Казкове відображення реального світу (рецензія)

Казкове відображення реального світу

(рецензія)

 

Патра Світлана,

студентка 4 курсу спеціальності

«Видавнича справа та редагування».

Університет «Україна» (заочне відділення, м. Київ)

 

Багато я прочитала книг за своє життя, зокрема – під час навчання в Університеті «Україна». Кожна із прочитаних мною книг залишила спогади, враження. Одні книги – перечитував і перечитував би, в інші – не хочеться більше й зазирати: різні книги траплялися мені.

Та є книга, яка посідає чільне місце як у моїй бібліотеці, так і у моєму серці. Це «Володар перснів» Дж.-Р.-Р. Толкіна (за ін. даними – Толкіена). Це – трилогія, тобто книга складається із трьох частин: «Братство персня», «Дві вежі», «Повернення короля».

Жанр книги – фентезі. Фентезі – це і не жанр зовсім, а жанровий різновид фантастики, в якому, як говорять автори «Літературного словника-довідника», «…при її запереченні використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, лицарського епосу у поєднанні з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічним антуражем, нетехнічною психологією, де роль науки виконує магія.» [1,693]

Фентезі-твори, на відміну від наукової фантастики, не піддаються прогнозуванню, не підлягають логічному потлумаченню. В них панує фатум, етична опозиція «добро – зло», винагорода за зусилля подолання перешкод та ін. риси, які відрізняють фентезі від інших творів. Цей термін виник у 20 – 30-ті роки ХХ ст. в англомовній літературі.

Проте становлення фентезі як жанру чи жанрового різновиду сталося у 60-ті роки. Більшість літературознавців пов’язують утвердження фентезі як жанру саме з «Володарем перснів» Дж.-Р.-Р. Толкіна.

Фентезі-твори не завжди сприймаються як серйозна література, однак це не заважає їм знаходити свого читача. Адже будь-який поділ літератури та її жанрів на головне та другорядне – марна справа. В епоху класицизму була спроба поділити жанри на «високі» та «низькі». Час показав, що будь-який жанр може стати як «високим»(головним), так і «низьким»(другорядним).

Та повернемося до «Володаря перснів». Отже, у центрі оповіді – хобіти, або ж гобіти. Хобіти – це чоловічки невеликого зросту, за словами Толкіена, не вищі за гномів, що населяють країну Хобітанію або ж Гобітанію. В одному з регіонів Хобітанії – Краю[1] мешкає головний герой трилогії – хобіт Фродо Торбінс[2]. Хоча, ні – головних героїв у творі кілька. Однією з особливостей роману є наявність колективу головних героїв – кількох центральних персонажів, що спільно вирішують проблеми, які утворюють сюжет твору – як локальні – пошук скарбів чи порятунок прекрасної принцеси, так і глобальні – порятунок Батьківщини чи всього всесвіту від загального зла.

У романі «Володар перснів» колективом головних героїв було «Братство персня», до якого входили Фродо, чарівник Гендальф[3] та інші персонажі – люди, хобіти, гном та ельф.

Проблемою «Братства перстнів» став Саурон – злий чарівник, що вже один раз був переможений, але, відновивши свої сили, знову почав загрожувати миру і спокою як Хобітанії, так всього Середзем’я[4].

Для остаточної перемоги Саурону не вистачало однієї дрібнички, а саме – персня влади. Перстень влади – один із 9 перснів, що їх колись викували ельфи. Волею провидіння перстень потрапляє до хобіта Більбо Торбінса. Коли через багато років Більбо вирішує покинути рідні краї, то віддає перстень племіннику – Фродо.

З цього моменту спокійні часи для молодого Торбінса закінчилися, бо ще через кілька років після від’їзду Більбо Саурон починає активно шукати перстень. Його чорні вершники добралися навіть до Краю – спокійної до цього часу землі.

Дізнавшись від Гендальфа про страшну силу персня та розуміючи, що перебування його у Краї становить загрозу для цієї землі, Фродо вирішує піти. Так починається велика подорож. У цій подорожі Фродо не сам – із ним його троє вірних друзів-хобітів, а ще – Гендальф, давній друг Більбо та ще багато інших персонажів – членів «Братства персня».

