Шлях до себе

ШЛЯХ ДО СЕБЕ

 

Театральна громадськість Києва та шанувальники глибокого драматичного таланту народної артистки України Галини Гілярівни Яблонської готуються широко відзначити її ювілей. Більше ніж півстоліття, а точніше 57 років, віддала вона сцені уславленого Національного академічного українського драматичного театру імені Івана Франка. Вперше на сцену цього театру молода Галинка Яблонська вийшла в далекому 1951 р. в ролі Галі у п’єсі Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля». Цю виставу здійснив корифей української сцени Амвросій Максиміліанович Бучма, а театром у той час керував Гнат Петрович Юра, який особисто запросив Галину Яблонську до театру. Молода актриса незадовго перед цим переступила поріг театру ім. І. Франка, а їй відразу доручили центральну роль Галі. Гра її в цьому спектаклі підкоряла глядачів надзвичайною щедрістю, щирістю. Її Галя уся світилася юністю, чистотою, поетичністю. Ця роль не випадково вдалася молодій актрисі. Вона вже була підготовлена до неї виконанням цілої низки ролей в українському класичному репертуарі, які вона раніше виконувала на сцені Дніпропетровського театру. Платон Майборода казав: «Галина Яблонська… Глибоко правдива, емоційно переконлива і завжди чарівна – такою я знаю її на сцені столичного драматичного театру ім. І. Франка багато років. І дебют її в «Назарі Стодолі» Т.Г.Шевченка – її непідкупна у своїй щирості і драматизмі Галя, і багато, багато інших високохудожніх образів, створених талановитою українською актрисою – завжди з тобою, завжди поруч, коли йдеться про справді хороше в мистецтві театру, про щедре обдарування митця».

- Якби свого часу моя акторська театральна доля склалася щасливіше… Я й досі залишаюся бранкою замкненого кола, де момент п’янкого творчого злету на сцені чергується з нескінченною виснажливою повсякденною боротьбою за самоствердження, яка забирає незрівнянно більше енергії, ніж сам мистецький процес.

А до того були ще й інші ролі у других театрах України. В тому ж році з її грою познайомились і москвичі в рамках Декади українського мистецтва та літератури. Видатний кінорежисер Сергій Герасимов відзначив у свій час, коли подивився спектакль «Не судилося» за п’єсою Старицького, що: «головну роль виконує артистка Галина Яблонська, яку раніше я ніколи не бачив. Для мене вона була людиною новою, я знаю інше покоління. Можливо, для вас це - передове явище, але я їй безкінечно вдячний за те, що вона 3-4 рази викликала у мене сльози, вона витримує щирість своєї живої творчості, вона міцно зв’язана з глядацьким залом упродовж чотирьох дій і протягом усього-усього спектаклю не звільняє себе від святого тягаря акторського мистецтва… Це велика актриса».

Акторська освіта Галини Яблонської почалася власне зі шкільної лави. Від ролі до ролі, від образу до образу під доброзичливим поглядом своїх батьків-акторів та їхніх колег зростала маленька актриса, вчилась володіти словом, вживатися в емоційний стан своєї героїні.

Участь у п’єсах сучасних драматургів та українських класиків на багато років випередила коло яскравих творчих досягнень Галини Яблонської. Ліда та Валя у «Платоні Кречеті» О.Корнійчука, Маруся у «Марусі Богуславці» М.Старицького, Харитина в «Наймичці» І.Карпенко-Карого, Надія в «Калиновому гаї» О.Корнійчука, Софія в «Безталанній» І.Карпенка-Карого, Ольга у «Веселці» М.Зарудного, Майя у «Над Дніпром» О.Корнійчука, Мар’яна в «Персональній справі» О.Штейна, Божена у «Під каштанами Праги» К.Симонова…

Багато корисного запозичила молода Галина у великої актриси та чуйної людини Наталки Михайлівни Ужвій. З якою теплотою та вдячністю згадує Г.Яблонська своїх учителів-наставників, і вона виправдала їх довіру.

