Вишивку я полюбила ще з дитинства...

Вишивку я полюбила ще з дитинства...

 

Вишивка хрестиком – один із найпопулярніших видів рукоділля, мистецтво це бере своє коріння з епохи первісної культури, коли люди використовували стьобання кам’яними голками при шитті одягу зі шкур тварин. Із часом вишивка стала прикрасою. У ті далекі часи практично кожна жінка займалася рукоділлям, про що свідчать багато віршів і пісні, прикрашалися вишивкою верхній одяг, паски, рукавиці, взуття, сорочки. У сільських сім’ях одяг шили з домотканих вовняних і льняних тканин, прикрашали кольоровим ситцем, мережками, вишивкою. На масляну, на весіллі, при народженні або смерті людини вишиті рушники вважалися священим оберегом. Особливу силу оберігати людей від злих сил, хвороб і стихій приписували звичайному рушнику.

Я почала займатися вишиванням, коли мені було всього вісім років. У моїй сім’ї до мене цим займались мої бабусі (з маминої і татової сторони). Бабуся по татовій лінії працювала в Пакистані два роки і брала участь у конкурсах вишивки, на яких займала перші місця. А бабуся з маминої сторони займалася цим тільки для душі.

Колись мене відвезли добабусі (по татовій лінії), мені завжди було в неї нудно, і якось мені випадково потрапила на очі бабусина вишиванка, мене вона дуже зацікавила. А далі були різні запитанння до бабусі (що? як? де?). Перший час хоч я й дуже сильно старалася, але, на жаль, у мене нічого не виходило. Тільки завдяки підтимці моїх батьків і бабусь я змогла навчитися дуже важливого для мене на даний час ремесла. За те, що мене підтримали, я вдячна більш за все своїй мамі. Потім було багато сліз, коли колола пальці і завжди щось не виходило. У всіх дівчат у школі завжди були красиві нігті і тільки в мене були поколені пальці і маленькі нігтики, так як вони мені заважали під час вишивання. А потім усе пішло само собою – стали з’являтись спочатку маленькі картинки, а потім усе більші і більші, а тепер з’являються і весільні рушники, і рушники на всі випадки життя, сорочки і т.д.

Нині я розумію, що в мене є велике бажання вишивати, але, на жаль, не завжди вистачає часу.

Свої роботи я вже виставляла в інституті, мені було дуже приємно, що багато людей цікавляться цим. Жаль, що нині немає можливості робити свої виставки, я хотіла б показати всьому світу, що вишивання – це саме найкраще, що може бути, і цим потрібно займатися.

На мою думку, навчитися вишивати можливо в будь-якому віці, головне – тільки бажання і старанність, а найважливіше – підтримка близьких.

До речі, якщо хто захоче, - я можу провести безкоштовні курси і навчити всього, чого сама знаю.

 

Даша ПРОЦАН,

студентка спеціальності «Переклад»

Полтавського інституту економіки і права

Університету «Україна»

автор: Даша ПРОЦАН, студентка спеціальності "Переклад" Полтавського інституту економіки і права Університету "Україна"

час видання: 2012


22/12/2012