Із-під пензля ґенія

Із-під пензля ґенія

 

Чомусь саме на цю картину я звернула увагу, переглядаючи величезний творчий доробок митця. Робота зачаровує простотою і глибоким змістом. Звичайнісінькі яблука та грушки на сухому трав’яному покривалі, ніби спеціально хтось м’яко клав кожнісіньке на траву. А на черешках плодів вогонь горить… І таких свічок – доки око сягає, аж до горизонту… А над ними – чисте вільне небо. Це полотно неможливо сприймати без почуття жалю й туги. Ніби сотні людей стоять і дивляться прямо тобі в очі. Відразу згадуються Друга світова, Голодомор – великі чорні плями в нашій історії, коли тисячі гордих українців помирали за справедливість. Це не може викликати почуття скорботи і гордості за те, що ми – їхні нащадки.

Автор полотна не обмежився в розкритті тематики цією роботою. З багатьох картин я б виокремила “Спогади дитинства”, “Яблуко на снігу” та “Місяць прокинувся”, що також вражають багатим змістом. Особливо відкрито читаються пейзажі, які виділяються неповторною красою та колоритністю.

Івана Марчука справедливо визнали ґенієм українського живопису. Його ориґінальна і чи не єдина в своєму роді техніка “пльонтанизму” справді вражає. Картина ніби звита з дрібненьких химерно сплетених ниточок, що створюють образи та предмети. Такі полотна мають специфічний вплив на людей. До цих робіт хочеться повертатися.

Творчість художника відома широко за межами нашої області, а також визнана у світі. З 2006 року митець належить до лав “Золотої ґільдії”, а також є почесним членом наукової ради академії при ній. Ґільдія нараховує лише 51 особу, вже цей факт свідчить про рівень авторитету І. Марчука серед колеґ. У 2007 році художник уведений до рейтинґу “Сто ґеніїв сучасності”. На честь митця було закладено музей на Андріївському узвозі у Києві, в якому зберігалися б його полотна. На жаль, цей музей досі не збудовано. Перший музей митця у рідному селі Москалівка створили його земляки.

Творчий шлях художника заслуговує на особливу увагу. Іван Марчук проживав у США, Австралії, Канаді та все ж повернувся на рідну землю. Спочатку не визнаний, він мав понад 15 експозицій у різних містах тодішнього СРСР. Згодом став членом Спілки художників України. Потім отримав почесне звання заслуженого художника України. Роком пізніше – став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Хочеться, щоб цей талант із часом не забувавсь, а проростав найкращими емоціями у серцях нових і нових шанувальників його робіт.

 

Наталія КОРНЕЛЮК

Тернопільський коледж Університету «Україна»

автор: Наталія КОРНЕЛЮК, Тернопільський коледж Університету «Україна»

час видання: 2012


22/12/2012