Є самотність і у мережі

Рецензія

Є самотність і у мережі

 

Роман «Самотність у мережі», який побачив світ у 2001 році, став літературним дебютом Януша Леона Вишневського, одного з найпопулярніших письменників сучасної Польщі. До свого літературного дебюту він жив у Франкфурті-на-Майні і займався молекулярною біологією та хімією.

Сам автор дає цікаві коментарі: «Ще в минулому тисячолітті, наприкінці 1997-го, після захисту дисертації з хімії я помітив, що постійно пишу лише про те, що знаю, але ніколи про те, що відчуваю. Ця думка виникла у період нечуваного смутку в моєму житті, викликаного особистими переживаннями. Щоб дати собі раду з цим сумом, я почав писати. Щоб не ходити до психотерапевта – розмовляти з собою про емоції. Я виразив ці розмови у формі оповіді. І так з’явилася “Самотність у мережі». Ця книжка була написана у смутку й одночасно як засіб проти смутку. Тому, мабуть, і є такою жахливо сумною».

Відкривши у собі талант письменника, Януш Вишневський продовжує писати. Після появи дебютного роману вийшло друком ще дванадцять творів: «Мартина» (2003), «Коханка» (2002), «Повторення долі» (2004), «Навіщо потрібні чоловіки?» (2007), «Постіль» (2008), «Молекули емоцій» (2008), «Сцени з життя за стіною» (2008), «Інтимна теорія відносності» (2009), «188 днів і ночей» (2009), «Марцелинка. У пошуках найголовнішого» (2009), «Бікіні» (2009), «Між рядками» (2009).

Роман «Самотність у мережі» було перекладено багатьма мовами (у тому числі й російською), книга безліч разів перевидавалася, проте, і досі не виходить зі списку бестселерів. Восени 2006 року роман екранізували. За перший місяць кінопрокату у Польщі фільм за касовими зборами обігнав усі голлівудські новинки.

Тематикою роману є відносини немолодої жінки, ім’я якої автор не називає, та вже не юного чоловіка, Якуба, які живуть на відстані і спілкуються за допомогою Інтернет-чатів, через електронну пошту. Високий інтелектуальний рівень співбесідників дозволяє спілкуватися на безліч тем. Непомітно для обох зникають усі бар’єри, і вже зовсім не соромно поділитися з незнайомцем тим, чого не скажеш навіть найближчій людині. Він занадто далеко, щоб образити чи присоромити, але так близько, щоб розділити сум чи підняти настрій довгоочікуваним листом, фотокарткою. Зрештою, чоловік і жінка закохуються один в одного. З цього моменту основною метою для них є зустріч у реальності, яка виявиться для них найбільшим випробуванням і, врешті-решт, зруйнує стосунки. «З усього вічного найкоротша тривалість у кохання» – лейтмотив роману.

Проблема відчуження людини у сучасному світі, якої торкається автор у своєму романі, нині, на жаль, є надзвичайно актуальною. З одного боку, Інтернет робить життя простішим, зближує людей, а з іншого – «вбиває» нормальне реальне людське спілкування, породжує сурогатне кохання в мережі. Люди сидять удома, кожен біля свого комп’ютера, в ізольованому світі, не помічаючи, як збігає життя. Це – хвороба нашого часу.

Образ Якуба в романі майже ідеальний, здається, що в реальності такого зустріти неможливо. Складається враження, що прототипом Якуба став сам автор, в їхніх характерах та долях багато спільного.

Образ жінки симпатії не викликає – вона перша знайшла Якуба, втягнула його у свою гру, зробила все, щоб він у неї закохався, хоча знала, яким він став вразливим після смерті коханої Наталі. Кульмінацією стала зустріч у Парижі. Дізнавшись, що вагітна від свого законного чоловіка, героїня вирішила залишитись з ним, а Якуба відразу покинула. Хоча Якуб нічого не просив від неї, не вимагав, тільки хотів продовжувати спілкування через мережу. Через рік, не отримавши від неї жодного листа, він скоїв самогубство. Таким чином, автор зображує конфлікт романтика та прагматичної жінки, котра прагне відволіктися від нудного буденного життя.

Другорядними героями є подруги жінки – Аліція та Ася зі своїми невирішеними долями, чоловік головної героїні, а з боку Якуба – велика кількість персонажів, про яких він згадує у процесі листування (друг Джим із Нью-Йорка, батько і мати, Наталія, Дженіфер та ін.). Якоюсь мірою важливим героєм можна назвати і саму Мережу, від якої залежать стосунки та долі персонажів.

Жанр твору можна вважати епістолярним романом, тільки рукописні листи замінено електронними. Це надає роману документальності. Оповіді перебивають своєрідні інструкції та наукові лекції Якуба. Автор, як і головний герой книги, є науковцем, тому свій твір щедро приправляє маловідомими науковими фактами та гіпотезами, від чого роман стає більш багатим та несхожим на інші книги, популярні у наш час.

У тексті безліч авторських афоризмів. Наприклад, «Боже, помоги мне стать таким, каким меня считает моя собака». Або – «Из всего, что вечно, самый краткий срок у любви», «Разве не потому Господь Бог сотворил мир, что чувствовал себя одиноким?», «Бог до того занят придумыванием новых форм страдания для грешных людей, что на предупреждение страданий безгрешных зверей у него просто не хватает времени».

У тексті Вишневський широко використовує найрізноманітніші художні засоби: численні епітети, зустрічаються яскраві порівняння («Дженнифер прижималась к Якубу, как ребенок, напуганный грозой», «Выглядела она, как рабыня, собирающая хлопок на плантациях близ Нового Орлеана», «Сны были словно побег», «Якуб сжался, как испуганный ребенок»), рідше – метафори («Их удаление было двоичным, как, впрочем, все в кибернетическом мире»), одухотворення («Минутная стрелка часов над платформой перепрыгнула за двенадцать»).

Роман адресований молоді, яка активно використовує Інтернет. Але цікавий також усім, хто цікавиться проблемами стосунків чоловіків та жінок, темою кохання та сексу. Розрахований на читачів віком від 14 до 45 років.

У цілому цей твір створено у руслі постмодерної естетики, у романі спостерігаються характерні риси: використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зображення повсякденного реального життя як театру абсурду; іронічність та пародійність; зумисне переплетення різних стилів оповіді; фрагментарність.

Не можна сказати, що роман мені цілком сподобався, всюди є свої переваги і свої недоліки. Припала до душі вільна манера написання, хоч подеколи вона межує з вульгарністю. Цікавими й інтригуючими здавалися авторські відступи від сюжету, та, на мою думку, їх потрібно було зробити меншими і коротшими за обсягом. Дратували також детальні інструкції з користуванням комп’ютером, Інтернетом та ICQ. Можна пробачити Янушу Вишневському всі недоліки, зважаючи на те, що роман був написаний десять років тому, коли інформаційні технології були на значно нижчому рівні розвитку. Але загалом «Самотність у мережі» – роман, безперечно, вартий уваги.

 

Анна Маркович,

студентка IV курсу,

спеціальність «Видавнича справа та редагування»

автор: Анна Маркович, студентка IV курсу, спеціальність «Видавнича справа та редагування»

час видання: 2011


15/03/2011