспільною свідомістю під час виборчої компанії за допомогою соціологічних опитувань. Розглянуті способи маніпулювання свідомістю за допомогою засобів соціології на прикладі українських виборів.
Ключові слова: суспільна думка, маніпулювання свідомістю, соціологічні опитування, вибори.
В статье анализируется манипуляция общественным сознанием во время избирательной компании с помощью социологических опросов. Рассмотрены способы манипулирования сознанием с помощью средств социологии на примере украинских выборов.
Ключевые слова: общественное сознание, манипулирование сознанием, социологические опросы, выборы.
The article analyzes the manipulation of public consciousness during the election campaign by polls. Ways of manipulation by means of Sociology at the example of the Ukrainian elections are described.
Key words: public opinion, manipulation of public consciousness, polls, elections.
Опитування суспільної думки, що проводяться з різних питань соціально-політичного, економічного, культурного та ін. життя, покликані слугувати надійним індикатором ставлення суспільства до тієї чи іншої проблеми. Результати опитувань часто слугують підставою для важливих рішень, що приймають як фахівці у відповідній сфері, так і пересічні громадяни. Іноді для прийняття таких рішень немає інших більш-менш надійних індикаторів, тому роль опитувань у цих випадках зростає. Відповідно зростає й відповідальність організаторів опитування за точність отриманих ними результатів.
В останні два десятиліття, особливо починаючи з 2004 р., соціологічні опитування саме в передвиборчий і виборчий період стали невід’ємною частиною політичного життя України. Конфліктна ситуація, яка виникла після другого туру президентських виборів 2004 р., коли виникли підозри на фальшування результатів на користь одного з кандидатів, що вилилось у масові громадянські протести і, зрештою, привела до повторного другого туру й обрання на найвищу державну посаду іншого кандидата, багато в чому була і наслідком невідповідності офіційних даних Центральної виборчої комісії та результатів екзит-полів, які проводили різні соціологічні служби. Отже, великомасштабні соціологічні опитування, якими власне і є екзит-поли, стали однією з підстав легітимізації Помаранчевої революції як усередині країни, так і назовні [9, c.66].
Зростання конкуренції у політичній сфері, часта непередбачуваність результатів майбутніх виборів посилюють попит на дослідження суспільної думки на кшталт політичних уподобань тощо. Знання реальної електоральної картини дозволяє впливати на її динаміку у потрібному для суб’єкта виборчого процесу руслі. Отже, опитування суспільної думки стали суттєвим інструментом у політичному процесі, насамперед виборчому.
Одним із головних ефектів опитувань громадськості є створення враження поширеності тих чи інших думок аж до повного суспільного консенсусу щодо них. Це дає підставу для легітимізації певної лінії поведінки та закріплення співвідношення сил, що формують її або формуються нею.
І тут ми маємо справу з двома випадками. У першому опитування лише фіксують поточний стан громадської думки з того чи іншого питання. У другому ж, замість того, щоб обирати стратегію, тактику і техніку політичного менеджменту, зокрема – ухвалення політичних (науково-теоретичних та праксеологічних) рішень і використовувати відповідні технології втілення їх у практику суспільно-політичного розвитку та державного будівництва, суб’єкти політичного процесу починають використовувати [2] результати дослідження, підганяючи їх під наперед задані параметри. У цьому випадку ми маємо грубе маніпулювання суспільною думкою, що має на меті досягнення чітко окреслених політичних цілей. Власне цей випадок і є основним предметом нашого дослідження.
Існує чимало способів політичного маніпулювання, в тому числі й за допомогою проведення опитування (справжнього або фіктивного) суспільної думки.
Маніпулювання результатами опитувань суспільної думки може мати різних адресатів. Це можуть бути, приміром, суб’єкти політичного процесу, які, за допомогою фіктивних або недостовірних досліджень, повинні бути переконані у необхідності фінансувати чи сприяти реалізації тих чи інших проектів. У цьому випадку між замовниками опитувань і дослідниками існують, як правило, прямі контакти, а характер таких відносин здебільшого непублічний [4, c.28].
