Чому й навіщо люди смітять? – Або морально-психологічні фактори забруднення навколишнього середовища

 

 

Чому й навіщо люди смітять? – Або морально-психологічні фактори забруднення навколишнього середовища

 Валерій Лисенко

Весняні гуляння

Квітень починається днем дурного сміху і продовжується Днем космонавтики з його ностальгуванням щодо мічурінських яблунь на Марсі. Річниця загибелі “Титаніка” ненав’язливо римується з днем пам’яті Чорнобильської катастрофи, коли мирний атом увійшов до кожної оселі. А вже аж потім настають дні солідарності не надто тверезих трудящих і радянської преси. Потім дискусії – чи святкувати Перемогу лише 9 травня, і анестезуюча пауза перед черговою річницею найдовшого і найстрашнішого дня радянської історії – 22 червня.

 

Сон розуму

Розподіл праці передбачає, що лідери в значній мірі позбавлені багатьох неприємних клопотів, які не оминають пересічних громадян. Трапляється, що з естетичних, етичних чи цілком кон’юнктурних міркувань верхівка закликає ціле суспільство до духовної рівності, а відтак до гордування ницою повсякденністю, запеклого заперечення неприємних реалій, полишених таким чином без догляду. Замріяна спільнота всією енергією романтичного запалу тяжко карає касандр: за те що не вміють закрити очі на грядущі біди. А коли неприємності зрештою трапляються, то винними проголошують саме дозорців, які першими били на сполох, а не замріяних ідеалістів, що навівали людству золотий сон.

Чорнобильська біда, спомин про яку поступово відходить у минуле, сталася на тлі загальної екологічної дикості. Таке припустиме і терпиме хіба що на безмірних і пустельних просторах, де люди немічні перед силами природи. Стаючи все дужчими, ніяк не навчимося берегти й жаліти навколишню і навіть свою власну внутрішню природу.

Понад 5 років мені довелось працювати у Чорнобильській зоні, де евакуація населення благотворно позначилася на стані природи практично скрізь. Окрім!... Правильно – крім тих місць, де регулярно бувають люди. Відчайдушним "ліквідаторам"-вахтовикам, за великим рахунком, байдуже як минуле, так і майбутнє "нашої не своєї землі". Їх улюблені місця легко буде знайти й через тисячі років: все завалено сміттям, починаю від недопалків, і кінчаючи радіоактивними танками. Найбільше, зрозуміло, пляшок. Оселі, у яких сотні років ткався килим життя, розгромлені й запаскуджені. Одна надія, що покалічена природа незлопам'ятна, і ще має сили згодом  повернути цю землю людям – вже вилікуваної від них же, від людей.     

 

Підлість

Чому бруд і сміття вважаються звичними, майже природними, а нерідко навіть бажаними супутниками життя? Як кажуть: "Добре там, де нас нема". Але незабаром ці самі "ми" можуть прийти й туди, де їх поки нема, і де без них поки добре. І там, проливаючи крокодилові сльози над своєю недоладністю, зробити "як завжди".

За даними медичної статистики, люди "наші" не бажають і не вміють берегти себе: своє здоров'я, дітей, життя. Помітно це й по сучасних чорнобильцях: там, де будь-яка порошина може стати смертельної, переважна більшість не кидає пагубної пристрасті до паління, часом незважаючи на протести оточуючих – вимушених пасивних курців. Тут, мовляв, не місце тим, хто про своє здоров'я дбає!

Часом всяку неохайність пояснюють прагненням до простих і загальноприйнятих задоволень. Часом – уїдливими звичками, фізіологічною перебудовою організму, життєвою невлаштованістю, незахищеністю від поганих впливів... Чи мало ще можна знайти виправдань!?

Є, однак, головний фактор, який вичерпно пояснює популярність неохайності: вона вигідна! В каламуті безладдя можна поживиться тим, що погано лежить. Це – спосіб жебрацтва і агресія. Прихований, а часом і відкритий утиск оточуючих. Зброя у щохвилинній боротьбі проти цілого світу.

І ще – самовираження, найпримітивніший і найвульгарніший вид "творчості". Можна у власному парадному, на зло нелюбому людству, гордо наквецяти: "Тут був Вася!" Можна купу накласти: прибирайте, мовляв, за мною, гади! А можна й димом у пику ближньому дихнути. Потім вибачитися, нехай утреться. І все це недбало, звично, овіваючи світ шлейфом своїх відходів.

Може бути, це тільки в нас, у "Совку"? Адже на Заході люди соромляться показати навіть кепський настрій. А в нас понидіти, поскаржитись на життя, нагрузити ближнього своїми комплексами – найперша розвага.

Є надія, що роззяви будуть не в честі. Член Парламентської Асамблеї Ради Європи лорд Понсонбі ще 2001-го року обурено відзначив: "Знижуючи температуру надто натопленого приміщення, в Україні нерідко просто відкривають вікно! Гроші світового співтовариства мусять піти не на збільшення, а на зниження втрат енергії".

Серйозні люди вимагають: станьте, нарешті, дорослими; відповідайте за власну поведінку, прибирайте за собою. Зрештою – навчіться хоча б тримати ввічливу посмішку! А ми що?

