Загублена сутність душі

Загублена сутність душі

 

Я запитувала у своїх знайомих, що вони бачать, дивлячись на цю картину. Більшість сказали кількома фразами: “Якийсь страшний чоловічок”, “розламана скрипка”, “мертві кольори”, “депресія, розпач, відчай”. А я бачу в цій картині настрій, емоції, людську сутність. Точніше, перемінливу натуру людей. Автор ніби вдихнув життя у свій витвір. Тільки ґеній може малювати тепле, яскраве так, щоб у ньому водночас були холод, порожнеча, голодна безодня. В образі чоловіка закодовані незвичайні думки. Митець надав їм вигляду маленьких набридливих істот. Вони обсіли голову й не дають спокою хазяїнові. В картині нема жодної випадковості, кожна деталь несе інформацію, потрібно лише знаходити її, уважно “читати” і розгадувати. Між кольорами різних відтінків ховається головна істина. Якщо дивитися на полотно довго, неможливо віднайти однакові деталі, кожна – різна. Колір теж говорить сам за себе. Складається враження, ніби чоловік на картині хоронить свій талант, своє натхнення, своє життя, яке зберігалось у маленькій скрипочці. Саме вона, напевне, була сенсом його життя, радістю, світлом ув очах, усмішкою на тонких губах, а тепер нема нічого, все втрачено. Єдине, що залишилося, – спогади…

Та автор і їм не дозволяє надовго затриматися. Вони губляться у просторі часу, стираються людськими поглядами, якимись чужими, абсурдними переконаннями, подихом холодного сонця...

 

Інна ДАНИЛКІВ

Тернопільський коледж Університету «Україна»

автор: Інна ДАНИЛКІВ, Тернопільський коледж Університету «Україна»

час видання: 2012


22/12/2012