Але найчастіше адресатом маніпуляції опитувань суспільної думки стає вона сама. Зрозуміло, що канали комунікації у цьому випадку повинні бути якнайширші, тут мова в першу чергу йде про засоби масової інформації, насамперед електронні.
Отже, зміст суспільної думки найефективніше доводиться до населення за допомогою засобів масової інформації. Найбільш значущим, а здебільшого і єдиним фактором, що береться до уваги під час опитувань суспільної думки щодо електоральних симпатій, є рейтинг тих чи інших політичних сил. Таким чином, саме рейтинги є найбільш уразливими показниками з точки зору маніпулювання передвиборчою соціологічною статистикою.
Зрозуміло, що інформація для неспеціалістів повинна бути якнайбільш стислою і доступною, тому рейтинг здебільшого подається як чи не єдина об’єктивна характеристика електоральної картини. Таким чином, створена за допомогою рейтингів картина суспільної думки впроваджується у свідомість виборців, які схильні підсвідомо ототожнювати себе з більшістю (необов’язково абсолютною, достатньо орієнтуватись лише на обмежену, але достатньо велику суспільну групу), адже у масовій свідомості саме вона ідентифікується як носій моральної істини. З цього випливає позитивний зворотній зв’язок, що призводить до нового зростання рейтингу.
Необхідно наголосити на тому, що маніпулювання за допомогою методів соціології є найбільш ефективним, коли суспільство відповідає декільком необхідним умовам. У першу чергу це висока залежність громадської думки від інформації, що виходить із офіційних джерел.
Якщо ця умова виконується, то соціологічні дані, поширювані через лояльні до влади інформаційні канали (а в Україні до 2004 р. і після 2010 р. майже всі теле-, переважна більшість радіоканалів та друкованих ЗМІ – саме такі) сприймаються суспільством як компетентне знання, яке великою мірою відображає дійсність і заслуговує на довіру. Якщо ж рівень довіри суспільства до відповідних каналів низький, то й інформація, ними поширювана, сприймається значно критичніше.
Українське суспільство сьогодні являє собою досить складний об’єкт з точки зору ефективності використання тих чи інших засобів політичної маніпуляції, в тому числі й електоральної статистики. Якщо брати загальну динаміку його розвитку, то не можна не відзначити зменшення патерналістських настроїв. Водночас авторитет держави та інституцій, що її представляють, знаходиться на низькому рівні.
Таким чином, навряд чи доцільно перебільшувати роль соціолого-політичних маніпулятивних технологій, що яскраво довели останні вибори до Верховної Ради України, які відбулись 28 жовтня 2012 р,. про що мова піде нижче. У більш віддаленій ретроспективі можна простежити тенденцію до зниження ефективності подібного роду технологій.
Так, на виборах президента України 1999 року рейтингове маніпулювання свідомістю було однією з найбільш ефективних технологій, у той час, як на наступних, що відбулись через п’ять років, ефективність цього метода була дуже сумнівною. Що ж стосується нинішньої ситуації, то реакція виборця на рейтингові маніпуляції не є однозначною [10, c.413].
Втім, недооцінювати роль такого роду технологій не слід, оскільки за належного фахового рівня вони відіграють одну з головних ролей у маніпулюванні свідомістю електорату.
Спробуємо коротко пояснити це на прикладі останніх парламентських виборів, зробивши спочатку відступ у нашу ще не дуже давню історію. Маніпулювання даними соціологічних опитувань найбільш ефективне в умовах невпевненості електорату щодо свого вибору, коли доводиться голосувати за «менше зло». Так, перед згаданими уже президентськими виборами 1999 р. владні політтехнологи розробили сценарій мобілізації електорату за допомогою протиставлення діючого президента Леоніда Кучми голові Комуністичної партії України.
Багато хто стверджує, що це відбувалось за російським сценарієм трирічної давнини, коли чинний президент Борис Єльцин, який на початку передвиборчої кампанії перебував на піку падіння своєї популярності, у другому турі переміг лідера Комуністичної партії Російської Федерації Геннадія Зюганова.
