Швидкого наближення до цивілізованого суспільства поза здобуттям справжньої культури немає і бути не може

Швидкого наближення до цивілізованого суспільства поза здобуттям справжньої культури немає і бути не може

 

Роки студентства – період найбільш активного формування майбутнього журналіста, поглиблення його знань, вироблення професійних умінь. Це також роки вдосконалення та затвердження естетичних принципів, які стануть основою поведінки молодого фахівця, критерієм його відносин у колективі.

На мою думку, музичний розвиток є одним з засобів, що готує майбутніх журналістів до творчої праці.

Сучасний стан художньо-естетичної освіти студентів викликає тривогу. Це пов'язано не тільки з тим, що за останні десятиліття значно знизився рівень художньо-естетичної культури молоді, але і з тим, що нинішні освітні стандарти аж ніяк не спрямовані на посилення ролі культури в навчально-виховному процесі. Разом із тим у спеціальній літературі, а також на різного роду конференціях декларується принцип гуманітаризації освіти, необхідність підвищення ролі культури в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства. Таким чином, у процесі становлення майбутнього журналіста виникає ряд проблем.

Музичне мистецтво існує стільки, скільки існує людське суспільство, і являє собою складне різноманітне явище. Функція мистецтва полягає не тільки в його пізнавально-дидактичному й освітньому значенні.

З давніх часів музика використовувалася як один із засобів виховання. В усі історичні епохи у суспільстві існувало бажання бачити людину гармонійно розвиненою, однак у різних філософських вченнях роль музики, її виховне значення тлумачилися не однаково, своєрідно. У Конфуція погляд на природу музики як на єдність п'яти чеснот: людяності, справедливості, вихованості, передбачливості і щирості.

Ритм, гармонія особливо впроваджуються в душу, дуже сильно чіпають її і роблять благопристойною. Музично-естетична культура, яка досягається внаслідок тривалого процесу музичного виховання і освіти, являє собою невід'ємний компонент загальної естетичної та художньої культури людини і тому її формування органічно впливає на багатство духовного світу особистості.

Сьогодні музичне мистецтво як явище суспільного життя може бути розглянуто з двох точок зору. По-перше, його можна розглядати як самостійну естетичну цінність. У цьому випадку цілями музичного навчання стають: розвиток музичних здібностей, формування виконавських і творчих навичок, уміння сприймати музику, виконувати її і складати. По друге, музичне мистецтво розглядається як вираз моральних цінностей суспільства. У цьому випадку цілями музичного навчання, кажучи словами В. А.Сухомлинського, стає "не виховання музиканта, а виховання людини".

Багато негативних явищ у духовній сфері суспільства пов'язано з серйозними недоліками в підготовці журналістів, яка тривалий час велася без урахування потреб суспільства. Велика відповідальність у вирішенні проблем музичного виховання підростаючого покоління лежить на загальноосвітній школі, вона є найважливішим соціокультурним інститутом, де є необхідні передумови планомірного і цілеспрямованого розширення і поглиблення музичного виховання підлітків. Швидкого наближення до цивілізованого суспільства поза здобуттям справжньої культури немає і бути не може. По культурі не здаси іспит. Її не купиш. Єдина можливість – увібрати. А єдина плата – час ... І ніде , крім загальноосвітньої школи, ми не знайдемо тривалого часу на це для кожної людини.

Музиці як професії слід, зрозуміло, навчати дітей, які мають відмінні музичні здібності і особливий до музики потяг, але загальне музичне виховання має поширюватися абсолютно на всіх.

Звичайні людські почуття – радість, горе, захоплення, обурення, гордість і т.д. – набувають у процесі музично-естетичного сприйняття особливого естетичного характеру, їх переживання завжди пов'язане з відчуттям естетичної насолоди. Естетичне ставлення людини до дійсності і мистецтва – це не тільки процес сприйняття, це особливий стан людини – емоційно-естетичне переживання.

Володіти естетичним ставленням до навколишнього – це означає мати розвинену здатність отримувати насолоду від дійсно прекрасного, розвинену потребу сприймати і створювати прекрасне.

Зараз значно зросла роль естетичного виховання молоді, студентів. Воно сприяє розвитку творчих здібностей, активно впливає на сприйняття знань, пробуджує глибокі громадянські почуття професійної відповідальності, поваги до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності. Естетика і творчість нерозривні. Чим більше праця набуває творчого характеру, тим більше він здатний приносити людині естетичну насолоду.

