Інтеграційний досвід України (ретроспективний аспект)

 

Інтеграційний досвід України  (ретроспективний аспект)

МАТЕРІАЛИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 2012 р.

КАФЕДР СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ НАУК, ГЛОБАЛІСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

«СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІО-КУЛЬТУРНІ

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Секційні доповіді

 

Гончаров А.

 

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». 
І курс, група ЗМК-11, спеціальність "Маркетинг".

Науковий керівник: Бойко Т.І., канд. філос. наук, доцент.

 

Україна, як і будь-яка інша держава, не може успішно розвиватися, ігноруючи геополітичний контекст і тенденції розвитку світової цивілізації, спираючись на розуміння лише власних інтересів. У духовній, культурній, науковій, економічній, політичній сферах життя народів відбуваються міжнародні інтеграційні процеси. Однак, якщо наслідки від помилок в економічній інтеграції можуть бути тимчасовими, то недоліки політичної інтеграції інколи стають незворотними і, навіть загрожувати суверенітету, цілісності держави.

Україна розташована в Південно-Східній частині Європи на перетині трьох величезних геополітичних масивів – Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського. В цьому можна бачити як певні переваги, так і величезні проблеми, але саме цей унікальний цивілізаційних простір відіграє визначальну роль у долі нашої держави. В історії України позитивним фактором є наявність широкого вибору напряму інтеграції, однак негативним явищем була і є відсутність єдиної політичної думки і послідовності у діях. Напрям вектора інтеграційних процесів часто змінювався на протилежний і залежав, в основному, від політичних орієнтацій її лідерів. Сусідні держави вдало користувались цим, намагаючись заручитись підтримкою місцевої влади, або протегуючи власного ставленика. Невміння балансувати між їхніми різнобічними інтересами, між сходом та заходом, а також намагання державних діячів зміцнити свою владу через залучення зовнішніх сил, призводило до того, що Україна раз за разом втрачала свою незалежність і опинялась під владою сусідніх політичних утворень.

Так, за часів Київської Русі ледь не кожен новий князь вибирав новий вектор інтеграції: спершу Святослав прагнув проболгарської інтеграції, потім активною була провізантійська політика, пов'язана з хрещенням Русі, а Ярослав Мудрий проводив прозахідну орієнтацію на країни Європи. Специфічним був період підписання Люблінської унії, в якому частина української шляхти виступила на підтримку непроукраїнського утворення – Речі Посполитої і полонізувалась.

При формуванні козацької держави Б.Хмельницький та інші гетьмани намагалися відстояти право на незалежність українських земель, перебуваючи під тиском інтересів Польщі та Росії, Швеції та Туреччини. У часи Руїни поступова втрата Україною самостійності спричинила різновекторні геополітичні коливання. Зокрема І.Виговський та П.Тетеря провадили активну пропольську політику. Третє гетьманування Юрія Хмельницького відбувалось під впливом і на користь Туреччини. Окремо слід виділити процес втрати автономії України, яку часто називають інтеграцією щодо Росії — кожен з гетьманів Лівобережжя підписував договори з Москвою на все гірших умовах, що спричинило поступове економічне, податкове, військове, політичне об’єднання. Невдалою виявилася і багатовекторна міжнародна політика УНР, що завершилась втратою самостійної держави, політичною інтеграцією з Росією і створенням СРСР.

Подібна неоднозначність в інтеграційних прагненнях спостерігається в Україні і дотепер. Так, за президентства В.Ющенка Україна намагалася стати членом НАТО, а після приходу до влади В.Януковича відійшла від цієї політики. Думки населення України також неоднорідні. За даними Центру Разумкова у 2011 році на заході (76,9%) та в центрі (52,7%) людей виступають за вступ до ЄС, а на півдні (50,7%) та сході (45,2%) бажають вступу до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Оскільки жоден з напрямів політичної інтеграції України не має підтримки більшості населення, то проведення політики, спрямованої на вступ до одного з міждержавних союзів, викличе незадоволення, спротив меншості та внутрішню нестабільність. Враховуючи територіальний розподіл громадської думки, доцільно згадати мудрі слова, сказані Ісусом Христом: “Кожне царство, що розділилося зсередини, запустіє, і кожне місто чи дім, що розділилися самі в собі, не встоять”.

Отже, щоб міжнародні інтеграційні процеси сучасної України мали позитивні наслідки для її народу, варто виявляти та уникати помилок минулого і брати до уваги позитивний досвід інших країн (Швейцарії і Норвегії). Було б доцільно розглядати інтеграцію України з сусідніми державами лише як часткову та економічну та навчитись розумно балансувати між інтересами Росії та Євросоюзу. В іншому разі ми ризикуємо своїм економічним, політичним розвитком та суверенітетом.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Гончаров А., Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", І курс, група ЗМК-11, спеціальність "Маркетинг" Науковий керівник: Бойко Т.І., канд. філос. наук, доцент.

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


08/04/2013