Особливості формування ціннісного ставлення до себе на ранніх етапах онтогенезу

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ НА РАННІХ ЕТАПАХ ОНТОГЕНЕЗУ

 

Секція «Психологія і соціологія»

Підсекція № 5 «Психолого-виховні проблеми розвитку особистості в сучасних умовах»

 

Трофименко Н.Є.

Білоцерківський інститут економіки та управління

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

м. Біла Церква, Київська область, Україна

 

Ціннісне ставлення до себе виступає як системне утворення особистості, як продукт індивідуального розвитку людини. Його формування відбувається разом із формуванням її психічного відображення, і тому його вивчення на ранніх етапах онтогенезу становить особливий інтерес як для психологічної науки, так і для педагогічної практики.

Ставлення дитини до себе − складний і багатогранний об’єкт дослідження. Він включає цілу низку аспектів, частина яких стала традиційним предметом дослідження у психології: самооцінка, рівень домагань, оцінка в навчальній діяльності тощо. В дослідженнях М.Н. Мясищева, Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна були закладені теоретичні основи вивчення ставлення дитини до себе та до оточуючого світу.

Експериментальну розробку названі аспекти отримали в дослідженнях Л.І. Божович, Л.С. Славіної, Є.І. Савонько, М.І. Ліпкіної, Є.А. Серебрякової. Подальший розвиток проблема генезису у дитини ставлення до себе отримала в роботах М.І. Лісіної, А.І. Сильвестру, Н.Н. Авдєєвої (дошкільний вік), А.І. Ліпкіної, А.В. Захарової (молодший шкільний вік), Т.В. Снегірьової, В.І. Лозовцевої (підлітковий вік).

Як відомо, в онтогенетичному плані самосвідомість у порівнянні зі свідомістю є більш пізнім продуктом розвитку, тому вона могла з’явитися лише на основі свідомості і розвитку мовленнєвої діяльності. Різні акти самосвідомості проявляються перш за все у вигляді спілкування людини із самою собою, для якої необхідний розвиток внутрішньої мови, а також сформованість таких властивостей мислення, як абстракція, узагальнення й порівняння, які дозволяють суб’єкту скласти уявлення про своє «Я» і зіставити його з «Я» іншої людини та оточуючої дійсності. У самому факті існування самосвідомості закладена подвійність ідіалогізм «Я» [3, 5, 6].

Діалогічна будова самосвідомості виражена по-різному у кожному віковому періоді онтогенезу: у маленької дитини діалог – це по суті монолог іншої дорослої людини; у підлітка – хвилююче відкриття власного внутрішнього світу, яке детермінує редукцію діалогу його самосвідомості до монологу.

Розвиток індивіда протягом всього життя проходить низку стадій, для кожної з яких характерним є свій комплекс особливостей психічної діяльності. У даному ракурсі цікавими є, на наш погляд, роботи П.Р. Чамати, які присвячені генезі самосвідомості, де автором показано, що в процесі взаємодії з оточуючими людьми дитина починає розрізняти їх психічні стани, дії, вчинки, а потім переходить до їх усвідомлення у себе [8].

Кожна особистість пізнає іншу за допомогою спостереження за її поведінкою, діяльністю, а потім від спостереження чисто зовнішніх характеристик здійснюється перехід до розкриття особливостей внутрішнього світу, до пізнання глибинної сутності чужого «Я». Далі, усвідомлюючи особливості іншої людини, виділяє і свої відмінності від цього іншого. Таким чином, від пізнання іншого людина починає нібито вглядатися в себе, знаходячи в собі ті чи інші особливості та проявляти певне ставлення до себе.

Усвідомлення дитиною себе поруч із усвідомленням нею оточуючого світу є необхідною умовою її розвитку. Продуктивним шляхом вивчення ранніх форм самосвідомості є підхід з позиції спілкування (М.І. Лісіна). В ході комунікативної діяльності дитина стає об’єктом пізнання партнера і дізнається про саму себе завдяки його реакціям на свої дії, його позиції по відношенню до себе. Емоційно-ціннісне ставлення виникає дуже рано і стає лінійним відображенням ставлення близьких дорослих до дитини [7].

