Системно-інформаційний підхід у дослідженні правової системи: ефективність застосування

СИСТЕМНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ

 

Мірошниченко М.І.

Відкритий Міжнародний університет розвитку людини «Україна», м. Київ

 

Надіслані на конференцію тези є презентацією ефективності застосування запропонованого нами системно-інформаційного підходу у дослідженні правової системи.

1. В теорії правової системи виокремлюються три основних блоки зв’язків, за якими мають проводитися теоретичні дослідження: системний блок генетичних зв’язків; блок зв’язків і взаємозалежностей всередині самої правової системи; блок зворотних зв’язків правової системи з іншими суспільними системами. Зазвичай пропонується застосовувати системний підхід, а основним системоутворюючим елементом суспільства як цілісності, і окремих його сфер, зокрема правової системи, розглядати людину як найвищу соціальну цінність (Н. Матузов, В. Селіванов).

Між тим, традиційно дослідження зосереджуються, переважно, в рамках блоку зв’язків і взаємозалежностей всередині самої правової системи (системний варіант теорії правової системи). Натомість проблеми системного блоку генетичних зв’язків, що стосуються механізму взаємодії і взаємовпливів правової системи і суспільних відносин, вивчені недостатньо. Якраз ці проблеми прямо дотичні до нормативно-ціннісного аспекту теорії правової системи, оскільки їх розв’язання не можливе без урахування взаємозв’язку правових явищ (правових норм, інститутів) із правовою свідомістю і поведінкою особистості, що виводить на проблему природи людини і її ролі в розвитку правової реальності.

2. Для побудови ефективних теоретичних моделей правових систем дослідники пропонують органічно поєднати існуючі варіативні аспекти теорії (системний і нормативно-ціннісний) на основі широкого застосування ідей системного підходу, в рамках конкретної діалектико-матеріалістичної концепції системності (Н.Матузов, Н.Оніщенко).Остання набула переконливого обґрунтування в рамках речово-матеріальної моделі світу, розбудованої на принципах матеріалістичної діалектики, в координатах якої всі питання пов”язані з роллю особистості в суспільному прогресі розв’язуються традиційно на засадах біхевіоризму. Загальнометодологічними передумовами біхевіоризму стали принципи філософії позитивізму, винятково зорієнтовані на експериментальні дослідження, людині ж як біосоціальній істоті відводиться пасивна роль.

3. Принципово важливим пунктом для перспектив розвитку теорії правової системи в частині створення цілісного уявлення про природу і зміст правової системи є розуміння того, що ньютонівсько-картезіанська методологія, зорієнтована на механістично-редукціоністські моделі системного аналізу, побудовані на засадах біхевіоризму, яку і досі активно використовує в своєму методологічному арсеналі юридична наука, в параметрах сучасного світорозуміння значно вичерпала свій потенціал і потребує розвитку Це особливо помітно у зв’язку із публічною легалізацією того, що в сучасній свідомості пов’язується з нетрадиційними методами і напрямками наукових досліджень на основі мультипарадигмальних підходів до наукового пізнання та визнання сутнісною ознакою природи людини її духовність, що змістовно виражається в реалізації нею потреби свободи.

4. В умовах інтенсивної інформатизації та глобалізації в новітній методології наукових досліджень важливого методологічно-концептуального статусу набуває інтелектуальний, інноваційний і інформаційний ресурс. Він визнається чи не єдино вартісним засобом розв’язання наукових і практичних задач (О. Скаленко). Інформація визнається фундаментальним науковим поняттям (Д. Чернавський). Все частіше піднімається питання про евристичні можливості концепції інформаційної реальності, яка задається сукупністю інформації, наявної в людській свідомості і знаннях. Ця реальність включає в себе інформаційні явища статичні за своєю природою – інформаційний спадок і інформаційну традицію (К. Бєляков). Інформаційні масиви, задіяні в традиції, набувають такої конфігурації і такої внутрішньої будови, яка безпосередньо чи опосередковано подвоює найважливіші аспекти соціальної організації і упорядкованості (Б. Бернштейн). Інформаційний спадок охоплює сукупність зв’язків, відносин і результатів інформаційного розвитку суспільства минулих історичних епох у межах певної інформаційної культури соціальної системи К. Бєляков).

