Імідж як політична реклама

 Імідж як політична реклама

 

МАТЕРІАЛИ

ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 2012 р.

КАФЕДР СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ НАУК, ГЛОБАЛІСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

«СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІО-КУЛЬТУРНІ

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Секційні доповіді

 

Худавердян Е.

 

Кіровоградський інститут розвитку людини «Україна».

ІІІ курс, група П-ІІІ (д), спеціальність «Правознавство».

Науковий керівник: Ігнатьєв В.А., канд. філос. наук, в. о. доцент.

 

Вивчаючи проблеми політичної реклами, політичний лідер та його команда неминуче стикаються з образом ідеального та реального діяча, який сформувався в суспільній свідомості виборців. Такий образ отримав назву імідж (від англ. image – образ, подоба), що у свою чергу дало ім'я науці іміджології. Остання вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб'єктів політики.

Політичним рекламуванням люди займалися з давніх-давен, ще з тих часів, коли з'явилися держава й політика. Скажімо, ще 1633 р. Папа Римський Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди. Зрозуміло, що основним завданням цієї інституції було здійснення політичної реклами католицької церкви. Однак справжня революція в цій галузі відбулася лише на початку XX ст. І пов'язують цей якісний прорив із бурхливим розвитком індустрії опитувань громадської думки та зростанням ролі засобів масової інформації в політичному житті суспільства.

На початку XX ст. соціологічними й соціопсихологічними дослідженнями в політичній сфері суспільства займалися переважно фахівці, які працювали в рекламній індустрії, де вони проводили маркетингові дослідження з вивчення попиту на певні товари та послуги.

Але перші фахівці у зв'язках із громадськістю все-таки з'явилися ще на початку XIX ст., коли Британське казначейство (1809) запровадило посади прес-секретарів. Згодом, переконавшись у необхідності виконання подібної роботи професіоналами, англійський уряд Л. Джорджа (1912) також організував групу лекторів для роз'яснення своєї політики в галузі пенсійного законодавства. Останні, по суті, стали професійними політпропагандистами.

З розширенням арсеналу політичних досліджень вивченням соціальних, ідеологічних і політичних настанов й уподобань виборців, їхніх симпатій і антипатій займаються професіонали в галузі політичної реклами. Серед них виокремлюються не лише експерти з організації та проведення опитувань громадської думки, а й фахівці з опрацьовування результатів досліджень, їх тлумачення та використання в масових політичних кампаніях.

Водночас було б помилкою шукати позитивний досвід у галузі управління громадською думкою лише в західних демократіях. У тоталітарних суспільствах XX ст. (СРСР, Німеччині, Італії, Китаї, Північній Кореї, на Кубі та ін.) система пропаганди цінностей правлячої еліти працювала потужно й досить ефективно. Політика "промивання мозку" власних громадян і пропагандистська діяльність в її експортному варіанті сприяли тому, що відверто реакційні, репресивні режими мали імідж привабливих і прогресивних. І в цьому контексті, зокрема, діяльність партійно-пропагандистського апарату КПРС може розглядатися як зразкова щодо ефективності, звичайно, на певних етапах розвитку радянського суспільства.

Нині питання політичного рекламування досліджують політологи, соціологи, політичні психологи, фахівці в галузі традиційних і електронних засобів масової інформації, менеджери політичних кампаній, художники й актори – всі, хто так чи інакше пов'язаний із проблемами політичної комунікації та досягнення бажаного результату в політичній діяльності.

Сучасна наука виокремлює такі основні підходи до формування іміджу:

• функціональний (на основі різних типів функціонування об'єктів і суб'єктів політики);

• контекстний (на пристосування до різних контекстів реалізації);

• порівняльний (на зіставленні близьких іміджів).

Зрозуміло, що кожен політик чи політична організація прагне переконати громадян у тому, що він (чи вона) має якнайбільше позитивних рис, але водночас слід пам'ятати, що для всіх абсолютно добрим не будеш. Не варто перебільшувати й роль іміджу, який політичний лідер та його команда намагаються втлумачити в суспільну свідомість. Треба пам'ятати, що в разі невідповідності рис характеру та особистих якостей реального політика тим, що сформовані через засоби масової інформації, під час безпосереднього контакту пересічних громадян із цим політиком ці розбіжності можуть завдати стільки шкоди, що нейтралізувати її буде надзвичайно важко.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Худавердян Е., Кіровоградський інститут розвитку людини Університету "Україна", ІІІ курс, група П-ІІІ (д), спеціальність "Правознавство". Науковий керівник: Ігнатьєв В.А., канд. філос. наук, в. о. доцента

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


08/04/2013