“...те, що не вмирає...”

“...те, що не вмирає...”

 

Не секрет, що кожен поет чи художник вкладає у той чи інший твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Сучасний український митець Михайло Николайчук уже з дитячих років точно відчув добро і зло, правду і кривду. Його дитинство можна було б назвати не дуже веселим. Хоча виростав у родині, де сина оточували любов’ю з ранніх літ, турбувалися про нього, розуміючи потреби дитини

Аналізуючи творчість пана Михайла, можна сказати, що це митець, який у картинах відображає людину в багатьох її переживаннях і турботах. І такі переживання притаманні для картини “Леся Українка”. Митець, творячи образ поетеси, використав хвилеподібні лінії та геометричні плями. Наявність у полотнах овалів як символів небесних світил, планет, краплин води, живого начала наштовхує на осмислення поданих ситуацій у контексті взаємозв’язку. На перший погляд здається, ніби художник описав життя поетеси, так тонко відчуваючи її хворобу, котра проґресувала з кожним днем, але Леся Українка мала в серці, як мовила її Мавка, “те, що не вмирає...” На картині не видатна особистість виокремлена, вона не взаємодіє з навколишнім середовищем. Так її відчути і зрозуміти зміг тільки пан Михайло.

Протягом трьох десятиліть художник, як відзначила мистецтвознавець Тамара Удіна, експериментує з техніками та новими способами вираження, але незмінними є елементи стилю, що закладені в підвалини його майстерності.

Отже, творчий доробок тернопільського живописця Михайла Николайчука є одним із найвагоміших внесків ув образотворче мистецтво міста.

 

Христина РУДИК.

Тернопільський коледж Університету «Україна»

автор: Христина РУДИК, Тернопільський коледж Університету «Україна»

час видання: 2012


22/12/2012