--

        .                                      З найкращими побажаннями,

*     *                                     Валерій М. Лисенко

             *                                 Valery_Lysenko@mail.ru

                   *                          Приватний Інтернет-проект

                  *       *                 “1000-ліття української культури”

                      *                       http://1000years.uazone.net

--------------------    

 

 

9.07.2001               Глубокоуважаемые господа,

 

С большим вниманием и уважением слежу за передачами русской редакции "Радио Свобода", как по радио, так и в Интернет. Рекламирую Вашу деятельность среди знакомых и сотрудников, а также, будучи веб-мастером официального Чернобыльского сайта, поставил ссылки на Ваши тематические страницы.

В Ваших передачах меня прежде всего привлекает глубоко гуманный, этический подход к важнейшим общественным проблемам. Именно в этой связи просил бы Вас в экологическом цикле передач "Запретная зона" затронуть тему:

 

 

 

ПОЧЕМУ И ЗАЧЕМ ЛЮДИ СОРЯТ? - ИЛИ

НРАВСТВЕННО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ПРИЧИНЫ ЗАГРЯЗНЕНИЯ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ.

 

Почему грязь и мусор считаются естественными и безобидными, а порой даже желанными спутниками жизни? Как говорят: "Хорошо там, где нас нет". Но скоро эти самые "мы" могут придти и туда, где их пока нет, и где без них пока хорошо. И там, крокодиловы слезы проливая над своей нескладностью, сделать "как всегда".

Я работаю в одном из эпицентров мирового загрязнения – в печально знаменитом Чернобыле, отравленном радиацией 15 лет назад. Та, постепенно отходящая в прошлое катастрофа, произошла на фоне непреходящей экологической дикости, которая была естественной разве что тысячи лет назад, на доисторических безмерных и пустынных пространствах. В Чернобыльской зоне отчуждения и безусловного (обязательного) отселения (таково официальное название зоны экологического бедствия) эвакуация людей благотворно сказалась на состоянии природы практически везде.

Кроме!... Правильно – кроме тех мест, где люди регулярно бывают. Это бесшабашные "ликвидаторы"-вахтовики, которым, по большому счету, безразлично как прошлое, так и будущее "нашей не своей земли" (выражение Тараса Шевченко). Места, где бывают люди, легко будет найти и через тысячи лет: все усеяно мусором, начинаю от окурков, и кончая радиоактивными танками. Разумеется, больше всего бутылок. Деревни и поселки, в которых сотни лет ткался ковер народной жизни, разгромлены и загажены. Одна теперь надежда, что искалеченная природа незлопамятна, и со временем вернет эту землю людям - но уже излеченной от них же, от людей.

По данным медицинской статистики, люди "наши" не желают и не умеют беречь себя: свое здоровье, детей, свою жизнь. Заметно это и по "чернобыльцам": в местах, где любая пылинка может стать смертельной, преобладающее большинство не оставляет пагубного пристрастия к курению, порой не считаясь с протестами окружающих – вынужденных пассивных курильщиков. Здесь, мол, не место тем, кто о своем здоровье заботится!

Порой всякую неряшливость объясняют стремлением к простым и общепринятым удовольствиям. Порой - въевшимися привычками, физиологической перестройкой организма, житейской неустроенностью, подверженностью дурным влияниям... Да мало ли можно найти объяснений!

Есть, однако, один фактор, который объясняет популярность неряшливости.  Впрочем, не знаю, не знаю - может быть, это только у нас, в "Совке"??? Неряшливость выгодна! В мути беспорядка можно поживиться тем, что плохо лежит. Это - и способ попрошайничества, и замаскированная агрессия. Это - скрытое, а то и явное ущемление окружающих. И еще - это самовыражение, самый первобытный и вульгарный вид "творчества". Можно гордо намалевать: "Здесь был Вася!" Можно в собственном парадном, назло нелюбимому человечеству, кучу наложить: прибирайте, мол, за мной, гады! А можно и дымом в рожу ближнему дохнуть. Потом извиниться, пусть утрется. И все это небрежно, привычно, овевая окружающих шлейфом своих отходов.

Есть надежда, что разини будут не в чести. Член Парламентской Ассамблеи Совета Европы лорд Понсонби заявил: "Чтобы снизить температуру в чересчур натопленном помещении, в Украине часто просто открывают окно. Так пусть лучше деньги мирового сообщества пойдут на снижение потерь энергии" (см. www.for-ua.com/news.php?id=n010425161558)

Серьезные люди требуют: станьте, наконец, взрослыми; научитесь следить и прибирать за собой. А мы что?

 

--

     .                    Best regards, Valery M. Lysenko,

*    *                       Chernobyl Zone Web-master

         *                    www.ic-chernobyl.kiev.ua

            *               Lysenko@ic-chernobyl.kiev.ua

            *     *           tel: (+38 044 93) 51705

                *        07270 Ukraine, Chernobyl p/b 183

--------------------         home: (+38 044) 440-4850

 Welcome my private site : http://1000years.uazone.net

автор: Валерій Лисенко, викладач Інституту філології та масових комунікацій Університету "Україна"

видання: Інтернет-проект “1000-ліття української культури”, час видання: 2012

адреса видання: http://1000years.uazone.net


13/06/2012