Теоретичні підходи до вивчення людей похилого віку

Теоретичні підходи до вивчення людей похилого віку

МАТЕРІАЛИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 2012 р.

КАФЕДР СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ НАУК, ГЛОБАЛІСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

«СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІО-КУЛЬТУРНІ

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Секційні доповіді

 

Бурлака Т.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини «Україна».

VI курс, група 61-11, спеціальність «Соціологія».

Науковий керівник: Мірошкіна Н.В., канд. філос.наук, доцент.

 

Одна з тенденцій, спостережуваних в останні десятиріччя в розвинутих країнах світу, - зростання абсолютного числа і відносної частки населення літніх людей. Відбувається неухильний, досить швидкий процес зменшення в загальній чисельності населення частки дітей і молоді і збільшення частки немолодих.

Вирішення практичних, а потім і теоретичних питань положення людей похилого віку в суспільстві викликало появу нової галузі геронтології - соціальної геронтології. При розвитку цього наукового напряму на перший план вийшли розробки соціологічних, соціально-психологічних, економічних, етичних проблем старіння. Соціальна геронтологія вивчає людину як соціобіологічну істоту і тому інтегрує гуманітарний і медико-біологічний підходи до вирішення власних проблем.

Термін «соціальна геронтологія» був уперше вжитий американським вченим Е.Стігліцем у кінці 40-х років минулого століття. На початку 60-х років XX ст. соціальна геронтологія отримала визначення як самостійна наукова дисципліна.

Прихильники теорії вікової стратифікації розглядають суспільство як сукупність вікових груп, які мають обумовлені віком відомості у здібностях, рольових функціях, правах та звичках, тобто суспільство розділене у віковому та соціальному відношенні.

Одна із перших соціальних теорій старіння була запропонована американськими психологами Каммінзом та Генрі у 1961 році. Значущою характеристикою старості є соціальний статус-показник становища людини в соціальній ієрархії суспільства. Він включає в себе: стать, професію та становище, календарний вік. Соціальний статус старої людини визначається у першу чергу: її професійною активністю, індивідуальними можливостями, інтересами поза межами трудової діяльності, фізичною активністю, яка відповідає стану здоров’я, умовами і способом життя.

Найважливішою характеристикою геронтології є її комплесність, що розвивається на основі міждисциплінарних досліджень. У всі часи наука про старіння вбирала в себе нові знання, що створювались вченими самих різних галузей: медицини і фізіології, філософії і біології, психології і соціології, демографії і етнографії, історії і правознавства.

Соціальні умови життя літніх людей, перш за все, визначаються станом їх здоров’я. Як показник стану здоров’я широко використовується самооцінка. Через те, що процес старіння окремих груп і індивідів відбувається далеко не однаково, самооцінки сильно розрізняються. Дослідники багатьох країн стверджують, що здоров’я населення тільки на 8-10% залежить від охорони здоров’я і на 60-65% воно визначається способом життя, харчуванням, умовами зовнішнього середовища.

Інший показник стану здоров’я - активна життєдіяльність, яка знижується у літніх людей через хронічні захворювання, погіршення слуху, зору, наявність ортопедичних проблем. Рівень захворюваності літніх людей майже в шість разів вище, ніж молодих.

Самотність літньої людини усугубляє всі її проблеми через відсутність членів сім’ї і родичів, здатних надати матеріальну або психологічну підтримку. Матеріальний стан - проблема, яка може змагатися за своєю значущостю із здоров’ям. Літні люди стривожені своїм матеріальним положенням, рівнем інфляції, високою вартістю медичного обслуговування.

Диференційований підхід повинний стати обов’язковим у соціальній роботі з людьми похилого віку. Не можна сприймати стару людину ізольовано, поза її життєвим шляхом. Навпроти, те, що вона являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожної старої людини є відображенням вдалої або невдалої долі, можливо, розламаного або порушеного життя.

Найголовніше – кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість – серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму «Я» і ніяк не може бути підмінена іншою людиною, і в такому вигляді іншої людини не існує. Особливе значення для психології літньої людини мають самооцінка і самовідчуття віку. Самооцінки у людей кожного віку можуть бути завищеними і заниженими, але на старості лежить вантаж суб’єктивних оцінок усіх життєвих періодів.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Бурлака Т., Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Університету "Україна", VI курс, група 61-11, спеціальність "Соціологія" Науковий керівник: Мірошкіна Н.В., канд. філос.наук, доцент.

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


08/04/2013