Кожна людина виражає себе по-своєму

Кожна людина виражає себе по-своєму

 

Дехто виражає себе у живописі, а дехто — в літературі, стилі одягу або музиці. Я хочу розкрити тему сучасного самовираження у молодих музикантів андеграундного спрямування.

Після падіння "залізної завіси" частина пострадянського суспільства, відкритого для пізнання світу, піддалася впливу Європи та інших країн Заходу. Почали з'являтися молодіжні організації, музичні колективи з певною ідеологію. Було запущено процес вестернізації. Але, на жаль, на перший погляд привабливі ідеї сприймалися через призму відстані, на кшталт зламаного телефону. Почалися деякі міжусобиці між групами різного спрямування. Це відволікало увагу молодих умів від тогочасних проблем. Цим і скористалася тодішня влада, яка відчула смак свободи дій.

Настав складний період 90-х років. Це період високого рівня злочинності, несправедливості, продажності. Тож, невдоволені рівням життя "рокери", за прикладом заходу, роблять свою музику агресивнішою. Додають до неї провокаційні тексти, виражаючи у такий спосіб бунт та непокору й залучаючи більше молодих людей, які свою агресію випліскують на концертах під важку музику. Але їхні дії не набули такої популярності, щоб поширитися на великі маси. Тому угрупувaння музикантів створюють свій андеграунд-простір, у якому можна творити, не зважаючи на правила, заборони, традиції та інші "обмежувальні" чинники.

Термін "андеграунд", що в перекладі українською означає "підпільний", народився в другій половині 1960-х років і стосувався спочатку американських, а потім і британських гуртів, які не записували платівки, а лише виступали в клубах. Але не слід плутати вітчизняний андеграунд із західним, хоча б тому, що він спотворений через неправильне трактування.

Сьогодні українська андеграунд-сцена відзначається різноманіттям різних стилів, ідей, напрямів та концепцій. Особливу увагу привертає сучасна "важка" музика. Деякі виконавці просто "розривають" публіку епатажністю та нестандартністю своїх композицій. Та що відчуває сам учасник гурту, коли він збирається "завести" та пробудити народ, чи коли він усвідомлює себе частиною великого руху, якому вже понад 50 років?

Перш за все молодий музикант відчуває підтримку друзів. Великий інтерес згуртовує велике коло знайомих. Із першого акорду (звичайно вдалого) народжується відчуття ейфорії. Створюється атмосфера близькості та порозуміння один із одним.

А далі... Далі — повний відрив, коли під швидкий ритм гітари утворюється коло з людей, які, в такт низького, але ритмічного басу, створюють так званий "організований хаос". Якщо подібне спостерігати зі сторони, можна й не зрозуміти, що відбувається з людьми під сценою. Це треба відчути на власній шкірі. Зануритися в культуру, яка існує паралельно спокійному життю. Самі ж музиканти відчувають піднесення та натхнення, спостерігаючи за тим, як вони самі впливають на людей. На відміну від комерційних гуртів, у яких стимулом є заробіток, для "підпільників" рушійною силою є ентузіазм.

Нова особливість течії українського "важкого" руху є орієнтація на соціальні проблеми. Молоді неформальні об'єднання намагаються брати активну участь у процесах формування нової справедливої держави, в якої є свій окремий суддя — народ. І нехай чіткий ритм та "важкий звук" допомагають їм у цьому.

 

Єгор Бабак

 

Студентський інформаційний часопис «СІЧ»

Експериментальний випуск студентів ІІ курсу

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна»

2011

автор: Єгор Бабак

видання: Студентський інформаційний часопис «СІЧ» Інституту філології та масових комунікацій, час видання: 2011


15/07/2011