У даний час необхідно значно удосконалити естетичне і художнє виховання студентів. У них необхідно розвивати почуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятники історії і архітектури, красу і багатство рідної природи. Це багато в чому залежить від педагогів, від їхньої кваліфікації, вмілого керівництва студентами.

Використовувати все багатство музично-естетичного впливу на студентів означає широко вводити в практику роботи Університету «Україна» все різноманіття форм і засобів музично-естетичного виховання.

Однією з актуальних проблем педагогіки є проблема розвитку творчих якостей особистості. Їх формування ефективно відбувається в різних видах художньої діяльності.

Між навчальною та позанавчальною роботами існує глибокий зв'язок і взаємозв'язок. Чим вища якість навчання у ВНЗ, тим різноманітніші інтереси студентів, тим активніше вони беруть участь у громадському житті навчального закладу. З іншого боку, різноманітна позааудиторна робота є однією з важливих передумов успішного навчання. Беручи участь у художній самодіяльності, у змаганнях, гуртках і т.д., студенти набувають стійкого інтересу до знань, книг, наук. За останні роки у практиці роботи Університету намітився різкий розрив між соціально-гуманітарною підготовкою, більш-менш задовільними професійними знаннями, вміннями, навичками і недостатньо високим рівнем культури, що виявляється в духовній пасивності, беззмістовності життя певної частини молодих журналістів, невмінні організувати насичене культурне дозвілля.

Цієї дисципліни – «музичний розвиток» – немає в навчальному плані майбутніх журналістів Університету «Україна», немає її і в розкладі повсякденних занять майбутніх лицарів пера. Йдеться про елементи музичної культури, які так необхідні майбутнім інтелектуалам із університетською освітою. Музична культура являє собою цілісну систему, що охоплює всі сфери людської діяльності – як матеріальну, так і духовну. Це – якісна характеристика суспільного життя молодого українського інтелектуала, що охоплює світоглядні, філософські, соціальні ідеї та погляди, освіту і науку, моральні норми, які регулюють відносини між людьми. Це – специфічний спосіб життєдіяльності людей.

Адже майбутній магістр журналістики з університетською освітою повинен уміти творчо, самостійно оцінювати нову інформацію, а також об'єктивно висвітлювати проблеми музичної культури, сутність музики; виявляти самодостатність видів музичного мистецтва.

І такі уроки дає майбутнім магістрам від журналістики прекрасний виконавець і композитор, маестро із консерваторською освітою Владислав Йосипович БАРНА, який, до речі, написав музику до Гімну Університету «Україна. Владислав Барна систематично виступає перед студентами Інституту філології та масових комунікацій на прохання викладачів, виступає безкорисливо, самовіддано, з великим емоційним підйомом і високим професіоналізмом, не отримуючи ніякої матеріальної компенсації за свій благородний труд.

Владислав Барна – композитор, виконавець, імпровізатор. Він – виконавець як своїх, так і чужих музичних творів. Зазвичай музику складають, узгоджуючи з певними правилами теорії музики. Відмінність композитора від виконавця полягає в тому, що композитор складає, а виконавець тільки виконує музичні твори. В особі Влада Барна має місце вдале поєднання і композитора, і виконавця.

Але ж композиція – це складне ремесло, яке вимагає великих знань. Необхідне знання гармонії, поліфонії, оркестрування. Влад відмінно володіє кількома інструментами: Він пише прекрасну музику для кінофільмів, знайшов правильну модель подання таких незвичайних інструментів, як мандоліна, балалайка, піаніка, рояль, синтезатор. А широкий діапазон рояля дозволяє композитору виконувати найскладніші партитури, що є для композитора хорошою підмогою. Нещодавно у нього вийшли чергові диски «На одному диханні» й «Акварель».

На зустрічі зі студентами Університету «Україна» Владислав Барна виконує твори Миколи Лисенка та Ігоря Шамо, Еніо Маріконе і Мішеля Леграна, Мікаела Таривердієва і Раймонда Паулса й .... імпровізує, імпровізує, імпровізує ...

