Знов лунає пісня, щира, українська

Знов лунає пісня, щира, українська

Вадим Дмитрович Крищенко – прекрасний поет, Заслужений діяч мистецтв України. Автор багатьох відомих пісень. Творчість Вадима Крищенко нещодавно благословив сам Папа Римський.

Вадим Крищенко, на відміну від багатьох інших митців, ніколи не поступався і не поступається своїми патріотичними принципами. Він щиро вболіває за долю України.

Нещодавно відбувся творчий вечір В. Крищенка під назвою «Благословенна будь». Присвячений він ювілею поета. Мені пощастило поспілкуватися із В. Крищенком напередодні його свята.

- Вадиме Дмитровичу, чому, маючи освіту журналіста, Ви поринули у світ пісні і поезії?

- На той час літературного напрямку освіти в Україні не було, він лише існував у Москві у вигляді Літінституту і тому вітчизняна творча молодь йшла зазвичай на факультет журналістики. А потім, хто вже куди: хто у журналістику, хто в науку, а хто в мистецтво.

- Яким воно було - життя талановитих студентів на той час?

- Років 30-40 тому студентській інтелігенції було дуже складно. Саме на моєму курсі (не побоюся цього сказати) зароджувалися шестидесятники. На той час ти мав писати, що тобі нав’яжуть. І хоч ще навіть не було гонінь, але вже тоді КДБ заарештувало мого однокурсника Бориса Мар’яна, лише за те, що він ніби у своєму зошиті написав, як він відчуває державний устрій. Навіть мене трохи не викинули з вузу за те, що я чи підкреслив, чи перекреслив (вже не пам’ятаю) вислів: “національне питання”.

- Як зазвичай народжується текст нової пісні?

- Це щасливий випадок, коли вірш стає піснею. Пісня має свої закони. Зокрема, закони відсутності збігу приголосних, повторень тощо. Це не проста поезія. Чотирма, шістьма словами треба викласти цілу історію, створити образ. І це ж не поема, не роман, але й там, і у вірші потрібно розкрити людські почуття. Я зазвичай пишу вірші, не сподіваючись, що кожен із них обов’язково стане піснею. Але є випадки, коли мені пропонують написати вірш на готову чи майже готову музику, і я думаю, що це є найвищий вияв майстерності поета-пісняра попасти в тон, оживити мелодію своїм словом. Прикладом є пісня «Хай щастить вам, люди добрі» І. Поклада. Композитор і не сподівався, що саме заспів перетворить пісню у хіт. На жаль, автор старіє, а за ним і його слухач, і то велике щастя, коли автор здатен відійти трохи назад і зачепити молодшого слухача. Здається, що мені це подекуди вдається. Наприклад, нещодавно ми записали нову пісню «Ходи сюди», яку блискуче виконала оперна співачка Валентина Степова. За цю пісню як автора мене нагородили у телепрограмі М. Поплавського «Пісня року», але, як казала Ліна Костенко: «митцю не потрібно нагород, його судьба - народ».

- Що потрібно композиторові для того, аби саме Ви написали текст для його нової пісні?

- По-перше, я пишу для людей, котрих дуже добре знаю. Чи мені дають музику, яка мені повинна дуже сподобатися, чи переважно я кажу: „Давай напишемо пісню на ці слова”. Зазвичай пісня пишеться під когось: Іво Бобула, Павла Мрежука, Оксану Білозір. Іноді буває так, що є пісня, а виконавця дуже складно підшукати. Здавалося б, маленька пісня - три хвилини, а над нею працює ціла армія творців; поет, аранжувальник, композитор…

- Вадиме Дмитровичу, чого, як Ви вважаєте, не вистачає сучасній українській пісні?

- Розкрутки. Треба, щоб сучасні українські пісні мали таку популярність, як свого часу «Червона рута», «Водограй», «Стожари». Треба, щоб хоч раз на рік, але з’являлася гарно розкручена пісня.

- Ваші поезії входять до трійки найпопулярніших. Як Ви до цього ставитеся?

- (сором’язливо посміхається) Я думаю, головну роль у цьому зіграло те, що багато читачів знають мене як поета-пісняра. Я тішуся, що нещодавно мої книги і касети потрапили за кордон, зокрема у Ватикан. Мені прийшов лист із теплими відгуками. Папа Іван Павло ІІ подарував мені медаль зі своїм ім’ям. Думаю, що освячена Папою медаль – найвища світова нагорода.

- Вадиме Дмитровичу, яка Ваша найзаповітніша мрія як митця?

- Моя мрія, як письменника, проста і зрозуміла... Щоб усі сущі національності в Україні спільно творили культуру країни українською мовою. Так, як, наприклад, у Росії; як би там не звинувачували Йосипа Бродського, а він же російський поет, його твори видаються російською мовою; Борис Пастернак, як його не називали – “єврей”, “дисидент” тощо, а він же російський письменник… Хотілося б, щоб і в нас так було. Я думаю, що це було б цілком справедливо для України, чия мова входить до трійки кращих у світі.

- Чи можна сказати, що наша естрада одна з найкращих?

- Українська естрада дуже яскрава, вона вже давно заявила про себе: ця мелодика, ця пісня, ця притягальна сила. Вона полонила багатьох. Наша естрада більш цнотлива, більш інтелігентна, ніж інші.

- Пане Крищенко, яка Ваша політична позиція на сьогоднішній день?

- Я підтримую нову владу, я за те і за тих, хто підтримує Україну.

Один із моїх друзів – Б. Олійник, який хоч і комуніст, але дуже вболіває за Україну. На жаль, це єдина ЛЮДИНА, справжній патріот у цій фракції у Верховній Раді. Якби всі комуністи були такі, як Б.Олійник, мабуть, я записався б до них.

Я підтримую людей, у яких бачу чесність, порядність, благородство. А щодо нової влади, то поживемо-побачимо. Це, по суті, поки що перші кроки її.

- Що Ви найбільше цінуєте в людях?

- Надійність і справедливість.

- Вадиме Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, про свою родину.

- Я - вчительське дитя. Народився у гуртожитку Житомирського педінституту: тоді мама і тато були студентами. Багато років батьки вчителювали: мама була вчителькою біології, тато – історії. Мати моїх дітей – Поліна – померла дуже рано. У мене два сини. Один добре стоїть на ногах, у другого дорога хитка, я маю ще вболівати за нього.

- Насамкінець, щодо Вашого чергового ювілею. Які почуття, думки?

- Я дякую Господу Богу, що я живий. Дякую Богові, що дав мені талант творити. Дякую за те, що СТІЛЬКИ зроблено, а міг і того не зробити.

Скільки б не минуло часу, я завжди залишаюсь самим собою.

Несуть життєву каламуть,

І холод, і відлига.

А я є, і маю буть,

І в цьому вся інтрига.

 

Інтерв’ю взяв

Юрій Мостовий,

студент ІІІ курсу

(спеціальність “Видавнича справа та редагування”),

Газета «Університет «Україна», № 8-9, 2005

автор: Юрій Мостовий, студент ІІІ курсу (спеціальність “Видавнича справа та редагування”)

видання: Газета «Університет «Україна», № 8-9, 2005, час видання: 2005


19/02/2010