Соціальний час як культурно-історичний феномен

Соціальний час як культурно-історичний феномен

МАТЕРІАЛИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 2012 р.

КАФЕДР СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ НАУК, ГЛОБАЛІСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

«СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІО-КУЛЬТУРНІ

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Секційні доповіді

 

Обуховська Л.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини «Україна».

ІV курс, група С-61, спеціальність «Соціологія».

Науковий керівник: Михайлик А.Г., кандидат педагогічних наук, професор.

 

Уявлення про час та його значення неодноразово змінювалися в історії культури. Античний філософ Платон запропонував два терміни для його значення: «еон» (грець.) – вічність, століття, божественний час; «хронос» (грець.) - земний час, що має тривалість і міру. З давньогрецької, староіндійської та китайської міфології нам відомі божества, що втілюють образ часу. У християнських теологічних вченнях єдність минуло, теперішнього и майбутнього подано до ідеї Трійці.

Регулярність, ритмічність і повторюваність перебігу часу мали вплив на традиційний характер поведінки, регламентували початок і закінчення сезонних робіт, чергування буднів и свят, що підпорядковані суровим ритуалам и обрядам. Сакральний час вважався насиченим священними подіями, його не можна було перенести «на інший термін», оскільки це спричинить гнів богів, викличе рокові наслідки для подальшого життя.

Архаїчне уявлення про час становить «нижній» пласт народної свідомості. Цей реліктовій шар утворює фундамент всіх подальших розумінь часу. Крім того, він не зникає як застарілий, а присутній в свідомості людства на всіх етап історії. Лінійний і циклічний час не протиставлені, а доповнюють один одного.

Час має комплекс ознак, які проявляються в космосі, природі, суспільстві, культурі і людському житті. Час має довжину, ритм і темп, послідовність, зміни окремих етапів і незворотність. В історії культури ці об'єктивні властивості часу завжди викликали суб'єктивне прагнення загальмувати або прискорити його невблаганний рух, обернути його назад, стерти з пам'яті окремі періоди, наблизити майбутнє, перестрибнути через етапи (легенди і міфи про еліксири молодості, про вічне життя, паралельні світи «Задзеркалля»).

Час як категорія буття завжди привертала увагу вчених (Галілей, Ньютон, Ейнштейн). Механічна ідея тривалості і послідовності спирається на уявлення Аристотеля про те, що час є число руху. Циклічній характер світової історії був помічений Д.Віко, Н.Данілевським, А.Тойнби, П.Сорокіним та іншими.

У науці XIX ст. ці уявлення про сутність і час були доповнені. Зокрема, А.Ейнштейн поставив час в залежність від швидкості руху: що вище швидкість пересування в просторі, то повільніше йде час в порівнянні з іншою системою, рухом з іншою швидкістю. Це положення стосувалось у першу чергу фізичних об'єктів, але може бути розповсюдженим и на соціальну сферу.

Нове розуміння часу змінило уявлення про його властивості. Виникли поняття багатомірності, звернення, розгалуження, можливості руху «назад», взаємоперетворення причин и наслідків, подвоєння подій у часі, поняття суперпростору, «чорної діри», асиметрії, затримуючих і попереджуючих полів.

На думку фізика Н.Козирєва, час утворює силове поле, яке може впливати на фізичні системи і є активним учасником Всесвіту.

В.Вернадський висунув ідею, що реальний час створюється рухом життя, йде в той бік, куди спрямовані життєвий порив та творча еволюція, оскільки це є основною умовою сутності світу.

Вивчення часу в живих системах висунуло на перше місце проблеми ритму процесів, росту, самовилікування и самопоновлення життя на основі взаємодій зовнішніх і внутрішніх факторів.

Оригінальну гіпотезу про роль і сутність часу в культурно-історичному процесі висловлював В.А. Муравйов (1885-1932). На його думку, час - це інша назва для життя.

Нові підході у вивченні властивостей часу відкриває синергетика. Ця наука продуктивно використовує положення теорії ймовірності, інформаційно-кібернетичного підходу, структурного функціоналізму, взаємодії в режимі діалогу для обґрунтування принципів часово-просторової самоорганізації складних систем, до яких належить культура. Складність будь-якої культурної системи підтверджує значущий чинник часу, який дає імпульс для динамічного розвитку культури. Час визначає рамки і межі дозрівання нового в культурі, виконуючи перехідну функцію каталізатора і фермента.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Обуховська Л., Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Університету "Україна", ІV курс, група С-61, спеціальність "Соціологія". Науковий керівник: Михайлик А.Г., кандидат педагогічних наук, професор

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


08/04/2013