Основні політичні партії молодої демократичної держави

ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ МОЛОДОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

 

Валентин Галунько,

доктор юридичних наук, доцент,

директор Інституту права і суспільних відносин

Університету «Україна»

Василь Базів, кандидат політичних наук,

в.о. професора кафедри суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій

Університету «Україна»

 

УДК 328.32

 

У статті сформовано ідеальну модель співвідношення партійного впливу на формування влади молодої демократичної держави, через розбудову засобами громадянського суспільства основних масових економічної і соціальної партій у коаліції з невеликими, зелених та ідеологічних правої і лівої партіями.

Ключові слова: громадянське суспільство, демократія, партійна система, партія, соціальний популізм.

 

В статье сформирована идеальную модель соотношения партийного влияния на формирование власти молодого демократического государства. Через развитие средствами гражданского общества основных массовых экономической и социальной партий в коалиции с небольшими, зеленых и идеологических правой и левой партиями.

Ключевые слова: гражданское общество, демократия, партийная система, партия, социальный популизм.

 

Formed ideal model value party influence on the formation of government of the young democratic state. This is done by means of a civil society. By building the main mass of economic and social parties in coalition with small, green and ideological right and left parties.

Keywords: civil society, democracy, party system, party, social populism.

 

Україна є молодою державою, громадяни якої переборюють чисельні труднощі у становленні громадянського суспільства. Для того, щоб розбудувати молоду демократичну державу, суспільству має бути запропонована сукупність ідей, які не викликають принципових заперечень у середовищі, вони мають бути не прив'язані до поточної ситуації та конкретних політиків, прості та зрозумілі пересічним громадянам [1].

До проблеми розвитку теорії партійної системи України звертали свої погляди вітчизняні вчені О. Єржов [2], В. Кафарський [3], В. Ковальчук [1], Б. Кушнірук [4], О. Скакун [5] та ін. Проте, вони свої наукові пошуки зосереджували на більш загальних чи суміжних викликах, не ставили своїм завданням сформулювали ідеальну систему партійної системи молодої демократичної держави.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу теорії та практики розвитку громадянського суспільства сформулювати ідеальну модель співвідношення партійного впливу на формування влади молодої демократичної держави, взявши за основу двох з половиною партійну систему.

Остання епоха входження українських земель до складу іноземних держав наклала значний негативний відбиток на наше суспільство. Колективістська ідеологія, перевага публічного інтересу перед законними приватними потребами, апогеєм якої став голодомор українського народу 1932-1933 рр., не тільки фізично знищила еліту нації, але й привила значній кількості населення погляди соціального популізму, у відповідності до якого громадяни для задоволення своїх потреб стали опиратись не на свою працю, а на допомогу держави. Як результат, кількість не працюючих у нашій державі стрімко зростає, а й так незначна кількість підприємців зменшується. Усе це поступового призводить до економічного, фінансового та соціального самознищення держави.

Мало у кого виникає сумнів, що незалежна Україна є найбільшим благом. Однак можливості, які надала нам незалежність, залишились не реалізованими. Через суб’єктивні чинники громадяни України не стали багатими і здоровими, поважними в інших країнах.

У чому ж причина? Чому наше суспільство, яке було за оцінками міжнародних експертів у найкращих стартових умовах, не змогло досягти заможності та поваги міжнародної спільноти? На наш погляд, основною причиною був обман. На зорі утвердження незалежності національний політичний рух обіцяв «ману небесну» на другий день після проголошення незалежності. На відміну від них народні рухи прибалтійський країн чесно говорили про всі труднощі перших років незалежності. Відповідно влада Естонії, Латвії і Литви змогли згуртувати своїх громадян на наполегливу працю в умовах тимчасового погіршення їх добробуту і комфорту. Наприклад, завдяки цьому вони успішно пережили енергетичний шантаж Росії ще в дев’яностих роках минулого століття.