5. Отже, ключовим моментом концепцій розвитку будь-яких суспільних сфер, включаючи правову, мають стати основні положення системно-інформаційного підходу. В його рамках виявляється можливим органічно поєднати елементи речово-матеріальної моделі світу, яку дає нам матеріалістична діалектика й інформаційно-комунікативну модель світу, яку дає нам синергетика. Це можливо з огляду на ту обставину, що в загально-методологічному аспекті синергетика є продовженням системного підходу, який в свою чергу базується на діалектиці. Проте, якщо методологія системного підходу зорієнтована, переважно, на пізнавальний (швидше описовий) і структурний (проектування систем) аспекти, які доповнюють одне одного (Л. Луць), то синергетична методологія зорієнтована на динамічність, процесуальність, інтегративність (Л. Бевзенко).

6. В основі запропонованого нами системно-інформаційного підходу в дослідженні правової системи лежать принципи системності, саморозвитку, самоорганізації, комунікативної самодетермінації, взаємопереходу енергії творення в інформацію. Запропонована концепція зорієнтована, з одного боку, на міждисциплінарність дослідження, а, з іншого, - виходить за рамки правознавства (догматичної юриспруденції) і спирається на філософські засади інтерсуб’єктивного способу обґрунтування права.

7. Правова система, як організаційно-законодавча форма суспільних відносин, відноситься до органічних систем, суттєву роль у розвитку яких відіграють генетичні зв’язки. У правовій системі злилися воєдино уявлення суспільства про етичну належність і політичну доцільність, що знаходять своє вираження у правових традиціях, правовій культурі і правовій свідомості.

8. Правова система як феномен соціально-юридичний є результатом саморозвитку і самоорганізації суспільства, яке виступає середовищем існування правової системи. Екологічною нішею правової системи виступає культура, оскільки суспільство розвивається засобами культури.

Саморозвиток і самоорганізація суспільства як складноорганізованої системи відбувається в процесі його еволюції і здійснюється двома шляхами: через задіяння внутрішніх і зовнішніх ресурсів. По-перше це відбувається в результаті власне самоорганізації, коли суспільство самостійно, під впливом об’єктивної необхідності, виходить на створення тієї чи іншої технології соціального упорядкування, але ця необхідність продиктована об’єктивними потребами (наприклад клани,засновані на родових зв’язках, суди, система звичаєвого права, правові відносини, механізми самоврядування, неформальні правові норми і порядки тощо). У цьому аспекті переважно реалізуються механізми уявлення народу про належне (мова йде про належне в інтерпретації І. Канта); по-друге, це відбувається в процесі організації, коли технології соціального упорядкування створюються штучно з метою оптимізації соціального простору, намагання подолати його розбалансованість на основі інноваційних методів освоєння соціальної дійсності, примусового впливу на динаміку системи з використанням засобів управління з метою активної його зміни (система позитивного права, законодавства, механізми державно-владного примусу, правові відносини оформленні в законодавчих актах тощо) У цьому аспекті переважно реалізуються механізми доцільності (мова йде про доцільність в інтерпретації Н. Макіавеллі).

У першому випадку мова йде про встановлення певного порядку, в результаті якого виникає самоорганізація, що веде до утворення стійкої структури. У другому випадку йдеться про руйнування усталеного порядку, на місце якого приходить новий порядок і виникає нова структура (Проблеми такого роду досліджували: А. Бова, T. Заславськa, M. Шабановa).

