Книга-одкровення Ліни Костенко «Мадонна Перехресть» (рецензія)

Книга-одкровення Ліни Костенко «Мадонна Перехресть»

(Рецензія)

 

Каленська Ольга,

студентка 4 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування»

Університету «Україна»

(денна форма навчання, м. Київ)

 

У наш час пишеться все менше й менше книжок, особливо рідною мовою, які б могли, як у дитинстві, заманити до якогось іншого світу, викликати сильні почуття, наштовхнути на роздуми…

Мене завжди захоплювали люди, сильні духом. Саме такою постає в моїй уяві Ліна Василівна Костенко. Її остання збірка «Мадонна Перехресть» – це справжнє одкровення. Сповідь людини, що багато пережила, багато побачила.

Є книжки, написані людиною у 20 років, вони бувають хороші, цікаві, навіть корисні, але вони ніколи не відкриють вам таємниць світу. Тих таємниць, які ховає у собі час.

Чим довше життя проживає людина, тим частіше вона повертається у своїх спогадах назад. Пам'ять – єдина річ, яку ніхто не може відібрати.

Ліні Василівні є що згадати. Людина інтелектуально й духовно велична завжди страждає…

Збірка «Мадонна Перехресть» – це невимовна туга серця, яке болить за втраченим щастям, але читача вона просить не сумувати, а зупинитися і зрозуміти, що життя – швидкоплинне і варто прожити його, відчуваючи.

Стаючи дорослими, покидаючи домівки, ми забуваємо дитячі казки, село, в якому бігали босими. Відриваємо своє коріння й тягнемося до прогресу: «На Страсть не пишуть хрестика свічками, З екранів щось стріляє і реве. Біда сьогодні буть домовичками, У інтер'єрах казка не живе».

Трагедія Чорнобиля, що стільки років не дає спокою, проходить червоною ниткою в усій творчості Ліни Василівни. Вона знову й знову повертається до тієї катастрофи, що сколихнула всю Україну. Вона закликає пам’ятати, аби жити далі.

Доля Батьківщини… Скільки було слів сказано про те, що наш народ усі століття живе в рабстві, що немає долі в України. А вона лише єдиний рядок напише, а душа раптом як перевернеться, як затужить, як заболить: «Ні честі, ні мови, ні згоди, самі лише смутки і пні. Коханий мій рідний народе, ти збудешся врешті чи ні?!»

Її поезія не про сонечко й травичку. Її поезія про життя: минуле, сучасне, майбутнє. Скільки переплетено з історією! Ліна Костенко не просто так говорить про героїв, яких давно нема, вона закликає: варто дивитись у минуле, аби не винести тих помилок у майбутнє. Шкода, що її не чує влада. Хоча, чомусь мені здається, що вони б якраз нічого й не зрозуміли з написаного…

Поезія, в яку потрібно вдумуватися, в яку занурюєшся з головою. Поезія, занурившись у яку, забуваєш усі свої дрібні буденні проблеми. Вона дарує щось більше, щось величніше…

Ліна Василівна присвятила цю книжку своїй коханій донечці, напевно, саме тому в ній така душевна глибина, така палітра почуттів…

Не варто навіть говорити про те, що мова цієї книжки вишукана й барвиста. Ліна Василівна завжди знаходила слова, в яких розкривалося все її «українське» єство. Виплекані барвисті мелодії чарують слух своєю витонченістю. Синонімічні ряди, влучні метафори, тонко підібрані порівняння – в усьому відчувається рука майстра.

Ця книга – її одкровення. Ще ніколи і нікому вона не відкривала таємниць і подробиць своє особистості.

Тільки вона так уміє: лише одна строфа, а в ній усе її велике серце…

Це глибока поезія. Поезія, яка западає в душу, залишаючи там, подібно до комети, гарячі відбитки…

автор: Каленська Ольга, студентка 4 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Університету «Україна» (денна форма навчання, м. Київ)

час видання: 2011


05/12/2011