В Україні ж кожна наступна влада приходила до управління країною на гаслах соціального благополуччя. І що є об’єктивним, рідко дотримувалась своїх обіцянок. Позитивним винятком із зазначеного став час другого президентства Л.Д. Кучми, коли завдяки прагматичній економічній політиці, запровадження спрощеної системи оподаткування вдалось досягти найкращих у Європі темпів економічного росту [6]. Ще одним позитивним чинником стало намагання говорити правду народу, що робила політична партія «Сильна Україна», вона постійно отримувала значну підтримку виборців.

Однак, в умовах сьогодення ми маємо «потужні» політичні функціонально-прагматичні, а не ідеологічні чи класові партії [7], основним засобом приходу до влади й її утримання є соціальний популізм [8, c. 12]. При цьому соціально-економічні проблеми консервуються і переносяться для вирішення тяжкою ношею на майбутні покоління, наприклад: не ринкова ціна на газ для населення; наявність великої кількості пільговиків; зростаюча кількість пенсіонерів; неефективна система охорони здоров’я і вищої освіти; роздутий, але з низькою зарплатою державний апарат.

Усе це тяжким тягарем лягає на плечі платників податків. Так як усім більш-менш освідченим людям відомо, що держава з ринковою економікою безпосередньо нічого не виробляє, вона цю функцію делегує суб’єктам господарювання, в першу чергу приватної форми власності. Саме вони є основним джерелом наповнення державного й місцевого бюджетів, разом із митними зборами у країнах із низьким рівнем виробництва та податком на багатство у країнах із високим рівнем життя.

Тим самим держава з ринковою економікою безпосередньо не займається виробництвом, вона залишає за собою фіскальну роль легально відібрати частину доходу в суб’єктів господарювання і багатих громадян, на цій основі забезпечити функціонування державного апарату та через соціальну функцію задовольнити мінімальні потреби непрацюючих.

Одночасно зазначимо, що у сфері демократії Україна досягла деяких успіхів. Із невеликими винятками можна стверджувати, що джерелом влади в Україні став народ. Це підтверджується і тим, що у нас періодично змінюється влада.

Україна має багатопартійну систему. Офіційно зареєстровані 200 політичних партій. В останніх парламентських виборах до Верховної Ради України брали участь 87 політичних партій, 9 із яких стали парламентськими [9].

На цьому етапі розвитку молодої країни велика кількість партій є об’єктивною реальністю. Надалі народний відбір буде їх кількість зменшувати. Відповідно виникає питання: які партії потрібні народу України?

Звернемось до функціонального аналізу. Основними функціями держави є соціальна й економічна [10]. Вони доповнюють одна одну: з одного боку, за допомогою економічної функції забезпечуються соціальні стандарти; з другого, соціальна функція забезпечує стабільність у суспільстві, зниження протиправних посягань на право власності суб’єктів господарювання та на їх власників, що дозволяє бізнесу нормально розвиватись. Проте, на певних етапах розвитку псевдо-соціальної держави соціальна функція вступає у протиріччя з економічною, коли в суспільстві домінує соціальний популізм, а економіка розвивається незадовільно.

На наш погляд, провідні партії молодої держави мають розбудовуватись саме на економічній та соціальній концепціях. Обов’язково підкреслюємо – відокремлено одна від одної. Поєднати в одній політичній партії економічну і соціальну стратегії неможливо. Хто на папері це засвідчує, на практиці здійснює обман виборців. Тим самим, за своєю сутністю провідними партіями майбутнього мають стати економічна та соціальна партії.

Економічна партія (незалежно від назви) має відстоювати в першу чергу права і законні інтереси підприємців. Основні положення її програми: зниження кількості і ставки податків, інших обов’язкових соціальних платежів; забезпечення умов для розвитку підприємництва, в першу чергу забезпечення низьких кредитних ставок для розвитку бізнесу, прийняття ліберальних економічних законів, мінімізації господарської звітності, ліквідація інституту ліцензування господарської діяльності, ліквідація корумпованих неефективних контролюючих органів, наприклад, санітарного і пожежного нагляду, лібералізація законодавства щодо виділення земельних ділянок для суб’єктів господарювання, прозорі умови оренди та розподілення державного замовлення, заборона близьким родичам високопоставлених чиновників займатись бізнесом та ін.

