Стьоб як стиль життя в Україні
Здається, усі вже погодилися з тим, що в перехідний період між соціалізмом та капіталізмом, який переживають усі «суб’єкти» пострадянського простору, коли розмито усталені стандарти, а нові ніяк не сформуються, на поверхню спливає дуже багато раніше табуйованих речей.
Популярність дивних поп-гуртів «Тік», «Потап і Настя», «Пающіє труси» чи провінційно-естрадної Вєрки Сердючки, які наситили увесь можливий простір та ефіри суржиком, сороміцькою лексикою і нахабно-примітивними текстами пісень із драйвовим ритмом, обумовила актуалізацію та шалену затребуваність явища «стьобу».
При чому, нині найпростіші спостереження дають змогу виявити цей стиль на всіх рівнях життя пересічного українця й визначити його види, а саме: музичний стьоб; телевізійний стьоб; політичний стьоб; кулінарний стьоб; архітектурний стьоб тощо.
Що таке стьоб? Це прихована сатира, висміювання примітивізму із застосуванням іронічної пародії. Цей стиль сформований давно, нині, в епоху постмодернізму набув нових форм, а в Україні домінує, виявляючи кітчовий характер багатьох явищ (кітч – псевдомистецтво, що продукує тенденції примітивізації та вульгаризації в популярних видах мистецтв).
Коли слухаєш «Сирьожине пирожине» у виконанні соліста гурту «Тік» Віті Бронюка, чи «Чипсы, чиксы, лавандос (Село)» у виконанні надмірно декольтованої Насті Камєнских, або «високоінтелектуальне» «Гоп-гоп-гоп» Вєрки Сердючки, усвідомлюєш, що у цих виконавців є дві категорії глядачів: одні тупо «тащатся» від ритму, інші отримують не музичну, але інтелектуальну насолоду від пародійного спектру композицій.
Так, стосовно гурту «Пающіе труси» в електронному довіднику Вікіпедія зазначається: «До створення подібного відверто стьобного гурту Андрія Кузьменка підштовхнула неймовірна кількість дівчачих дуетів на українській естраді, які вирізняються не стільки вокальними чи артистичними даними, скільки ефектною зовнішністю і відвертим вбранням. Кузьма розповідає:«Пающіє труси» - дівоча панкова група, яка буде хаяти наш шоу-бізнес. Тобто все, що зараз відбувається в нашому шоу-бізнесі, служитиме лейт-мотивом для групи. Назви пісень «Ліжко продюсера», «Пающіє труси» говоритимуть самі за себе. (А також: «Как Алла», «Тазик оливье», «Пластический хирург», «Сауна», «Стринги», «Интим не предлагать», «Девчонки олигархов» та ін.) До репертуару групи входить і низка пародій: «Чёрный пудель» - пародія на пісню Серьоги «Чёрный бумер», «Улыбнитесь, каскадёры» — пародія на пісню групи «Земляне» «Каскадёры» тощо. (До речі, нові шоу-проекти Андрія Кузьменка носять так само епатажно-вульгарні назви: «Декольте», «Злий репер Зеник». Складається, правда, враження, що у Кузьми скоро «усьо» буде «стьоб»).
До спектру музичного стьобу, який набув не лише українських, а й світових масштабів, можна віднести творчість групи «Лос Колорадос». «Los Colorados» - український музичний гурт, що найбільшу популярність отримав у США, зокрема, завдяки інтерпретації відомої пісні Кеті Перрі «Hot N Cold». http://www.youtube.com/watch?v=1upZz3a-7iM Такий собі стьоб-кліп міжнародного штибу гурту «Los Colorados» щодо глобалізації-примітивізації передивилися на Youtube більше ніж 3 мільйони глядачів. Попри критичне ставлення до українського шоу-бізнесу, щодо якого лос-колорадівці висловлюються одозначно: «…У ньому як було все за гроші, так і залишилося. А дуже б хотілося, щоб в Україні популярними виконавцями ставали дійсно талановиті люди, а не ті, кого «розкрутили» за гроші. Тому що є дуже багато цікавих гуртів, які не можуть стати відомими лише через те, що не мають достатньо коштів», - українські хлопці відчули та спародіювали світовий рівень примітивізму в поп-культурі. Зокрема, в американському хітові «Hot N Cold» «упіймали» українські ритми й інтерпретували його як кантрі/польку. У такий самий спосіб вони переспівали інтернет-хіт співака російсько-боснійського походження Петра Наліча «Гітар, гітар», http://www.youtube.com/watch?v=KDXie_pi6YU увиразнивши у стьобному тексті примітивність псевдоанглійського мовлення та міщанських мрій ліричного героя: «гітар», «ягуар», «будуар»… http://www.youtube.com/watch?v=77MjseBZsO8&feature=related.