Безумовно, аналогій тут ніяк не уникнути, втім, як і взагалі аналогій у суспільно-політичному розвитку Росії та України у 1990-і рр., коли багато процесів, що відбувались у сусідній державі, з деякою затримкою повторювались і у нас. Але головним, як здається, тут є протиставлення одному з кандидатів не комуніста як такого, а представника радикальної, принаймні у сприйнятті великої частини електорату, політичної сили. У цьому випадку дуже багато виборців голосують за принципом «хто завгодно, аби не …».
Зрозуміло, що чинній владі, особливо в країнах без усталених демократичних традицій, найлегше виставити цього «кого завгодно». За наявності величезних фінансових, адміністративних, інформаційних та ін. ресурсів, не дуже складно створити вигідну для себе електорально-соціологічну картину. В таких умовах маніпулювання рейтинговими показниками у передвиборних соціологічних опитуваннях може стати високоефективним. То ж не дивно, що Леонід Кучма, який у 1994 р. переміг як «кандидат від Сходу», через п’ять років перетворився у «західного кандидата».
Схожа картина спостерігалась незабаром у Франції, яка, на відміну від посткомуністичних країн, є одним зі зразків західноєвропейської демократії. У другий тур президентських виборів 2002 р. вийшли чинний президент Жак Ширак і лідер право-радикального Національного Фронту Жан-Марі Ле Пен. Діючий глава держави набрав небачені для демократичної держави 82% голосів виборців [6], які не могли допустити приходу до влади радикала [7].
Необхідно відзначити, що подібні сценарії проробляються і для українських президентських виборів 2015 р., де вітчизняним «Ле Пеном» може виступити лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок. До недавніх парламентських виборів це виглядало майже фантастичним, але успіх цієї політичної сили не дозволяє апріорі відкидати такий варіант.
А от що стосується українських президентських виборів 2004 і 2010 рр., то вони відзначались високим ступенем електоральної визначеності. Причому величезну роль у цьому відігравав географічний фактор. Області Заходу та Центру України масово підтримували умовно проєвропейського кандидата (Віктор Ющенко у 2004 р. та Юлія Тимошенко у 2010 р.), Схід же і Південь так само масового голосував за кандидата проросійського – Віктора Януковича.
Явне лідерство у двох зазначених нішах одного з кандидатів робило малоефективним маніпулювання свідомістю за допомогою опитувань: задовго до виборів було абсолютно зрозуміло, які саме кандидати зустрінуться у другому турі. Звісно, що завищення рейтингів обох основних претендентів відзначалось, але його основною ціллю була мобілізація свого «ядерного» електорату, а не заохочення тих, хто коливається між різними кандидатами.
Якщо проаналізувати вже згадані нами вище вибори, то стає зрозумілим, що маніпулювання свідомістю за допомогою соціологічних опитувань в умовах України легше здійснювати перед парламентськими, а не президентськими виборами. Цьому сприяє однотурова система з наявністю прохідного бар’єру. В цих умовах досліджувана технологія спрямовується на здобуття голосів не лише тих виборців, що коливаються, але й прихильників тих сил, що грають на одному або суміжному електоральному полі. Вибори до Верховної Ради 28 жовтня 2012 р. дуже яскраво проілюстрували цю тезу.
За результатами всіх передвиборчих опитувань до Верховної Ради впевнено проходили Партія Регіонів, Об’єднана Опозиція «Батьківщина», партія УДАР Віталія Кличка та Комуністична партія України. Щодо Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» та партії «Україна – Вперед!» Наталії Королевської різні опитування показували різні результати. Якщо високі рейтинги останньої в деяких опитуваннях більшість фахівців була схильна пояснювати їхнім замовним характером, що стало причиною скандалу в останні передвиборчі дні і підтвердилось на самих виборах, то ВО «Свобода» дуже довго балансувала на межі 5%, мінімально необхідних для проходження в парламент [1].
