Ціннісне ставлення до себе як чинник особистісного розвитку в підлітковому віці

ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

 

Трофименко Н.Є.

 

Білоцерківський інститут економіки та управління

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

м. Біла Церква, Київська область, Україна

 

Актуальність проблеми самоставлення в підлітковому віці виявляється в тому, що саме в цей період відбувається становлення самосвідомості особистості (Д.І. Фельдштейн, Л.І. Божович, І.І. Чеснокова й ін.), яке супроводжується низкою психосоціальних протиріч: із одного боку, підліток сприймає себе як особистість виняткову, ставить себе вище інших людей, з іншого – сумнівається в собі, але намагається не допускати у свідомість ці сумніви (Т.В. Рябова).

Період дорослішання, змістом якого є перехід від дитинства до дорослості, супроводжується складними психологічними утвореннями, які пов’язані з розвитком самосвідомості. З точки зору психологічного аналізу самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає в тому, що особистість сприймає численні “образи” самої себе в різних ситуаціях діяльності та поведінки.

У структурному відношенні самосвідомість являє собою єдність трьох сторін – пізнавальної (самопізнання), емоційно-ціннісної (самоставлення) і дієво-вольової, регулятивної ( саморегуляція).

Криза підліткового віку пов’язана з виникненням нового рівня самосвідомості. Саме тут, під час кризи, як вважає Л.І. Божович, і виникає самосвідомість у власному значені слова, тобто здатність спрямовувати свідомість на свої власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань. Самосвідомість підлітка має якісну своєрідність, яка полягає в особливому співвідношенні між чітко вираженою спрямованістю підлітка на пізнання самого себе, на оцінку якостей власної особистості і тим рівнем, на якому це пізнання знаходитися. Підліток не завжди уміє виділити, узагальнити особисті якості, ввести їх у коло тих чи інших понять, зробити правильний висновок про те, чи є вони випадковими чи, дійсно, відносяться до характеристики особистості. Звідси зрозуміла нестійкість, суперечливість у власній оцінці себе, що властива підліткам. Якісна своєрідність самосвідомості підлітків є рушійною силою, що викликає прагнення до самоствердження, самореалізації, самовиховання [1, 2, 3].

Як наголошує І.С. Кон, періодом виникнення свідомого «Я», як би поступово не формувалися окремі його компоненти, здавна вважався підлітковий та юнацький вік. Розвиток самосвідомості – центральний психічний процес перехідного віку. Розвиток самосвідомості та інтересу до власного «Я» у підлітків пов’язаний безпосередньо з процесами статевого дозрівання, фізичного розвитку, що є одночасно соціальними символами, знаками дорослішання і змужніння, на яке звертають увагу і за яким пильно слідкують інші, дорослі й однолітки. Набуваючи здатність заглиблюватися в себе і насолоджуватися своїми переживаннями, підліток відкриває цілий світ нових почуттів, красу природи, звуки музики, відчуття власного тіла. Юнаки та дівчата в 14-15 років починають сприймати та усвідомлювати свої емоції вже не як похідні від якихось зовнішніх подій, а як стан свого власного «Я». Навіть об’єктивна, безособова інформація стимулює молоду особу до інтроспекції, роздумів про себе і свої проблеми [5, 6].

Інтерес підлітка до свого внутрішнього світу, роздуми про ставлення до себе, про свої взаємовідносини з іншими, про місце в референтній групі виникають на основі інтересу до інших, перш за все, до ровесників. Спостерігаючи за вчинками своїх ровесників і аналізуючи їх окремі дії, підлітки прагнуть розібратися в собі, проаналізувати свою поведінку і порівняти себе з іншими. У поступовому процесі самопізнання власних якостей у підлітків зберігається та ж сама послідовність, що і при пізнанні інших, тобто спочатку виділяються зовнішні, фізичні характеристики, потім якості, пов’язані з виконанням будь-якої діяльності, і лише потім особистісні якості, більш приховані особливості внутрішнього світу.

Одним із механізмів самопізнання підлітками самих себе, свого внутрішнього світу є особистісна рефлексія. На відміну від логічної рефлексії, яка спрямована на вирішення завдань, особистісна рефлексія розуміється як діяльність особистісного самопізнання, як особливий дослідницький акт, при якому особистість не просто досліджує свій внутрішній світ, але ще при цьому досліджує себе як дослідника. Феноменом особистісної рефлексії є рефлексивні очікування, які розуміються як уявлення особистості про те, що про неї думають люди її кола, інші люди. Результати самопізнання і самоспостереження, до яких вдається підліток дуже часто, фіксується в його самооцінці.

Не слід змішувати самооцінку і самоставлення: оцінка себе веде до певного самоставлення, задає імпульс останнього. Особистість може любити себе, незважаючи на те, що самооцінка її низька за певними важливими якостями, і, навпаки, незважаючи на те, що самооцінка особистості висока, вона може ставитися до себе з антипатією. «За підсумками проведеної самооцінки формується те чи інше ставлення до себе, позитивне чи негативне з рисами заперечення, неприйняття». Особистісний комфорт чи дискомфорт, самоприйняття, задоволеність собою є похідними від самооцінки [4].

Особливої інтенсивності, розмаїтості та глибини досягає в підлітковому віці емоційна сфера. З цією обставиною пов’язаний і новий рівень розвитку ціннісного ставлення підлітків до себе. Різні його почуття, пов’язані з переживанням того, що він «відкриває» в собі, набувають суттєво нового значення в його психічній діяльності – вони стають засобом виявлення, уточнення, усвідомлення інтересів, особливим регулятором ставлення до інших людей; є також активним внутрішнім фактором процесу інтеграції емоційно-ціннісного ставлення до себе і формування самосвідомості в цілому.

На даній онтогенетичній стадії поруч зі збереженням стихійної лінії розвитку самосвідомості з’являється ще одна, не менш суттєва лінія, яка передбачає активну роботу самого суб’єкта в його становленні. Вперше в розвитку особистості окремі прояви самосвідомості – самоспостереження, самопізнання, самоставлення, саморегуляція діяльності і поведінки стають необхідними потребами особистості. Вони стимулюються прагненням до самовиховання, до ціленаправлених змін себе у зв’язку з усвідомленням власних психологічних невідповідностей із зовнішніми вимогами, ідеалами, моральними зразками.

Підліток стає об’єктом батьківського впливу – прямого чи непрямого навіювання, озброєння нормами, стандартами і правилами, контролем за поведінкою, непрямого управління тощо.

Батьки та інші дорослі можуть впливати на формування як позитивного ставлення підлітка до себе (уважне, поважне, приймаюче), так і негативного (неприязне, зневажливе ставлення). Останнє – приводить підлітків до неприйняття себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.

 

 

Література:

  1. Божович Л.И. Особенности самосознания у подростков / Л. И. Божович // Вопр. психологии. – 1955. - № 1. – С. 98-107.
  2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. – М., 1968.
  3. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе / Л. И. Божович // Вопр. психологии.– 1979. - № 4. – С. 23-33.
  4. Бороздина Л.В. Теоретико-экспериментальное исследование самооценки : Дис. д-ра психол. наук Л. В. Бороздина. – М., 1999.
  5. Кон И.С. Открытие «Я». – М.: Политиздат, 1978. – 367 с.
  6. Кон И.С. Психология ранней юности : кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM:

http://www.rusnauka.com/11._NPRT_2007/Psihologia/22368.doc.htm

автор: Трофименко Н.Є., Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2007

адреса видання: http://www.rusnauka.com/11._NPRT_2007/Psihologia/22368.doc.htm


19/04/2013