Одночасно така партія має відстоювати непопулярні рішення щодо зниження державних витрат: замороження пенсій та заплат працівникам бюджетної сфери; скорочення працівників, які утримуються за рахунок бюджету; позбавлення або замороження соціальних пільг.

Серед когорти існуючих партій є такі, які можна називати економічними. Однак, в умовах сьогодення через соціальний популізм вони не дуже політично успішні. Наприклад, Партія промисловців і підприємців України [11]. Проте, як позитивний, так і негативний досвід таких політичних сил є унікальним та має використовуватись з метою розбудови майбутньої потужної економічної партії.

До лав такої партії мають вступати громадяни України, які своєю працею хочуть забезпечити собі і своїм дітям усі матеріальні і духовні настанови, які хочуть бути максимально незалежними від держави, користуватись повагою суспільства як джерела забезпечення добробуту всіх інших верств населення. Це економічна, фінансова, наукова, культура, спортивна та ін. еліта суспільства.

Проблема формування такої еліти є значною. Тут потребують вирішення два основних виклики: по перше, консолідувати економічно активних громадян, що розпорошені по інших «прагматичних» партіях; по-друге, збільшувати кількість підприємців, щоб їх кількість разом із близькими перевищувала 50 відсотків від загальної кількості громадян України. Тоді така партія може стати масовою і результат на виборах економічної партії до парламенту та органів місцевого самоврядування близько 40 % стане реальним.

Що стосується іншої провідної політичної сили, яка відображає соціальну функцію, то тут політичний бомонд перенаповнений такими партіями, які обіцяють незахищеним верствам населення значні соціальні блага. На жаль, більшість із них не вказує джерела покриття обіцянок.

Потужні соціальні партії є не невід’ємним елементом демократичного суспільства. Як правило, такі партії в умовах сьогодення називаються соціалістичними або соціал-демократичними. По суті їх програмними засадами є: збільшення податків, інших соціальних платежів, якими обкладаються суб’єкти господарювання і багаті громадяни й на цій основі збільшення зарплат та інших соціальних пільг непрацюючим і працівникам, які фінансуються з бюджету.

Такий підхід дає тимчасовий позитивний ефект для добробуту громадян. У довгостроковій перспективі в умовах глобалізації і СОТ капітал із таких країн витікає, ріст економіки країни гальмується (Франція 2012 р. [12]), уряд змушений забезпечувати соціальні видатки або за рахунок друкарського верстату, що приводить до інфляції (Україна 1993 р. інфляція склала 4834,9% [13]), або до залучення зовнішніх запозичень (у 2011 р. борг Греції склав 360 € млрд, що становило 165% ВВП [14]). Це в будь-якому разі з часом приводить до негативних наслідків для пересічних громадян (у першу чергу зменшення реальних доходів), виходом із якого є або повернення до влади економічної політичної сили, або революційна ситуація [15].

У цілому потужні економічна й соціальна партії забезпечують прогресивний рух держави. Економічна партія забезпечує значний розвиток економіки, збагачення чисельної еліти при деякому застої у рості благополуччя соціально незахищених верств населення і державних службовців. Соціальна партія забезпечує тимчасове зростання добробуту всіх бюджетників при збільшенні податків, що призводить до застою в економічному розвитку держави. Відповідно суспільство в залежності від реального стану речей і особистих подавань періодично міняє собі владу з економічної на соціальну і навпаки.

Зазначені політичні сили мають бути домінуючими, але не єдиними гравцями на політичній арені. Сучасне суспільство не може існувати без такої політичної сили, як «партії зелених», яка забезпечує екологічну функцію. Зелені партії діють на принципах зеленої політики захисту навколишнього середовища [16]: «дозволено все, крім того, що наносить шкоду природі». Крім того, вагомим чинником стримувань і противаг залишаються ідеологічні ліві і праві партії [17]. Дві останні мають балансувати на грані прохідного бар’єру [18].

Отже, найбільш вдалою моделлю молодої демократичної держави є двох з половиною партійна система, коли: існують дві основні партії: економічна і соціальна, які займуть домінуюче положення у парламенті (від 30 до 40 % мандатів) та невеликі партії: партія зелених (до 10%) й ідеологічні праві й ліві партії (до 8%), що забезпечить поступальний розвиток держави без потрясінь і революцій.