Як уже відзначалось вище, на президентських виборах 2004 р. Україна електорально розділилась на два табори, великою мірою детерміновані географічно. За кольорами передвиборчих кампаній Віктора Ющенка та Віктора Януковича їх можна умовно назвати «помаранчевим» та «синім». Зрозуміло, що за 8 років багато що змінилось і сьогодні використання цієї кольорової гами ще більш умовне, але для нас зараз важливе таке міркування: в усі наступні роки перетікання виборців між обома умовними таборами було не дуже значне, в основному голоси між різними політичним силами перерозподіляються на кожному з цих полів більш-менш окремо, хоча, звісно, існують спроби залучати голоси і «помаранчевих», і «синіх» виборців.
На останніх виборах це намагались зробити насамперед УДАР та «Україна – Вперед!» Тим не менше, ми виходимо з того, що виборець УДАРу – радше «помаранчевий», ніж «синій», колір же виборця Наталії Королевської визначити складніше (хоча сама вона позиціонує себе як «справжню соратницю» Юлії Тимошенко), але її електоральні здобутки і потребують цього менше. Яскраво вираженими «синіми» силами серед переможців були Партія Регіонів і КПУ, «помаранчевими» – «Батьківщина» і «Свобода».
Отже, генеральна передвиборча картина, якщо судити з опитувань суспільної думки, була така: до Верховної Ради впевнено проходять дві «сині» сили – ПР і КПУ. «Сині» виборці, які голосували за непрохідні партії, приміром, «Руський блок», фактично розпорошували свої голоси поміж усіма переможцями виборів, у тому числі й «помаранчевими». Ті ж, хто збирався голосувати за регіоналів або комуністів, свій голос віддавали саме тій силі, якій більше симпатизували.
«Помаранчевий» табір у майбутній Раді повинні були представити «Батьківщина» таі УДАР, а також, ймовірно, «Свобода». Голоси виборців, що проголосують, зокрема, за «Нашу Україну» колишнього лідера «помаранчевих» Віктора Ющенка, чекала та сама доля, що і їхніх політичних антагоністів з «Руського блоку».
Така картина визначає основні напрями рейтингових маніпуляцій: «голосуй за майбутніх переможців» та «голосуй за прохідну силу відповідного спектру, інакше твій голос буде втрачено». Як правило, ця технологія дійсно відбирає голоси у менш популярних сил на користь більш популярних.
Але у випадку зі «Свободою» зіграла протилежна тенденція: багато виборців, які не проголосували б за неї за інших умов, вирішили укріпити «помаранчевий» табір у майбутній Раді, допомігши пройти до неї «напівпрохіднй» партії. Безумовно, це було далеко не єдиною і навряд чи головною причиною успіху партії Олега Тягнибока, але те, що вона набрала вдвічі більше, ніж необхідно для проходження в парламент, є, в тому числі, «заслугою» досліджуваних технологій.
Наприкінці неможливо не згадати про «рейтинговий скандал», який ініціювала Наталя Королевська та партія «Україна – Вперед!». Представники цієї політичної сили подали в суд на фонд «Демократичні ініціативи» та Київський міжнародний інститут соціології за те, що ті у своїх опитуваннях начебто свідомо занижували рейтинг партії, тобто займались маніпуляцією думкою виборців на підставі соціологічних опитувань. Це перший випадок в історії України, коли начебто маніпуляції електоральними рейтингами стали причиною судового позову.
Так, заступник глави партії «Україна - Вперед!» Володимир Ткаченко у своєму листі до міжнародних організацій – грантодавців фонду «Демократичні ініціативи», зокрема Посольства Нідерландів в Україні, USAID, представництва Єврокомісії тощо наголосив: «Публікуючи сумнівні соціологічні дані, а також односторонньо інтерпретуючи їхні результати, керівництво Фонду намагається переконати громадську думку, що перемога правлячої коаліції неминуча, а демократичні сили – роздроблені… «Фонд «Демократичні ініціативи» з нейтрального контролера перетворився на інструмент влади з маніпулювання громадською думкою та фальсифікації виборів» [12].
