Фінансовий механізм розвитку інноваційної діяльності: теоретичний аспект

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

 

Гапчич А. М.

Полтавський інститут економіки і права, м. Полтава, Україна

 

У науковій та навчальній літературі є достатньо визначень сутності фінансового механізму, але відсутнє виділення окремо фінансового механізму інноваційної діяльності. Так, Василик О.Д. визначає фінансовий механізм як сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення [1, с.11]. Ковалюк О.М. розглядає фінансовий механізм як складову єдиної фінансової системи, що охоплює сферу фінансів (об’єкт фінансової системи), сукупність фінансових органів (суб’єкт фінансової системи), фінансовий механізм (засіб взаємодії суб’єкта і об’єкта фінансової системи) [2, с.74]. На нашу думку, таке визначення є нетрадиційним, але не до кінця логічним, адже фінансовий механізм створюється саме суб’єктами фінансової системи.

Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. також відзначають, що через фінансовий механізм здійснюється фінансова політика та дають наступне визначення: фінансовий механізм – сукупність законодавчо закріплених форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення [3, с. 54]. Ми погоджуємось з таким визначенням і нижче спробуємо конкретизувати його в контексті фінансування інноваційного потенціалу.

Онишко С.В. робить спробу систематизувати наявні визначення фінансового механізму і робить висновок, що всі вони зводяться до трактування його як системи або сукупностей методів та важелів впливу на господарські процеси [5, с. 144]. Елементами фінансового механізму, вважає вона, потрібно визнати фінансові відносини, фінансові важелі, фінансові методи, правове забезпечення та інформаційно-методичне забезпечення фінансового управління. Вона зауважує, що багатогранність економічних зв’язків не може бути реалізована через існування універсального механізму, тому виникає потреба в переважній спрямованості дії конкретного механізму на вирішення поставлених завдань [5, с. 148].

Таким чином, існуючі трактування фінансового механізму можна поділити на три групи. Перша група науковців розглядає фінансовий механізм як частину господарського або економічного механізму. Друга група вчених розглядає фінансовий механізм як сукупність фінансових важелів, форм, інструментів, методів управління для забезпечення розподільчих і перерозподільних відносин, задоволення потреб суспільства, впливу на суспільне виробництво. На нашу думку, такий підхід є надто широким і не враховує таку специфіку інноваційного потенціалу, як дворівневість – рівень підприємства-новатора та рівень галузі або регіону, відповідно фінансовий механізм формування інноваційного потенціалу також формується як дворівнева структура.

Третя група фахівців дотримується точки зору, що фінансовий механізм – це система. Але трактують вони цю систему по-різному: як систему відносин, важелів, управління, дій із кінцевим спрямування впливу на суспільне виробництво з метою задоволення суспільних потреб та максимізації прибутку. Ми підтримуємо точку зору, що фінансовий механізм – це система, і схиляємось до думки, що, перш за все, це система фінансових відносин.

Досліджуючи фінансовий механізм інноваційного розвитку, враховуючи специфіку інноваційної діяльності, вважаємо за доцільне розглядати сукупний фінансовий механізм інноваційного розвитку. Ми згодні з думками науковців щодо відмінностей у спрямуванні і використанні важелів фінансового механізму, тому пропонуємо у структурі фінансового механізму формування і розвитку інноваційного потенціалу виділити директивну і регулюючу складову.

Директивна складова фінансового механізму повинна містити ті методи і важелі, які визначаються переважно державою і активно нею використовуються. До них, перш за все, необхідно віднести нормативно-правове забезпечення, яке в основному визначає напрям державної політики у сфері підтримки і розвитку інноваційної діяльності. Регулююча складова визначає безпосередньо дію фінансових методів і важелів у конкретному сегменті фінансування (підприємстві-новаторі). Фінансові методи і важелі, які містять регулююча та директивна складові, хоч і мають спільні назви, але мають різний зміст. Так, фінансові методи, які використовує директивна складова, діють у напрямах управління на рівні держави рухом фінансових ресурсів з метою стимулювання інноваційного розвитку. Фінансові методи, які використовує регулююча складова, передбачають управління рухом фінансових ресурсів на рівні підприємства з метою, перш за все, стимулювання генерації інноваційних ідей, а також їх подальшого впровадження.

Таким чином, пропонуємо визначати фінансовий механізм формування і розвитку інноваційного потенціалу як систему фінансових відносин, що діють через сукупність законодавчо закріплених форм і методів створення, мобілізації і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення інноваційного розвитку як на рівні підприємства, так і на рівні країни.

 

Список літератури:

1. Василик О.Д. Державні фінанси України : Навч. посіб.– К.: Вища шк., 1997. – 383 с.

2. Ковалюк О.М. Фінансовий механізм як економічна категорія // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Економічні науки. – 2001. - № 4. – С. 76.

3. Данілов О.Д., Серебрянський Д.М. Фінанси у питаннях і відповідях / За загальн. ред. О. Д. Данилова. – К.: ВД «Комп’ютепрес», 2006. – 444 с.

4. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку : Монографія. – Ірпінь: НАДПСУ, 2004. – 434 с.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM

http://www.rusnauka.com/2._SND_2007/Economics/19159.doc.htm

 

автор: Гапчич А.М., Полтавський інститут економіки і права

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2007

адреса видання: http://www.rusnauka.com/2._SND_2007/Economics/19159.doc.htm


19/04/2013