Як досягти такого стану речей? Однозначної відповіді на це питання немає. Але до такого стану речей заради щасливого майбутнього своїх дітей має прагнути вся вітчизняного еліта. Питання формування цивілізованої політичної моделі – це стратегічне завдання усього вітчизняного суспільства і провідний чинник існування незалежної України у майбутньому та благополуччя майбутніх поколінь українців.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ковальчук В.Б. Правові принципи функціонування політичних партій у процесі демократичної легітимації / В. Б. Ковальчук // Часопис Національного університету «Острозька академія». – Серія «Право». – 2012. - № 1 (5).

2. Єржов О.В. Політичні партії і становлення демократії: політико правові аспекти участі партій у виборчому процесі / О. В. Єржов // Держава і право : зб. наук. праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2003. – Вип. 19. – С. 592-599.

3. Кафарський В.І. Політичні партії України: конституційно-правове регулювання організації та діяльності : монографія / В. І. Кафарський. – К.: Логос, 2008. – 560 с.

4. Кушнірук Б. Десять принципів розбудови демократичної держави, які можуть об'єднати опозиційні партії та громадські організації : [Електронний ресурс] / Борис Кушнірук // Українська правда. – 2013. – Режим доступу : http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4e6087d193801.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 520 с.

6. Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” // Урядовий кур'єр від 07.07.1998.

7. Юрій М.Ф. Політологія : підручник / М. Ф. Юрій. – К. : Дакор, 2006. – 416 с.

8. Парламент і парламентські вибори в Україні 2012р. : політична ситуація, суспільні настрої та очікування : Інформаційно-аналітичні матеріали. – К. : Центр Разумкова, 2012. – 105 с.

9. Політичні партії України : [Електронний ресурс] // Bikipedia. – 2013. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki.

10. Краковська А.Є. Еволюція соціальної функції сучасної держави : теоретико-правовий аспект : автореф. дис. … канд. юрид. : 12.00.07 / А. Є. Краковська. – К., 2012 – 20 с.

11. Партія промисловців і підприємців України провела засідання політвиконкому : [Електронний ресурс] // Партія промисловців і підприємців України. – 2011. – Режим доступу : http://www.pppu.info.

12. Из "социалистической" Франции бежит капитал : [Електронний ресурс] // NEWSLAND. – 2012. – Режим доступу : http://newsland.com/news/detail/id/1036839.

13. Заволока С. Особенности инфляции в Украине в 1991-1995 годах : [Електронний ресурс] / С. Заволока // RUSNAUKA2012. - Режим доступу : www.rusnauka.com.

14. Дефолт у Греції неминучий, країну чекає фінансова ізоляція : [Електронний ресурс] // GAZETA – 2011. – Режим доступу : http://gazeta.ua/articles/business/379309.

15. Испания, Португалия, Греция и другие страны европейского юга объявили всеобщую забастовку против экономической политики, которую проводят правительства государств ЕС : [Електронний ресурс] // НТВ – 2012. – Режим доступу : http://www.ntv.ru/novosti/366821/

16. Green party : [Електронний ресурс] // Wikipedia – 2013. – Режим доступу : http://en.wikipedia.org/wiki/Green_party.

17. Gorenburg D. Nationalism and Communism in Eastern Europe and the Soviet Union / Dmitry P. Gorenburg // Journal of Cold War Studies. – Volume 5, Number 3, Summer, 2003. – pp. 139-141.

18. European Nationalism: Golden Dawn or Old and Gone? : [Електронний ресурс] // TAKIMAG. – 2013. – Режим доступу : http://takimag.com/article/european_nationalism_golden_dawn_or_old_and_gone_jim_goad/print#axzz2JTOtxgNZ

 

Джерело: Український науковий журнал

«Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації» №1, 2013

 http://www.social-science.com.ua/

автор: Валентин Галунько, доктор юридичних наук, доцент,директор Інституту права і суспільних відносин Університету «Україна»; Василь Базів, кандидат політичних наук,в.о. професора кафедри суспільно-політичних наук,глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації» №1, 2013, час видання: 2013

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


18/07/2013