Знаходячи та втрачаючи друзів, Фродо, ціною зусиль, завеликих як для людини чи навіть чарівника, все ж знищує перстень влади.

Ще однією особливістю цього роману є те, що, якщо один із колективу головних героїв випадає зі спільної роботи (помирає чи потрапляє в ситуацію, коли вже не може допомогти товаришам), відбувається карколомний поворот сюжету. У «Володарі перснів» такими поворотами можна вважати зникнення чарівника Гендальфа, якого решта команди оплакувала, дуже довго вважаючи його мертвим, та загибель ще одного члена колективу – принца Бороміра, що врешті призвела до розпаду «Братства персня».

Роман як класика фентезі наповнений елементами казки, як от чарівники чи боротьба добра зі злом, остаточна перемога добра. Наївна казочка – скаже хтось. Може і так. Але в цій, здавалося б, дитячій казочці заховано стільки мудрості, на мою думку, що «Володар перснів» не поступається філософським творам і давнім казкам.

Взяти хоча б знайомство хобітів із Арагорном. Це потім він виявиться нащадком короля Ісілдура – першого переможця над Сауроном. Це буде потім, а поки він постає перед хобітами блукачем, пілігримом. Вигляд, який тоді мав Арагорн, справив на вже наляканих Фродо і його друзів негативне враження. Він був «…дивного вигляду, у поношеній одежині…[5]»[2] Арагорн «…сидів, простягнувши ноги у високих чоботах, добре пошитих, з м'якої шкіри, але помітно пошарпаних і вимазаних у багнюку. Все інше вкривав важкий вицвілий темно-зелений плащ – незважаючи на задуху, піднятий каптур зовсім затіняв обличчя, дозволяючи бачити тільки довгу, мистецьки вирізьблену люльку, та очі виблискували» [2], – читаємо ми у книзі.

Налякані чорними вершниками, хобіти не одразу повірили Арагорну, особливо Сем. Не переконав Сема навіть лист Гендальфа, що, хоч із запізненням, та потрапив до Фродо. Наприкінці цього листа читаємо такі рядки:

«Справжнє золото не блищить,

Хто блукає - не заблукав,

Дуб коріння пускає вглиб,

Щоб мороз його не дістав.»[2]

Меч Арагорна ніби доводив правдивість цих рядків, адже, якщо цей уламок заліза перекувати заново, то велика сила буде в руках у Арагорна. Так і золото, що пролежало тисячі або мільйони років, не відразу являє свою суть.

«Володар перснів» перекладався багатьма мовами. Ось як цей самий вірш звучить російською:

«Древнее золото редко блестит,

Древний клинок – ярый.

Выйдет на битву король-следопыт

Зрелый – не значит старый…[6]»[3]

Який із двох перекладів роману та вірша – найточніший, нехай вирішують ті, хто має змогу прочитати «Володаря перснів» мовою оригіналу. Але, на мою думку, і такий варіант примушує задуматися.

Особисто я замислилася над цими рядками, читаючи під час навчання в університеті найкращі зразки давньої літератури – як української (часів Київської Русі), так і світової. Адже блиск цього золота люди не завжди усвідомлювали відразу.

Щоб відновити меч Арагорна, потрібна була кропітка праця й особливий ковальський талант, який мали тільки ельфи. Так і з давніми книгами – щоб розшифрувати давно забуті мови, відновити тексти для розуміння сучасною людиною, потрібна кропітка праця і невичерпний талант коваля-майстра слова.

До речі, сам Толкіен був відомим лінгвістом та філологом, професором Оксфордського університету. Крім вивчення давніх мов, Толкіен вигадав ще кілька власних мов – Квенья та Синдарін. Прихильники роману та всієї творчості Толкіена шанобливо називають письменника професором.

Повернемось до «Володаря перснів». У романі є багато цікавих персонажів, без яких він, на мою думку, не був би таким цікавим. Це, зокрема, ельф Леголас та гном Гімлі. Гноми та ельфи колись ворогували, однак заради спільної справи Леголас та Гімлі забули старі чвари. І ніколи про них не згадували.

Вони ніколи не забували про спільну справу, на відміну від гондорського принца Боромира. Того захопила гордість (а може – лиха сила персня) і він спробував відібрати перстень у Фродо. І заплатив за це дорогу ціну – коли загін хранителів персня розбрівся у пошуках Фродо, який утік від Боромира, на їх табір напали вороги. Боромир бився як герой і помер як герой. Та мене не покидає думка: якби ж то Боромир не піддався гордості та лихій силі персня, то «Братство персня» змогло б дати відсіч ворогам і шлях Фродо був би не таким довгим… Але що сталося – те сталося. Хранителі персня розійшлися, «Братство персня» розпалося.

Цікавою є постать Фродо у трилогії. Фродо – типовий представник роду хобітів – дуже любить свій дім, свій Край, його не тягне до безкінечних подорожей. Але історія з перснем відкриває нам зовсім іншого Фродо. Усвідомивши, що перстень загрожує Краю та Хобітанії, він вирішує покинути батьківщину. Побачивши, як згубно перстень впливає на Боромира, усвідомивши, що перстень загрожує і його друзям, Фродо вирішує їх покинути і продовжити самостійно нелегкий шлях.

Жодного разу Фродо навіть на думку не спадало передати комусь свою важку ношу. Він ішов до самого Мордору – місця, де перстень з’явився і де мав зникнути назавжди. Такий важкий тягар важко витримати самотужки. І Фродо був не сам. Від Краю до самого Мордора йшов із ним його вірний друг – Сем, без якого Фродо навряд чи впорався б зі своїм важким, страшним тягарем.

Великі зусилля, великий подвиг маленьких хобітів вплинув на хід війни за перстень. Арагорн, зібравши велику армію захисників Середзем’я, бився з ордами Мордору, відволікаючи тим самим увагу Саурона від Фродо. Усвідомлюючи, який страшний шлях проходять Фродо і Сем, ні Арагорн, ні Леголас, ні інші захисники Середзем’я навіть думки не допускали про відчай, про те, щоб здатися і повернути назад.

Багато цікавих персонажів, багато сюжетних ліній є у трилогії. Усі вони – символічні. Це і прекрасна ельфійська принцеса, яка пожертвувала своїм безсмертям заради коханого і покинула родичів-ельфів. Це, зокрема, чаклун-зрадник Саруман, що створив огидних чудовиськ, які за своєю силою перевершували орків та гоблінів, які служили злу від самого початку. Це, звичайно ж, Горлум – хобіт, якого перстень поглинув повністю, але без якого історія могла закінчитися зовсім інакше…

Трилогія Дж.-Р.-Р. Толкіена «Володар перснів» – ніби чарівне дзеркало, яке, показуючи фантазійні, казкові образи, відображає наше реальне життя, сповнене дружби і зради, любові і ненависті, відчаю та всеперемагаючої надії. Ця надія, що світить, наче маяк серед бурхливого моря, червоною ниткою проходить через усю трилогію.

На мою думку, «Володар перснів» – чудова книга для тих, кого поглинає морок відчаю та безнадії. Великий подвиг маленьких хобітів дарував велику наснагу могутньому Арагорну та іншим захисникам Середзем’я. Великий подвиг маленьких хобітів може подарувати наснагу до життя і тим, хто живе по той бік Середзем’я – нам із вами.

P.S.: «І сильний, і слабий однаково можуть зазнати поразки. Але часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі придивляються до далечини, слабкі звершують долю, бо відчувають обов'язок». [2]

 

Список використаних джерел

1.  Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. − 752 с.

2.  Дж.Р.Р.Толкієн. Володар Перснів: Хранителі Персня. – Х.: Фоліо, 2003. – 432 с. – AeLib: Бібліотека світової літератури. Оригінали та переклади – http://www.ae-lib.org.ua/

  1. Дж. Р.Р.Толкиен – Властелин колец: библиотека bookZhttp://bookz.ru/authors/tolkien-djon-ronal_d-ruel/vlastelin1.html


[1] За ін. перекладами - Шир

[2] За ін. перекладами – Баггінс (Беггінс)

[3] За ін. перекладами - Гандальф

[4] Світ, де мешкають персонажі трилогії

[5] Переклад А. Немірової

[6] Переклад В. Муравйова та А. Кистяковського

автор: Патра Світлана, студентка 4 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Університету «Україна» (заочне відділення, м. Київ)

час видання: 2011


05/12/2011