Василь Куценко: "Сільгоспвиробництву загрожують не так кліматичні, як господарсько-економічні фактори, що ставлять під сумнів виживання української нації"

Василь Куценко: "Сільгоспвиробництву загрожують не так кліматичні, як господарсько-економічні фактори, що ставлять під сумнів виживання української нації"

 

19 лютого, 2013

Володимир ГАЛЕГА, журналіст.

 

Про негативні наслідки, спричинені бездумним господарюванням людини (зокрема, у сільському господарстві), на прохання редакції інтернет-видання «Трибуна України» розповідає професор кафедри екології Факультету біомедичних технологій Університету «Україна» Василь Куценко.

 

Розв’язання екологічних проблем визнано одним із пріоритетних напрямків у незалежній Україні. Однак, нинішній стан довкілля, попри законодавчі, технічні та економічні заходи лишається незадовільним.

− Сучасна екологія – багатогранна дисципліна, що поєднує природничі, точні, гуманітарні й соціальні науки. Нині існує приблизно 80 напрямків, що досліджують проблеми в тих чи інших галузях народного господарства. Це, зокрема, авіаційна, медична, транспорту, космічна, урбо- й агроекологія тощо. За роки незалежності було ухвалено низку важливих законів, підписано чимало урядових указів, постанов та інших нормативних документів, але, як ми бачимо, стан нашого довкілля не покращився.

−         Чому? Яка основна причина?

− На мою думку, в тім, що відсутня виконавча дисципліна і контроль за ефективністю тих чи інших природоохоронних заходів. Крім того, вони потребують чималих коштів, яких у бюджеті весь час бракує на цю справу.

Престиж професії падає. Останнім часом еколог, після податківця, став одним із головних ворогів для виробника. Але якщо митар має потужні важелі впливу, чималі права і надійно захищений статтями закону, то на еколога ніхто не звертає особливої уваги: від нього відмахуються, як від набридливої мухи, часто не пускають на поріг приватних фірм і підприємств, погрожують покаранням за оприлюднення інформації.

Продовжує знижуватися поінформованість громадян щодо екологічної безпеки. Рівень освіти вчорашніх випускників загальноосвітніх шкіл, які приходять до нашого вишу, надзвичайно низький. На елементарне запитання – що таке фотосинтез? – з десяти можуть відповісти два-три студенти.

−         Професія еколога не така «хлібна»?

− Так, в екологи йдуть хіба що за покликом серця, але таких молодих людей надзвичайно мало.

Якщо екологічні проблеми мегаполісів (забруднення повітря автомобільним транспортом, накопичення у межах територій сміття та шкідливих відходів, зношеність каналізаційної та водопровідної мереж, радіаційний вплив) місцева влада, під тиском мешканців, намагається вирішувати хоча б частково, то ситуація у сільському господарстві – таємниця, покрита мороком. Тим часом тут вже давно відбуваються процеси, що ставлять під сумнів виживання української нації, адже пересічна людина харчується переважно тим, що постачає їй агропромисловий сектор – частка імпортних продуктів наразі незначна.

− Що саме ви маєте на увазі?

− Екологічна ситуація в аграрній сфері невпинно погіршується. На неї продовжують впливати дві групи чинників: природні (зміна клімату, стану ґрунтів і водоймищ) і антропогенні (активний вплив людини). З одного боку підвищується середньорічна температура, зменшується кількість опадів, посилюється аридність (сухість), що призводить до нестачі вологи, необхідної для життя організмів. За приблизними розрахунками в цьому році степова зона «зайде» у лісостепову на 100 кілометрів. З іншого – люди й далі продовжують вести активну, але не завжди виважену, діяльність, сприяючи прискореній водній і вітровій ерозії ґрунтів, зменшенню вмісту органічних речовин. Передусім ерозія ґрунтів «процвітає» на орних землях, розташованих на схилах. За останніми даними нею вже пошкоджено приблизно 9,9 мільйона гектарів – третина всієї площі орних земель. Боротися з цим лихом ніхто не збирається: держава не має коштів для відновлювальних заходів, а нинішні латифундисти взагалі не переймаються цим питанням, бо живуть сьогоднішнім днем.

Цілком можливо, що в майбутньому нам загрожує доля слаборозвинутих країн, таких, скажімо, як Африка: щороку з цього континенту до Південної Америки переноситься вітром приблизно 60 мільйонів тон ґрунту.

−         Які з цих чинників найдошкульніші?

− На мою думку, поки що сільгоспвиробництву загрожують не так кліматичні, як господарсько-економічні фактори. Територія України становить 604 тисячі квадратних кілометрів. Розораних грунтів – приблизно 60 відсотків (у цьому сенсі ми перейшли межі здорового глузду). Торік під пшеницю було відведено площу в 5,7 мільйона гектарів, під кукурудзу – приблизно 4 мільйони, а от посіви соняшника збільшилися з 3-4 до 5,1 мільйона гектарів. Попит на соняшник стрімко зростає: якщо кілька років тому тонна коштувала 1,5-2 тисячі гривень, то сьогодні посередники готові платити вже 5 тисяч гривень. Тобто, ця культура надзвичайно вигідна з комерційної точки зору, але нинішніх обсягів все одно не вистачає, аби повністю завантажити існуючі потужності переробної промисловості. Тому в майбутньому соняшником засіватимуть дедалі більше площ, попри те, що він «висмоктує» із землі надто багато поживних речовин і вологи. Після нього дуже важко отримати високий врожай іншої культури, зокрема, пшениці. Якщо раніше ця культура була характерна для степу і лісостепової зони, то нині її почали культивувати й на Поліссі.

− Деякі науковці побоюються, що незабаром Україна може взагалі залишитися без власного хліба…

− Можливо, до цього йдемо. Дивіться, площі під картоплю залишаються приблизно такими, як і були – 1,5-1,6 мільйона гектарів. Але, якщо раніше 50-60 відсотків її вирощували за промисловою технологією у колгоспах і радгоспах, то нині – лише 30 відсотків. Отримавши паї, селяни почали активно засівати їх бульбою. Однак, із півтори сотні сортів використовують, переважно, універсальну «слов’янку», що навіть за несприятливих умов дає непоганий врожай. Сорти не оновлюються, що може призвести до їхнього переродження.

Водночас спостерігається перенасичення споживчого ринку цією культурою. Торік восени в Чернігівській області деякі господарники продавали картоплю по 60 копійок за кілограм, хоча собівартість її була вищою. Невесела ситуація і з цукровими буряками. За останні роки площа скоротилися з 1,8 мільйона гектарів до 400 тисяч. Причому, цукор із попередніх врожаїв лежить у запасниках, попит на нього падає попри те, що виробники знизили ціну до 5 гривень за кілограм…

Ще одна проблема – нехтування сівозмінами, ефективними технологіями вирощування рослин. В Україні споконвіку селяни широко застосовували цю ефективну технологію, тобто використовували здатність деяких культур активно відновлювати виснажені ґрунти. Нині деякі власники угідь цього не роблять, натомість компенсують це надмірним внесенням добрив. Їх не обходить те, що велика концентрація, наприклад, азоту в ґрунті підвищує рівень нітратів у кінцевій продукції. Головне – наростити обсяги і швиденько її продати. Крім того, тривале вирощування якоїсь культури на одному і тому самому місці робить її уразливішою до хвороб і шкідників. Аби їх здолати, застосовують дедалі отруйніші хімікати, що накопичуються в рослинах і забруднюють довкілля.

− Чи є якесь світло в «кінці тунелю»?