Показовим у цьому питанні були результати досліджень Н.Н. Авдєєвої, де вказувалося, що, починаючи з першого півріччя життя, немовлята розрізняють три шари у взаємодії з дорослими: ставлення дорослих до себе як до особистості; ставлення дорослого до своєї окремої дії; ставлення до програми взаємодії, якій слідує доросла людина під час експерименту.

При цьому у дитини виявилися уявлення про себе як суб’єкта, як особистості з одного боку, і суб’єкта активного впливу на оточуючий предметний світ, суб’єкта діяльності, з другого. В першому півріччі життя в інтимно-особистісному спілкуванні з дорослим формується початкова форма ставлення до себе, яка має характер позитивного емоційного самовідчуття себе як унікального суб’єкта, особистості. Починаючи з другого півріччя з переходом до ситуативно-ділового спілкування з дорослим, починається складатися відображення себе як суб’єкта діяльності [2].

Життя немовляти залежить від дорослих, які безпосередньо задовольняють усі його основні потреби. Діяльність дитини переплетена з діяльністю дорослого настільки тісно, що перша неможлива без другої. У неопублікованій роботі Л.С. Виготського «Вік немовляти» ми знаходимо таку характеристику соціальної ситуації розвитку дитини: «Залежність немовляти від дорослих створює своєрідний характер ставлень дитини до оточуючої дійсності (і до самої себе), які виявляються в тому, що ці ставлення завжди опосередковані через інших, завжди переломлюються через призму ставлень із іншою людиною». Таким чином, ставлення дитини до дійсності і до себе виявляються з самого початку соціальним ставленням [9].

Численні дослідження ставлень дитини і дорослого на першому році життя ( Ш. Бюлер, А. Валлон, М.П. Денисова, М.Ю.Кістяковська, С. Фаянс, Н.Л. Фигурін, Ф.І. Фрадкіна) показують, що в цей період встановлюється найбільш тісний зв’язок дитини з дорослим, і дорослі стають центральним моментом будь-якої ситуації, в яку потрапляє немовля. Протягом цього періоду зв’язок не послаблюється, а, навпаки, ще й підсилюється і набуває нових, більш активних форм. Не менше значення у формуванні ставлення дитини до себе відіграє на цьому віковому етапі розуміння слів дорослої людини, виконання перших різноманітних дій із предметами, спроби ходьби тощо.

В ранньому віці, коли дитина не усвідомлює себе як окрему від оточуючих істоту, ставлення до себе складається через ставлення дорослих. Дитина значно раніше починає відчувати себе любою або знехтуваною, але потім лише набуває здатності і засобів когнітивного самопізнання. Відчуття «який я» формуються раніше, ніж «хто я». Материнське ставлення – прийняття, прив’язаність, схвалення стає першим соціальним дзеркалом для свідомості дитини. Поведінка батьків, їхня установка дуже важливі для розвитку дитини, тому що викривлення розвитку зустрічаються не тільки у тих дітей у ранньому дитинстві, які були розлучені з матір’ю, але й у тих, хто відчував вплив неправильних батьківських установок.

Дослідники немовлячого і раннього віку говорять про те, що вже на першому році життя дитини під впливом спілкування з дорослим починається формування активної позиції дитини в оточуючому світі, яка проявляється у високому рівні ініціативності, яскравої емоційності, допитливості у ставленні до людей і предметного світу, в позитивному самовідчутті як суб’єкта у ставленні до себе. Ця активність виступає як передособистісне утворення.

Загальне позитивне ставлення до себе як суб’єкта емоційного спілкування у немовлячому віці змінюється ставленням до себе як суб’єкта предметно-практичної діяльності у ранньому віці. Таке ставлення ще не є усвідомленим [1].

Під кінець третього року життя відбувається «відокремлення» дитини від інших людей і усвідомлення власних зростаючих можливостей і здібностей. Оцінка своїх вчинків стає можливою тільки на основі порівняння своїх вчинків, якостей із можливостями, вчинками, якостями інших, але порівняння спочатку стосується не особистісних якостей, а зовнішніх атрибутів. Поступово змінюється предмет оцінки. Суттєвим зрушенням у розвитку особистості молодшого дошкільника є перехід від предметної оцінки іншої людини до оцінки її особистісних якостей. Засвоєння норм і правил поведінки стає тою міркою, якою користується дитина в оцінці інших людей.