9. Саморозвиток – це засадниче поняття діалектики. Самоорганізація – системоутворююча категорія синергетики. Центральна ідея синергетики – порядок виникає із хаосу. Нестабільність буття розглядається як така, що зумовлена постійним «вічним обміном інформацією між суб’єктами» завдяки чому і здійснюється соціокультурна еволюція. Хаос в рамках соціосинергетичних моделей наділяється творчим началом, в надрах якого народжується новий порядок. Фактично йдеться про духовний стрижень процесів соціального упорядкування, оскільки всі структури, пов’язані із самоорганізацією суспільства мають в собі духовне начало. Але духовність може бути реалізована як на основі цінностей добра, справедливості,так і на протилежній основі. Головне – утвердити порядок (Л. Бевзенко).

10. У літературі спостерігається тенденція пов’язувати ступінь упорядкованості систем з інформацією. Поняття «інформація» використовується в дослідженнях практично усіх процесів самоорганізації у всіх її аспектах (Г. Чернавський) Де інформація означає порядок, а створення порядку із хаосу (безладу), чи в крайньому разі збільшення можливого ступеня упорядкованості, пов’язане з комунікацією (Г. Чернавський). Інформація, нагромаджена в ході еволюції системи, кваліфікується як «оціночна інформація» (Г. Рузавін). За допомогою поняття «цінність інформації» характеризується ступінь самоорганізації, функціональної упорядкованості, визначається напрямок еволюції, з’ясовується якісна відмінність організації і самоорганізації системи на різних стадіях її розвитку (Г. Рузавін).

11. Цінна кодова інформація (генерація умовної інформації, на відміну від безумовної – кон’юнктурної, аналогічна утворенню коду) пов’язана з колективною поведінкою людей (суспільною діяльністю) (Г. Чернавський). До цінної інформації відносяться етичні норми (Г. Чернавський), в яких закодоване уявлення народу, як культурно-історичної спільності, про належне, вищим зразком вираження якого є справедливість. Справедливість завжди була метою права (В. Нерсесянц). Відповідно у функціональному аспекті інформація оцінюється як засіб організації системи і її якісна характеристика, а в комунікативному аспекті набуває системоутворюючої цінності.

12. Мета правової системи – урегулювання суспільних відносин з метою забезпечення правопорядку. Досягається вона шляхом організації і самоорганізації. Потреба в організації виникає тоді, коли мета не завжди перетворюється в бажаний результат. Для досягнення бажаного результату має здійснитися обмін інформацією і домовленість про способи досягнення мети. Іншими словами, необхідна комунікація. Системоутворюючою цінністю в комунікативному процесі виступає інформація.

13. Комунікативний аспект, зорієнтований на цінність інформації, дозволяє змістовно поглибити рівень феноменологічного осмислення права, тобто не в його емпіричній конкретності, а в узагальненому смисловому виразі як явище інформаційної культури, яка в літературі оцінюється як «стан інформаційного спадку, виражений в інформаційній свідомості» (К. Бєляков). Отже, ми виходимо на логіку комунікативної самодетермінації – внутрішню логіку інтерсуб’єктивного діалогового процесу.

14. Якщо взяти за аксіому точку зору дослідників, що будь-яка правова система є фактично моделлю гіпотетичного уявлення про історичний розвиток права (у широкому розумінні) в його цілісності (її поділяють як представники природно-правового напряму в правознавстві так і емпірично зорієнтовані дослідники, то системно-інформаційний підхід у дослідженні правової системи здатний реалізуватися як інтерсуб’єктивний діалоговий процес, підпорядковний внутрішній логіці – логіці комунікативної самодетермінації, яка змістовно розкривається в діалектиці понять свобода, обов’язок, відповідальність, з обов’язковим урахуванням принципів етичної належності і політичної доцільності.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM:

http://www.rusnauka.com/NPM_2006/Pravo/1_miroshnichenko%20m.i..doc.htm 

 

 

 

 

 

 

автор: Мірошниченко М.І., Університет "Україна"

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2006

адреса видання: http://www.rusnauka.com/NPM_2006/Pravo/1_miroshnichenko%20m.i..doc.htm


19/04/2013