Однак, результат списку «Україна – Вперед!», зафіксований Центральною виборчою комісією на виборах 2012 р. (1,58%) [3], довів правоту якраз давно знаних в Україні соціологічних інституцій, а не створеної безпосередньо перед виборами партії. Таким чином, ми отримали яскравий приклад, (хоча він і виявився невдалим для маніпулятора), що технології маніпулювання результатами соціологічних опитувань (у тому числі й коректних) бувають дуже різними.
Висновок:
Резюмуючи, необхідно відзначити, що соціологічні опитування, справжні і фальшиві, за певних умов можуть стати потужною політтехнологією. В умовах України більш вдало ця технологія діє на парламентських виборах, а не президентських, оскільки вони проходять в один тур і передбачають прохідний бар’єр. Хоча вибори президента у 2015 р. цілком можуть спростувати це твердження. Передбачається, що провладні політтехнологи намагатимуться використати фактор радикального «другого» кандидата (Олега Тягнибока) як можливого суперника Віктора Януковича.
Для того, щоб максимально убезпечитись від шкідливих наслідків досліджуваної технології, слід більш довіряти результатам опитувань, що проводяться відомими організаціями з усталеною репутацією, а не «фірмам-одноденкам».
Втім, завжди слід пам’ятати, що навіть найбільш коректно проведені дослідження апріорі містять у собі помилки, закладені методологією опитування. Та й електоральний рейтинг – величина змінна. Він може мінятись безпосередньо перед виборами, коли публікація результатів подібних досліджень заборонена українським законодавством.
Список використаних джерел та літератури
- Аронець О. Соціологія як інструмент виборчих маніпуляцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://blogs.lb.ua/insha_ukraina/161321_sotsiologiya_yak_instrument_viborchih.html
- Бебик В. Політична праксеологія: поняття, сутність, методологія // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна „Питання політології”. – Харків, 2008. - № 825. – С. 20-31.
- Відомості про підрахунок голосів виборців по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp300?PT001F01=900
- Войтович Н. Соціологічні опитування виборців під час передвиборних кампаній: маніпуляція чи громадська думка // Вісник. – Львів, 2004. – Вип.24. – С. 27-32.
- Головаха Є. Позов на соціологів – атака на соціальні інститути, які роблять суспільство зрячим [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vybory.mediasapiens.ua/2012/10/19/evhen-holovaha-pozov-na-sotsiolohiv-ataka-na-sotsialni-instytuty-yaki-roblyat-suspilstvo-zryachym
- Ж. Ширак переизбран президентом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.russianparis.com/news/elections_bilan.shtml
- Жак Ширак призвал нацию защитить республику от Ле Пена [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.riw.ru/world1667.html
- Круглашов А. Особливості політичного маніпулювання на президентських виборах в Україні - 2010 // Наука і освіта: крок у майбутнє. – Чернівці, 2011. – С. 273-275.
- Моторнюк Т.М. Маніпулятивні технології у виборчих кампаніях // Вісник. – Х., 2007. – N760: Сер.: Питання політології, вип.9. – С. 64-69.
- Поліщук І.О. Маніпуляційні технології у президентській виборчій кампанії 2009-2010 в Україні // Гілея: наук. вісн. – К., 2010. – Вип. 31. – С. 410-417.
- Стельмашов А.К. Виборчі технології як чинник маніпулювання свідомістю // Політологічний вісник. – К., 2009. – Вип. 44. – С. 300-307.
- У Королевської кажуть, що соціологи свідомо обманюють суд [Електронний ресурс]. – режим доступу: http:// www.pravda.com.ua/news/2012/10/26/6975529
Джерело: Український науковий журнал
«Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації» №1, 2013
http://www.social-science.com.ua/
автор: Євген Жеванов, аспірант кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»
видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації» №1, 2013, час видання: 2013
адреса видання: http://www.social-science.com.ua/
18/07/2013
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське