Спеціальні механізми захисту авторського права і суміжних прав в Інтернеті: міжнародний досвід та українські реалії

Спеціальні механізми захисту авторського права і суміжних прав в Інтернеті: міжнародний досвід та українські реалії

 

Байлема Т.М.,

Боцвін О.С.,

Шмунь Н.В.

 

Із розвитком цифрових технологій і розширенням мережі Інтернет інтелектуальна власність піддалась значній трансформації.

Боротьба з порушеннями авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет стає нині пріоритетом у багатьох країнах. Поширення незаконного розміщення творів, пісень, фільмів у мережі Інтернет, все більш розповсюджена практика файлообмінних систем, що дозволяють зі швидкістю обмінюватись тією чи іншою інформацією, призвело до зацікавленості вироблення підходів щодо спрощеного та прискореного порядку захисту авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет.

Необхідність посилення охорони авторських і суміжних прав стає актуальною практично для всіх країн. Більшість міжнародних актів, так чи інакше пов’язаних з інформаційним обміном, приділяють особливу увагу захисту авторських прав.

Дане питання досліджували такі науковці як Ю.Капіца, О.Рассомахіна, К. Шахбазян, А.Бойченко, Р.Еннан та інші. Водночас, питання щодо нового вирішення проблеми захисту авторського права потребують подальшого дослідження [2, c.42].

Тому метою даної роботи є вивчення особливостей застосування спеціальних механізмів захисту авторського права в глобальній мережі Інтернет та розробка пропозицій щодо спрощення цього механізму та досягнення його більшої ефективності.

Розглянемо деякі механізми захисту авторського права і суміжних прав в Інтернеті, що застосовуються на міжнародному рівні.

У Франції Національна асамблея нещодавно прийняла законопроект, що дозволить примусово закривати доступ до Інтернету порушникам прав інтелектуальної власності у Мережі. Для дотримання авторських прав в Інтернеті буде введена трикрокова система контролю. Спочатку користувача, який нелегально завантажує або розміщає файли у Мережі, попереджатимуть по e-mail, потім йому відправлять лист за місцем проживання. Якщо ж це не подіє на порушника, то державні органи матимуть право відключити порушника від Мережі [1, c.46].

У Канаді існує практика застосування спеціальних засобів захисту авторського права та суміжних прав у мережі Інтернет, зокрема, для врегулювання відносин у пірингових системах обміну файлами. Дана система передбачає надходження провайдеру повідомлення від суб’єкта авторського права про те, що абонент зробив доступними або завантажив до системи обміну файлами контент із порушенням прав [3, c.13].

Закон США «Про авторське право у цифровому тисячолітті» (DMCA) встановлює механізм припинення доступу до матеріалів, щодо яких існує підозра у порушенні авторського права («notice and takedown system — NTD»), а також схему відповідальності провайдера за порушення авторського права в мережі Інтернет. Відповідно до DMCA суб’єкти права можуть вимагати видалення об’єктів авторського права і суміжних прав, стосовно яких існує підозра щодо їх розміщення без дозволу вказаних суб’єктів [2, c.44].

В Україні останнім часом також значно зросла увага державних органів до діяльності різних Інтернет-ресурсів, які використовують об’єкти інтелектуальної : власності: музичні твори, фото- й відеозображення тощо.

Цікаво, що серед фахівців дотепер немає єдності щодо того, хто повинен відповідати за правопорушення, пов’язані з використанням об’єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Ситуація в Україні склалась така, що багато власників прав не в змозі відслідковувати поширення й використання об’єктів авторського права, які підлягають правовому захисту в мережі Інтернет [4, c.47].

Проте, в державі вироблені певні механізми захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет. Зокрема, у Законі України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 p., Правилах подання та отримання телекомунікаційних послуг. затверджених Постановою Кабінету Міністрів України, передбачено, що провайдери телекомунікації мають право відключити на підставі рішення суду кінцеве обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій. В угодах між користувачами послуг та адміністраціями сайтів щодо розміщення інформації на веб-сайті (порталі) можуть визначатися засоби правового впливу адміністрації сайтів щодо дій користувачів з розміщення інформації: її перевірка, видалення, закриття доступу до неї тощо [5с. 155].

Цивільне законодавство передбачає можливість у судовому порядку вимагати захисту порушеного авторського права, визнання дій такими, що порушують авторське право, стягнення компенсації та моральної шкоди, за порушення авторського права тощо [1, c.35].

Отже, практика застосування зазначених механізмів свідчить про наявність значних вад притаманних їм, та відсутність системи, що найбільш гармонічно поєднала б, з одного боку, нові особливості передачі інформації та межі застосування виключних прав, з іншого – запропонувала б дієву модель отримання справедливої винагороди творцями за відсутності тиску та все більших обмежень і навіть заперечень проти сфер, які традиційно вважались сферами вільного використання об’єктів авторського права.

Головною особливістю використання твору в Мережі є його електронна форма, у яку необхідно його перевести перед розміщенням у Мережі. Доцільним було б установлення обов’язку користувача щодо одержання дозволу правовласника на переведення твору в електронну форму, оскільки ця форма різко збільшує можливості використання твору (досить порівняти, наприклад, справжню картину та її електронну копію). Переводячи твір в електронну форму, ми, звісно, видозмінюємо форму оригінального твору. Для ефективнішого захисту авторських і суміжних прав треба на законодавчому рівні закріпити як окремий вид використання твору його переведення в електронну (цифрову) форму.

Введення права па створення електронної форми твору дозволило б поставити під контроль автора дії користувача твору, то передують розміщенню його в Інтернеті, і частково припинити наступні порушення.

З огляду на специфіку правопорушень, вчинених за допомогою Ітернету. а також можливість припинити протизаконні дії в будь-який момент і оперативно усунути їхні сліди, важливу роль відіграє забезпечення доказів факту їхнього здійснення. Великі надії щодо цього покладаються на інститут нотаріату. Доцільно було б включити до чинних Цивільного процесуального і Господарського процесуального кодексів норми про те, що забезпечення доказів до виникнення справи в суді провадиться державними нотаріальними конторами. Таким чином, зацікавлені особи мали б можливість зафіксувати факт правопорушення в Інтернеті ще до звернення до судових органів.

Прийняття зазначених пропозицій позитивно позначиться на захисті авторських прав в українському сегменті Інтернету.

 

Список використаних джерел:

1. Бойченко А. Защита авторского права и смежных прав в Интернете / А.Бойченко // Інтелектуальна власність. – 2012. – № 5. – ст.31-37.

2. Еннан Р. Проблеми правової охорони інтелектуальної власності / Р.Еннан // Інтелектуальна власність. – 2012. – № 10. – ст.42-50.

3. Капіца Ю., Рассомахіна О. Спеціальні механізми захисту авторського права і суміжних прав в Інтернеті / Ю.Капіца, О.Рассомахіна // Інтелектуальна власність. – 2012. – № 4. – ст.12-19.

4. Трофименко М. Захист персональних даних та право інтелектуальної власності в Інтернеті / М.Трофименко // Інтелектуальна власність. – 2011. – № 6. – С.45-47.

5. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12 – с. 155.

автор: Байлема Т.М., Боцвін О.С., Шмунь Н.В.

час видання: 2012


26/12/2012