Після проходження кризи трьох років, на якій ставлення до себе переломлюється через успішність в досягненні результату в предметно-практичній діяльності, основним джерелом його (до 5,5 років) продовжує виступати досвід у продуктивній діяльності. З 5,5 років у сферу ставлень дитини до себе проникає досвід взаємовідносин із ровесниками і дитина починає дивитися на себе їхніми очима. В 5,5-6 років дитина перестає пов’язувати самоставлення зі своїми успіхами-неуспіхами у продуктивних видах діяльності. До 7 років думка оточуючих людей (ровесників, вихователів) безпосередньо визначає ставлення дитини до себе. Знання про себе і свою самостійність дитина отримує через оцінки своєї успішності іншими людьми. Механізми зміни орієнтиру з предметної діяльності на взаємини з іншими людьми виступає зміна форми спілкування. Оцінки думок людей стосуються не діяльності дитини, а її самої як особистості і орієнтують дошкільника на сприйняття й оцінку оточуючих у тій же якості. Стосовно інтеріорізованої дитини ці оцінки починають виступати критерієм її власної самооцінки.

Результати роботи В.Г. Щур із дослідження загального ставлення до себе дошкільників 5-7 років показали, що більша кількість дітей оцінювала себе позитивно і виявила тенденції до завищення прогнозування своїх можливостей, що на думку А. І. Силвестру є віковим феноменом [4].

Таким чином, до початку старшого дошкільного віку дитина має певну думку, яка обумовлена зі ставленням до себе і дитячо-батьківськими відносинами в ранньому дитинстві, успішністю і неуспішністю діяльності в ранньому і молодшому шкільному віці.

Дошкільнику найважче дати собі загальну оцінку. Малюки і дошкільнята середнього дошкільного віку взагалі не можуть судити про себе поза конкретною ситуацією чи якимось вчинком. У старших дошкільників з’являються ствердження «Я-слухняний», «Я-веселий». Проте подібні заяви здебільшого відбивають думку дорослих. Дати собі загальну оцінку в цьому віці діти, як правило, не можуть.

Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що ставлення до себе виникає в історичному ряді послідовностей (ставлення до себе як до суб’єкта емоційного спілкування; як до суб’єкта предметної діяльності; ставлення до себе як до суб’єкта спілкування, як результат якісних перетворень самосвідомості й активної позиції дитини і як основа для подальшого формування суб’єктності). Процес формування особистості в онтогенезі можна уявити у вигляді послідовних змін суб’єктів різних діяльностей. Дане положення конкретизує ідея Д.Б. Ельконіна про суть і роль ведучої діяльності у психічному розвитку дитини, згідно з якою особистість є ієрархічною системою суб’єктів різних діяльностей.

 

Література:

1. Авдеева И.Д. и др. Развитие личности на ранних этапах детства // Проблемы возрастной психологии: Тез. докл. к VII съезду общ. психологов СССР. – М., 1983. – С. 3.

2. Авдеева Н.Н., Елагина М.Г., Сорокина Т.М. Развитие самосознания в младенчестве и в раннем возрасте // Воспитание, обучение и психическое развитие: Тезы науч. сообщ. сов. псих. к IV Всесоюз. съезду Об-ща псих. СССР. Москва, 18-22 авг. (Редкол: Б. Ф. Ломов). – М.: Наука, 1983.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1978. – 304 с.

4. Лисина М.И., Силвестру А.И. Психология самосознания у дошкольников. – Кишинев: Штиинце, 1983.

5. Петровский А.В. Личность с позиции системного подхода // Вопросы психологии. – 1981. - № 1. – С. 57-66.

6. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1976. – 416 с.

7. Хухлаева О.В. Динамика структуры самоосознания младшего школьника. – Дисс… канд. псих. наук. – М., 1990. – 170 с.

8. Чамата П.Р. К вопросу о генезисе самосознания личности // Проблемы сознания. – М.: Изд-во АПН РСФСР. – 1986. – С. 228-240.

9. Эльконин Д,Б. Детская психология. – М.: Изд-во Мин. Просвещения РСФСР, 1960. – С. 74.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM:

http://www.rusnauka.com/NIO_2007/Psihologia/18127.doc.htm

 

 

автор: Трофименко Н.Є., Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2007

адреса видання: http://www.rusnauka.com/NIO_2007/Psihologia/18127.doc.htm


19/04/2013