Засновниками гурту «Лос Колорадос» із села Тетильківці Тернопільської області є Руслан Приступа (вокал, баян), Ростислав Фук (гітара, вокал), Сергій Масик (бас-гітара, вокал), Олександр Драчук (ударні). За словами виконавців, вони продукують новий стиль - «агро-алко-рок». У композиціях тернопільського колективу все замішано на гуморі. Про це свідчить і назва колективу «Лос Колорадос» (в асоціаціативному ряду українців це ближче до колорадського жука, а не до Іспанії), і низка пародійних композицій на сільськогосподарську тематику: «Рілля в ілюмінаторі», «Помідори» (на пісні «Земля в иллюминаторе», «Каскадеры» групи «Земляне») тощо.
Нині тернопільський гурт Los Colorados підписав контракт із німецьким музичним лейбом «Motor Music», який займався випуском альбомів Rammstein та Robert Miles. Із кінця січня 2012 року четверо музикантів групи працюють у Берліні над записом першого студійного альбому. Альбом має вийти першого червня – до початку чемпіонату світу з футболу. Марно сподіватися, що футбольним фанам буде запропоновано вишукані складні мелодії…
Музичний стьоб світового рівня в інтерпретації «Лос колорадос» - це своєрідний протест проти комерціалізації та примітивізації мистецтва в епоху глобалізації.
Телевізійний стьоб виявляється у постійному запозиченні форматів різних телешоу, в неспроможності створити достойний оригінальний український «самостійний» телепродукт. «Битва екстрасенсів», «Холостяк», «Давай одружимося», «Куб», «Зірка+зірка», «Міняю жінку», «Вийти заміж за принца», ранкові ток-шоу, політичні ток-шоу заполонили українські ефіри, але в них так мало українського. Такі собі стьоб-шоу.
Варто сказати й про культуру в широкому розумінні слова. Так, у фіналі співочого шоу «Голосу країни» вдруге перемагає український співак, тренером якого є російська рок-співачка Діана Арбєніна. Відчуттям справжньості, безкомпромісності, щирості вона уміє обирати, уміє і навчати. За рівнем таланту культури Діані, попри її неґламурність, не склали достойного суперництва ні Руслана, ні Пономарьов, ні Олег Скрипка. Як гарно говорила вона про творчість Вакарчука, Скрипки, Ілларії, скільки пісень українських авторів заспівала вона українською мовою, в якій складній боротьбі привела до перемоги талановитого хлопця зі Львова. Натомість, скільки нешляхетних зауважень стосовно Діани вислухав у прямих ефірах глядач із уст Олександра Пономарьова…
Політичний стьоб в Україні реалізується на всіх рівнях: і на рівні державної влади, і на рівні голови якоїсь задрипаної сільської ради. При чому, одні (ті, що при владі), роблять вигляд, що говорять серйозно, інші (ті, що ту владу «обирали»), роблять вигляд, що в усе те вірять. При цьому, за політично-чиновницькими маніпулятивними деклараціями перші приховують суто українське прагнення гетьманувати задля особистих статків та привладного життя, другі намагаються у будь-який спосіб просто вижити. Отакий взаємний глум над прихованими мотивами й визначає нині суть українського життя. Власні невеселі спостереження над масовою трансформацією українців від ідеї боротьби за незалежність до чергового виду пристосуванства увиразнив форум прихильників партії «Україна-Вперед», суть якого у замітці «З’їзд КПРС!!!???» чітко визначив блогер Остап Стахів. http://politiko.ua/blogpost80588
«Сьогодні, 18 квітня 2012 року в обідню пору я включив свій телевізор і на 5 каналі побачив, що іде трансляція Форуму прихильників партії Наталії Королевської «Україна – Вперед!». Скажу відверто, що виглядало все на перший погляд гламурно, а також читався почерк уже знайомої піар-технології у тонах червоно-синньо-білих… Штучність і показовість пронизувала зібрання, і чим далі я дивився даний ефір – тим більше я переконувався, десь це вже звучало і було…»
Стьоб над політичною ідеологією, стьоб над харизмою політичного лідера, стьоб над національними цінностями. Нав’язування нового політичного псевдо-проекту підсилюється слоганами на білбордах із великим портретом Наталії Королевської (нова економіка», «нова країна», «нові лідери», «нова якість політики»...), довготривалими крупними планами псевдо-лідерки на телеекрані під час ток-шоу «Велика політика» Володимира Кисельова.
Олександр Некрот у статті «Наталія Королевська: «нова економіка – нова країна» – стара обманка» чітко формулює діагноз цього явища: «…Партія Наталії Королевської «Україна – Вперед!» виглядає саме (і тільки) як «технічний» проект владних сил, покликаний зібрати голоси розчарованих у Партії регіонів на Південному Сході і позмагатися за традиційний електорат опозиції на Заході й у Центрі України.