− Останнім часом на Заході дедалі більшого поширення набуває альтернативне землеробство. В Україні також є кілька експериментальних господарств, де вирощують екологічно чисту продукцію. Це, наприклад, приватне підприємство «Агроекологія» на Полтавщині, що пішло шляхом біологізації землеробства. Незважаючи на чималу площу (9 тисяч гектарів), тут відмовились від плуга, землю обробляють без обертання скиби. Перестали застосовувати гербіциди – лише трохи мінеральних добрив. Компенсують це органікою та вирощуванням сидеральних культур, зокрема, гречки. За будь-якої погоди мають 40-50 центнерів з гектару зернових і 500 центнерів цукрових буряків. Щоправда, комплекс розташований на чорноземах, а, скажімо, на Поліссі таких результатів досягти проблематично. Та й кінцева продукція часто недосяжна більшості споживачів, через високу вартість. Аби її зменшити, треба збільшувати кількість таких господарств. Для цього держава мусить надати їм певні преференції. Лише за таких умов можна говорити про оздоровлення суспільства.

−         А у тваринництві ситуація краща?

− Однозначно важко сказати, адже тут багато років широко використовують стимулюючі препарати (наприклад, премікс) для швидкого отримання товарної маси. Якщо раніше господар вирощував порося на традиційних кормах, і тварина досягала забійної ваги (в середньому до 100 кілограм) за рік, то нині процес скоротився до півроку! Тобто, в день приріст становить в середньому 200-250 грам. Але ж таке м’ясо і сало неповноцінне за амінокислотним складом й іншими параметрами! Те саме бачимо у птахівництві: смачний бульйон із бройлера господиня навряд чи приготує.

−         Чи послабшав вплив радіації на довкілля за 26 років після Чорнобильської катастрофи?

− Загалом ситуація дещо покращилася, але для оптимізму підстав немає. За цей час відбувся розпад лише деяких радіоактивних речовин, але досі маємо проблеми з цезієм-137 і стронцієм-90. Перший елемент, за своїми характеристиками, наближається до калію, другий – до кальцію. Якщо калію недостатньо в ґрунті – рослина, зокрема, картопля, починає інтенсивно споживати цезій. Аби цього позбутися — треба вносити більше добрив і скорочувати період її вирощування, тобто, садити ранні сорти. Але цього аграрії майже не роблять. Вплинути на стронцій і зменшити його присутність у сільгосппродукції вчені взагалі поки що не можуть. Тож до нашого столу інколи потрапляють радіоактивні елементи, хоч і в невеликих концентраціях.

Кілька років тому уряд відмовився від регулярного моніторингу основних продуктів харчування на вміст радіоактивних речовин. Натомість міжнародна природоохоронна організація «Грінпіс» провела дослідження у трьох регіонах України за межами зони відчуження. Результати невтішні: у багатьох випадках вміст цезія-137 у молоці, лісових грибах і ягодах, буряку, картоплі перевищував допустиму норму. Чорноземи, що утримують радіонукліди, дещо уповільнили їх надходження до рослин. А от болотяні ґрунти, яких багато на Поліссі, навпаки, легко їх віддали. Наразі визначено сорти пшениці, що менше нагромаджують радіації, в деяких господарствах на поля більше вносили калійних добрив, а коровам давали періцин, що зв’язує цезій і не чіпає життєво важливий калій.

Таку роботу треба було б продовжувати й надалі. Але ентузіазм чиновників швидко згас. Тому в нинішній ситуації порадив би громадянам (котрі дбають про своє здоров’я) більше споживати продуктів, вирощених власноруч або мати надійних «партнерів» у сільській місцевості.

 

Джерело: інтернет-видання «Трибуна України»:

http://ukrtribune.com/2013/02/vasil-kucenko-silgospvirobnictvu-zagrozhuyut-ne-tak-klimatichni-yak-gospodarsko-ekonomichni-faktori-shho-stavlyat-pid-sumniv-vizhivannya-ukrainskoi-nacii/

 

 

 

автор: ГАЛЕГА Володимир

видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2013

адреса видання: http://ukrtribune.com/2013/02/vasil-kucenko-silgospvirobnictvu-zagrozhuyut-ne-tak-klimatichni-yak-gospodarsko-ekonomichni-faktori-shho-stavlyat-pid-sumniv-vizhivannya-ukrainskoi-nacii/


12/03/2013