Попса (літературно-критичне есе)

Попса

(літературно-критичне есе)

 

Скрипник Вікторія,

студентка 3 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування».

Університет «Україна» (денне відділення, м. Київ)

 

Одного тихого вечора ми з друзями вирішили піти в кіно. Довго вагалися, чи то подивитися сьомого «Гаррі Поттера», чи «Сутінки. Сага. Затемнення» (ця пропозиція, до речі, була зустрінута з палким осудом), уже третій фільм розтягнутої вампірської епопеї, чи, знову ж-таки, третю частину «Хронік Нарнії». Вирішили, що всі ці фільми не варті навіть уваги, не те що грошей і часу; скачали на комп’ютер якусь стару комедію та з великим задоволенням її подивилися.

А я замислилася: зі скількох книжок Голівуд зробив попсу? Скільки користі принесуть так звані книжкові бестселери своїм читачам? Про користь для автора, численних продюсерів та всіх інших людей, що зігріли на «попсових» проектах свої жадібні руки, казати не буду: тут і без коментарів усе зрозуміло.

Давайте згадаємо, чим в останнє десятиліття зачитувався світ: на початку двохтисячних усі побігли читати «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг, через пару років – «Володаря кілець» Джона Толкієна, десь у середині – «Код да Вінчі» та інші книги Дена Брауна, потім настали «Сутінки», творіння Стефані Майєр, яке й досі залишається на гребені популярності. У країнах СНД у середині минулої декади вибухнув потужною бомбою Сергій Лук’яненко зі своїми «Нічною» та «Денною» вартами.

Усі ці книги, за винятком творів Брауна, відносяться до жанру фантастики чи фентезі. Хоча й деякі ідеї вищезгаданого ексцентричного американця, здається, межують із вигадкою-здогадкою.

За віком читацької аудиторії: «Гаррі Поттер» – дитяча книжка (хоча її із задоволенням читають і дорослі), «Сутінки» націлено на дівчат-підлітків, які мріють про надзвичайне кохання, а «Володар кілець», «Варти» й «Код да Вінчі» зорієнтовано на дорослішого читача. Звичайно, це умовне розмежування, але читацька аудиторія визначає те, як той чи інший твір зрозуміють.

Наприклад, у «Гаррі Поттері» хтось цінує гарну мову (насамперед в оригіналі; один із британських журналів назвав твір Джоан Роулінг найліпшим взірцем англійської літературної мови серед сучасників), хтось не загляне глибше просто цікавої історії, а хтось прочитає з-поміж рядків про справжніх друзів на все життя. Але згодом твір, який у перших частинах здавався просто доброю казкою про хлопчика-чарівника, раптом перетворився на історію жахів, де майже в кожній главі по трупу. Звісно ж, письменниці, мабуть, набридло мармеладне життя Гаррі, й вона вирішила додати трохи перцю… Тільки от чому тоді ця «добра казка» навчить людей, особливо дітей? Що залишиться в їхніх головах? Хочеться вірити, юні читачі не будуть у своєму житті сподіватися тільки на магічну паличку… З іншого боку, не можна не згадати справедливе спостереження New York Magazine: «Джоан Роулінг відірвала дітей від комп’ютерів і змусила знов читати».

«Сутінки» зірвали дах у дівчат по всьому світу. У школах, вишах, Інтернеті не стихають гарячі суперечки: «Хто крутіший, Едвард чи Джейкоб?!» Фанатки навіть діляться на команди: «команда Едварда», «команда Джейкоба», «команда ще кого-небудь». А мені чомусь, коли я чую ці суперечки, хочеться відкрити бідолашним дівчатам страшну правду: крутіші за все варені яйця. Узагалі-то, спершу і книжка, і фільм «Сутінки» видавалися доволі читабельними. Але потім письменниця і продюсери побачили в них уже не твір, а ПРОЕКТ. От і почалася справжня попса – білизна з Едвардом, жуйка з Беллою, футболка з Джейкобом. Книжок замість двох стало чотири, а фільмів узагалі планується п’ять. Найсумніше полягає в тому, що навіть наївність першої книжки компенсувалася романтичністю, якоюсь жагою кохання, не побоюся цього слова, натхненням, а далі вже пішло накручування абсолютно незрозумілих фраз, які злилися в абсолютно незрозумілі книжки. Непоганий ТВІР став бездоганним (для продюсерів, акторів і письменниці) ПРОЕКТОМ. Тобто ГРОШІ здолали МИСТЕЦТВО, ту іскру таланту, що на самому початку змусила молодь зачитуватися «Сутінками». (Тепер ви розумієте, чому пропозиція подивитися чергову частину «саги» була висміяна?)

«Найрозумніші» з наведеного списку – це Толкієн, Браун і Лук’яненко. Перший був і залишається класиком фентезі, другий, «інтелектуал», змусив світ по-іншому подивитися на всім відомі речі, вибудував шокуючі, але цікаві теорії, навів у своїх книжках купу дуже цікавих наукових фактів, третій… у третього все складніше.

Якщо ви спочатку подивитеся фільм «Нічна варта», а потім прочитаєте однойменну книжку, то обов’язково скажете: «Книжка краща, ніж фільм!» – так завжди буває. А якщо ж навпаки, здивуєтеся: «Як можна було так жахливо зняти?» Фільм не доносить до глядачів ті філософські ідеї, що їх розглядає автор. У нього особлива манера письма й поглядів на світ – відбиток професії (Сергій Васильович Лук’яненко – психіатр за фахом). Проблеми добра і зла, долі й вибору – все це не знайшло собі місця у стрічці. Де ж там, встигнути б усі сюжетні ходи вмістити! Це той випадок, коли фільм – попсовий, а от саму книжку зрозуміє не кожен.

Звісно, що читати, а що ні – кожен вирішує сам. І так само, звісно, треба знати, чим живе й дихає людство, які ідеї вкладають у наші голови популярні письменники. Але при цьому залишатися особистістю зі своїми поглядами і власним внутрішнім світом, не нав’язаним «попсою». Читати – добре. Попса – не дуже.

автор: Скрипник Вікторія, студентка 3 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Університету «Україна» (денне відділення, м. Київ)

час видання: 2011


05/12/2011