Втім, перспективи цього проекту вітчизняні політологи оцінюють досить низько. При цьому дехто переконливо доводить, що Королевська – політик не лише не новий, а й не сильний. Досі вона була блідою тінню, «фрейліною» Газової Королеви, а нині, попри красиве прізвище, на її величність королеву також не схожа. Бракує не лише харизми, притаманної Юлі з косою, – бракує такого необхідного для політика вміння спілкуватися з людьми, відповідати на запитання не на «джинсових» сторінках друкованих та інтернет-ЗМІ, а в реальному режимі. Що Україна й побачила, приміром, нещодавно в ефірі «Великої політики», де Наталія без коси дратувалася через «надто настирливі» запитання журналістів і всіляко уникала чітких відповідей. http://ua-ekonomist.com/142-nataliya-korolevska-nova-ekonomika-nova-krayina-stara-obmanka.html
Засмучує тільки оце на диво щільно притаманне українцям химерне жлобство/ гетьманство, що не зникає, а примножується в геометричній прогресії: егоїстичне прагнення до влади попри відсутність навичок та класичних рис лідера.
Кулінарний стьоб. Хто тільки не вчить пересічного українця варити/пекти/смажити: і співаки, і спортсмени, й актори, і ректори, і режисери, і їхні дружини. Здається, гармонію світу нині визначають дві теми: як схуднути і що поїсти.
Якщо Юлію Висоцьку іноді слухаєш/читаєш із захопленням: артистично, динамічно готує екзотичні блюда, зовсім не зважаючи на ціну пормезану, сьомги, каперсів, червоного вина чи баранячих реберець. Неначе й не жила за радянських часів дефіциту: із лимонами, маслом оливи, помідорами черрі, цукіні обходиться, як наші жінки із традиційною картоплею, та й то не кожна. Просто насолоджуєшся гламурною незакомплексованою господинею.
Читаю «Кулінарні фіглі» (?!) Марії Матіос. Після знайомства із твором «Нація» цієї письменниці майнуло сподівання на формування в українській літературі мудрого автора епічного стилю. Після хвилі українських ремейків різного штибу щодо твору Елізабет Гілберт «Їсти, молитися, кохати» була здивована, що й пані Матіос слідом за американською журналісткою узялася до власної кавер-версії грайливо-кулінарної теми. Років зо два оминала цю її книжку, нещодавно придбала й остаточно переконалася, що, на жаль, «кіна не буде». Від порад щодо того, як звабити чоловіка мережаними нічними сорочками, стравами зі «свинячої» (дрібної) картоплі та фаршированого яйцем/цибулею червоного буряка, повіяло провінційною псевдомудрістію. І тут наші постоли видно…
Про архітектурний стьоб в Україні тільки ледачий не писав: і про «теплиці» на Майдані, і про руйнацію культурно-історичної родзинки Києва – Андріївського узвозу, і про стильову еклектику розкішних маєтків «нових українців» у Кончі Заспі, Межигір’ї, Пущі Водиці чи на Козинці. Відсутність цілісного, стратегічного підходу до розвитку держави відбивається і в національних будівельно-ландшафтних викрутасах.
Змінилася й архітектоніка сільського життя. Раніше побілена хата з підведеною призьбою, вишневий садочок та чорнобривці визначали ментальні ознаки сільського обійстя. Нині металопластикові вікна, пластикова вагонка, заводські ядучого кольору огорожі, які контуром рельєфу нагадують цвинтарну ограду, наповнюють українську садибу. Попри сучасні технології квіт соняшника, кетяги вишень, гордовиті голови жоржин та духмяні пахощі чорнобривців ще ідентифікують українські двори.
Однак, останньою краплею, яка таки змусила говорити про сільську екзотику, стала голова лева, якою прикрашають сільські будинки окремі господарі. На стовпах воріт усе частіше всідається порцеляновий фарбований лев. Лелека, ластівка, півень, соняшник, калина, барвінок… Такі образи-символи в культурі українців знаю. Хижий король звірів ніколи не був притаманний українському селу на рівні архетипу.
Чи це намагання імітувати стиль поміщицьких маєтків? Чи це знову якесь поверхове, міщанське, кітчове запозичення з іншої культури - євростиль на український манер?..
***
…Трамвай. Південна Борщагівка. Київ. Гурт хлопців у спортивній екіпіровці: «Адідас», «Пума», «Рібок»… Голосно регочуть, що не слово – нецензурщина, наввипередки всідаються на вільні місця поперед дітей, жінок, бабусь/дідусів.
Шмаття із європейськими брендами. Неонові російськомовні вивіски радянських часів змінилися на сучасні, європейські, англомовні; затори від іномарок; «горящі» путівки на Мальдіви… А культура, вірніше, її відсутність, залишається нашою, українською.
Ніна Головченко
автор: Ніна Головченко
час видання: 2012
26/05/2012
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське