«Танцюю для тебе»: дійові особи та виконавці

Ніна Головченко

 

«Танцюю для тебе»: дійові особи та виконавці

 

Замість вступу.

На телеканалі «1+1» ще взимку завершився черговий етап проекту «Танцюю для тебе», а враження від програми ще не згасли.

Нині авторам, продюсерам та учасникам цього танцювального шоу насамперед хочеться подякувати за альтернативу політичним шоу. Починаючи з 2004 року, саме політичні програми стали найрейтинговішими. Драматургію ораторського та полемічного красномовства вітчизняних політиків і посадовців було насправді цікаво спостерігати для того, щоб зрозуміти мотивацію їхніх учинків. Усвідомивши нарешті, що політична еліта – це переважно цинічні, амбітні кар’єристи та егоїсти, обдаровані умінням маніпулювати електоратом і пристосовуватися до модних політичних кольорів та абревіатур залежно від обсягу обіцяної матеріальної компенсації, ми, електорат, почали шукати альтернативу, іншу еліту.

Телевізійний проект на каналі «1+1» ««Танцюю для тебе» якраз презентував цілу низку новацій: елітні бальні танці раптом стали цікаві та доступні всім. Ми пізнали імена багатьох вітчизняних хореографів (Г. Чапкіса, В. Єлізарова, О. Коляденко, В. Григорович) і професійних танцівників, із яких уже вилюдніли фахові молоді тренери (В. Яма, О. Шоптенко, Д. Дікусар, С. Костецький). Спостерігаючи у танці В. Зеленського, Н. Могилевську, Л. Підкопаєву, ми переконалися в тому, що якщо людина талановита – то в усьому.

Найціннішим відкриттям для телеглядачів були ті діти, для здійснення мрії яких улаштовуються ці танцювальні турніри. Діти хворі, бідні та обдаровані – еліта цього проекту. Їхні життєві історії, їхні таланти, їхні бажання і мрії формують драматургію програми, зумовлюють потужний заряд позитивної енергії. Але водночас і гіркого суму: обдарованих хворих і бідних дітей у нас дуже багато.

 

Дійові особи та виконавці

 

Ведучі. Юрій Горбунов. Не такий високий, як Олександр Нікітін, не такий чубатий, як Амадор Лопес, не такий стрункий, як Олександр Лещенко, але, мабуть, найфаховіший телеведучий розважальних програм у прямому ефірі. Чарівні дівчата (Тіна Кароль чи Інна Цимбалюк) є певним орнаментальним тлом, на якому Юрій упевнено, як свої, виголошує укладені редакторами жарти («Не знаю, як там у політиків, а у нас ВОНА – це реклама. І вона працює!») Відверта негламурність Горбунова, доброзичливий гумор його, відчуття комфорту, з яким він веде вечір, коментує враження, конфлікти та дуелі конкурсу чи вбирається у шотландську спідницю, забезпечує органічність, природність усього, що відбувається на паркеті.

Юрій одомашнює атмосферу танцювального шоу.

 

Журі. Стрижень, на якому трималася четвірка суддів у цьому сезоні, – Вероніка Григорович. Класична міра в оцінюванні всіх танців забезпечена саме цим фаховим хореографом. І в манері коментарів, і в осанці, і у вбранні, і у вимогах чи зауваженнях пані Григорович не дозволяє собі ні суб’єктивізму, ні емоцій.

Чого не скажеш про Амадора Лопеса: і плаче, й ображається, й гнівається. Абсолютно нетиповий хореограф, якщо поцінувати зачіску чи розкішні форми цього чоловіка. Однак, коли він виходить на паркет, бачиш, що танцювати таки вміє.

Оцінки таких різних, на перший погляд, – протилежних, членів журі додають об’єктивності конкурсу в цілому. (А коли я, та, мабуть, не тільки я, бачу, як химерно вбраний і зовсім не худенький Лопес «вишиває» на паркеті, то перестаю відчувати гризоту через те, що знову на ніч наїлася зефіру…)

Ольга Герасим’юк додає драйву та драматизму кожній програмі завдяки своїм коментарям. Варто поцінувати мужність цієї жінки, зовсім не танцівниці, яка задля глибини конфлікту, гостроти перипетій сюжету викликає на себе багато негативних емоцій. Саме завдяки її «дуелі» з Аліною Гросу та Лідією Таран – імітації вічного конфлікту юної та досвідченої жінки – програма мала і вербальні («стара бджола»), і танцювальні (танець Буратіно і Мальвіни на пісню старої черепахи (Ріни Зельоної), і візуальні перли (збентежене обличчя Ліди Таран, коли Ольга Герасим’юк почала цитувати «Пікову даму» О. Пушкіна і «понтировала» молоду суперницю. Спантеличений вираз обличчя Ліди увиразнив певну прірву між тими, хто був долучений за радянських часів до класичної російської літератури, і тими, хто навчався вже в іншій країні…)

Відчувалося, що пані Ольга ретельно готувалася до кожної програми, вивчала нові поняття і категорії. Зроблені нею саркастичні зауваження поглиблювали, увиразнювали окремі проблеми шоу в цілому, провокували нові лінії сюжету (наприклад: самозакоханість, «нарцисизм» московського фігуриста, технічність його партнерки, але відсутність стилю, харизми у пари загалом).

Четверте місце у журі було позначено мінливістю: то Сердючка, то Тіна Кароль, то Наталя Могилевська…

Тут, на жаль, «дива» не сталося. Образ Вєрки Сердючки вже просто обрид. Хоча імпровізовані коментарі Данилка були, як завжди, влучними і смішними. Однак, образи «мами» і Вєри вже настільки заяложені, що не виправдовують очікувань тих, хто вважає Андрія Данилка талановитою людиною.

Тіна Кароль не знайшла жодної оригінальної фрази для увиразнення своїх емоцій від танців, а в пісні, на яку чекали прихильники її євроголосу, була схожа на Світлану Лободу, яка довжиною ніг та спідниці завойовує місце під сонцем українського шоу-бізнесу.

Глядачі, мабуть, сподівалися на особливий вияв у ролі судді Наталі Могилевської: фахова співачка, вправна танцівниця, розумна жінка. Але пані Наталя спромоглася лише на оригінальну фразу: «Мне очень нравятся мужчины такого типа, как Фагот…» Це мало, можливо, додати пікантності ситуації: у програмі постійно натякали на романтичні стосунки між Фаготом (Олегом Михайлютою, лідером гурту «ТНМК») та його партнеркою у танцях Євгенією. Однак, ця фраза прозвучала некоректно, навіть брутально, у присутності Жені саме тому, що пара справляла дуже чисте й світле враження на глядачів.

Логічним завершенням цієї маленької драми було те, як опиралася Могилевська, коли Юрій Горбунов, відповідно до закону жанру та задуму режисера, витягував її танцювати, і як у прямому ефірі пані зі злости бовкнула щось на кшталт «общепонятного»: «Б…»

 

Пари.

Аліна Гросу («зірка» вітчизняного шоу-бізнесу для підлітків, співачка) та Арно. Пара з африканським колоритом, яка вміла танцювати, але у цих артистів так само не склалося з єдиним образом чи стилем. Цікаво було спостерігати, як «школила» дівчинку пані Герасим’юк, закликаючи її залишатися дитиною. Аліна справила враження досвідченого бійця, фахової актриси: важко зрозуміти, чи дійсно дівчинка вдячна за науку, чи добре зіграла це…

Зява матері Гросу на танцполі, щирі слова брата Аліни, що «волнуєцця за ню…», додали провінційного колориту цьому шоу-образу.

Аня Безсонова (олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики) у парі з Олександром Лещенком вразила тим, що, виявляється, дівчата з довгими ногами (на яких так любить задивлятися не тільки мій чоловік…) можуть танцювати. Коли це в програмі намагалася робити Оля Горбачова – хотілося порадити дівчині модельний бізнес або просто вимкнути телевізор. Шестирічний акробат Давид, з яким Аня танцювала один танець через хворобу партнера, увиразнив під час виконання шпагату не лише олімпійські ніжки Безсонової, а й ніжність, лагідність, увагу, які виявила дівчина до цієї дитини. (Шкода, що телеоператори не змогли належним чином закцентувати саме цю рису характеру Ані).

Про відвагу Лідії Таран (телеведучої), яка ні до танців, ні до співу ніколи не мала хисту, говорили в цій програмі багато. Чи то бійцівські якості, чи то можливість піару (чи те й інше) були мотивом участі її в проекті – стане зрозуміло згодом (кому це цікаво). Вдалими були кілька танців цієї пари, глибока концепція їх.

Але з приводу відомої пісні К. Москальця і Т. Чубая «Вона» варто посперечатися. У творі йдеться про самотність, про кохання, що обдаровує сп’янінням у сумному безмежному світі. Це пісня про ніжне й найцінніше почуття. Текст укладений у символістській традиції та естетиці: все в натяках. Ліда і Саша Охріменко станцювали це, зробивши акцент на фразі «я люблю її волосся», буквально як «пісню наркоманів», що викинулись у вікно. Видовжені лиця суддів після завершення танцю виказали їх, м’яко кажучи, здивування. Присутність у студії Тараса Чубая змусила членів журі щебетати та поставити високі бали, але концепція твору була просто грубо спотворена.

Пара-лідер проекту – Олександр Нікітін (актор із Москви) і Катерина Тришина (за яку моя донька постійно скандувала «Катя Тришина і Саша – перемога буде наша!») одразу заявила про себе дуже яскраво. Перший танець із фарбами був і залишається неперевершеним у репертуарі цієї пари. Олександр і Катя відзначаються саме парністю, артистизмом, пристрасністю і проникливістю створених ними композицій. Їм під силу і модерні (танець із фарбами), і класичні («Синий платочек») підходи до танцю.

Фагот і Женя – найсвітліша й найприродніша пара; артистизм, гумор і доброта є їхніми органічними рисами. Скільки б не читав Фагот «газєтку», скільки б не лупцювала його Євгенія, – очевидно, що об’єднує їх позитивна енергетика.

Анастасія Приходько (співачка, учасниця конкурсу «Євробачення-2009) попри закони жанру (шоу) залишилася справжнім рокером (без макіяжу, розпатлана, в одних і тих самих чоботях на репетиції та під час конкурсу, без шаленого бажання перемогти чи попіаритися) і легко, шляхетно передала право участі в шоу «від Приходьків» Аліні Гросу та Арно. Але Настя має велику армію вболівальників ще з часів конкурсного відбору на Євробачення-2009, і їм би хотілося, щоб вона опанувала нарешті умовності телепроектів і професійніше ставилася до завдань, які має виконувати. Якщо ти вже обрала шлях Актриси – то будь нею: по-своєму, зберігаючи чесність і щирість в образі й оригінальний тембр голосу, твори свій спектакль для тих, хто тебе любить, хто тебе потребує, хто в тебе вірить. (Хоча участь у танцях вагітної жінки має дивний присмак у цій загалом гуманній програмі…)

 

Замість висновків.

У цілому, підсумовуючи враження від танцювального проекту, хочеться зазначити, що справжнє шоу творять потужні харизматичні особистості з лідерськими якостями. Тому не стерлись у пам’яті телеглядача іронічні, оригінальні виступи Володимира Зеленського, танці Лілії Підкопаєвої (не через те, що один із членів журі сказав, що короткі ноги варто вбирати в черевики на підборах; а через те, як розвивалася вона на паркеті від холодної технічної танцівниці до пристрасної жінки), Руслани Писанки (таки ж навчилася танцювати, і таки ж схудла…)

А потужних особистостей бракує. (Тому й підтягуємо російських братів…) Не тільки в шоу: «Танці» – мікромодель нашого суспільства в цілому.

Через те особливу симпатію і надію викликають ті діти, заради яких усе дійство відбувається: Вікторія Литвинчук, Вікторія Вечірко, Ваня Бабанов, Лев Бондарев, Давид Антонян, Катерина Трачук, Роман Геро, Рита Кірсанова, Олена Зеленюх.

Саме з їх талантами, мріями та з їх проблемами пов’язані позитивні емоції телеглядачів. Бентежать душу кадри, на яких Роман грає на флейті для брата-інваліда; коли з Греції до доньки на прямий ефір приїздить худенька матуся-заробітчанка; коли бачиш обідрані стіни в кімнаті майбутнього видавця дитячих книг із Євпаторії.

Щирість почуттів дітей насправді є непідробною, і це найцінніші моменти програми.

Дорослі, на жаль, припускаються марнославства, працюють на імідж (чи придбавши місця у глядацькій залі за спинами журі; чи постійно згадуючи свого чоловіка у промовах; чи нав’язуючи свої нахабні імпровізації глядачам, як це робила Світлана Лобода; чи влаштовуючи сварки за задумом (?) режисера, як хореографи-суперники Олена Шоптенко і Дмитро Дікусар. І було шоу меценатів…)

Ті учасники танцювального конкурсу, які емоційно ближче до світосприймання дітей: Фагот і Євгенія, Аня Безсонова й Олександр Лещенко, Амадор Лопес, Анастасія Приходько, Олександр Нікітін, Катерина Тришина, Валерій Харчишин, Дмитро Антонюк (керівник оркестру), – підсилюють домінанту проекту, увиразнюють головну думку його: творимо Добро, примножуємо Добро, ділимося Добром, культивуємо Добро. Це найбільший дефіцит нашого часу.

Автори цього проекту з історій бідних і хворих обдарованих дітей творять не трагедію, не комедію, не піар-кампанію чи політичне ток-шоу, а чарівну казку, в якій Добро перемагає Зло.

На тлі грипозної кампанії, політичного бруду це - найпозитивніший телевізійний проект, який заряджає енергією любові та добра, бажанням долучитися до цього процесу.

 

«…Ліда!

І я на зйомки приїду!..»

автор: Ніна Головченко

видання: Інтернет-видання "Трибуна України", час видання: 2010

адреса видання: http://ukrtribune.org.ua


03/06/2010