Навички імпровізації дуже сприяють творчому процесу. У нього імпровізація є джерелом творчих ідей і основним методом роботи. З досвідом композитор набув техніки, що дозволяє йому писати музику в різних жанрах. У процесі вивчення творчості класиків і сучасників у нього виробляється своя музична мова, своя манера письма. Він – автор із яскравою музичною індивідуальністю, яку завжди можна безпомилково відрізнити на слух.

Музичні здібності Владислава Барни виявилися рано. У школі на дитячих ранках він грав на баяні, акомпанував хору. Організував свій ансамбль, у старших класах грав на танцях. А коли прийшов час визначатися із професією, Влад почав готуватися до вступу в музичне училище. Але для того, щоб серйозно зайнятися музикою, необхідно було опанувати гру на фортепіано, і весь рік перед вступом в училище Влад витратив на це.

Музика може тільки підняти композитора, якщо це дійсно музика, в найчистішому розумінні цього слова. І Владислав Барна служить їй вірою і правдою. Він – меланхолійний, скупий на слова й емоції, але безсумнівно амбітний. На світ регулярно з'являються диски із записами його музики. Академічні і масові жанри рівною мірою привертають увагу композитора ще зі студентської пори. Зміна жанрів допомагає йому повніше відчути життя, його різноманіття.

Його поведінка, його людська, художня, музична, чоловіча поведінка під час уроку музичної культури була бездоганною. Не можу припустити, щоб він коли-небудь у цьому сенсі помилився, оступився. Це було пов'язане з виконуваною ним музикою. Дисгармонія була неможлива.

Головний тон, головний звук його музики – це ностальгія за чимось. Його мелодії, його наспіви – це ностальгія за чимось ідеальним.

Метод музичної творчості Владислава зумовлює створення творів у процесі вільного фантазування, експромту. Він чудово імпровізує, а в музичній імпровізації немає поділу функцій композитора і виконавця. Ці якості складають органічну єдність і здійснюються музикантом-композитором і музикантом-імпровізатором одночасно.

Уміння імпровізації не є для Влада тільки "вільним фантазуванням". Воно вимагає від музиканта знання певних тем, їхніх гармонійних структур, форми майбутнього твору. Чим вище особистість музиканта, тим більше можливостей він має у своєму розпорядженні.

Слід врахувати, що термін "імпровізація" – багатозначний і багатогранний. Імпровізація – це не тільки метод, спосіб творчості, а й сам процес створення музики в момент її виконання.

Прагнення до образної конкретності, мелодійна образотворчість, артистизм – найбільш характерні риси таланту Владислава Барни.

Іноді Владислав повертає нас нібито до старих часів, іноді, навпаки, кидає нас у далеке майбутнє, але кожного разу він проникає до нас у душу, в серце. У нього особливого роду сучасність. Це емоційний і глибоко відчутий світ, і людина у світі – світі, який концентрується в людських почуттях. Здається, Шопенгауер сказав, що з усіх мистецтв саме музика не тільки пояснює об'єкт, вона показує інтим цього об'єкта. Так, Владислав Барна – композитор сучасний. Але він ще й композитор і минулого, і майбутнього. Тобто він узагальнює у своїй музиці всі ці інтонації. Владислав Барна працює в зовсім різних жанрах музичного мистецтва, серед яких інструментальна, вокальна (пісні, цикли романсів), камерна музика. Академічні жанри і масові однаково ваблять композитора ще зі студентської пори, зміна жанрів допомагає йому повніше відчути життя, його різноманіття.

Для музики композитора характерне поєднання сучасного стилю з національним колоритом.

Він – відображення нашого століття. Він знайшов свою мову, зовсім неординарну й одному йому властиву. Його музика далеко не проста для тих, хто береться її виконувати. Вона вимагає професіоналізму, витонченості. Вона чудово сприймається завдяки високому професіоналізму, різнобічності музичних пристрастей, широті мислення композитора. Для того, щоб музика швидше знаходила шлях до сердець слухачів, потрібно шукати нові форми, експериментувати як у самій музиці, так і в засобах її вираження. Його музика – людяна, наповнена справжніми почуттями.

Після чудових екскурсів у чарівний світ музики студенти, стоячи, довго аплодують Майстру, висловлюючи цим свою подяку і захоплення від почутого.

 

Ігор КОНВІСЕР, професор Університету «Україна»

автор: Ігор Конвісер, професор Університету «Україна»

час видання: 2012


19/01/2012