- На все життя збережу пам’ять про режисерів, із якими пощастило працювати в ті роки, – це і Амвросій Бучма, і Мар’ян Крушельницький, і Борис Балабан (усі - учні Л.Курбаса), Гнат Юра і Володимир Скляренко, а пізніше – з Д.Алексідзе, В.Оглобліним, С.Данченком, які мені, молодій актрисі, доручали головні ролі драматичного амплуа, здебільшого у класичному українському репертуарі. Любов і довіра цих великих майстрів, визнання глядача, схвальні відгуки у пресі, пропозиції роботи на радіо та телебаченні наповнювали радісним усвідомленням своєї повноцінності, вселяли надії на майбутнє. Працювала багато і наполегливо, цілеспрямовано досягала цілей, які поставила для себе.

З роками талант Галини Яблонської, збагачений сценічним і життєвим досвідом, став стриманішим у своїх зовнішніх проявах. Та не змінилась його сутність. У 1982 році Галину Яблонську відзначено високим званням Народної артистки УРСР.

- Поступово романтизм молодості розвіювався, та й об’єктивна ситуація навколо загострювалась. На зміну справжнім майстрам до керівництва приходили кар’єристи з партквитками. Для утвердження в театрі визначальним ставали не стільки талант, працездатність, скільки уміння йти на компроміси, здатність поступатися моральними засадами. Все більше життя театру, долі акторів залежали від рішень партбюро. Я в компартію не вступила – і це остаточно ускладнило мою долю. Крім постійного тиску мені довелося пережити чи не найстрашніше для творчої людини – позбавлення ролей, штучне виключення мене з мистецького процесу.

Було багато сліз, безсонні ночі, нервові зриви, виснажлива, безперспективна боротьба, а в результаті – глибоке розчарування, зневіра. Сьогодні мені стає соромно – як можна було до такої міри звузити свої інтереси, але … - театру притаманний такий магнетизм , що позбутися його чарів, вийти з-під його влади не кожному дано. Приходило рішення – піти з цього світу. Бог, пославши тяжкі випробування, дав мені силу перебороти цю кризу.

Галина Яблонська, подолавши той жах, начебто вийшла на новий щабель ціннісних орієнтирів. Не мислячи життя без творчості, вона почала готувати читацькі програми, концертні номери. Як читця її почали запрошувати на авторські вечори письменників, включати у програми ювілейних урочистостей. Вона стала жити новим, дуже насиченим, незалежним творчим життям. Цей етап її становлення не лише як актриси, але й як людини був надзвичайно визначальним.

Вона читала Т.Шевченка, Лесю Українку, І.Франка, О.Кобилянську, Марка Вовчка, багатьох інших класиків. Рятуючи свою душу від тотальної брехні, що панувала в суспільстві, вона шукала твори сучасних авторів психологічного плану, де розкривались би благородні порухи душі, складність людських стосунків, де оспівувались добро, справедливість, любов до України. З роками талант актриси, збагачений сценічним і життєвим досвідом, став стриманішим у своїх зовнішніх проявах. Та не змінилась його сутність – вона служить мистецтву, служить людям.

- Сьогодні, готуючись до не дуже веселої «круглої» дати, я, перебираючи свій доробок тих років, із великим задоволенням констатую, що майже все значне з репертуару, створеного тоді, витримує перевірку часом. Інтуїтивно я йшла назустріч сьогоднішньому дню. І я дякую Богові, що вивів мене на шлях утвердження моєї рідної України.

Галина Гілярівна Яблонська щаслива тим, що життя заповнене украй, що все воно – одна, ще в ранньому дитинстві вибрана, дорога служіння мистецтву. Очевидно, цим пояснюється її участь у громадському житті – вона очолює громадську жіночу організацію – Лігу «Матері і сестри – воїнам України», метою діяльності якої є патріотично-виховна робота серед військової молоді мистецькими засобами.

 

Вдячні люди Вам, люба актрисо,

За ту правду, що Ви несете,

За мистецтва вогонь,

За талант і за щирість,

І за щедрого серця тепло.

 

З ЮВІЛЕЕМ !

 

 

Ігор Олександров (Конвісер Ігор Олександрович,

професор Університету «УКРАЇНА»),

червень 2008 року

автор: Ігор Олександров (Конвісер Ігор Олександрович, професор Університету «Україна»)

час видання: 2008


19/02/2010